У хемометриці — метод, де використовуються лише фізично (абсолютно) визначені стандарти. 

Фізико-хімічний метод, заснований на реєстрації генерованих у газовій фазі атомів чи радикалів шляхом спостереження за послабленням характеристичного для даних молекулярних частинок випромінення. 

В аналітичній хімії — метод отримання аналітичних результатів, в основі якого лежить порівняння отриманих даних з даними для еталонного зразка при використанні системи детекції з відомою залежністю між величиною сигналу та величиною вимірюваної аналітичної характеристики (в переважній більшості дослідження ведуть в області, де така залежність є лінійною). 

Квантовохімічний метод, в якому при обчисленнях беруться до уваги лише валентні електрони при побудові хвильових функцій. До таких всевалентних методів належать ПНДП, ЧНДП, АМ1 та РМ3. Обчислення з використанням цих методів здійснюються на кілька порядків швидше, ніж з ab initio. 

Електрохімічний метод вимірювання в електрохімічному аналізі або при вивченні кінетики і механізму електродних реакцій, заснований на контролі за протіканням [проходженням] струму через систему. 

Аналітичний метод, в основі якого лежить осадження речовини і вимірювання маси осаду. 

У хімічній кінетиці — метод визначення порядку реакції (n) за значенннями швидкостей реакцій, виміряних при певних концентраціях реактанту, коли концентрації інших реактанатів залишаються постйними. Логарифм швидкості (W) є при цьому лінійною функцією логарифма концентрації (с):
    lnW = a + blnc.
Коефіцієнт нахилу прямої b дорівнює порядкові реакції. 

У комп’ютерній хімії — метод, що базується на генетичному алгоритмі та генетичному програмуванні. Він дає можливість розрізнити результати дії певних агентів, здійснити моніторинг технологічних біохімічних процесів, продетектувати специфічні хімічні біомаркери в живих організмах. 

Метод, що дає малі похибки при вимірюваннях. Його точність перевірена з використанням еталонних матеріалів. 

В аналітичній хімії — метод кількісного аналізу речовин, заснований на встановлених співвідношеннях між швидкістю хімічної реакції (чи пропорційною до неї величиною) та концентраціями реактантів. Аналітом може бути один з реактантів чи каталізатор. Реакція, швидкість якої вимірюється, називається індикаторною. 

У квантовій хімії — один з найпростіших методів урахування кореляційної енергії в багатоелектронних молекулярних системах, що належить до групи методів, в основі яких лежить теорія збурень Меллера — Плесета. Розрахунки, виконані з використанням цієї теорії, не дають загальної кореляційної енергії, а приблизно половину від її величини. Однак цей метод є простішим у порівнянні з розрахунками, де використовується конфігураційна взаємодія, і він добре відтворює енергетичні ефекти кореляції електронів. 

Метод INDO, параметризований для того, щоб відтворити з використанням методів однозбуджених конфігураційних взаємодій енергії електронних переходів, які експериментально фіксуються в ультрафіолетовій області спектрів. 

Емпіричний метод розрахунку енергії активації (E_a) реакції за енергіями зв’язків, що рвуться (D_i), та енергіями зв’язків, що утворюються i рвуться в перехідному стані (D^#) :
    E_a = ∑D_i – ∑D^#.
При цьому припускається, що в межах певного типу реакцій енергії активованих зв’язків у перехідному стані є адитивними величинами. Запропонований Б. Моїним. 

Емпіричний метод розрахунку ентропії активації (ΔS^#) реакції за ентропіями зв’язків, які рвуться (ΔS_Вi), та ентропіями зв’язків, що утворюються та рвуться в перехідному стані (ΔS_В^#):
    ΔS^# = ∑ΔS_Вi – ∑ΔS_В^# + Rlnσ^# – R∑lnσ_i,
де σ^#, σ_i — числа симетрії активованого комплексу й реактантів, відповідно. Величини ΔS_Вi, ΔS_В^# визначаються за термодинамічними даними для певного набору молекулярних частинок та кінетичних даних для їхніх реакцій. Запропонований М. Мулявою та В. Шевчуком. 

Напівемпіричний квантово-хімічний метод розрахунку (AM1 = Austin Model 1), в основі якого лежить метод молекулярних орбіталей і який є вдосконаленням методу МНДП. У цьому методі враховуються всі валентні електрони молекулярної частинки. У багатьох випадках результати розрахунків за цим методом є на рівні простих методів ab initio та кращими, ніж отримані за методом МНДП. Корисний для розрахунку молекул, що вміщують елементи першого та другого періодів, але не перехідні метали. Дозволяє розрахувати електронні властивості, загальну енергію, теплоту утворення та оптимізовану геометрію молекул. 

Седиментаційний метод, який ґрунтується на тому, що на меніску та на дні центрифужної чарунки відсутній потік розчиненого (солюту) через перпендикулярну до радіального напрямку площину і там є застосовними рівняння для седиментаційної рівноваги, хоч система може бути далека від рівноваги. 

У хімії поверхні — розроблений Брунером, Емметом та Теллером (БЕТ) метод вимірювання площі поверхні, в якому використовується адсорбція та конденсація азоту в порах при температурі рідкого азоту. Використовується також для визначення об’єму пор та їхнього розподілу за розмірами. 

Квантово-хімічний розрахунковий метод, який полягає у наближеному представленні хвильових функцій електронів молекули лінійною комбінацією хвильових функцій, що відповідають заданим положенням електронів у молекулі, або т.зв. канонічним структурам. В основі метода лежать уявлення про двоцентрові хімічні зв’язки між атомами: хімічний ковалентний зв’язок утворюється завдяки спарюванню двох електронів з протилежними спінами, електронна структура остовів атомів залишається при цьому незмінною. Кожний двоелектронний зв’язок зображається короткою лінією, а електронна структура молекули виглядає як набір різних валентних схем. 

Метод аналізу профілю реакції, який описується двома параболами, що перетинаються. Параболи представляють зміну енергій зв’язків, які рвуться (E_AB) та утворюються (E_BC), від координати r у реакції типу:
    AB + C → ABC^# → A + BC.
Рівняння для першої параболи:
    E_AB = 0.5k_b r²,
для другої:
    E_BС = ΔE + 0.5k_b (r – d) ²,
де ΔE — різниця енергій, що відповідають мінімумам парабол (ергетичність реакції), k_b — силова стала зв’язку, d — віддаль по осі абсцис між мінімумами парабол.
Тоді енергія активації (ΔE^#) описується рівнянням Маркуса:
    ΔE^# = ΔE_о^# (1 + ΔE/4ΔE_o^#),
де ΔE_о^# — характеристичний бар’єр реакції. 

У хемометриці — логічна послідовність операцій, що використовується для здійснення вимірювань. Описується за родоначальним способом вимірювань, що лежить в основі методу, напр., спектрометричний метод вимірювання концентрації глюкози. 

Квантово-хімічний метод, заснований на одноелектронному наближенні, яке полягає в заміні взаємодії між електронами ефективним самоузгодженим потенціальним полем, підібраним так, щоб похибка від цього наближення була мінімальною. Просторові орбіталі ψ_i багатоелектронної детермінантної хвильової функції визначаються шляхом приведення зв’язаної системи нелінійних диференційних рівнянь до оптимальної форми молекулярних орбіталей з використанням варіаційного принципу. Гартрі-фоківський гамільтоніан визначається в термінах цих орбіталей через оператори кулонівського та обмінного відштовхування. Загальна процедура розв’язування гартрі-фоківських рівнянь полягає в самоузгодженні орбіталей з полем, яке вони створюють. 

В електрохімії — метод визначення числа переносу [перенесення]. Електроліз провадять у тривідсіковій чарунці, де просторово розділені центральна частина, катодний та анодний простори, і зміни концентрацій в анодному та катодному просторах використовуються для вирахування чисел переносу [перенесення]. Концентрація в центральній частині повинна залишатися незмінною. 

1. У комбінаторній хімії — обчислювальний підхід, спрямований на зниження складності, пр., набору дескрипторів, виділенням тих особливостей, які вносять головний вклад у спостережувані властивості, при цьому знижується розмірність простору властивостей. Суттю цього підходу є побудова невеликого набору ортогональних (тобто не закорельованих) даних на основі лінійних комбінацій вихідних змінних.
2. У хемометриці — метод зменшення складності, напр., в наборі дескрипторів, шляхом ідентифікації таких особливостей, які вносять основний вклад у спостережувані властивості, що приводить до скорочення розмірності відповідного простору властивостей. У цьому методі використовуються математичні методів ідентифікації образів у матриці даних. 

Метод розв’язування диференціальних рівнянь, особливо часто вживаний у випадку простих рівноважних реакцій. Заснований на знаходженні власних значень так званого секулярного детермінанта, членами якого є константи швидкості окремих етапів. Напр., для реакцій
    A → B (k_f)
    B → A (k_b)
система диференціальних рівнянь запишеться так:
    d[A]/dt = – k_f[A] + k_b[B]
    d[B]/dt = k_f[A] – k_b[B].
Розв’язок цієї системи шукається у вигляді:
    [A] = C_aexp (–λt), [B] = C_bexp (–λt).
Знаходження коефіцієнтів C_a, C_b, λ приводить до необхідності розрахунку детермінанта
який називається секулярним. 

В аналітичній хімії — метод, в якому до аліквотних частин розчину проби послідовно додають відомі кількості визначуваного (аналіту). Будують графік залежності результатів вимірювань від концентрації добавок, який екстраполюють до перетину з від’ємною віссю концентрації; результатом є значення концентрації на точці перетину. 

Емпіричний метод оцінки енергії активації (Е) реакцій типу
    A + BC —→ ABC^# —→ AB + C
Заснований на використанні при описі профілю реакції емпіричної залежності між довжиною зв’язку, його порядком та енергією дисоціації. Величина Е знаходиться з максимуму функції, що описує зміну енергії системи з ходом реакції за допомогою рівняння:
    E = – E_AB(r_AB) – E_BC(r_BC) + E_AC(r_AC),
де E_xy(r_xy) — енергія взаємодії атомів Х та У на віддалі r_xy. 

Один з наближених методів квантової механіки, що дозволяє вирахувати поправки, викликані малими збуреннями величин, які характеризують певну властивість системи (молекули, радикала) з відомими власними хвильовими функціями. Під збуренням розуміють невелику (в порівнянні з тим, що є у незбуреній системі) зміну значення певної характеристики системи — заряду на атомі під дією замісника, появу нових сил, що діють на частинку i т.п. 

У квантовій хімії — один з методів ab initio, в якому враховуються ефекти кореляції електронів на більш високому рівні, ніж у методі Меллера — Плессета. 

Метод дослідження кінетики швидких реакцій в розчинах (звичайно в мілісекундній області), коли два розчини реактантів швидко змішують, пропускаючи через спеціальну змішувальну камеру, потім потік розчину пропускають через трубку, де через певний час зупиняють i в фіксованих позиціях уздовж трубки за допомогою методик, які дозволяють вимірювати швидкі зміни параметрів, вимірюють їх в залежності від часу, що пройшов від моменту змішання.
Синонім — метод стоп-флоу. 

В аналізі — метод, що використовується для уникнення або зменшення аналітичних похибок, які пов’язані з інтерференцією. Ґрунтується на використанні контрольного розчину, досить подібного до досліджуваного зразка у кількісному складі з тим, щоб інтерференції були еквівалентними. 

Процедура розрахунку траекторій, в якій береться до уваги квантовий стан реактантів, але сама реакція розглядається класично. 

Метод аналізу кінетики реакцій, в яких активні проміжні частинки — атоми, радикали, лабільні комплекси настільки швидко вступають у реакцію, що в системі концентрація таких частинок стає квазістаціонарною, тобто надзвичайно близькою до концентрації, що визначається швидкостями їх утворення і витрачання. Якщо
    A → P (k₁)
    P → C (k₂)
i k₂ >> k₁, тоді через якийсь час τ швидкості обох реакцій стають приблизно рівними і можна записати
    k₂ [P] = k₁[A].
Звідси можна визначити концентрацію [P]:
    [P] = k₁[A]/k₂. 

Напівемпіричний метод розрахунку поверхні потенціальної енергії, оснований на спрощеному квантово-механічному рівнянні (рівнянні Лондона). 

Загальний метод оцінки параметрів генеральної сукупності за допомогою максимізації функції правдоподібності (L) вибірки. Функція правдоподібності L вибірки з n спостережень x₁, x₂, ..., x_n у випадку дискретного розподілу змінних x₁, x₂, ..., x_n описується функцією сумісного розподілу p(x₁, x₂, ..., x_n). Якщо x₁, x₂, ..., x_n мають неперервний розподіл, функція правдоподібності L вибірки з n спостережень x₁, x₂, ..., x_n описується сумісною густиною розподілу f(x₁, x₂, ..., x_n).Якщо L — функція правдоподібності вибірки і є функцією параметрів θ₁, θ₂, ... θ_k, то оцінками максимальної правдоподібності θ₁, θ₂, ... θ_k вважаються значення параметрів θ₁, θ₂, ... θ_k, які максимізують функцію L. 

Метод визначення константи швидкості реакції першого порядку (k), заснований на вимірюванні концентрацій х₁ в момент часу t₁ та х_1a в момент часу t₁+Δ, потім х₂ в момент часу t₂ та х_2a в момент часу t₂+Δ і т.д. З графіка в координатах x_ia — x_i
    x_ia = x_i exp(– kΔ) + x∞ (1 – exp(– kΔ))
знаходять нахил прямої (exp(– kΔ)) та відрізок, який вона відтинає на осі ординат (x∞ (1 – exp(– kΔ)), за якими розраховують k. 

Див. твердофазний синтез поліпептидів Меррифільда. 

Метод, заснований на додаванні в реагуючу систему [систему, що реагує] молекул з міченим атомом з такою ж будовою, як один з реактантів чи проміжних речовин, з метою прослідкувати шлях або швидкість перетворення таких молекул у складному хімічному процесі. 

Напівемпіричний всевалентний метод, в основі якого лежить наближення, що полягає у модифікованому нехтуванні двоатомним (диференційним) перекриванням (МНДП). Використовується для розрахунків органічних молекул, що містять атоми елементів 1 та 2 періодів. У ньому уникнено деяких неточностей методу МІNDO/3, що дозволяє отримати точніші (ближчі до експериментальних) величини теплот утворення, дипольних моментів, довжин зв’язків при незначному (біля 20 %) зростанні часу обчислень. 

Розрахунковий квантово-хімічний метод, в якому використано одноелектронне наближення i кожному з електронів у молекулі приписуються окремі хвильові функції — молекулярні орбіталі, з яких будується загальна хвильова функція всіх електронів молекули. Лежить в основі як напівемпіричних методів розрахунку, так і метода ab initio. Для побудови молекулярних орбіталей використовуються одноелектронні атомні орбіталі. 

Емпіричний метод оцінки структури й енергій конформацій молекул. Метод засновано на допущенні про існування натуральних довжин зв’язків і кутів між ними, відхилення від яких викликає напруженість та існування торсійних взаємодій, притягувальних i відштовхувальних сил ван дер Ваальса й диполярних сил між незв’язаними атомами.
Синонім — метод силового поля. 

Квантово-хімічний метод розрахунку електронної структури молекул, заснований на наближенні, в якому молекулярні орбіталі представлені у вигляді лінійної комбінації атомних орбіталей. 

Напівемпіричний всевалентний квантово-хімічний метод, в основі якого лежить метод молекулярних орбіталей та припущення про можливість модифікованого часткового нехтування диференційним перекриванням. Має ряд емпіричних параметрів, підібраних таким чином, щоб можна було рахувати геометрію, енергію та електронні властивості достатньо великих органічних молекулярних частинок. 

У хемометриці та комбінаторній хімії — простий непараметричний класифікаційний метод, де для класифікації об’єктів у рамках простору властивостей використовуються відстані (звичайно евклідові), пораховані до усіх інших об’єктів. Вибираються об’єкти, до яких відстань найменша, і вони виділяються в окремий клас. 

Метод визначення параметрів (а_z) функції (у) однієї чи кількох змінних (х) за набором експериментальних вимірів у_i при заданих значеннях змінних, заснований на мінімізації квадратів суми відхилень, розрахованих за цією функцією при даних значеннях параметрів величин у_icalc від експериментально виміряних у цих точках величин у_і. У випадку функції однієї змінної
    у = f(x, a₁, a₂, a₃, ... a_k)
знаходимо значення параметрів а_z, що задовольняють рівняння
    ∑(y_i – f(x, a₁, a₂, a₃, ... a_k))² = min
Підсумовування проводиться від і = 1 до n, де n — загальна кількість вимірів. Метод використовується для визначення кінетичних параметрів за кінетичними кривими, арреніусівських параметрів — за залежністю констант швидкості від температури та у інших випадках. За допомогою такої процедури дискретний набір результатів експерименту замінюється неперервною функцією, вигляд якої задаються, а параметри визначаються за експериментальними даними. 

Метод мінімізації, в якому напрям лінії пошуку нових значень параметрів мінімізованої функції визначається градієнтом цієї функції. Добре працює у випадку, коли параметри є далекими від оптимальних, тобто далеко від мінімуму, і повільно сходиться поблизу мінімуму (бо градієнт близький до нуля). 

Метод флеш-фотолізу, в якому пучок [струмінь] світла (проба), що використовується для спектрального аналізу, береться з частини збуджувального (напомповуючого [напомповувального]) пучка [струменя]. Використовується в кінетичних вимірюваннях. 

Метод оптимізації потрібної властивості, побудований на попередніх (навчальних) циклах. Для досягнення бажаної величини властивості використовується інформація про попередньо досліджуваний (тренувальний або навчальний) з огляду на цю властивість набір. Структурні особливості членів навчального набору, які корелюють з бажаною властивістю, запам’ятовуються і використовуються для створення моделі, за якою відібираються нові об’єкти для дослідження. Цей складний метод нелінійного моделювання, оснований на моделі нейронної сітки людини, в основі якого лежить створення лінійної комбінації вхідних параметрів, що далі нелінійно перетворюються з використанням активаційних функцій. Такий підхід дозволяє описати складну поведінку систем, властивості яких регулюються великим числом параметрів. Використовується для розпізнання образів та встановлення кількісних залежностей структура — властивість. 

Метод експериментального дослідження механізму фотолізу, а також окремих стадій швидких реакцій, який оснований на тому, що світло чи пучок йонізуючого [струмінь йонізівного] випромінення подається в систему з перервами, викликаними обертанням непрозорого для даного виду променів диску з витятим сектором. 

Один з перших напівемпіричних квантово-хімічних методів розрахунку властивостей кон’юґованих молекул та йонів, в основі якого лежить π-електронне наближення та теорія самоузгодженого поля. Вже практично не використовується. 

Механічне розділення енантіоморфних кристалів рацемічної суміші. 

У хроматографії — один зі способів аналізу піка, в якому площа піка розраховується за оцінкою виділеної відповідним чином області записаного спектра. 

Один з перших всевалентних напівемпіричних квантово-хімічних методів, основним допущенням в якому є повне нехтування диференційним перекриванням (ПНДП). Через таке велике спрощення швидкість обчислень з його використанням є високою, однак точність отримуваних даних невисока. 

В аналітичній хімії — метод отримання аналітичних результатів, в основі якого лежить порівняння отриманих даних з даними для кількох еталонних зразків, при використанні систем детекції, які є чутливими не лише до абсолютного вмісту аналізованої речовини, але і дозволяють виміряти різницю між даними, що характеризують еталонний та досліджуваний зразки. 

Спосіб вимірювань у кінетичних методах аналізу, де за нахилом кривих на початкових стадіях реакції визначаються початкові швидкості, які застосовуються для визначення концентрації речовин. Цей метод використовується також для визначення концентраційного порядку реакції. 

Метод, заснований на спостереженні за атомами чи радикалами в газовій фазі з використанням вимірювання інтенсивності випроміненої флуоресценції на довжинах хвиль збуджувального випромінення. 

Напівемпіричний квантово-хімічний метод розрахунку, в основі якого лежить метод молекулярних орбіталей і який є вдосконаленням методів MNDO та АМ1. У методі доповнено та розширено набір емпіричних параметрів для багатьох елементів основних груп, що дозволяє виконувати розрахунки для ширшого кола сполук та з дещо вищою точністю. 

Найчастіше вживаний метод розв’язування диференціальних рівнянь, особливо у випадку простих реакцій. Полягає в тому, що спочатку рівняння математичними перетвореннями зводиться до такого виду, коли члени з різними змінними стоять по різні сторони від знаку рівності, а потім почленно інтегруються. Напр., для реакції першого порядку
    А → В (k)
диференційне кінетичне рівняння:
    d[A]/dt = – k^.[A]
перетворюється в
    d[A]/[A] = – k^.dt
та почленно інтегрується. 

Емпіричний метод розрахунку енергії активації (E_a) реакції за енергіями зв’язків, що рвуться (D_i), та енергіями зв’язків, що утворюються (D_j):
    E_a = ∑D_i – α∑D_j,
де α — емпірична стала, яка характеризує тип реакції (для реакцій відриву атома дорівнює 0.96). 

Метод, при якому вимірюються швидкості руху компонентів розчиненого (солюту) чи дисперсних частинок, а результат виражається через їхні седиментаційні коефіцієнти. 

У квантовій хімії кристалічних тіл — наближення, за яким кристалічну орбіталь представляють лінійною комбінацією атомних орбіталей, а в подальшому розгляді залишають лише резонансні інтеграли сусідніх атомів. У квантовій хімії органічних сполук його аналогом є метод Гюккеля. 

Метод, заснований на суміщенні однієї кінетичної кривої з іншою шляхом відповідної зміни масштабу останньої по осі часу. Зміна масштабу задається коефіцієнтом трансформації, який пов’язується з певними кінетичними параметрами. 

Метод, де використовуються фотони в інфрачервоній, видимій, ультрафіолетовій області спектрів для дослідження поверхні, і суть якого полягає в опроміненні поверхні за допомогою мікропучків [мікроструменів] променів з метою отримання аналітичної інформації чи дослідження процесів, які відбуваються на поверхні (адсорбції, хемосорбції, корозії, реактивності поверхні, структури поверхні і т.п.). Метод застосовується для встановлення топологічних та морфологічних характеристик поверхні, її елементного складу, типу хімічних зв’язків, геометричних та електронних характеристик структури поверхні. 

У хімії ліків — один з методів статистичного аналізу залежності структура — біологічна активність, в якому біологічна активність (BA) представляється лінійною функцією індикаторних змінних (X_i), які при наявності певного замісника (чи певного елемента структури) набирають значення 1 і дорівнюють нулеві у його відсутності:
    BA = k₁X₁ + k₂X₂ +…+ k_nX_n + k₀,
де k_і — емпіричні параметри.
Використовується у дизайні ліків з метою уточнення стратегії пошуку найдоцільнішої зміни структури сполуки для наступного синтезу. 

Метод квантово-хімічних розрахунків, у якому для спрощення та пришвидшення обчислень використовуються певні параметри, отримані на основі експериментальних даних. Таке спрощення може бути зроблене на кількох рівнях: спрощення гамільтоніана (розширений метод Гюккеля), наближена оцінка деяких інтегралів (нехтування диференційним перекриванням), спрощення хвильової функції шляхом використання π-електронного наближення (метод Парізера — Пара — Попла). 

Метод пізнання, що ґрунтується на експериментальному випробуванні гіпотез. 

Квантово-хімічний метод розрахунку, в якому хвильова функція представлена так, що електрони з альфа-спіном та електрони з бета-спіном займають різні молекулярні орбіталі. На кожній з орбіталей може бути 1 чи 0 електронів. Використовується для розрахунку радикалів, а також процесів дисоціації систем із замкненою оболонкою. 

Метод, де хвильова функція обмежена тим, що електрони зі спареними спінами займають однні і ті ж просторові орбіталі (орбіталі з однаковою енергією та однаковим кутовим моментом). Кожна просторова орбіталь може містити і лиш один електрон. 

Електрохімічний метод вимірювання, що заснований на контролеві за величиною електродного потенціалу, використовується при електрохімічному аналізі та вивченні кінетики й механізму електродних реакцій. 

У хемометриці — метод отримання результатів, в основі якого лежать розрахунки визначуваних величин з використанням загальних хімічних законів та результатів вимірювань, таких зокрема, як вага зразка, об’єм титрованого реагенту, вага осаду і т.п. Широко використовується в різних розділах фізичної хімії, хімії полімерів, де розроблено численні пакети прикладних програм. 

У квантовій хімії — один з перших напівемпіричних квантово-хімічних методів, де враховуються всі валентні електрони та використовуються усі такі ж наближення, окрім р-наближення та нехтування інтегралами перекривання, як у методі Гюккеля для π-електронних систем. Метод добре відтворює порядок енергетичних рівнів молекулярних орбіталей та їхню форму. 

Метод планування експерименту, в якому кожна змінна (фактор чи дескриптор) досліджується при фіксованих рівнях. 

В аналітичній хімії — метод аналізу, в основі якого лежить хемілюмінесцентна реакція.