Дріяда
Додано: Чет квітня 02, 2015 12:18 pm
I. Дрія́да, -и (радян., нрк дріа́да, -и), жін. У грецькій мітології — німфа — покровителька дерев.
[1. Борис без руху, затаївши дух у собі вдивлявся в сю чудову появу. Він зовсім не надіявся тут, серед диких лісистих гір побачити в таку ранню пору в такім місці таке ніжне сотворінє. Хвилину він завагався; в його умі мелькнули старинні казки про дріяд, лісових дівчат, богинь дерев, що иноді являються людям, але зараз же його розум висміяв ті мітичні фантазії (Іван Франко, «Дріяда»). 2. О ви, дріади й ореади, що пробуваєте в сих гірських хащах, нехай не бентежать вашого любого впокою прудконогі і хтиві сатири, безнадійно у вас залюблені, — ридайте посполу зі мною над гіркою моєю недолею, а ні, то принаймні вчувайте спочутливим ухом мої ридання! (Мігель де Сервантес Сааведра, «Премудрий гідальго Дон Кіхот з Ламанчі», переклад Миколи Лукаша). 3. Я повільно рушила до Респондента, гасячи по дорозі принагідні світильники. Сатир і дріяда з гобелена за Респондентовою спиною поринали в напівморок. Сатир підморгнув мені. Я затремтіла. (Юрій Андрухович, «Перверзія»).]
//образ. Символ великої краси.
[Дріадам нічого робить // Перед такою красотою, // Перед богинею такою! (Тарас Шевченко, «Колись-то ще, во время оно...»)]
[1. Борис без руху, затаївши дух у собі вдивлявся в сю чудову появу. Він зовсім не надіявся тут, серед диких лісистих гір побачити в таку ранню пору в такім місці таке ніжне сотворінє. Хвилину він завагався; в його умі мелькнули старинні казки про дріяд, лісових дівчат, богинь дерев, що иноді являються людям, але зараз же його розум висміяв ті мітичні фантазії (Іван Франко, «Дріяда»). 2. О ви, дріади й ореади, що пробуваєте в сих гірських хащах, нехай не бентежать вашого любого впокою прудконогі і хтиві сатири, безнадійно у вас залюблені, — ридайте посполу зі мною над гіркою моєю недолею, а ні, то принаймні вчувайте спочутливим ухом мої ридання! (Мігель де Сервантес Сааведра, «Премудрий гідальго Дон Кіхот з Ламанчі», переклад Миколи Лукаша). 3. Я повільно рушила до Респондента, гасячи по дорозі принагідні світильники. Сатир і дріяда з гобелена за Респондентовою спиною поринали в напівморок. Сатир підморгнув мені. Я затремтіла. (Юрій Андрухович, «Перверзія»).]
//образ. Символ великої краси.
[Дріадам нічого робить // Перед такою красотою, // Перед богинею такою! (Тарас Шевченко, «Колись-то ще, во время оно...»)]