Мазепинець
Додано: Вів липня 22, 2014 3:36 pm
Мазе́пинець, -нця, чол.
1. Сподвижник гетьмана Івана Мазепи або його послідовник у боротьбі за незалежність України від Росії.
[1. Прицмокуючи язиком, він весело поглядав на вікно, відкіля видно було, як його гайдуки виряжали з двору переляканих і побитих нащадків мазепинця (Микола Лазорський, «Гетьман Кирило Розумовський»). 2. Яворський особисто дружив з Мазепою, 1689 року написав йому панегірик. І пізніше простежуються його зв'язки з «мазепинцями» — Пилип Орлик писав чомусь листа до Стефана Яворського з поясненнями причин переходу Мазепи на бік Швеції (Мирослав Попович, «Григорій Сковорода: філософія свобода).]
2. Вояк кінного полку ім. гетьмана Івана Мазепи.
[Остаточний результат формування української кінноти — це 12 кінних полків Дієвої Армії УНР. Влітку 1920 р. 6 цих полків було об’єднано в Окрему Кінну дивізію (перше значне українське кінне з’єднання), а інші 6 полків — приділено до піхотних дивізії. Найкращими та найбільш знаменитими були наступні кінні полки: Чорні Запорожці полк. Дяченка («чорношличники»), «Залізняки» (Лубенський кінний полк ім. Максима Залізняка), «Мазепинці» (полк ім. гетьмана Мазепи), «Сірки» (полк ім. кошового отамана Сірка) та, звичайно ж, «Гордієнківці» (наперший український кінний полк — з осені 1917 р.)(Демещук А. В., «Організація кінноти Армії УНР в 1919—1920 рр.).]
1. Сподвижник гетьмана Івана Мазепи або його послідовник у боротьбі за незалежність України від Росії.
[1. Прицмокуючи язиком, він весело поглядав на вікно, відкіля видно було, як його гайдуки виряжали з двору переляканих і побитих нащадків мазепинця (Микола Лазорський, «Гетьман Кирило Розумовський»). 2. Яворський особисто дружив з Мазепою, 1689 року написав йому панегірик. І пізніше простежуються його зв'язки з «мазепинцями» — Пилип Орлик писав чомусь листа до Стефана Яворського з поясненнями причин переходу Мазепи на бік Швеції (Мирослав Попович, «Григорій Сковорода: філософія свобода).]
2. Вояк кінного полку ім. гетьмана Івана Мазепи.
[Остаточний результат формування української кінноти — це 12 кінних полків Дієвої Армії УНР. Влітку 1920 р. 6 цих полків було об’єднано в Окрему Кінну дивізію (перше значне українське кінне з’єднання), а інші 6 полків — приділено до піхотних дивізії. Найкращими та найбільш знаменитими були наступні кінні полки: Чорні Запорожці полк. Дяченка («чорношличники»), «Залізняки» (Лубенський кінний полк ім. Максима Залізняка), «Мазепинці» (полк ім. гетьмана Мазепи), «Сірки» (полк ім. кошового отамана Сірка) та, звичайно ж, «Гордієнківці» (наперший український кінний полк — з осені 1917 р.)(Демещук А. В., «Організація кінноти Армії УНР в 1919—1920 рр.).]