СЛОВНИКИ: Мистецтво та ремесло лексикографії
Додано: Вів квітня 17, 2012 4:08 pm
Сидні. І. Лендау. СЛОВНИКИ: Мистецтво та ремесло лексикографії / Перекл. з англ. Ольги Кочерги. – К.: К.І.С., 2012. – 480 с.
Розділ 2
Стислий виклад історії англійської лексикографії
Виклад історії англійського словникарства зазвичай є переліком послідовних та досить часто успішних актів піратства. Першим англійським словником прийнято вважати, мабуть, найменш надихальну з усіх ранніх праць, що дала найменший стимул наступним – Абетковий список… Роберта Кодрі (1604)1. Він містить майже 90% слів із надрукованої 1596 року книжки Едмунда Кута Англійський шкільний вчитель – граматики, молитовника та словника з короткими означеннями. Мало того, майже половину з понад трьох тисяч статтей словника Кодрі взято з латинсько-англійського словника 1587 року, Dictionarium Linguae Latinae et Anglicanae Томаса Томаса. Рання історія англійської лексикографії мало що може додати до переліку актів виваженого чи обурливо відвертого копіювання праць попередників, часом із висловленням неохочої подяки, частіше (принаймні у сімнадцятому сторіччі) без неї.
Деякі словникарі вісімнадцятого та дев'ятнадцятого сторіч прилюдно визнавали запозичування в конкретних попередників. Прикро, але така щирість зникла у двадцятому сторіччі й навряд чи відновиться у двадцять першому. Під диктатом ринку кожен словник має бути "новим". Справжній новий словник був би жахливим витвором, у ньому бракувало б незліченної кількости основних слів та значень, він ряснів би нісенітницями та неймовірними помилками, був би всіяний упередженими висновками та нашпигований нестосовними до суті справи провінціялізмами. На щастя, справді новими є дуже мало словників, зокрема, новим не є жоден із загальних комерційних словників, що їх уклав будь-який гурт працівників та видав великий словникарський видавничий дім. Будь-якого історика, що задекларував би, що його загальна історія цілком нова, що це витвір його розуму, не базований на закумульованому доробку попередніх історій, сприйняли б як божевільного. Тим не менш людність очікує, що загальні словники – що, навіть синхронні, є історіями вживання мови – будуть в цьому сенсі новими. Але вони такими не є. Вони ніколи не були й ніколи не будуть новими.
Теперішні словникарі дуже уважно стежать за роботою одне одного. Лексикограф, що працює, просто не має часу переробляти працю, зроблену за сторіччя, й аналізувати значення, скажімо, слова set, що займає понад вісімнадцять сторінок у ОСАМ. Опрацьовування величезної збірки сучасних ужитків слова set в усіх його значеннях забрало б у висококваліфікованого словникаря два чи більше місяців безперервної праці, аби посортувати їх та дати означення. Послухаймо Джеймса А. Г. Мюрея, головного редактора ОСАМ, що працював із тисячами паперових карток (англ. citations – цитати), кожна з яких містить розглядуване слово:
Лише той, хто сам проробляв такий експеримент, знає цю розгубленість, коли редактор чи його помічник, розподіливши цитати до такого слова як, наприклад, above (над; угорі, згори; понад тощо) на 20, 30 чи 40 груп, і давши кожній з них попереднє означення, розкладає картки на столі чи на підлозі, де він може бачити їх усі, й проводить годину за годиною, зсуваючи їх у різні боки, як шахові фігури, намагаючися знайти у фрагментарних свідченнях неповного історичного запису послідовність значень, що могла би сформувати логічний ланцюжок їх еволюції. Інколи пошук видається безнадійним; недавно, наприклад, слово art (мистецтво; майстерність) цілком спантеличило мене на кілька днів; із ним треба було щось робити; я щось зробив і віддав друкувати; але новий розгляд видруку, що дав змогу легше читати та порівнювати, призвів до того, що я подер все на клаптики й почав реконструювати споруду, що простягалася на кілька колонок друку… Якщо, хтось вважає, що таку роботу можна робити поспіхом чи що є щось таке, що може її пришвидшити, крім думання й знову думання, хай спробує сам.2
І це написав, мабуть, найвитонченіший лексикограф за всю історію англійського словникарства. Небагато комерційних видавців мають такий щирий інстинкт до академічності, що здатні витратити мільйони доларів, аби переробити те, що вже зробили інші науковці, кращі за них. У розділі 6 ми побачимо, що електронні збірки текстів (корпуси) заступили багато функцій старих тек із паперовими картками й радикально полегшили досліджування й аналіз слів у контекстах, проте користування ними не зменшило обсягу роботи, потрібної, аби означити слово set у великому словнику. Словникареві, що сидить перед комп'ютерним дисплеєм із тисячами вжитків слова set (чи art), обмежити обсяг пошуку не легше, а може й важче, ніж Мюреєві, бо корпусні свідчення щодо такого слова неймовірно численні й легкодосяжні. З іншого боку, звичайна комп'ютерна функція опрацьовування текстів дає теперішнім лексикографам (та й усім, хто щось пише) змогу бачити те, що вони написали, "у друку", коли все можна легко змінити, без затримки та витрат на видруковані гранки, що їх використовували в словникарській праці в часи Мюрея й ще протягом майже сторіччя потому.
Перш ніж ми візьмемося викривати зазначене крутійство ранніх англійських лексикографів, треба завважити, що теперішні словникарі також сильно запозичують у своїх попередників, хоча й дещо розсудливіше, й часом межа між використанням словника як джерела чи довідника та копіюванням із нього означень із тривіяльними змінами є дуже тонкою.
Ранні двомовні словники
Найранішими слівними довідниками для носіїв англійської мови були двомовні глосарії, що подавали англійські відповідники латинських чи французьких слів. У середні віки, вже від восьмого сторіччя, складні слова в рукописах інколи тлумачили через легші латинські слова чи давньоанглійські (англосаксонські) відповідники подібно до того, як у нових виданнях Шекспіра для сучасних студентів заанотовано застарілі слова. Ця практика тривала протягом цілого шістнадцятого сторіччя. Викладачі часом збирали такі тлумачення (glosses) і складали їхні списки; таку збiрку називали глосаріум (glossarium), тепер – глосарій (glossary). Хоча слово dictionarius на позначення списку слів вживали вже 1225 року, до шістнадцятого сторіччя таким терміном ніколи не позначали чогось такого, що можна було б ототожнити зі словником (dictionary). Латинсько-англійський словник 1538 року сера Томаса Еліота спочатку мав назву Dictionary, потім Bibliotheca Eliotae.
Англійсько-латинські словники також досить рано дістали роль навчальних посібників. Найраніший відомий англійсько-латинський словник, Promptorium Parvulorum, sive Clericorum (Сховище [слів] для дітей чи кліриків), був написаний, можливо, ще 1440 року.3 Кекстон запровадив друкування в Англії 1476 року, а року 1480 він надрукував французько-англійський глосарій без назви. Promptorium з'явився друком 1599 року й належить до найдавніших книжок, надрукованих в Англії. 1553 року Джон Візолс оприлюднив маленького англійсько-латинського підручника під назвою Короткий словник для молодих початківців, що став дуже популярним і мав багато перевидань. Впорядковання в ньому не абеткове, а тематичне.
1500 року з'явився перший надрукований латинсько-англійський словник Hortus Vocabularum (Сад слів) із назвою Ortus Vocabularum на титульній сторінці. Під цією назвою він відомий і досі. Це впорядкована за абеткою збірка глосаріїв із неправдивою декларацією, що вона містить усі слова з чотирьох різних глосаріїв. Ґабріеле Штайн зазначає: "Цікаво відзначити, що ми бачимо цю гіперболізацію вже в першому надрукованому [латинсько ]англійському словникові: декларувати, що Ortus містить усі значення, перелічені в чотирьох словниках, … просто абсурдно"4. Словника… 1538 року сера Томаса Еліота, також латинсько-англійського, 1565 року увібрала в себе набагато більша й важливіша праця Томаса Купера Тезаврус романської та британської мов, що мала вплив на одномовні словники сімнадцятого сторіччя. У книжці Обрі Життєписи читаємо розповідь про те, що Куперова дружина, мабуть, жінка бурхливого темпераменту,
страшенно сердилася на нього за те, що пізніми вечорами він сидів за укладанням словника … Коли словник був вже наполовину готовий, вона дістала змогу потрапити до робочої кімнати чоловіка, зібрала в оберемок усю його тяжку працю, кинула в вогонь і спалила. Гаразд, і по всьому тому цей добродій мав такий непереборний потяг до розвитку навчання, що почав усе спочатку, завершив, зробив Досконалістю й дав нам цю надзвичайно корисну Працю.5
Латина була найуживанішою другою мовою у двомовних словниках, однак Відродження збудило інтерес i до інших мов, тому іспанська, французька та італійська не залишалися поза увагою. 1598 року з'явився великий Світ слів Джона Флоріо. Цей італійсько-англійський словник, призначений носіям англійської мови, багато в чім випередив свій час, а ранні англійські словники в порівнянні з ним видаються слабкими. Флоріо був "перший укладач словника сучасної мови, що склав перелік джерел, звідки було взято заголовні слова його реєстру."6 Він проілюстрував деякі означенння цитатами з тогочасних італійських авторів, чого систематично не робив жоден англійський лексикограф аж до часів Джонсона 150 років потому. Він увів сленг і навіть слова, що нині ми назвали б затабуйованими, як-от pesca (персик) у значенні "юнакова дупа" та fava (біб) як вульгарне слово на позначення прутня. Серед відповідників до слова fottere праця Флоріо містить один із найраніших надрукованих записів слова fuck (трахатися): "to iape, to sard, to fucke, to swiue, to occupy".7
Ранні англійські словники та традиція "важких слів"
Попри те, що першим словником найчастіше визнають словник Кодрі, насправді право першости в англійській лексикографії – це сумнівний та хисткий привілей. Історія лексикографії не містить приголомшливих винаходів чи вибухів творчости, що викликали б захват, як деякі відкриття в природничих науках чи мистецькі шедеври. Це радше послідовність повільних та нерівних здобутків слівного реєстру та методології, на перших етапах завжди супроводжуваних несамовитим рекламним галасом, що однаковою мірою складався з самовихваляння та нападів на попередників, чиї праці систематично грабовано й без кого словники наступників були б неможливими. Перший англійський словник майже неминуче мав бути модифікацією двомовних словників, часом набагато важливіших. Значення першости в цьому випадку полягає лише у змозі відповісти на запитання, що то був за перший англійський словник?
Весь запас англійських слів у п'ятнадцятому сторіччі був лише невеликою часткою того, що ми маємо тепер, тому щоб описати поняття, що для них не існувало англійських слів, подеколи доводилося звертатися до інших мов. Зацікавленість освітою Відродження природним чином привернула увагу до класичних мов, особливо латини, що стали улюбленим джерелом. Хто не знав латини, потребував словників, аби перекласти розмовною англійською безліч запозичених з латини "важких слів". Пізніше їх зневажливо називали словами з каламаря, й небезпідставно, позаяк словотворення заходило далеко за межі доцільного заради корисності та зрозумілості; часом вони мало що містили в собі крім письменникового бажання видаватися витонченим та складним коштом читачевого розуміння.
Більшість ранніх словникарів були шкільними вчителями й укладали глосарії чи словники для своїх учнів, бо навчальних посібників не було де взяти. В цій традиції, Ричард Малкастер у праці під назвою Elementarie (Початки) 1582 року склав реєстра (без означень) десь із 8 000 англійських слів, що їх, на його думку, варто було внести до словника. Малкастер мислив на диво незалежно. Він захищав потребу вживати в англійській мові чужі слова, проте наполягав на тім, що вони мають бути цілковито занглізованими та засимільованими в мові. Він вважав англійську мову первинною й не перепрошував за це. Він обстоював силу та спроможність англійської мови тоді, коли такі погляди не були загальником, і висловив потребу мати словника англійської мови.8 Латинсько-англійський словник (1587) Томаса Томаса, що суттєво запозичував з Куперового Тезавруса романської та британської мов (1565), був так само первинним джерелом для Кодрі та інших і, можливо, наштовхнув на ідею вводити до словників деякі енциклопедійні матеріяли. Словники початку сімнадцятого сторіччя містили багато Томасових латинських термінів (як "слів із каламаря") з незначними змінами, що надавали їм занглізованої форми. Укладачі вводили їх здебільшого заради того, аби збільшити кількість гасел у реєстрі й цим надати своїй праці переваг у конкурентній боротьбі з творами суперників.
У шістнадцятому та сімнадцятому сторіччях постали також спеціялізовані словники з права, релігії, військової справи та інших галузей; деякі з них передруковувано протягом багатьох років.
Словник Роберта Кодрі 1604 року – це маленький том на 1/8 аркуша, що містить десь 3 000 реєстрових одиниць. Його назву зазвичай скорочують до Абетковий список, бо повна назва, подібно до назв багатьох тогочасних праць, заповнювала цілу титульну сторінку. У назві зазначено, що працю присвячено розглядові... "важких загальних англійських слів, запозичених з давньоєврейської, греки, латини, французької, … зібраних заради користі та допомоги паням, панянкам та будь-яким іншим малоосвіченим особам." Позаяк жінки зазвичай діставали значно меншу освіту, ніж чоловіки, вони мали потребувати більшої допомоги, аби витлумачити значення "важких" слів, що походили з латини, чи принаймні так вважав Кодрі та інші лексикографи, бо зазначати жінок як свою переважну авдиторію не було чимось незвичним. Кодрі подає певну рудиментарну етимологічну інформацію, позначаючи деякі слова грецького походження маленьким "g". Як сказано вище, його реєстр майже цілком базується на двох попередніх працях9. Цікаво, що Джозеф Вустер, видатний англійський лексикограф дев'ятнадцятого сторіччя, не згадав Кодрі в докладному науковому викладі історії англійської лексикографії, що був частиною вступного матеріялу до його словника 1846 року. Він пише:
Метою перших лексикографічних праць в Англії було полегшити вивчання латини, потім греки, а також тогочасних чужих мов… Ранні словники, призначені лише англійським користувачам, були дуже обмеженими та вбогими творами, їхньою головною метою було пояснити те, що тоді називали "важкими словами" мови.10
Докладне порівняння Кодрі, Кута та Томаса свідчить, що Кодрі використав багато їхніх означень з мінімальними змінами чи взагалі без жодної зміни. Можливо, він запозичив ідею в Малкастера і, засвоївши традицію двомовних словників пояснювати "важкі слова", тихо засвоїв їхній зміст разом із їхнім методом.11 Все, що ми можемо сказати про Кодрі – він мав працелюбність та розум, що уможливили таку працю.
Наступний англійський словник, Тлумач англійської мови Джона Булокара (1616), був більшою мірою словником "важких слів", ніж праця Кодрі, й містив майже вдвічі більше слів. За звичаєм, Булокар взяв багато слів у Кодрі та з Латинсько-англійського словника Томаса Томаса, бо Кодрі його використав не весь. Отже, Булокар ввів більше чужих слів (із Томаса) та більше застарілих. Постає питання, чи були ці ранні словники, що складаються здебільшого з латинських слів, трохи занглізованих за формою, справді англійськими словниками, чи це був варіянт латинсько-англійських словників, що їх вони так сильно нагадували. В цьому плані словник Кодрі був англійськішим, ніж Булокарів. Булокар був доктор медицини й залучив не лише медичні терміни, а й терміни з логіки, філософії, права, астрономії та геральдики. Інколи він наличкував такі терміни як спеціяльні, пишучи "термін з геральдики" тощо. Словник Кодрі надзвичайно рідкісний, з кількома передруками, тоді як Булокарів словник передруковували багато разів, востаннє 1731 року – через понад сто років після першого видруку.
1623 року з'явився Англійський словник, чи тлумач важких англійських слів Генрі Кокерема. Скромність не належала до його визначальних рис. У вступі він пише: "все, що почали робити в цій галузі до мене, я не лише цілком завершив, а й довів до досконалості."12 Кокеремів словник – це переважно словник "важких слів", він містив слова типу abequitate (виїздити верхи, лат.), bulbucitate (випасати волів, лат.), sullevation (піднесення). Кокерем безжально грабував Булокарові реєстри та означення, до того ж хапнув усе, що Булокар знехтував у Кодрі. Його словник складається з трьох частин. У першій перелічено "важкі слова" з простими відповідниками, як у латинсько-англійському словнику. Друга частина подає прості слова з вигаданими відповідниками, тобто є англійсько-латинською. Третя частина становить енциклопедійний розділ, що перелічує богів та богинь, мітологічних істот, птахів та звірів, річки, дерева тощо; цей розділ великою мірою взято з раніших латинських словників, особливо Томасового. Отже, традиція подавати енциклопедійні статті почалася від найраніших англійських словників. Кокерема багато критикували за те, що він подав чимало слів, що їх, мабуть, ніколи не вживали в англійській мові. Наприклад, те, що в Томасовому латинському словнику могло бути записане як Necessitudo, у Кокерема фігурувало б як Necessitude. Його означення короткі й ненавмисне кумедні. Commotrix означено як "дівчина, щo робить свою господиню готовою та неготовою". Parentate мав дефініцію " святкувати похорон чиїхось батьків". Phylologie (філологія) зінтерпретовано як "любов до великого базікання."13 Кокерем зробив спробу "відрізняти слова повсякденного вжитку, вульгарні слова, та рафіновані й витончені слова" і, хоч як невправно це зроблено, така інформація про слововжиток була передвісником наличкування, що стало загальноприйнятою практикою в пізніших словниках.14
За принципом "око за око" Булокарове видання 1663 року містило енциклопедійні статті, скопійовані в Кокерема, а Кокерем у своїх наступних виданнях запозичив ще більше матеріялу в Булокара. Все оприлюднене було чесною грою, копіювання було загальнопоширене. Виняткове право власности на оприлюднений матеріял, безперечно, високо цінували, однак годі було очікувати, що його хтось дотримуватиметься, якщо можна було сподіватися великої комерційної вартости словника. Обурення, що його часом висловлювали деякі словникарі, не втримувало їх від копіювання інших. Нині авторське право знову дедалі більше порушують внаслідок технологічного поступу – ксерокопіювання та інтернету – що зробили копіювання легким та дешевим. Отже, нам належить зусвідомити, що безчесне привласнювання чужої праці можна виправдати, наприклад, тим, що позаяк всі так роблять, лише дурень не скористається працею інших. Навіщо ставити себе у невигідне становище?
Наступний англійський словник, оприлюднений 1656 року, – Глосографія, чи Словник з поясненням усіх важких слів… нині вживаних у високоправильній англійській мові Томаса Блаунта. Це набагато амбіційніша й дещо оригінальніша праця, ніж будь-яка з попередніх, хоча Блаунт і взяв понад половину своїх термінів у Томаса та з латинсько-англійського Етимологічного словника Френсиса Голіоука. Використавши ці словники, Блаунт подав чимало нових занглізованих латинських слів як питомо англійські. Попри те, що деякі з цих слів ніколи не стали англійськими, в такий спосіб англійська мова засимілювала багато латинських слів. Хоча Блаунтові висновки стосовно того, що саме становило належне гасло, часом викликають сумнів, він справді зібрав слова з власного читання й зацитував деякі свої джерела (хоч і не головні). Він був також перший, хто спробував дати етимологічні довідки. До того ж, що важливіше, Блаунт визнавав, що мова змінюється, та схвалював процес асимілювання нових слів, що їх вживали шановані автори. Він відкрив нову сторінку в англійському словникарстві, подавши дві дереворитові ілюстрації геральдичних термінів. Подібно до своїх попередників, Блаунт активно використовував чужі праці, взявши звідти переважну більшість своїх слів. Однак він продемонстрував певний ступінь розбірливости, деякі слова відкинув, а багато означень змінив чи доповнив.15
1658 року, через два роки після Блаунтової Глосографії, вийшов друком Новий світ англійських слів Едварда Філіпса, тристасторінкове видання на пів аркуша невеликого формату. Хоча Філіпс, небіж Мілтона, не шанував і навіть прилюдно ганьбив Блаунта, його словник є близькою копією Блаунтового, доповненою низкою енциклопедійних статтей. Філіпсів словник містив близько 11 000 слів, зокрема власні імена й історичні та мітологічні терміни, що їх він узяв з раніших джерел. Розлючений Блаунт 1673 року надрукував Світ помилок у Новому світі англійських слів, де різко критикував Філіпса та закаталогував численні помилки його словника. Він перелічив неповні чи неоднозначні дефініції, очевидно недбало скорочені з Блаунтових, що часом некритично повторювали Блаунтові власні помилки, часом вносили свої – до них Блаунт часто долучав саркастичні коментарі. Втім, попри неретельний характер цієї праці, Новий світ слів започаткував кілька ідей. Філіпс подав довгий список видатних фахівців і створив враження, що вони додавали чи схвалювали деякі означення – претензія, що її Блаунт заперечував. Підтверджень Філіпсової ідеї нема, і сумнівно, що фахівці справді додавали щось до його словника.16 Проте ідея перелічувати фахівців, що надали якусь допомогу, була новою в англійському словникарстві. Філіпс зазначав предметну галузь кожного терміна і, подібно до багатьох попередників, вказував мову походження.
1671 року оприлюднено Етимологічний словник англійської мови. Його укладач Стівен Скінер наслідував Філіпса, критикував його й водночас багато що запозичував з його словника. Згідно з назвою, Скінер присвятив свою увагу здебільшого етимології, через це його праця вплинула на багатьох наступників, зокрема Джонсона.
Інша праця, базована на Філіпсовій, але значно доповнена – Словник англійської мови Iлайши Коулза (1676). Все ще за традицією "важких слів", Коулз, що був шкільним учителем, подав тисячі "старих слів", застарілих від Чосерових часів. Словник містив 25 000 слів, на 8 000 слів більше за останнє доповнене видання Філіпса. Аби дати більше слів та більше етимологічної інформації, він скоротив Філіпсові означення, що вже й так були короткі. Коулзова праця мала й новаторцьку рису – вона містила жаргон (злодійський арґо) та діялектні слова, що їх автор брав з інших спеціялізованих словників. До того їх ніколи не подавали в загальних словниках англійської мови.17
Початок нової словникарської практики: вісімнадцяте сторіччя
На початку вісімнадцятого сторіччя традиція "важких слів" нарешті почала поступатися місцем кориснішій філософії – задовольняти загальнішу потребу користувачів знати значення слів усіх типів. На загальну думку, редактором Нового словника англійської мови (1702) був Джон Керсі, що його Aлен Вокер Рид вважав першим професійним лексикографом.18 Це був перший словник англійської мови, де зроблено спробу системно охопити і загальні, й ускладнені слова.19 Попри невеличкий розмір, він мав близько 28 000 слів; багатьох із них не містив жоден з попередніх словників англійської мови. Цією працею започатковано новий напрям у англійській лексикографії, позаяк Керсі свідомо робив книжку словником саме англійских слів, відкидаючи спродуковані латинські терміни, застарілі слова, а також надто вузькі наукові терміни. Отже, цей словник складає компанію двомовним латинсько-англійським словникам, що до того часу правили за взірець для словників англійської мови. Праця Керсі близька до книжок із правопису, що містили загальні слова, але не подавали дефініцій.20 Хоча означення Керсі короткі й часто неадекватні, ця його книжка та дальші добірки стали поворотним пунктом у англійській лексикографії. Новий словник англійської мови був дуже популярним і протягом сімдесяти років витримав багато перевидань.
Далі Керсі ретельно переглянув Філіпсів Новий світ англійських слів. 1706 року вийшов новий том, майже вдвічі більший за первісний словник Філіпса. Керсі додав близько 20 000 слів і таким чином довів реєстра до 38 000. Багато з цих слів були наукові терміни, що їх він брав здебільшого зі словника Джона Гериса Термінний лексикон, чи Універсальний словник наук та мистецтв (1704). Герис створив блискучу ілюстровану добірку наукових і технічних термінів, Керсі був лише першим із довгого ряду словникарів, що користалися Герисовою працею як джерелом технічних термінів, перефразовуючи його означення. Керсі також поліпшив та розширив Філіпсові означення. Він був одним з перших англійських лексикографів, хто відокремлював та фіксував наявність кількох значень того самого слова (полісемію). Однак щодо етимології він не зробив поступу порівняно з попередниками.21
Універсальний етимологічний словник англійської мови Нaтaна Бейлі (1721) уособлює інший великий крок вперед в англійській лексикографії. Бейлі, подібно до багатьох своїх попередників, був шкільним вчителем, але видається, що він став професійним лексикографом, бо досягнення його дивовижні. Універсальний словник містив близько 40 000 слів, навіть більше, ніж словник Керсі-Філіпса, і, на відміну від останнього, приділяв велику увагу етимології. Бейлі наводив не лише безпосереднє джерело англійського слова (етимон), а часто й раніші форми в інших мовах – нині це загальноприйнята словникова практика, але тоді це було новацією. Не дивно, що під кутом зору теперішнього знання багато його етимологічних довідок видаються страшенно надуманими, але не забуваймо, що він працював за сто років до великих досягнень германської філології.
Реєстр Універсального словника запозичено з кількох джерел, зокрема Англо-британського словника, виданого 1708 року.22 Бейлі додав жаргон, діялектні слова, застарілі слова, що траплялися в літературі, зокрема цитував вислови, що їх вживав Спенсер. Він напевне не мав чіткого уявлення про відмінність між словником та енциклопедією чи, якщо й мав, пригнічував його заради того, аби задовольнити користувачів, бо його словники містять багато лексично нестосовних статтей. Він ввів, зокрема, обговорення прислів'їв. Ось, наприклад, як він досліджує "A Rolling Stone gathers no Moss" (Швидкий місця не зігріє):
У світі є люди з таким неусталеним та невгамовним темпераментом, такі шукачі нового, що їх ніколи не задовольнить той самий спосіб життя протягом тривалого часу; так само вони не можуть довго жити в одному помешканні; перш ніж зануритися в один бізнес, вони починають інший; отже, вони постійно зайняті тим, що починають жити, але ніколи не досягають певного способу життя через непостійність і нетерплячку. Таких людей це прислів'я засуджує, воно має на меті заспокоїти хиткість їхньої вдачі, показати їм погані наслідки такої мінливости та непостійности.23
Потім подано латинську, грецьку та французьку версії прислів'я. Таке марнотратне поводження зі словниковим обсягом нині видається дуже дивним, бо місця у словнику завжди бракує.
Словник Бейлі був неймовірно популярним, широкий загал користувався ним протягом цілого вісімнадцятого сторіччя. Протягом понад вісімдесяти років, від 1721 до 1802 року, його перевидано тридцять разів. Словники Бейлі були головними конкурентами Джонсонової великої праці, а їхня популярність була, мабуть, більшою.
Наступні видання праці Бейлі містили вказівки щодо наголошування слів. Слово descend подано як DESCEND, decribe як DESCRI´BE, fraction як FRAC´TION. На жаль, Бейлі писав усі заголовні слова великими літерами. Місце позначки наголосу (починаючи від видання 1740 року) виконувало подвійну роль, вказуючи також на особливості голосного. Позначка одразу після голосного, як у describe, вказувала на довгий чи "відкритий" голосний, тоді як позначка після приголосного, як у fraction, вказувала, що попередній голосний є короткий чи "закритий". Інших властивостей голосних, крім цих приблизних настанов, не вказано, так само не подано інших вказівок щодо вимови.24
1727 року Бейлі видав доповняльний том до оригінального видання, інколи його називають Том II. Доповняльний том складався з двох частин: одна містила слова, начебто пропущені в першому виданні (хоча насправді деякі з них містилися в деяких виданнях), друга частина містила мішанку з енциклопедійної інформації: імена, місця, теологічні та мітологічні терміни тощо. Були також деякі настанови щодо слововжитку – частину слів позначено символами, що вказували, чи терміна належить вживати із застереженнями, чи його вживання можливе за будь-яких обставин. Другий том сильно змінювали в пізніших виданнях, скорочуючи деяку екциклопедійну зайвину, проте він так і лишився чудернацькою сумішшю злодійського арґа, спеціяльних термінів, імен людей та назв місцевостей. Видання 1731 року було значно поліпшено та доповнено; воно стало основою численних дальших перевидань.
Бейлі зробив щиру спробу представити мову, що саме була у вжитку, і представити якомога більше саме такої мови. Керсі треба віддати належне за те, що він започаткував цей напрям, однак дефініції в Бейлі значно складніші. Хоча Бейлі далі дотримувався традиції подавати багато застарілих та рідкісних слів, він всіляко намагався дати звичайні слова, зокрема вульгарні та затабуйовані. Наприклад, shite (срати) витлумачено як "полегшувати природу, вивільняти черево". Fuck (трахатися) також подано з повною етимологічною довідкою, але пояснено лише латиною: "Foeminam subagitare". Бейлі подає й інші затабуйовані слова, що їх вилучали зі словників англійської мови впродовж дев'ятнадцятого та більшої частини двадцятого сторіччя.
1730 року вийшов друком Британський словник Бейлі на пів аркуша великого формату. Саме його Джонсон використовував як робочу основу свого словника.25 Як на той час, це була велика праця, що містила 48 000 слів – на 10 000 більше, ніж словник Керсі-Філіпса. Вона об'єднувала два томи Універсального етимологічного словника англійської мови та додатковий матеріял. Словник мав дереворитові ілюстрації, але було вилучено деякі найекстравагантніші енциклопедійні матеріяли, зокрема прислів'я та легендарні імена. Проте введено деякі енциклопедійні статті, базовані на праці Ефраїма Чеймберса Енциклопедія, чи Універсальний словник мистецтв та наук (1728), як-от "готична будівля", що подавала виклад історії цього архітектурного стилю, оголосивши його, звичайно ж, "неправильним".26 Чеймберс, як до того Герис, забезпечив цілу армію словникарів науковими та технічними термінами, що давали їм змогу збагатити свої реєстри. Після праці Керсі-Філіпса 1706 року, Британський словник Бейлі 1730 року був взірцем норми в англійській лексикографії аж до 1755 року, коли Семюел Джонсон оприлюднив свого Словника.
ПЛАН Семюела Джонсона
"Тріумфальне завершення 1694 року Словника французької академії [Dictionaire de l'Academie francaise] – говорять Старнс та Ноєс – змусило англійців із прикрістю усвідомити, що вони пасуть задніх у вивчанні власної мови. Відтоді повітря наповнилося пропозиціями щодо того, як вдосконалити англійську мову та надати їй більшого престижу."27 Деніел Дефо та Джонатан Свіфт запропонували встановити авторитетні норми, що зупинили б зміни в мові й назавжди зафіксували б її в наявній "чистій" формі. Едисон запропонував словника з цитатами з літератури – про цю пропозицію знав Джонсон. Запропонованим словником дуже зацікавився також Поуп. Настав час, коли велика літературна постать мала взяти на себе завдання встановити норми через словник, що був би спробою зробити такий огляд та запис мови, особливо літературної, якого доти ніколи не було. За це завдання взявся Семюел Джонсон. Його План Словника англійської мови, оприлюднений в серпні 1747 року й заадресований графові Честерфілду, подає майстерний аналіз того, що треба було зробити. Попри те, що чимало пропозицій, викладених у Плані, довелося змінити чи полишити як невиконанні з огляду на жорстку реальність укладання величезного словника практично одноосібно, все одно План залишається видатним документом. Як на людину, що доти ніколи не укладала словників, Джонсон продемонстрував надзвичайне розуміння лексикографічних проблем, що мали перед ним постати,. Те, чого нас усіх змушує навчитися досвід багатьох років, Джонсон усвідомив завдяки блискучості та оригінальності свого розуму. З характерною смиренністю, у цьому разі дещо штучною, аби привернути прихильну увагу графа Честерфілда, свого майбутнього патрона, Джонсон описує низький статус словникаря:
Я знаю, що працю, що нею я займаюся, загал вважає подібною до одноманітної рутини для сліпих, до нудної чорної ремісницької роботи, що не потребує ані світла навчання, ані виблисків геніяльності, що її можна успішно робити, не маючи жодних здібностей крім нести тягаря з тупою терплячістю та тупати абетковим шляхом із неповороткою рішучістю.
І далі в такому самому дусі, завваживши, що зайняття лексикографією "хай неяскраве, проте корисне", Джонсон аналізує труднощі добирання слів. У вікопомному пасажі він доводить, що головною підставою є корисність:
Вартісність праці треба оцінювати за її корисністю: недосить того, що словник тішить критиків – якщо водночас він нікого нічого не навчає, від нього не буде пуття так само, як від двигуна, що подобається філософові, бо має хитромудрий механізм, але потребує такої вправності в користуванні й таких знань, що не дає жодної переваги простому робітникові.
Звідси випливає, що вилучати наукові терміни нерозумно. Джонсон відрізняє задаптовані терміни від чужих. Останні він зазвичай відкидає, хоча деякі залишає з практичних міркувань. За його словами, якщо технічні терміни вживають у нетехнічному контексті, це дає підставу залучити їх до загального словника. Він обговорює критерії вводження спеціяльних військових та навігаційних термінів, термінів права та промисловости; обмірковує потребу вводити звичайні слова типу кіт чи пес та складність їх означування. Він аналізує правопис (дотримується традиційного літерування й уникає новацій), вимову (його амбіційний, але невиконанний намір подавати слова, що римуються з гасловими словами, так і не був здійснений до кінця), етимологію, граматику (трактування дієслів та прикметників, їхніх словоформ та ступенів порівнювання), те, що він називає "синтаксисом" (а ми тепер назвали б сполучуванням чи контекстом), а також ідіомні вислови. До того ж він мав намір залучити експертів, що подали б енциклопедійний матеріял до деяких термінів. Насправді його Словник таки містив енциклопедійний матеріял, але покладався він не на працю помічників, а здебільшого на Чеймберсову Енциклопедію та Герисів Термінний лексикон.
Джонсонові погляди щодо того, чи мову можна було чи належало "фіксувати" в нібито чистому, незіпсованому стані, дістали різної інтерпретації, частково тому, що його підхід помітно змінився від часу оприлюднення Плану (1747) до виходу друком Словника (1755), а частково через те, що він не був у цьому послідовний. Сумніву щодо того, чи треба стабілізувати мову, немає; Джонсон вважав, що треба, й хотів би, аби зміни можна було загальмувати чи припинити. Однак на той час, коли вийшов Словник, він, здається, усвідомив, що це недосяжна мета. З іншого боку, План рясніє висловами рішучого прагнення зафіксувати мову подібно до того, як Французька академія намагалася зафіксувати норми французької мови. Ми маємо зважати на те, що на Джонсонові погляди щодо ролі авторитетів напевне великою мірою впливало усвідомлення явної схильности Честерфілда до саме такого підходу.28 Втім, його позицію належить сприймати як його власну. "Головна мета … [Словника] – зберегти чистоту та встановити значення англійської ідіоми" – писав він. І ще, щодо вимови: "велике завдання цього почину – зафіксувати англійську мову." І ще, стосовно етимології: "Не вводячи …, із великими засторогами, будь-яке слово, що його походження неможливо встановити, ми убезпечуємо нашу мову від перенасичення жаргоном, від переповнення термінами." Він задумливо питає: "хто … може стримати бажання, аби ці засадничі атоми нашого мовлення набули твердості та незмінності первісних структурних частинок матерії." І ще: "Стосовно питань чистоти чи правильности, я колись мав сумнів – чи не забагато беру на себе, намагаючися їх розв'язати …; але відтоді я, згідно з думкою Вашої світлости, визначився, що належить покладатися на свої власні висновки". У резюме він говорить, що його ідея словника англійської мови полягає в тім, що це має бути "словник, що може зафіксувати вимову нашої мови та … зберегти її чистоту." З огляду на ту саму мету морального піднесення, Джонсон пропонує віддавати перевагу цитатам з "авторів із найвищою репутацією над авторами нижчого ряду", і сподівається передати в ілюстраційних цитатах "певну витонченість мови, чи деякі настанови щодо розважливости чи шанобливости".
Проте навіть 1747 року він натякав на марність спроб зафіксувати довільну норму. Про це свідчить хоча б таке: "… мабуть, виправляти мову націй граматичними книжками чи поліпшувати їхні манери розмовами про моральність однаково складно."
Попри всю глибину, План був надто амбітний. Задекларовано мету ані більше, ані менше, ніж дати огляд всієї англійської мови й показати історію кожного слова. "Користувач дістане інформацію про поступові зміни мови й матиме перед очима поставання деяких слів та занепад інших," – опис, що більше пасує до ОСАМ, ніж до Джонсонового Словника, хоча Джонсон розважливо додає, що йдеться "скорше про бажане, ніж про очікуване." Справді, критики Словника не забарилися помітити, що він не справдив таких очікувань. Але було б надмірно сподіватися, що будь-хто зможе сам-один зробити більше.
Джонсонів СЛОВНИК та його конкуренти
Через два роки після Плану Джонсона вийшла друком книжка Бенджамена Мартина Lingua Britannica Reformata (Реформа британської мови). Мартинова праця, на відміну від більшости книжок попередників, у передмові містила розлоге обговорення дефініцій та пропоновану теорію розташовування значень слів. У деякому сенсі Мартинів підхід нагадує Джонсонів План і, можливо, вплинув на Джонсона. Його зауваги щодо неминучости змінювання мови призвіщують Джонсонові обміркованіші висліди у Передмові до Словника. Мартин пише (1749): "Претензія на те, аби зафіксувати норму чистоти та досконалости будь-якої мови …цілком марна та безглузда", а також "те, що одне сторіччя вважає чемним та витонченим, інше сторіччя може сприймати як грубе та варварське."29 Мартин добре продумав свій план, він раніше за Джонсона намагався втілити свої теорії на практиці. Базуючися на латинському та французькому словниках, він поділив значення на пронумеровані дефініції й витратив на з'ясовування відмінностей значень більше зусиль, ніж будь-хто до нього. Однак насправді Мартинові дефініції часом надто короткі й не прояснюють відмінності значень, хоч як він намагається це зробити.30 Мартинів підхід до полісемії, базований на двомовних словниках, є цікавим кроком назад, бо, як ми бачили, Керсі та Бейлі вже відійшли від цієї традиції. Втім це була розумна та плідна спроба, позаяк у цьому аспекті двомовна лексикографія була набагато розвиненішою, ніж одномовні словники англійської мови.
Продавці словника Бейлі – тоді продавці книжок були й видавцями – від 1747 року знали, що Словник Семюела Джонсона буде потужним конкурентом і взялися вдосконалювати Британського словника. Перероблений словник відомий як Скот-Бейлі, за іменем Джозефа Нікола Скота, науковця, знаного в світі релігії та науки (він практикував як лікар та був автором блискучих проповідей). По суті цей словник – суміш Британського словника та Джонсонового Словника, що з нього вони вільно цупили означення та цитати (часто скорочені), додаючи матеріялів, назбираних в інших місцях. Цю працю, що мала назву Новий універсальний словник англійської мови (1755), зробили кілька авторів. Скот – лише один із них, найвідоміший. Цей словник був спробою створити дешевшу альтернативу дорогому двотомовому Словникові Джонсона. Відповідно, Скот-Бейлі був надрукований одним томом великого піваркушевого формату й містив набагато більше слів, ніж Джонсонів Словник, десь 65 000 порівняно із 40 000 у Джонсона.31 Джонсон свідомо вилучив багато застарілих та чужих слів, а також наукових термінів. До того ж, він не подавав імен. На відміну від призначеної освіченим користувачам Джонсонової праці, де розлого цитовано великих письменників тодішнього та минулих часів, Скот-Бейлі мав апелювати до звичайних людей, що хотіли мати засадничий посібник без викрутасів.
Джонсонів Словник вийшов друком через дев'ять років після підписання контракту (18 червня 1746 року). Це було величезне досягнення. Відзначаючи неможливість розв'язати багато питань без надмірного затримування проєкту, Джонсон у Передмові велемовно пише про потребу обмежити науковий пошук.
Обмірковувати те, щодо чого я вагався, з'ясовувати те, чого я не знав, означало б затягувати працю нескінченно і, можливо, без значного поліпшення. У своїх перших дослідах я не знайшов способів легко отримувати те, чого я не мав сам: я побачив, що кожен пошук лише давав привід до нового пошуку, книжка давала покликання на іншу книжку, шукати не завжди означало знайти, а знайти не завжди означало стати обізнаним; отже, домагатися досконалості означає уподібнитися до перших мешканців Аркадії й намагатися наздогнати сонце – коли вони досягли пагорба, де воно, як їм видавалося, перебувало, сонце лишилося на такій самій відстані від них.
Перед усіма укладачами словників час від часу постає потреба приймати рішення без повної інформації, що її часом неможливо отримати. Безперечно, Джонсонові ускладнення були особливо гострими порівняно з проблемами видавництва, що може звернутися по інформацію та поради до фахівців. Але обсяг тем, охоплених у кожному великому словнику, такий величезний, що неможливо знайти експертів із кожного відгалуження кожної галузі без зусиль, далеко не відповідних очікуваному виграшеві. Справді, аби на високому рівні опрацювати кожне означення, потрібна ціла армія фахівців. Це нездійсненно, й цього не роблять навіть тепер. Теперішні словникарі розв'язують свої питання так само, як це робив Джонсон. Його словами, "той, чий проєкт містить усе, що може висловити мова, часто мусить говорити про те, чого він не розуміє." На відміну від більшости своїх попередників, Джонсон засвідчує запозичування з інших словників, зокрема цитуючи Бейлі, Філіпса та Ейнсворта.32
У Передмові Джонсон обговорює принципи означування та призначення ілюстраційних цитат. Він визнає, що означувати звичайні слова, не використовуючи в дефініціях складніші слова, важко. Дефініції треба подавати в історичній послідовності, аби показати розвиток значення. (Насправді він не завжди послідовно дотримувався цього принципу, й деякі критики справедливо його за це шпетили). Ілюстраційні цитати потрібні на те, аби висвітлити відтінки значення, показати приклади "чистої" англійської мови та проілюструвати діяпазон вживання та звичайний контекст описуваних слів. Джонсон завважив, що в англійській мові переважають фразові дієслова й був, мабуть, першим, хто привернув до них увагу як до загальної властивості англійської мови.33 Він навіть пам'ятав про їх практичну важливість для носіїв інших мов. І навіть якщо він був не перший, хто побачив специфічну природу фразових дієслів, він, безперечно був перший, хто поставився до них серйозно як до невідокремної частини мови, вартої повного опрацювання у словнику. Ноел Оселтон пише: "Джонсонове потрактування фразових дієслів свідчить про його справжню словникарську самостійність краще, ніж будь-яка інша риса його словника."34
Щодо слововжитку Джонсон лишається неоднозначним. Він все ще вважає, що завданням лексикографа є "виправити чи проскрибувати недоречності та нісенітниці" й почувається зобов'язаним рятувати англійську мову від псування галіцизмами. З іншого боку, він чітко каже, що його завдання – "не формувати мову, а записувати її; не вчити людей, як їм належить думати, а розповісти, як вони досі висловлювали свої думки." Його найвідоміше твердження щодо "фіксування" мови ясно свідчить про значну еволюцію його поглядів від часу, коли він викладав їх у Плані:
Ті, хто налаштувалися мати добру думку про мій проєкт, вимагають, аби він зафіксував нашу мову й поклав край змінам, що їх час та випадок досі вносили без жодного спротиву. З огляду на такі наслідки я маю зізнатися, що протягом певного часу я себе тішив, але тепер починаю боятися, що спричинив очікування, не обґрунтовані ані підставами, ані досвідом. Коли ми бачимо, як люди старішають, свого часу вмирають одне за одним, від сторіччя до сторіччя, ми сміємося з еліксиру, що пропонує продовжити життя до тисячі років. Так само сміху вартий словникар, що не може навести прикладу нації, що зберегла свої слова та вислови незмінними, проте думає собі, що його словник зможе забальзамувати мову, убезпечити її від псування та розпаду, що він має владу змінити природу під місяцем чи звільнити світ від нерозсудливости, марнославства та удаваности.
Одразу по тому він говорить про те, як комерція вбиває мову. Він закликає до боротьби проти мовних змін, навіть визнаючи безнадійність такої боротьби. Він опонує формуванню англійської академії за моделлю Французької академії, що суперечить "духові англійської свободи." Його завершальна думка полягає в тім, що, попри незмогу зупинити мовні зміни, "ми гальмуватимемо те, що зможемо відхилити, … ми пом'якшуватимемо те, що не зможемо виправити."
Джонсонова глибока відданість традиції не дозволила б йому сприйняти мовні зміни філософічно, ці зміни відбувалися всупереч усьому, що було йому дороге. Але він ніколи не був людиною, що повертається спиною до реального світу. Він не був ані наївним, ані заідеологізованим такою мірою, аби втратити здатність дивитися в вічі неприємній реальності. Він прийняв роль лексикографа як фіксатора фактичного слововжитку, проте вважав своїм обов'язком виявляти "варварські" вислови та стилістичні огріхи, бо, попри те, що такі спроби навряд чи могли вплинути на розвиток реального слововжитку, це був єдиний шляхетний спосіб дії. Джонсон завжди вважав Словник не лише освітнім, а й моральним проєктом, і саме тоді, коли картав себе за незмогу досягти бажаного, він почувався зобов'язаним, заради власної душі, діяти морально, навчаючи інших правильно вживати слова. Хоча це пояснення видається донкіхотським, а Джонсон був надзвичайно прагматичний, йому було притаманно діяти на підставі особистих моральних переконань навіть тоді, коли такий спосіб дії суперечив практичним результатам.
Передмова – це видатним твір: скромна без фальшу щодо Джонсонової власної оцінки значення свого здобутку, чесна у визнанні обмеженого впливу лексикографії на мову, зворушлива у сповнених гідности згадках про особисті нестатки та страждання, що він зазнав, коли робив свою працю. Він сумно визнає: "я не завжди втілював свої власні проєкти чи задовольняв свої власні сподівання." Проте, "коли виявиться, що багато чого бракує, не треба забувати, що так само багато чого зроблено." Він зазначає, що хоча світові не надто цікаво, в чім причина тих хиб, що закидають йому критики, "Словника англійської мови укладено за дуже малого сприяння освічених і без будь-якого патронату великих; не в м'якій усамітненості чи під захистом академічного помешкання, а серед незручностей та тривог, у хворобі та смутку." Він згадує про невдалу спробу дістати підтримку від графа Честерфілда й про важкі обставини, що склалися через це; про ціложиттєву війну з виснажливими хронічними хворобами (золотухою, нервовими розладами, бронхітом); про смерть 1752 року коханої дружини Теті. Він завершує Передмову такими словами: "Я провадив свою працю доти, аж доки більшість із тих, кого я хотів порадувати, опинилися в могилі. Успіх та провал є порожнім звуком; отже, я завершую її з відстороненим спокоєм, без остраху осуду чи хвали."
Джонсонового Словника часто вважають першим словником, що містив ілюстраційні цитати, але це не так. Ми вже зазначали, що такі цитати містив італійсько-англійський словник 1598 року Джона Флоріо, так само й грецькі та латинські словники шістнадцятого сторіччя. Фактично, деякі з цих словників – що їх Джонсон безперечно знав – докладніші та різноманітніші в доборі реєстру та точніші в цитатах, ніж Джонсонів Словник, але ж то були праці академій, як-oт Академія дела Круска, а не однієї людини.35 Джонсонові часто приписують також, що він перший відокремив та перенумерував різні значення слова, але ж таку систему вже виробив 1749 року Бенджамін Мартин, a латинсько-англійські та французько-англійські словники вже використовували такі поділи. Насправді Джонсонів Словник видатний не завдяки новаціям у подаванні ілюстраційних цитат чи відокремлюванні та нумеруванні значень, а через майстерне та оригінальне застосування цих методів. Усе, що Джонсон робив, він робив блискуче. Без жодного скепсису треба сказати, що він був глибоко обізнаний з практикою тогочасних і давніших двомовних словників, найрозумнішим чином застосував їхні усталені підходи й зробив власного Словника кориснішим і сучаснішим за будь-який з попередніх словників англійської мови.
У трактуванні вимови Джонсон пішов далі за своїх попередників. Хоча здебільшого він позначав лише наголос, без вказівок щодо вимовляння голосних, він інколи показував, як вимовляти слово, наводячи інше слово з такою самою вимовою голосного (як обіцяв у Плані) і, рідше, коли звук належало вимовляти "нестандартно", перелітеровуючи його. Деякі науковці досі сперечаються, якою мірою новаційними були ці кроки й наскільки важливим був внесок Джонсона у розвиток систем передавання вимови, використовуваних у словниках.36
Сприйняття Джонсонового Словника серед критиків було неодностайним. Казали, що він дає забагато цитат, подекуди з "неавторитетних" авторів. (Така критика страшенно нагадує сприйняття ВНМС3 1961 року, коли його картали за цитування популярних радіо- та телевізійних персонажів і зірок музичних комедій.) Етимологічні довідки критикували й навіть кпили з них, але ця критика була здебільшого несправедливою. Як пише лексикограф двадцятого сторіччя, "Всі пам'ятають Мекелеїв різкий присуд: 'Джонсон був кепський етимолог.' Але він не каже, хто знав, як зробити краще, хто мав писати етимологічні довідки, поза межами очевидних, у ту докоперникову добу ще ненародженої філології?"37
Джонсона критикували за те, що він не ввів багатьох спеціяльних термінів гуманітарних наук та комерції, й за те, що він вводив забагато штучних чи чисто книжних слів. Однак на загал його Словник дістав схвальні відгуки, його вибір написання визнали авторитетним, його означення викликали захват.38 Пізніше, в Америці, двоє великих лексикографів дев'ятнадцятого сторіччя Ноа Вебстер та Джозеф Вустер висловлюватимуть діяметрово супротивні оцінки: Вебстер критикуватиме практично кожен аспект Джонсонової праці (водночас інтенсивно використовуючи її в своїх власних словниках), а Вустер із таким самим запалом хвалитиме його. Вустерові висновки значно тверезіші, менш упереджені та історично точніші. 1846 року у вступі до власного словника Вустер зазначав, що Джонсонового Словника "від часу першої публікації вважали мовною нормою далеко більшою мірою, ніж будь-якого іншого словника. Він по суті становив основу багатьох менших словників і, як зазначає Вокер, 'усі пізніші словникарі вважали, що красти з цього словника – цілком законно'."39
Хоча Джонсонів вибір ілюстраційних цитат і тонкі високомайстерні означення справедливо прийнято вважати найбільшим поступом у словникарській практиці, справжнім досягненням Джонсона є те, що він цілком справдив очікування англійської інтелектуальної спільноти і, завдяки її впливові, набагато ширшого кола суспільства, що англійська мова з усіма її тонкощами так само варта вивчання, як французька чи німецька. Джонсонів Словник став потужним та реально відчутним свідченням того, що англійська мова була достатньо розвиненою, аби її аналізувати, вивчати та отримувати тонкі наукові та інформативні історичні висліди. В цьому сенсі він вибрукував дорогу для Оксфордського словника англійської мови (ОСАМ). Без Джонсонового Словника навряд чи сторіччям пізніше превелебний Тренч підняв би планку історичного огляду розвитку англійської мови так високо чи побачив би хиби попередніх англійських словників так чітко.40
Силою свого розуму, широкою освіченістю та надзвичайною пам'яттю, майстерно володіючи мистецтвом прозорого висловлювання, Джонсон створив працю, яка викликала таку повагу, що протягом понад сторіччя не мала рівних і була найавторитетнішим словником англійської мови. Після того, як Генрі Джон Тод переглянув його 1818 року й ще раз 1827 року, словникові дали назву Тод-Джонсон. За всіма оцінками, ще протягом значної частини дев'ятнадцятого сторіччя це був найкращий словник і в Англії, і в Америці. Саме втіленню амбіції заступити місце Тода-Джонсона в ролі нормативного словника в Америці Ноа Вебстер присвятив найкращу частину свого життя.
Розділ 2
Стислий виклад історії англійської лексикографії
Виклад історії англійського словникарства зазвичай є переліком послідовних та досить часто успішних актів піратства. Першим англійським словником прийнято вважати, мабуть, найменш надихальну з усіх ранніх праць, що дала найменший стимул наступним – Абетковий список… Роберта Кодрі (1604)1. Він містить майже 90% слів із надрукованої 1596 року книжки Едмунда Кута Англійський шкільний вчитель – граматики, молитовника та словника з короткими означеннями. Мало того, майже половину з понад трьох тисяч статтей словника Кодрі взято з латинсько-англійського словника 1587 року, Dictionarium Linguae Latinae et Anglicanae Томаса Томаса. Рання історія англійської лексикографії мало що може додати до переліку актів виваженого чи обурливо відвертого копіювання праць попередників, часом із висловленням неохочої подяки, частіше (принаймні у сімнадцятому сторіччі) без неї.
Деякі словникарі вісімнадцятого та дев'ятнадцятого сторіч прилюдно визнавали запозичування в конкретних попередників. Прикро, але така щирість зникла у двадцятому сторіччі й навряд чи відновиться у двадцять першому. Під диктатом ринку кожен словник має бути "новим". Справжній новий словник був би жахливим витвором, у ньому бракувало б незліченної кількости основних слів та значень, він ряснів би нісенітницями та неймовірними помилками, був би всіяний упередженими висновками та нашпигований нестосовними до суті справи провінціялізмами. На щастя, справді новими є дуже мало словників, зокрема, новим не є жоден із загальних комерційних словників, що їх уклав будь-який гурт працівників та видав великий словникарський видавничий дім. Будь-якого історика, що задекларував би, що його загальна історія цілком нова, що це витвір його розуму, не базований на закумульованому доробку попередніх історій, сприйняли б як божевільного. Тим не менш людність очікує, що загальні словники – що, навіть синхронні, є історіями вживання мови – будуть в цьому сенсі новими. Але вони такими не є. Вони ніколи не були й ніколи не будуть новими.
Теперішні словникарі дуже уважно стежать за роботою одне одного. Лексикограф, що працює, просто не має часу переробляти працю, зроблену за сторіччя, й аналізувати значення, скажімо, слова set, що займає понад вісімнадцять сторінок у ОСАМ. Опрацьовування величезної збірки сучасних ужитків слова set в усіх його значеннях забрало б у висококваліфікованого словникаря два чи більше місяців безперервної праці, аби посортувати їх та дати означення. Послухаймо Джеймса А. Г. Мюрея, головного редактора ОСАМ, що працював із тисячами паперових карток (англ. citations – цитати), кожна з яких містить розглядуване слово:
Лише той, хто сам проробляв такий експеримент, знає цю розгубленість, коли редактор чи його помічник, розподіливши цитати до такого слова як, наприклад, above (над; угорі, згори; понад тощо) на 20, 30 чи 40 груп, і давши кожній з них попереднє означення, розкладає картки на столі чи на підлозі, де він може бачити їх усі, й проводить годину за годиною, зсуваючи їх у різні боки, як шахові фігури, намагаючися знайти у фрагментарних свідченнях неповного історичного запису послідовність значень, що могла би сформувати логічний ланцюжок їх еволюції. Інколи пошук видається безнадійним; недавно, наприклад, слово art (мистецтво; майстерність) цілком спантеличило мене на кілька днів; із ним треба було щось робити; я щось зробив і віддав друкувати; але новий розгляд видруку, що дав змогу легше читати та порівнювати, призвів до того, що я подер все на клаптики й почав реконструювати споруду, що простягалася на кілька колонок друку… Якщо, хтось вважає, що таку роботу можна робити поспіхом чи що є щось таке, що може її пришвидшити, крім думання й знову думання, хай спробує сам.2
І це написав, мабуть, найвитонченіший лексикограф за всю історію англійського словникарства. Небагато комерційних видавців мають такий щирий інстинкт до академічності, що здатні витратити мільйони доларів, аби переробити те, що вже зробили інші науковці, кращі за них. У розділі 6 ми побачимо, що електронні збірки текстів (корпуси) заступили багато функцій старих тек із паперовими картками й радикально полегшили досліджування й аналіз слів у контекстах, проте користування ними не зменшило обсягу роботи, потрібної, аби означити слово set у великому словнику. Словникареві, що сидить перед комп'ютерним дисплеєм із тисячами вжитків слова set (чи art), обмежити обсяг пошуку не легше, а може й важче, ніж Мюреєві, бо корпусні свідчення щодо такого слова неймовірно численні й легкодосяжні. З іншого боку, звичайна комп'ютерна функція опрацьовування текстів дає теперішнім лексикографам (та й усім, хто щось пише) змогу бачити те, що вони написали, "у друку", коли все можна легко змінити, без затримки та витрат на видруковані гранки, що їх використовували в словникарській праці в часи Мюрея й ще протягом майже сторіччя потому.
Перш ніж ми візьмемося викривати зазначене крутійство ранніх англійських лексикографів, треба завважити, що теперішні словникарі також сильно запозичують у своїх попередників, хоча й дещо розсудливіше, й часом межа між використанням словника як джерела чи довідника та копіюванням із нього означень із тривіяльними змінами є дуже тонкою.
Ранні двомовні словники
Найранішими слівними довідниками для носіїв англійської мови були двомовні глосарії, що подавали англійські відповідники латинських чи французьких слів. У середні віки, вже від восьмого сторіччя, складні слова в рукописах інколи тлумачили через легші латинські слова чи давньоанглійські (англосаксонські) відповідники подібно до того, як у нових виданнях Шекспіра для сучасних студентів заанотовано застарілі слова. Ця практика тривала протягом цілого шістнадцятого сторіччя. Викладачі часом збирали такі тлумачення (glosses) і складали їхні списки; таку збiрку називали глосаріум (glossarium), тепер – глосарій (glossary). Хоча слово dictionarius на позначення списку слів вживали вже 1225 року, до шістнадцятого сторіччя таким терміном ніколи не позначали чогось такого, що можна було б ототожнити зі словником (dictionary). Латинсько-англійський словник 1538 року сера Томаса Еліота спочатку мав назву Dictionary, потім Bibliotheca Eliotae.
Англійсько-латинські словники також досить рано дістали роль навчальних посібників. Найраніший відомий англійсько-латинський словник, Promptorium Parvulorum, sive Clericorum (Сховище [слів] для дітей чи кліриків), був написаний, можливо, ще 1440 року.3 Кекстон запровадив друкування в Англії 1476 року, а року 1480 він надрукував французько-англійський глосарій без назви. Promptorium з'явився друком 1599 року й належить до найдавніших книжок, надрукованих в Англії. 1553 року Джон Візолс оприлюднив маленького англійсько-латинського підручника під назвою Короткий словник для молодих початківців, що став дуже популярним і мав багато перевидань. Впорядковання в ньому не абеткове, а тематичне.
1500 року з'явився перший надрукований латинсько-англійський словник Hortus Vocabularum (Сад слів) із назвою Ortus Vocabularum на титульній сторінці. Під цією назвою він відомий і досі. Це впорядкована за абеткою збірка глосаріїв із неправдивою декларацією, що вона містить усі слова з чотирьох різних глосаріїв. Ґабріеле Штайн зазначає: "Цікаво відзначити, що ми бачимо цю гіперболізацію вже в першому надрукованому [латинсько ]англійському словникові: декларувати, що Ortus містить усі значення, перелічені в чотирьох словниках, … просто абсурдно"4. Словника… 1538 року сера Томаса Еліота, також латинсько-англійського, 1565 року увібрала в себе набагато більша й важливіша праця Томаса Купера Тезаврус романської та британської мов, що мала вплив на одномовні словники сімнадцятого сторіччя. У книжці Обрі Життєписи читаємо розповідь про те, що Куперова дружина, мабуть, жінка бурхливого темпераменту,
страшенно сердилася на нього за те, що пізніми вечорами він сидів за укладанням словника … Коли словник був вже наполовину готовий, вона дістала змогу потрапити до робочої кімнати чоловіка, зібрала в оберемок усю його тяжку працю, кинула в вогонь і спалила. Гаразд, і по всьому тому цей добродій мав такий непереборний потяг до розвитку навчання, що почав усе спочатку, завершив, зробив Досконалістю й дав нам цю надзвичайно корисну Працю.5
Латина була найуживанішою другою мовою у двомовних словниках, однак Відродження збудило інтерес i до інших мов, тому іспанська, французька та італійська не залишалися поза увагою. 1598 року з'явився великий Світ слів Джона Флоріо. Цей італійсько-англійський словник, призначений носіям англійської мови, багато в чім випередив свій час, а ранні англійські словники в порівнянні з ним видаються слабкими. Флоріо був "перший укладач словника сучасної мови, що склав перелік джерел, звідки було взято заголовні слова його реєстру."6 Він проілюстрував деякі означенння цитатами з тогочасних італійських авторів, чого систематично не робив жоден англійський лексикограф аж до часів Джонсона 150 років потому. Він увів сленг і навіть слова, що нині ми назвали б затабуйованими, як-от pesca (персик) у значенні "юнакова дупа" та fava (біб) як вульгарне слово на позначення прутня. Серед відповідників до слова fottere праця Флоріо містить один із найраніших надрукованих записів слова fuck (трахатися): "to iape, to sard, to fucke, to swiue, to occupy".7
Ранні англійські словники та традиція "важких слів"
Попри те, що першим словником найчастіше визнають словник Кодрі, насправді право першости в англійській лексикографії – це сумнівний та хисткий привілей. Історія лексикографії не містить приголомшливих винаходів чи вибухів творчости, що викликали б захват, як деякі відкриття в природничих науках чи мистецькі шедеври. Це радше послідовність повільних та нерівних здобутків слівного реєстру та методології, на перших етапах завжди супроводжуваних несамовитим рекламним галасом, що однаковою мірою складався з самовихваляння та нападів на попередників, чиї праці систематично грабовано й без кого словники наступників були б неможливими. Перший англійський словник майже неминуче мав бути модифікацією двомовних словників, часом набагато важливіших. Значення першости в цьому випадку полягає лише у змозі відповісти на запитання, що то був за перший англійський словник?
Весь запас англійських слів у п'ятнадцятому сторіччі був лише невеликою часткою того, що ми маємо тепер, тому щоб описати поняття, що для них не існувало англійських слів, подеколи доводилося звертатися до інших мов. Зацікавленість освітою Відродження природним чином привернула увагу до класичних мов, особливо латини, що стали улюбленим джерелом. Хто не знав латини, потребував словників, аби перекласти розмовною англійською безліч запозичених з латини "важких слів". Пізніше їх зневажливо називали словами з каламаря, й небезпідставно, позаяк словотворення заходило далеко за межі доцільного заради корисності та зрозумілості; часом вони мало що містили в собі крім письменникового бажання видаватися витонченим та складним коштом читачевого розуміння.
Більшість ранніх словникарів були шкільними вчителями й укладали глосарії чи словники для своїх учнів, бо навчальних посібників не було де взяти. В цій традиції, Ричард Малкастер у праці під назвою Elementarie (Початки) 1582 року склав реєстра (без означень) десь із 8 000 англійських слів, що їх, на його думку, варто було внести до словника. Малкастер мислив на диво незалежно. Він захищав потребу вживати в англійській мові чужі слова, проте наполягав на тім, що вони мають бути цілковито занглізованими та засимільованими в мові. Він вважав англійську мову первинною й не перепрошував за це. Він обстоював силу та спроможність англійської мови тоді, коли такі погляди не були загальником, і висловив потребу мати словника англійської мови.8 Латинсько-англійський словник (1587) Томаса Томаса, що суттєво запозичував з Куперового Тезавруса романської та британської мов (1565), був так само первинним джерелом для Кодрі та інших і, можливо, наштовхнув на ідею вводити до словників деякі енциклопедійні матеріяли. Словники початку сімнадцятого сторіччя містили багато Томасових латинських термінів (як "слів із каламаря") з незначними змінами, що надавали їм занглізованої форми. Укладачі вводили їх здебільшого заради того, аби збільшити кількість гасел у реєстрі й цим надати своїй праці переваг у конкурентній боротьбі з творами суперників.
У шістнадцятому та сімнадцятому сторіччях постали також спеціялізовані словники з права, релігії, військової справи та інших галузей; деякі з них передруковувано протягом багатьох років.
Словник Роберта Кодрі 1604 року – це маленький том на 1/8 аркуша, що містить десь 3 000 реєстрових одиниць. Його назву зазвичай скорочують до Абетковий список, бо повна назва, подібно до назв багатьох тогочасних праць, заповнювала цілу титульну сторінку. У назві зазначено, що працю присвячено розглядові... "важких загальних англійських слів, запозичених з давньоєврейської, греки, латини, французької, … зібраних заради користі та допомоги паням, панянкам та будь-яким іншим малоосвіченим особам." Позаяк жінки зазвичай діставали значно меншу освіту, ніж чоловіки, вони мали потребувати більшої допомоги, аби витлумачити значення "важких" слів, що походили з латини, чи принаймні так вважав Кодрі та інші лексикографи, бо зазначати жінок як свою переважну авдиторію не було чимось незвичним. Кодрі подає певну рудиментарну етимологічну інформацію, позначаючи деякі слова грецького походження маленьким "g". Як сказано вище, його реєстр майже цілком базується на двох попередніх працях9. Цікаво, що Джозеф Вустер, видатний англійський лексикограф дев'ятнадцятого сторіччя, не згадав Кодрі в докладному науковому викладі історії англійської лексикографії, що був частиною вступного матеріялу до його словника 1846 року. Він пише:
Метою перших лексикографічних праць в Англії було полегшити вивчання латини, потім греки, а також тогочасних чужих мов… Ранні словники, призначені лише англійським користувачам, були дуже обмеженими та вбогими творами, їхньою головною метою було пояснити те, що тоді називали "важкими словами" мови.10
Докладне порівняння Кодрі, Кута та Томаса свідчить, що Кодрі використав багато їхніх означень з мінімальними змінами чи взагалі без жодної зміни. Можливо, він запозичив ідею в Малкастера і, засвоївши традицію двомовних словників пояснювати "важкі слова", тихо засвоїв їхній зміст разом із їхнім методом.11 Все, що ми можемо сказати про Кодрі – він мав працелюбність та розум, що уможливили таку працю.
Наступний англійський словник, Тлумач англійської мови Джона Булокара (1616), був більшою мірою словником "важких слів", ніж праця Кодрі, й містив майже вдвічі більше слів. За звичаєм, Булокар взяв багато слів у Кодрі та з Латинсько-англійського словника Томаса Томаса, бо Кодрі його використав не весь. Отже, Булокар ввів більше чужих слів (із Томаса) та більше застарілих. Постає питання, чи були ці ранні словники, що складаються здебільшого з латинських слів, трохи занглізованих за формою, справді англійськими словниками, чи це був варіянт латинсько-англійських словників, що їх вони так сильно нагадували. В цьому плані словник Кодрі був англійськішим, ніж Булокарів. Булокар був доктор медицини й залучив не лише медичні терміни, а й терміни з логіки, філософії, права, астрономії та геральдики. Інколи він наличкував такі терміни як спеціяльні, пишучи "термін з геральдики" тощо. Словник Кодрі надзвичайно рідкісний, з кількома передруками, тоді як Булокарів словник передруковували багато разів, востаннє 1731 року – через понад сто років після першого видруку.
1623 року з'явився Англійський словник, чи тлумач важких англійських слів Генрі Кокерема. Скромність не належала до його визначальних рис. У вступі він пише: "все, що почали робити в цій галузі до мене, я не лише цілком завершив, а й довів до досконалості."12 Кокеремів словник – це переважно словник "важких слів", він містив слова типу abequitate (виїздити верхи, лат.), bulbucitate (випасати волів, лат.), sullevation (піднесення). Кокерем безжально грабував Булокарові реєстри та означення, до того ж хапнув усе, що Булокар знехтував у Кодрі. Його словник складається з трьох частин. У першій перелічено "важкі слова" з простими відповідниками, як у латинсько-англійському словнику. Друга частина подає прості слова з вигаданими відповідниками, тобто є англійсько-латинською. Третя частина становить енциклопедійний розділ, що перелічує богів та богинь, мітологічних істот, птахів та звірів, річки, дерева тощо; цей розділ великою мірою взято з раніших латинських словників, особливо Томасового. Отже, традиція подавати енциклопедійні статті почалася від найраніших англійських словників. Кокерема багато критикували за те, що він подав чимало слів, що їх, мабуть, ніколи не вживали в англійській мові. Наприклад, те, що в Томасовому латинському словнику могло бути записане як Necessitudo, у Кокерема фігурувало б як Necessitude. Його означення короткі й ненавмисне кумедні. Commotrix означено як "дівчина, щo робить свою господиню готовою та неготовою". Parentate мав дефініцію " святкувати похорон чиїхось батьків". Phylologie (філологія) зінтерпретовано як "любов до великого базікання."13 Кокерем зробив спробу "відрізняти слова повсякденного вжитку, вульгарні слова, та рафіновані й витончені слова" і, хоч як невправно це зроблено, така інформація про слововжиток була передвісником наличкування, що стало загальноприйнятою практикою в пізніших словниках.14
За принципом "око за око" Булокарове видання 1663 року містило енциклопедійні статті, скопійовані в Кокерема, а Кокерем у своїх наступних виданнях запозичив ще більше матеріялу в Булокара. Все оприлюднене було чесною грою, копіювання було загальнопоширене. Виняткове право власности на оприлюднений матеріял, безперечно, високо цінували, однак годі було очікувати, що його хтось дотримуватиметься, якщо можна було сподіватися великої комерційної вартости словника. Обурення, що його часом висловлювали деякі словникарі, не втримувало їх від копіювання інших. Нині авторське право знову дедалі більше порушують внаслідок технологічного поступу – ксерокопіювання та інтернету – що зробили копіювання легким та дешевим. Отже, нам належить зусвідомити, що безчесне привласнювання чужої праці можна виправдати, наприклад, тим, що позаяк всі так роблять, лише дурень не скористається працею інших. Навіщо ставити себе у невигідне становище?
Наступний англійський словник, оприлюднений 1656 року, – Глосографія, чи Словник з поясненням усіх важких слів… нині вживаних у високоправильній англійській мові Томаса Блаунта. Це набагато амбіційніша й дещо оригінальніша праця, ніж будь-яка з попередніх, хоча Блаунт і взяв понад половину своїх термінів у Томаса та з латинсько-англійського Етимологічного словника Френсиса Голіоука. Використавши ці словники, Блаунт подав чимало нових занглізованих латинських слів як питомо англійські. Попри те, що деякі з цих слів ніколи не стали англійськими, в такий спосіб англійська мова засимілювала багато латинських слів. Хоча Блаунтові висновки стосовно того, що саме становило належне гасло, часом викликають сумнів, він справді зібрав слова з власного читання й зацитував деякі свої джерела (хоч і не головні). Він був також перший, хто спробував дати етимологічні довідки. До того ж, що важливіше, Блаунт визнавав, що мова змінюється, та схвалював процес асимілювання нових слів, що їх вживали шановані автори. Він відкрив нову сторінку в англійському словникарстві, подавши дві дереворитові ілюстрації геральдичних термінів. Подібно до своїх попередників, Блаунт активно використовував чужі праці, взявши звідти переважну більшість своїх слів. Однак він продемонстрував певний ступінь розбірливости, деякі слова відкинув, а багато означень змінив чи доповнив.15
1658 року, через два роки після Блаунтової Глосографії, вийшов друком Новий світ англійських слів Едварда Філіпса, тристасторінкове видання на пів аркуша невеликого формату. Хоча Філіпс, небіж Мілтона, не шанував і навіть прилюдно ганьбив Блаунта, його словник є близькою копією Блаунтового, доповненою низкою енциклопедійних статтей. Філіпсів словник містив близько 11 000 слів, зокрема власні імена й історичні та мітологічні терміни, що їх він узяв з раніших джерел. Розлючений Блаунт 1673 року надрукував Світ помилок у Новому світі англійських слів, де різко критикував Філіпса та закаталогував численні помилки його словника. Він перелічив неповні чи неоднозначні дефініції, очевидно недбало скорочені з Блаунтових, що часом некритично повторювали Блаунтові власні помилки, часом вносили свої – до них Блаунт часто долучав саркастичні коментарі. Втім, попри неретельний характер цієї праці, Новий світ слів започаткував кілька ідей. Філіпс подав довгий список видатних фахівців і створив враження, що вони додавали чи схвалювали деякі означення – претензія, що її Блаунт заперечував. Підтверджень Філіпсової ідеї нема, і сумнівно, що фахівці справді додавали щось до його словника.16 Проте ідея перелічувати фахівців, що надали якусь допомогу, була новою в англійському словникарстві. Філіпс зазначав предметну галузь кожного терміна і, подібно до багатьох попередників, вказував мову походження.
1671 року оприлюднено Етимологічний словник англійської мови. Його укладач Стівен Скінер наслідував Філіпса, критикував його й водночас багато що запозичував з його словника. Згідно з назвою, Скінер присвятив свою увагу здебільшого етимології, через це його праця вплинула на багатьох наступників, зокрема Джонсона.
Інша праця, базована на Філіпсовій, але значно доповнена – Словник англійської мови Iлайши Коулза (1676). Все ще за традицією "важких слів", Коулз, що був шкільним учителем, подав тисячі "старих слів", застарілих від Чосерових часів. Словник містив 25 000 слів, на 8 000 слів більше за останнє доповнене видання Філіпса. Аби дати більше слів та більше етимологічної інформації, він скоротив Філіпсові означення, що вже й так були короткі. Коулзова праця мала й новаторцьку рису – вона містила жаргон (злодійський арґо) та діялектні слова, що їх автор брав з інших спеціялізованих словників. До того їх ніколи не подавали в загальних словниках англійської мови.17
Початок нової словникарської практики: вісімнадцяте сторіччя
На початку вісімнадцятого сторіччя традиція "важких слів" нарешті почала поступатися місцем кориснішій філософії – задовольняти загальнішу потребу користувачів знати значення слів усіх типів. На загальну думку, редактором Нового словника англійської мови (1702) був Джон Керсі, що його Aлен Вокер Рид вважав першим професійним лексикографом.18 Це був перший словник англійської мови, де зроблено спробу системно охопити і загальні, й ускладнені слова.19 Попри невеличкий розмір, він мав близько 28 000 слів; багатьох із них не містив жоден з попередніх словників англійської мови. Цією працею започатковано новий напрям у англійській лексикографії, позаяк Керсі свідомо робив книжку словником саме англійских слів, відкидаючи спродуковані латинські терміни, застарілі слова, а також надто вузькі наукові терміни. Отже, цей словник складає компанію двомовним латинсько-англійським словникам, що до того часу правили за взірець для словників англійської мови. Праця Керсі близька до книжок із правопису, що містили загальні слова, але не подавали дефініцій.20 Хоча означення Керсі короткі й часто неадекватні, ця його книжка та дальші добірки стали поворотним пунктом у англійській лексикографії. Новий словник англійської мови був дуже популярним і протягом сімдесяти років витримав багато перевидань.
Далі Керсі ретельно переглянув Філіпсів Новий світ англійських слів. 1706 року вийшов новий том, майже вдвічі більший за первісний словник Філіпса. Керсі додав близько 20 000 слів і таким чином довів реєстра до 38 000. Багато з цих слів були наукові терміни, що їх він брав здебільшого зі словника Джона Гериса Термінний лексикон, чи Універсальний словник наук та мистецтв (1704). Герис створив блискучу ілюстровану добірку наукових і технічних термінів, Керсі був лише першим із довгого ряду словникарів, що користалися Герисовою працею як джерелом технічних термінів, перефразовуючи його означення. Керсі також поліпшив та розширив Філіпсові означення. Він був одним з перших англійських лексикографів, хто відокремлював та фіксував наявність кількох значень того самого слова (полісемію). Однак щодо етимології він не зробив поступу порівняно з попередниками.21
Універсальний етимологічний словник англійської мови Нaтaна Бейлі (1721) уособлює інший великий крок вперед в англійській лексикографії. Бейлі, подібно до багатьох своїх попередників, був шкільним вчителем, але видається, що він став професійним лексикографом, бо досягнення його дивовижні. Універсальний словник містив близько 40 000 слів, навіть більше, ніж словник Керсі-Філіпса, і, на відміну від останнього, приділяв велику увагу етимології. Бейлі наводив не лише безпосереднє джерело англійського слова (етимон), а часто й раніші форми в інших мовах – нині це загальноприйнята словникова практика, але тоді це було новацією. Не дивно, що під кутом зору теперішнього знання багато його етимологічних довідок видаються страшенно надуманими, але не забуваймо, що він працював за сто років до великих досягнень германської філології.
Реєстр Універсального словника запозичено з кількох джерел, зокрема Англо-британського словника, виданого 1708 року.22 Бейлі додав жаргон, діялектні слова, застарілі слова, що траплялися в літературі, зокрема цитував вислови, що їх вживав Спенсер. Він напевне не мав чіткого уявлення про відмінність між словником та енциклопедією чи, якщо й мав, пригнічував його заради того, аби задовольнити користувачів, бо його словники містять багато лексично нестосовних статтей. Він ввів, зокрема, обговорення прислів'їв. Ось, наприклад, як він досліджує "A Rolling Stone gathers no Moss" (Швидкий місця не зігріє):
У світі є люди з таким неусталеним та невгамовним темпераментом, такі шукачі нового, що їх ніколи не задовольнить той самий спосіб життя протягом тривалого часу; так само вони не можуть довго жити в одному помешканні; перш ніж зануритися в один бізнес, вони починають інший; отже, вони постійно зайняті тим, що починають жити, але ніколи не досягають певного способу життя через непостійність і нетерплячку. Таких людей це прислів'я засуджує, воно має на меті заспокоїти хиткість їхньої вдачі, показати їм погані наслідки такої мінливости та непостійности.23
Потім подано латинську, грецьку та французьку версії прислів'я. Таке марнотратне поводження зі словниковим обсягом нині видається дуже дивним, бо місця у словнику завжди бракує.
Словник Бейлі був неймовірно популярним, широкий загал користувався ним протягом цілого вісімнадцятого сторіччя. Протягом понад вісімдесяти років, від 1721 до 1802 року, його перевидано тридцять разів. Словники Бейлі були головними конкурентами Джонсонової великої праці, а їхня популярність була, мабуть, більшою.
Наступні видання праці Бейлі містили вказівки щодо наголошування слів. Слово descend подано як DESCEND, decribe як DESCRI´BE, fraction як FRAC´TION. На жаль, Бейлі писав усі заголовні слова великими літерами. Місце позначки наголосу (починаючи від видання 1740 року) виконувало подвійну роль, вказуючи також на особливості голосного. Позначка одразу після голосного, як у describe, вказувала на довгий чи "відкритий" голосний, тоді як позначка після приголосного, як у fraction, вказувала, що попередній голосний є короткий чи "закритий". Інших властивостей голосних, крім цих приблизних настанов, не вказано, так само не подано інших вказівок щодо вимови.24
1727 року Бейлі видав доповняльний том до оригінального видання, інколи його називають Том II. Доповняльний том складався з двох частин: одна містила слова, начебто пропущені в першому виданні (хоча насправді деякі з них містилися в деяких виданнях), друга частина містила мішанку з енциклопедійної інформації: імена, місця, теологічні та мітологічні терміни тощо. Були також деякі настанови щодо слововжитку – частину слів позначено символами, що вказували, чи терміна належить вживати із застереженнями, чи його вживання можливе за будь-яких обставин. Другий том сильно змінювали в пізніших виданнях, скорочуючи деяку екциклопедійну зайвину, проте він так і лишився чудернацькою сумішшю злодійського арґа, спеціяльних термінів, імен людей та назв місцевостей. Видання 1731 року було значно поліпшено та доповнено; воно стало основою численних дальших перевидань.
Бейлі зробив щиру спробу представити мову, що саме була у вжитку, і представити якомога більше саме такої мови. Керсі треба віддати належне за те, що він започаткував цей напрям, однак дефініції в Бейлі значно складніші. Хоча Бейлі далі дотримувався традиції подавати багато застарілих та рідкісних слів, він всіляко намагався дати звичайні слова, зокрема вульгарні та затабуйовані. Наприклад, shite (срати) витлумачено як "полегшувати природу, вивільняти черево". Fuck (трахатися) також подано з повною етимологічною довідкою, але пояснено лише латиною: "Foeminam subagitare". Бейлі подає й інші затабуйовані слова, що їх вилучали зі словників англійської мови впродовж дев'ятнадцятого та більшої частини двадцятого сторіччя.
1730 року вийшов друком Британський словник Бейлі на пів аркуша великого формату. Саме його Джонсон використовував як робочу основу свого словника.25 Як на той час, це була велика праця, що містила 48 000 слів – на 10 000 більше, ніж словник Керсі-Філіпса. Вона об'єднувала два томи Універсального етимологічного словника англійської мови та додатковий матеріял. Словник мав дереворитові ілюстрації, але було вилучено деякі найекстравагантніші енциклопедійні матеріяли, зокрема прислів'я та легендарні імена. Проте введено деякі енциклопедійні статті, базовані на праці Ефраїма Чеймберса Енциклопедія, чи Універсальний словник мистецтв та наук (1728), як-от "готична будівля", що подавала виклад історії цього архітектурного стилю, оголосивши його, звичайно ж, "неправильним".26 Чеймберс, як до того Герис, забезпечив цілу армію словникарів науковими та технічними термінами, що давали їм змогу збагатити свої реєстри. Після праці Керсі-Філіпса 1706 року, Британський словник Бейлі 1730 року був взірцем норми в англійській лексикографії аж до 1755 року, коли Семюел Джонсон оприлюднив свого Словника.
ПЛАН Семюела Джонсона
"Тріумфальне завершення 1694 року Словника французької академії [Dictionaire de l'Academie francaise] – говорять Старнс та Ноєс – змусило англійців із прикрістю усвідомити, що вони пасуть задніх у вивчанні власної мови. Відтоді повітря наповнилося пропозиціями щодо того, як вдосконалити англійську мову та надати їй більшого престижу."27 Деніел Дефо та Джонатан Свіфт запропонували встановити авторитетні норми, що зупинили б зміни в мові й назавжди зафіксували б її в наявній "чистій" формі. Едисон запропонував словника з цитатами з літератури – про цю пропозицію знав Джонсон. Запропонованим словником дуже зацікавився також Поуп. Настав час, коли велика літературна постать мала взяти на себе завдання встановити норми через словник, що був би спробою зробити такий огляд та запис мови, особливо літературної, якого доти ніколи не було. За це завдання взявся Семюел Джонсон. Його План Словника англійської мови, оприлюднений в серпні 1747 року й заадресований графові Честерфілду, подає майстерний аналіз того, що треба було зробити. Попри те, що чимало пропозицій, викладених у Плані, довелося змінити чи полишити як невиконанні з огляду на жорстку реальність укладання величезного словника практично одноосібно, все одно План залишається видатним документом. Як на людину, що доти ніколи не укладала словників, Джонсон продемонстрував надзвичайне розуміння лексикографічних проблем, що мали перед ним постати,. Те, чого нас усіх змушує навчитися досвід багатьох років, Джонсон усвідомив завдяки блискучості та оригінальності свого розуму. З характерною смиренністю, у цьому разі дещо штучною, аби привернути прихильну увагу графа Честерфілда, свого майбутнього патрона, Джонсон описує низький статус словникаря:
Я знаю, що працю, що нею я займаюся, загал вважає подібною до одноманітної рутини для сліпих, до нудної чорної ремісницької роботи, що не потребує ані світла навчання, ані виблисків геніяльності, що її можна успішно робити, не маючи жодних здібностей крім нести тягаря з тупою терплячістю та тупати абетковим шляхом із неповороткою рішучістю.
І далі в такому самому дусі, завваживши, що зайняття лексикографією "хай неяскраве, проте корисне", Джонсон аналізує труднощі добирання слів. У вікопомному пасажі він доводить, що головною підставою є корисність:
Вартісність праці треба оцінювати за її корисністю: недосить того, що словник тішить критиків – якщо водночас він нікого нічого не навчає, від нього не буде пуття так само, як від двигуна, що подобається філософові, бо має хитромудрий механізм, але потребує такої вправності в користуванні й таких знань, що не дає жодної переваги простому робітникові.
Звідси випливає, що вилучати наукові терміни нерозумно. Джонсон відрізняє задаптовані терміни від чужих. Останні він зазвичай відкидає, хоча деякі залишає з практичних міркувань. За його словами, якщо технічні терміни вживають у нетехнічному контексті, це дає підставу залучити їх до загального словника. Він обговорює критерії вводження спеціяльних військових та навігаційних термінів, термінів права та промисловости; обмірковує потребу вводити звичайні слова типу кіт чи пес та складність їх означування. Він аналізує правопис (дотримується традиційного літерування й уникає новацій), вимову (його амбіційний, але невиконанний намір подавати слова, що римуються з гасловими словами, так і не був здійснений до кінця), етимологію, граматику (трактування дієслів та прикметників, їхніх словоформ та ступенів порівнювання), те, що він називає "синтаксисом" (а ми тепер назвали б сполучуванням чи контекстом), а також ідіомні вислови. До того ж він мав намір залучити експертів, що подали б енциклопедійний матеріял до деяких термінів. Насправді його Словник таки містив енциклопедійний матеріял, але покладався він не на працю помічників, а здебільшого на Чеймберсову Енциклопедію та Герисів Термінний лексикон.
Джонсонові погляди щодо того, чи мову можна було чи належало "фіксувати" в нібито чистому, незіпсованому стані, дістали різної інтерпретації, частково тому, що його підхід помітно змінився від часу оприлюднення Плану (1747) до виходу друком Словника (1755), а частково через те, що він не був у цьому послідовний. Сумніву щодо того, чи треба стабілізувати мову, немає; Джонсон вважав, що треба, й хотів би, аби зміни можна було загальмувати чи припинити. Однак на той час, коли вийшов Словник, він, здається, усвідомив, що це недосяжна мета. З іншого боку, План рясніє висловами рішучого прагнення зафіксувати мову подібно до того, як Французька академія намагалася зафіксувати норми французької мови. Ми маємо зважати на те, що на Джонсонові погляди щодо ролі авторитетів напевне великою мірою впливало усвідомлення явної схильности Честерфілда до саме такого підходу.28 Втім, його позицію належить сприймати як його власну. "Головна мета … [Словника] – зберегти чистоту та встановити значення англійської ідіоми" – писав він. І ще, щодо вимови: "велике завдання цього почину – зафіксувати англійську мову." І ще, стосовно етимології: "Не вводячи …, із великими засторогами, будь-яке слово, що його походження неможливо встановити, ми убезпечуємо нашу мову від перенасичення жаргоном, від переповнення термінами." Він задумливо питає: "хто … може стримати бажання, аби ці засадничі атоми нашого мовлення набули твердості та незмінності первісних структурних частинок матерії." І ще: "Стосовно питань чистоти чи правильности, я колись мав сумнів – чи не забагато беру на себе, намагаючися їх розв'язати …; але відтоді я, згідно з думкою Вашої світлости, визначився, що належить покладатися на свої власні висновки". У резюме він говорить, що його ідея словника англійської мови полягає в тім, що це має бути "словник, що може зафіксувати вимову нашої мови та … зберегти її чистоту." З огляду на ту саму мету морального піднесення, Джонсон пропонує віддавати перевагу цитатам з "авторів із найвищою репутацією над авторами нижчого ряду", і сподівається передати в ілюстраційних цитатах "певну витонченість мови, чи деякі настанови щодо розважливости чи шанобливости".
Проте навіть 1747 року він натякав на марність спроб зафіксувати довільну норму. Про це свідчить хоча б таке: "… мабуть, виправляти мову націй граматичними книжками чи поліпшувати їхні манери розмовами про моральність однаково складно."
Попри всю глибину, План був надто амбітний. Задекларовано мету ані більше, ані менше, ніж дати огляд всієї англійської мови й показати історію кожного слова. "Користувач дістане інформацію про поступові зміни мови й матиме перед очима поставання деяких слів та занепад інших," – опис, що більше пасує до ОСАМ, ніж до Джонсонового Словника, хоча Джонсон розважливо додає, що йдеться "скорше про бажане, ніж про очікуване." Справді, критики Словника не забарилися помітити, що він не справдив таких очікувань. Але було б надмірно сподіватися, що будь-хто зможе сам-один зробити більше.
Джонсонів СЛОВНИК та його конкуренти
Через два роки після Плану Джонсона вийшла друком книжка Бенджамена Мартина Lingua Britannica Reformata (Реформа британської мови). Мартинова праця, на відміну від більшости книжок попередників, у передмові містила розлоге обговорення дефініцій та пропоновану теорію розташовування значень слів. У деякому сенсі Мартинів підхід нагадує Джонсонів План і, можливо, вплинув на Джонсона. Його зауваги щодо неминучости змінювання мови призвіщують Джонсонові обміркованіші висліди у Передмові до Словника. Мартин пише (1749): "Претензія на те, аби зафіксувати норму чистоти та досконалости будь-якої мови …цілком марна та безглузда", а також "те, що одне сторіччя вважає чемним та витонченим, інше сторіччя може сприймати як грубе та варварське."29 Мартин добре продумав свій план, він раніше за Джонсона намагався втілити свої теорії на практиці. Базуючися на латинському та французькому словниках, він поділив значення на пронумеровані дефініції й витратив на з'ясовування відмінностей значень більше зусиль, ніж будь-хто до нього. Однак насправді Мартинові дефініції часом надто короткі й не прояснюють відмінності значень, хоч як він намагається це зробити.30 Мартинів підхід до полісемії, базований на двомовних словниках, є цікавим кроком назад, бо, як ми бачили, Керсі та Бейлі вже відійшли від цієї традиції. Втім це була розумна та плідна спроба, позаяк у цьому аспекті двомовна лексикографія була набагато розвиненішою, ніж одномовні словники англійської мови.
Продавці словника Бейлі – тоді продавці книжок були й видавцями – від 1747 року знали, що Словник Семюела Джонсона буде потужним конкурентом і взялися вдосконалювати Британського словника. Перероблений словник відомий як Скот-Бейлі, за іменем Джозефа Нікола Скота, науковця, знаного в світі релігії та науки (він практикував як лікар та був автором блискучих проповідей). По суті цей словник – суміш Британського словника та Джонсонового Словника, що з нього вони вільно цупили означення та цитати (часто скорочені), додаючи матеріялів, назбираних в інших місцях. Цю працю, що мала назву Новий універсальний словник англійської мови (1755), зробили кілька авторів. Скот – лише один із них, найвідоміший. Цей словник був спробою створити дешевшу альтернативу дорогому двотомовому Словникові Джонсона. Відповідно, Скот-Бейлі був надрукований одним томом великого піваркушевого формату й містив набагато більше слів, ніж Джонсонів Словник, десь 65 000 порівняно із 40 000 у Джонсона.31 Джонсон свідомо вилучив багато застарілих та чужих слів, а також наукових термінів. До того ж, він не подавав імен. На відміну від призначеної освіченим користувачам Джонсонової праці, де розлого цитовано великих письменників тодішнього та минулих часів, Скот-Бейлі мав апелювати до звичайних людей, що хотіли мати засадничий посібник без викрутасів.
Джонсонів Словник вийшов друком через дев'ять років після підписання контракту (18 червня 1746 року). Це було величезне досягнення. Відзначаючи неможливість розв'язати багато питань без надмірного затримування проєкту, Джонсон у Передмові велемовно пише про потребу обмежити науковий пошук.
Обмірковувати те, щодо чого я вагався, з'ясовувати те, чого я не знав, означало б затягувати працю нескінченно і, можливо, без значного поліпшення. У своїх перших дослідах я не знайшов способів легко отримувати те, чого я не мав сам: я побачив, що кожен пошук лише давав привід до нового пошуку, книжка давала покликання на іншу книжку, шукати не завжди означало знайти, а знайти не завжди означало стати обізнаним; отже, домагатися досконалості означає уподібнитися до перших мешканців Аркадії й намагатися наздогнати сонце – коли вони досягли пагорба, де воно, як їм видавалося, перебувало, сонце лишилося на такій самій відстані від них.
Перед усіма укладачами словників час від часу постає потреба приймати рішення без повної інформації, що її часом неможливо отримати. Безперечно, Джонсонові ускладнення були особливо гострими порівняно з проблемами видавництва, що може звернутися по інформацію та поради до фахівців. Але обсяг тем, охоплених у кожному великому словнику, такий величезний, що неможливо знайти експертів із кожного відгалуження кожної галузі без зусиль, далеко не відповідних очікуваному виграшеві. Справді, аби на високому рівні опрацювати кожне означення, потрібна ціла армія фахівців. Це нездійсненно, й цього не роблять навіть тепер. Теперішні словникарі розв'язують свої питання так само, як це робив Джонсон. Його словами, "той, чий проєкт містить усе, що може висловити мова, часто мусить говорити про те, чого він не розуміє." На відміну від більшости своїх попередників, Джонсон засвідчує запозичування з інших словників, зокрема цитуючи Бейлі, Філіпса та Ейнсворта.32
У Передмові Джонсон обговорює принципи означування та призначення ілюстраційних цитат. Він визнає, що означувати звичайні слова, не використовуючи в дефініціях складніші слова, важко. Дефініції треба подавати в історичній послідовності, аби показати розвиток значення. (Насправді він не завжди послідовно дотримувався цього принципу, й деякі критики справедливо його за це шпетили). Ілюстраційні цитати потрібні на те, аби висвітлити відтінки значення, показати приклади "чистої" англійської мови та проілюструвати діяпазон вживання та звичайний контекст описуваних слів. Джонсон завважив, що в англійській мові переважають фразові дієслова й був, мабуть, першим, хто привернув до них увагу як до загальної властивості англійської мови.33 Він навіть пам'ятав про їх практичну важливість для носіїв інших мов. І навіть якщо він був не перший, хто побачив специфічну природу фразових дієслів, він, безперечно був перший, хто поставився до них серйозно як до невідокремної частини мови, вартої повного опрацювання у словнику. Ноел Оселтон пише: "Джонсонове потрактування фразових дієслів свідчить про його справжню словникарську самостійність краще, ніж будь-яка інша риса його словника."34
Щодо слововжитку Джонсон лишається неоднозначним. Він все ще вважає, що завданням лексикографа є "виправити чи проскрибувати недоречності та нісенітниці" й почувається зобов'язаним рятувати англійську мову від псування галіцизмами. З іншого боку, він чітко каже, що його завдання – "не формувати мову, а записувати її; не вчити людей, як їм належить думати, а розповісти, як вони досі висловлювали свої думки." Його найвідоміше твердження щодо "фіксування" мови ясно свідчить про значну еволюцію його поглядів від часу, коли він викладав їх у Плані:
Ті, хто налаштувалися мати добру думку про мій проєкт, вимагають, аби він зафіксував нашу мову й поклав край змінам, що їх час та випадок досі вносили без жодного спротиву. З огляду на такі наслідки я маю зізнатися, що протягом певного часу я себе тішив, але тепер починаю боятися, що спричинив очікування, не обґрунтовані ані підставами, ані досвідом. Коли ми бачимо, як люди старішають, свого часу вмирають одне за одним, від сторіччя до сторіччя, ми сміємося з еліксиру, що пропонує продовжити життя до тисячі років. Так само сміху вартий словникар, що не може навести прикладу нації, що зберегла свої слова та вислови незмінними, проте думає собі, що його словник зможе забальзамувати мову, убезпечити її від псування та розпаду, що він має владу змінити природу під місяцем чи звільнити світ від нерозсудливости, марнославства та удаваности.
Одразу по тому він говорить про те, як комерція вбиває мову. Він закликає до боротьби проти мовних змін, навіть визнаючи безнадійність такої боротьби. Він опонує формуванню англійської академії за моделлю Французької академії, що суперечить "духові англійської свободи." Його завершальна думка полягає в тім, що, попри незмогу зупинити мовні зміни, "ми гальмуватимемо те, що зможемо відхилити, … ми пом'якшуватимемо те, що не зможемо виправити."
Джонсонова глибока відданість традиції не дозволила б йому сприйняти мовні зміни філософічно, ці зміни відбувалися всупереч усьому, що було йому дороге. Але він ніколи не був людиною, що повертається спиною до реального світу. Він не був ані наївним, ані заідеологізованим такою мірою, аби втратити здатність дивитися в вічі неприємній реальності. Він прийняв роль лексикографа як фіксатора фактичного слововжитку, проте вважав своїм обов'язком виявляти "варварські" вислови та стилістичні огріхи, бо, попри те, що такі спроби навряд чи могли вплинути на розвиток реального слововжитку, це був єдиний шляхетний спосіб дії. Джонсон завжди вважав Словник не лише освітнім, а й моральним проєктом, і саме тоді, коли картав себе за незмогу досягти бажаного, він почувався зобов'язаним, заради власної душі, діяти морально, навчаючи інших правильно вживати слова. Хоча це пояснення видається донкіхотським, а Джонсон був надзвичайно прагматичний, йому було притаманно діяти на підставі особистих моральних переконань навіть тоді, коли такий спосіб дії суперечив практичним результатам.
Передмова – це видатним твір: скромна без фальшу щодо Джонсонової власної оцінки значення свого здобутку, чесна у визнанні обмеженого впливу лексикографії на мову, зворушлива у сповнених гідности згадках про особисті нестатки та страждання, що він зазнав, коли робив свою працю. Він сумно визнає: "я не завжди втілював свої власні проєкти чи задовольняв свої власні сподівання." Проте, "коли виявиться, що багато чого бракує, не треба забувати, що так само багато чого зроблено." Він зазначає, що хоча світові не надто цікаво, в чім причина тих хиб, що закидають йому критики, "Словника англійської мови укладено за дуже малого сприяння освічених і без будь-якого патронату великих; не в м'якій усамітненості чи під захистом академічного помешкання, а серед незручностей та тривог, у хворобі та смутку." Він згадує про невдалу спробу дістати підтримку від графа Честерфілда й про важкі обставини, що склалися через це; про ціложиттєву війну з виснажливими хронічними хворобами (золотухою, нервовими розладами, бронхітом); про смерть 1752 року коханої дружини Теті. Він завершує Передмову такими словами: "Я провадив свою працю доти, аж доки більшість із тих, кого я хотів порадувати, опинилися в могилі. Успіх та провал є порожнім звуком; отже, я завершую її з відстороненим спокоєм, без остраху осуду чи хвали."
Джонсонового Словника часто вважають першим словником, що містив ілюстраційні цитати, але це не так. Ми вже зазначали, що такі цитати містив італійсько-англійський словник 1598 року Джона Флоріо, так само й грецькі та латинські словники шістнадцятого сторіччя. Фактично, деякі з цих словників – що їх Джонсон безперечно знав – докладніші та різноманітніші в доборі реєстру та точніші в цитатах, ніж Джонсонів Словник, але ж то були праці академій, як-oт Академія дела Круска, а не однієї людини.35 Джонсонові часто приписують також, що він перший відокремив та перенумерував різні значення слова, але ж таку систему вже виробив 1749 року Бенджамін Мартин, a латинсько-англійські та французько-англійські словники вже використовували такі поділи. Насправді Джонсонів Словник видатний не завдяки новаціям у подаванні ілюстраційних цитат чи відокремлюванні та нумеруванні значень, а через майстерне та оригінальне застосування цих методів. Усе, що Джонсон робив, він робив блискуче. Без жодного скепсису треба сказати, що він був глибоко обізнаний з практикою тогочасних і давніших двомовних словників, найрозумнішим чином застосував їхні усталені підходи й зробив власного Словника кориснішим і сучаснішим за будь-який з попередніх словників англійської мови.
У трактуванні вимови Джонсон пішов далі за своїх попередників. Хоча здебільшого він позначав лише наголос, без вказівок щодо вимовляння голосних, він інколи показував, як вимовляти слово, наводячи інше слово з такою самою вимовою голосного (як обіцяв у Плані) і, рідше, коли звук належало вимовляти "нестандартно", перелітеровуючи його. Деякі науковці досі сперечаються, якою мірою новаційними були ці кроки й наскільки важливим був внесок Джонсона у розвиток систем передавання вимови, використовуваних у словниках.36
Сприйняття Джонсонового Словника серед критиків було неодностайним. Казали, що він дає забагато цитат, подекуди з "неавторитетних" авторів. (Така критика страшенно нагадує сприйняття ВНМС3 1961 року, коли його картали за цитування популярних радіо- та телевізійних персонажів і зірок музичних комедій.) Етимологічні довідки критикували й навіть кпили з них, але ця критика була здебільшого несправедливою. Як пише лексикограф двадцятого сторіччя, "Всі пам'ятають Мекелеїв різкий присуд: 'Джонсон був кепський етимолог.' Але він не каже, хто знав, як зробити краще, хто мав писати етимологічні довідки, поза межами очевидних, у ту докоперникову добу ще ненародженої філології?"37
Джонсона критикували за те, що він не ввів багатьох спеціяльних термінів гуманітарних наук та комерції, й за те, що він вводив забагато штучних чи чисто книжних слів. Однак на загал його Словник дістав схвальні відгуки, його вибір написання визнали авторитетним, його означення викликали захват.38 Пізніше, в Америці, двоє великих лексикографів дев'ятнадцятого сторіччя Ноа Вебстер та Джозеф Вустер висловлюватимуть діяметрово супротивні оцінки: Вебстер критикуватиме практично кожен аспект Джонсонової праці (водночас інтенсивно використовуючи її в своїх власних словниках), а Вустер із таким самим запалом хвалитиме його. Вустерові висновки значно тверезіші, менш упереджені та історично точніші. 1846 року у вступі до власного словника Вустер зазначав, що Джонсонового Словника "від часу першої публікації вважали мовною нормою далеко більшою мірою, ніж будь-якого іншого словника. Він по суті становив основу багатьох менших словників і, як зазначає Вокер, 'усі пізніші словникарі вважали, що красти з цього словника – цілком законно'."39
Хоча Джонсонів вибір ілюстраційних цитат і тонкі високомайстерні означення справедливо прийнято вважати найбільшим поступом у словникарській практиці, справжнім досягненням Джонсона є те, що він цілком справдив очікування англійської інтелектуальної спільноти і, завдяки її впливові, набагато ширшого кола суспільства, що англійська мова з усіма її тонкощами так само варта вивчання, як французька чи німецька. Джонсонів Словник став потужним та реально відчутним свідченням того, що англійська мова була достатньо розвиненою, аби її аналізувати, вивчати та отримувати тонкі наукові та інформативні історичні висліди. В цьому сенсі він вибрукував дорогу для Оксфордського словника англійської мови (ОСАМ). Без Джонсонового Словника навряд чи сторіччям пізніше превелебний Тренч підняв би планку історичного огляду розвитку англійської мови так високо чи побачив би хиби попередніх англійських словників так чітко.40
Силою свого розуму, широкою освіченістю та надзвичайною пам'яттю, майстерно володіючи мистецтвом прозорого висловлювання, Джонсон створив працю, яка викликала таку повагу, що протягом понад сторіччя не мала рівних і була найавторитетнішим словником англійської мови. Після того, як Генрі Джон Тод переглянув його 1818 року й ще раз 1827 року, словникові дали назву Тод-Джонсон. За всіма оцінками, ще протягом значної частини дев'ятнадцятого сторіччя це був найкращий словник і в Англії, і в Америці. Саме втіленню амбіції заступити місце Тода-Джонсона в ролі нормативного словника в Америці Ноа Вебстер присвятив найкращу частину свого життя.