СЛОВНИКИ: Мистецтво та ремесло лексикографії

Кувалда · Вів квітня 17, 2012 4:08 pm

Сидні. І. Лендау. СЛОВНИКИ: Мистецтво та ремесло лексикографії / Перекл. з англ. Ольги Кочерги. – К.: К.І.С., 2012. – 480 с.

Розділ 2
Стислий виклад історії англійської лексикографії

Виклад історії англійського словникарства зазвичай є переліком послідовних та досить часто успішних актів піратства. Першим англійським словником прийнято вважати, мабуть, найменш надихальну з усіх ранніх праць, що дала найменший стимул наступним – Абетковий список… Роберта Кодрі (1604)1. Він містить майже 90% слів із надрукованої 1596 року книжки Едмунда Кута Англійський шкільний вчитель – граматики, молитовника та словника з короткими означеннями. Мало того, майже половину з понад трьох тисяч статтей словника Кодрі взято з латинсько-англійського словника 1587 року, Dictionarium Linguae Latinae et Anglicanae Томаса Томаса. Рання історія англійської лексикографії мало що може додати до переліку актів виваженого чи обурливо відвертого копіювання праць попередників, часом із висловленням неохочої подяки, частіше (принаймні у сімнадцятому сторіччі) без неї.

Деякі словникарі вісімнадцятого та дев'ятнадцятого сторіч прилюдно визнавали запозичування в конкретних попередників. Прикро, але така щирість зникла у двадцятому сторіччі й навряд чи відновиться у двадцять першому. Під диктатом ринку кожен словник має бути "новим". Справжній новий словник був би жахливим витвором, у ньому бракувало б незліченної кількости основних слів та значень, він ряснів би нісенітницями та неймовірними помилками, був би всіяний упередженими висновками та нашпигований нестосовними до суті справи провінціялізмами. На щастя, справді новими є дуже мало словників, зокрема, новим не є жоден із загальних комерційних словників, що їх уклав будь-який гурт працівників та видав великий словникарський видавничий дім. Будь-якого історика, що задекларував би, що його загальна історія цілком нова, що це витвір його розуму, не базований на закумульованому доробку попередніх історій, сприйняли б як божевільного. Тим не менш людність очікує, що загальні словники – що, навіть синхронні, є історіями вживання мови – будуть в цьому сенсі новими. Але вони такими не є. Вони ніколи не були й ніколи не будуть новими.

Теперішні словникарі дуже уважно стежать за роботою одне одного. Лексикограф, що працює, просто не має часу переробляти працю, зроблену за сторіччя, й аналізувати значення, скажімо, слова set, що займає понад вісімнадцять сторінок у ОСАМ. Опрацьовування величезної збірки сучасних ужитків слова set в усіх його значеннях забрало б у висококваліфікованого словникаря два чи більше місяців безперервної праці, аби посортувати їх та дати означення. Послухаймо Джеймса А. Г. Мюрея, головного редактора ОСАМ, що працював із тисячами паперових карток (англ. citations – цитати), кожна з яких містить розглядуване слово:

Лише той, хто сам проробляв такий експеримент, знає цю розгубленість, коли редактор чи його помічник, розподіливши цитати до такого слова як, наприклад, above (над; угорі, згори; понад тощо) на 20, 30 чи 40 груп, і давши кожній з них попереднє означення, розкладає картки на столі чи на підлозі, де він може бачити їх усі, й проводить годину за годиною, зсуваючи їх у різні боки, як шахові фігури, намагаючися знайти у фрагментарних свідченнях неповного історичного запису послідовність значень, що могла би сформувати логічний ланцюжок їх еволюції. Інколи пошук видається безнадійним; недавно, наприклад, слово art (мистецтво; майстерність) цілком спантеличило мене на кілька днів; із ним треба було щось робити; я щось зробив і віддав друкувати; але новий розгляд видруку, що дав змогу легше читати та порівнювати, призвів до того, що я подер все на клаптики й почав реконструювати споруду, що простягалася на кілька колонок друку… Якщо, хтось вважає, що таку роботу можна робити поспіхом чи що є щось таке, що може її пришвидшити, крім думання й знову думання, хай спробує сам.2

І це написав, мабуть, найвитонченіший лексикограф за всю історію англійського словникарства. Небагато комерційних видавців мають такий щирий інстинкт до академічності, що здатні витратити мільйони доларів, аби переробити те, що вже зробили інші науковці, кращі за них. У розділі 6 ми побачимо, що електронні збірки текстів (корпуси) заступили багато функцій старих тек із паперовими картками й радикально полегшили досліджування й аналіз слів у контекстах, проте користування ними не зменшило обсягу роботи, потрібної, аби означити слово set у великому словнику. Словникареві, що сидить перед комп'ютерним дисплеєм із тисячами вжитків слова set (чи art), обмежити обсяг пошуку не легше, а може й важче, ніж Мюреєві, бо корпусні свідчення щодо такого слова неймовірно численні й легкодосяжні. З іншого боку, звичайна комп'ютерна функція опрацьовування текстів дає теперішнім лексикографам (та й усім, хто щось пише) змогу бачити те, що вони написали, "у друку", коли все можна легко змінити, без затримки та витрат на видруковані гранки, що їх використовували в словникарській праці в часи Мюрея й ще протягом майже сторіччя потому.

Перш ніж ми візьмемося викривати зазначене крутійство ранніх англійських лексикографів, треба завважити, що теперішні словникарі також сильно запозичують у своїх попередників, хоча й дещо розсудливіше, й часом межа між використанням словника як джерела чи довідника та копіюванням із нього означень із тривіяльними змінами є дуже тонкою.

Ранні двомовні словники

Найранішими слівними довідниками для носіїв англійської мови були двомовні глосарії, що подавали англійські відповідники латинських чи французьких слів. У середні віки, вже від восьмого сторіччя, складні слова в рукописах інколи тлумачили через легші латинські слова чи давньоанглійські (англосаксонські) відповідники подібно до того, як у нових виданнях Шекспіра для сучасних студентів заанотовано застарілі слова. Ця практика тривала протягом цілого шістнадцятого сторіччя. Викладачі часом збирали такі тлумачення (glosses) і складали їхні списки; таку збiрку називали глосаріум (glossarium), тепер – глосарій (glossary). Хоча слово dictionarius на позначення списку слів вживали вже 1225 року, до шістнадцятого сторіччя таким терміном ніколи не позначали чогось такого, що можна було б ототожнити зі словником (dictionary). Латинсько-англійський словник 1538 року сера Томаса Еліота спочатку мав назву Dictionary, потім Bibliotheca Eliotae.

Англійсько-латинські словники також досить рано дістали роль навчальних посібників. Найраніший відомий англійсько-латинський словник, Promptorium Parvulorum, sive Clericorum (Сховище [слів] для дітей чи кліриків), був написаний, можливо, ще 1440 року.3 Кекстон запровадив друкування в Англії 1476 року, а року 1480 він надрукував французько-англійський глосарій без назви. Promptorium з'явився друком 1599 року й належить до найдавніших книжок, надрукованих в Англії. 1553 року Джон Візолс оприлюднив маленького англійсько-латинського підручника під назвою Короткий словник для молодих початківців, що став дуже популярним і мав багато перевидань. Впорядковання в ньому не абеткове, а тематичне.

1500 року з'явився перший надрукований латинсько-англійський словник Hortus Vocabularum (Сад слів) із назвою Ortus Vocabularum на титульній сторінці. Під цією назвою він відомий і досі. Це впорядкована за абеткою збірка глосаріїв із неправдивою декларацією, що вона містить усі слова з чотирьох різних глосаріїв. Ґабріеле Штайн зазначає: "Цікаво відзначити, що ми бачимо цю гіперболізацію вже в першому надрукованому [латинсько ]англійському словникові: декларувати, що Ortus містить усі значення, перелічені в чотирьох словниках, … просто абсурдно"4. Словника… 1538 року сера Томаса Еліота, також латинсько-англійського, 1565 року увібрала в себе набагато більша й важливіша праця Томаса Купера Тезаврус романської та британської мов, що мала вплив на одномовні словники сімнадцятого сторіччя. У книжці Обрі Життєписи читаємо розповідь про те, що Куперова дружина, мабуть, жінка бурхливого темпераменту,

страшенно сердилася на нього за те, що пізніми вечорами він сидів за укладанням словника … Коли словник був вже наполовину готовий, вона дістала змогу потрапити до робочої кімнати чоловіка, зібрала в оберемок усю його тяжку працю, кинула в вогонь і спалила. Гаразд, і по всьому тому цей добродій мав такий непереборний потяг до розвитку навчання, що почав усе спочатку, завершив, зробив Досконалістю й дав нам цю надзвичайно корисну Працю.5

Латина була найуживанішою другою мовою у двомовних словниках, однак Відродження збудило інтерес i до інших мов, тому іспанська, французька та італійська не залишалися поза увагою. 1598 року з'явився великий Світ слів Джона Флоріо. Цей італійсько-англійський словник, призначений носіям англійської мови, багато в чім випередив свій час, а ранні англійські словники в порівнянні з ним видаються слабкими. Флоріо був "перший укладач словника сучасної мови, що склав перелік джерел, звідки було взято заголовні слова його реєстру."6 Він проілюстрував деякі означенння цитатами з тогочасних італійських авторів, чого систематично не робив жоден англійський лексикограф аж до часів Джонсона 150 років потому. Він увів сленг і навіть слова, що нині ми назвали б затабуйованими, як-от pesca (персик) у значенні "юнакова дупа" та fava (біб) як вульгарне слово на позначення прутня. Серед відповідників до слова fottere праця Флоріо містить один із найраніших надрукованих записів слова fuck (трахатися): "to iape, to sard, to fucke, to swiue, to occupy".7

Ранні англійські словники та традиція "важких слів"

Попри те, що першим словником найчастіше визнають словник Кодрі, насправді право першости в англійській лексикографії – це сумнівний та хисткий привілей. Історія лексикографії не містить приголомшливих винаходів чи вибухів творчости, що викликали б захват, як деякі відкриття в природничих науках чи мистецькі шедеври. Це радше послідовність повільних та нерівних здобутків слівного реєстру та методології, на перших етапах завжди супроводжуваних несамовитим рекламним галасом, що однаковою мірою складався з самовихваляння та нападів на попередників, чиї праці систематично грабовано й без кого словники наступників були б неможливими. Перший англійський словник майже неминуче мав бути модифікацією двомовних словників, часом набагато важливіших. Значення першости в цьому випадку полягає лише у змозі відповісти на запитання, що то був за перший англійський словник?

Весь запас англійських слів у п'ятнадцятому сторіччі був лише невеликою часткою того, що ми маємо тепер, тому щоб описати поняття, що для них не існувало англійських слів, подеколи доводилося звертатися до інших мов. Зацікавленість освітою Відродження природним чином привернула увагу до класичних мов, особливо латини, що стали улюбленим джерелом. Хто не знав латини, потребував словників, аби перекласти розмовною англійською безліч запозичених з латини "важких слів". Пізніше їх зневажливо називали словами з каламаря, й небезпідставно, позаяк словотворення заходило далеко за межі доцільного заради корисності та зрозумілості; часом вони мало що містили в собі крім письменникового бажання видаватися витонченим та складним коштом читачевого розуміння.

Більшість ранніх словникарів були шкільними вчителями й укладали глосарії чи словники для своїх учнів, бо навчальних посібників не було де взяти. В цій традиції, Ричард Малкастер у праці під назвою Elementarie (Початки) 1582 року склав реєстра (без означень) десь із 8 000 англійських слів, що їх, на його думку, варто було внести до словника. Малкастер мислив на диво незалежно. Він захищав потребу вживати в англійській мові чужі слова, проте наполягав на тім, що вони мають бути цілковито занглізованими та засимільованими в мові. Він вважав англійську мову первинною й не перепрошував за це. Він обстоював силу та спроможність англійської мови тоді, коли такі погляди не були загальником, і висловив потребу мати словника англійської мови.8 Латинсько-англійський словник (1587) Томаса Томаса, що суттєво запозичував з Куперового Тезавруса романської та британської мов (1565), був так само первинним джерелом для Кодрі та інших і, можливо, наштовхнув на ідею вводити до словників деякі енциклопедійні матеріяли. Словники початку сімнадцятого сторіччя містили багато Томасових латинських термінів (як "слів із каламаря") з незначними змінами, що надавали їм занглізованої форми. Укладачі вводили їх здебільшого заради того, аби збільшити кількість гасел у реєстрі й цим надати своїй праці переваг у конкурентній боротьбі з творами суперників.

У шістнадцятому та сімнадцятому сторіччях постали також спеціялізовані словники з права, релігії, військової справи та інших галузей; деякі з них передруковувано протягом багатьох років.

Словник Роберта Кодрі 1604 року – це маленький том на 1/8 аркуша, що містить десь 3 000 реєстрових одиниць. Його назву зазвичай скорочують до Абетковий список, бо повна назва, подібно до назв багатьох тогочасних праць, заповнювала цілу титульну сторінку. У назві зазначено, що працю присвячено розглядові... "важких загальних англійських слів, запозичених з давньоєврейської, греки, латини, французької, … зібраних заради користі та допомоги паням, панянкам та будь-яким іншим малоосвіченим особам." Позаяк жінки зазвичай діставали значно меншу освіту, ніж чоловіки, вони мали потребувати більшої допомоги, аби витлумачити значення "важких" слів, що походили з латини, чи принаймні так вважав Кодрі та інші лексикографи, бо зазначати жінок як свою переважну авдиторію не було чимось незвичним. Кодрі подає певну рудиментарну етимологічну інформацію, позначаючи деякі слова грецького походження маленьким "g". Як сказано вище, його реєстр майже цілком базується на двох попередніх працях9. Цікаво, що Джозеф Вустер, видатний англійський лексикограф дев'ятнадцятого сторіччя, не згадав Кодрі в докладному науковому викладі історії англійської лексикографії, що був частиною вступного матеріялу до його словника 1846 року. Він пише:

Метою перших лексикографічних праць в Англії було полегшити вивчання латини, потім греки, а також тогочасних чужих мов… Ранні словники, призначені лише англійським користувачам, були дуже обмеженими та вбогими творами, їхньою головною метою було пояснити те, що тоді називали "важкими словами" мови.10

Докладне порівняння Кодрі, Кута та Томаса свідчить, що Кодрі використав багато їхніх означень з мінімальними змінами чи взагалі без жодної зміни. Можливо, він запозичив ідею в Малкастера і, засвоївши традицію двомовних словників пояснювати "важкі слова", тихо засвоїв їхній зміст разом із їхнім методом.11 Все, що ми можемо сказати про Кодрі – він мав працелюбність та розум, що уможливили таку працю.

Наступний англійський словник, Тлумач англійської мови Джона Булокара (1616), був більшою мірою словником "важких слів", ніж праця Кодрі, й містив майже вдвічі більше слів. За звичаєм, Булокар взяв багато слів у Кодрі та з Латинсько-англійського словника Томаса Томаса, бо Кодрі його використав не весь. Отже, Булокар ввів більше чужих слів (із Томаса) та більше застарілих. Постає питання, чи були ці ранні словники, що складаються здебільшого з латинських слів, трохи занглізованих за формою, справді англійськими словниками, чи це був варіянт латинсько-англійських словників, що їх вони так сильно нагадували. В цьому плані словник Кодрі був англійськішим, ніж Булокарів. Булокар був доктор медицини й залучив не лише медичні терміни, а й терміни з логіки, філософії, права, астрономії та геральдики. Інколи він наличкував такі терміни як спеціяльні, пишучи "термін з геральдики" тощо. Словник Кодрі надзвичайно рідкісний, з кількома передруками, тоді як Булокарів словник передруковували багато разів, востаннє 1731 року – через понад сто років після першого видруку.

1623 року з'явився Англійський словник, чи тлумач важких англійських слів Генрі Кокерема. Скромність не належала до його визначальних рис. У вступі він пише: "все, що почали робити в цій галузі до мене, я не лише цілком завершив, а й довів до досконалості."12 Кокеремів словник – це переважно словник "важких слів", він містив слова типу abequitate (виїздити верхи, лат.), bulbucitate (випасати волів, лат.), sullevation (піднесення). Кокерем безжально грабував Булокарові реєстри та означення, до того ж хапнув усе, що Булокар знехтував у Кодрі. Його словник складається з трьох частин. У першій перелічено "важкі слова" з простими відповідниками, як у латинсько-англійському словнику. Друга частина подає прості слова з вигаданими відповідниками, тобто є англійсько-латинською. Третя частина становить енциклопедійний розділ, що перелічує богів та богинь, мітологічних істот, птахів та звірів, річки, дерева тощо; цей розділ великою мірою взято з раніших латинських словників, особливо Томасового. Отже, традиція подавати енциклопедійні статті почалася від найраніших англійських словників. Кокерема багато критикували за те, що він подав чимало слів, що їх, мабуть, ніколи не вживали в англійській мові. Наприклад, те, що в Томасовому латинському словнику могло бути записане як Necessitudo, у Кокерема фігурувало б як Necessitude. Його означення короткі й ненавмисне кумедні. Commotrix означено як "дівчина, щo робить свою господиню готовою та неготовою". Parentate мав дефініцію " святкувати похорон чиїхось батьків". Phylologie (філологія) зінтерпретовано як "любов до великого базікання."13 Кокерем зробив спробу "відрізняти слова повсякденного вжитку, вульгарні слова, та рафіновані й витончені слова" і, хоч як невправно це зроблено, така інформація про слововжиток була передвісником наличкування, що стало загальноприйнятою практикою в пізніших словниках.14

За принципом "око за око" Булокарове видання 1663 року містило енциклопедійні статті, скопійовані в Кокерема, а Кокерем у своїх наступних виданнях запозичив ще більше матеріялу в Булокара. Все оприлюднене було чесною грою, копіювання було загальнопоширене. Виняткове право власности на оприлюднений матеріял, безперечно, високо цінували, однак годі було очікувати, що його хтось дотримуватиметься, якщо можна було сподіватися великої комерційної вартости словника. Обурення, що його часом висловлювали деякі словникарі, не втримувало їх від копіювання інших. Нині авторське право знову дедалі більше порушують внаслідок технологічного поступу – ксерокопіювання та інтернету – що зробили копіювання легким та дешевим. Отже, нам належить зусвідомити, що безчесне привласнювання чужої праці можна виправдати, наприклад, тим, що позаяк всі так роблять, лише дурень не скористається працею інших. Навіщо ставити себе у невигідне становище?

Наступний англійський словник, оприлюднений 1656 року, – Глосографія, чи Словник з поясненням усіх важких слів… нині вживаних у високоправильній англійській мові Томаса Блаунта. Це набагато амбіційніша й дещо оригінальніша праця, ніж будь-яка з попередніх, хоча Блаунт і взяв понад половину своїх термінів у Томаса та з латинсько-англійського Етимологічного словника Френсиса Голіоука. Використавши ці словники, Блаунт подав чимало нових занглізованих латинських слів як питомо англійські. Попри те, що деякі з цих слів ніколи не стали англійськими, в такий спосіб англійська мова засимілювала багато латинських слів. Хоча Блаунтові висновки стосовно того, що саме становило належне гасло, часом викликають сумнів, він справді зібрав слова з власного читання й зацитував деякі свої джерела (хоч і не головні). Він був також перший, хто спробував дати етимологічні довідки. До того ж, що важливіше, Блаунт визнавав, що мова змінюється, та схвалював процес асимілювання нових слів, що їх вживали шановані автори. Він відкрив нову сторінку в англійському словникарстві, подавши дві дереворитові ілюстрації геральдичних термінів. Подібно до своїх попередників, Блаунт активно використовував чужі праці, взявши звідти переважну більшість своїх слів. Однак він продемонстрував певний ступінь розбірливости, деякі слова відкинув, а багато означень змінив чи доповнив.15

1658 року, через два роки після Блаунтової Глосографії, вийшов друком Новий світ англійських слів Едварда Філіпса, тристасторінкове видання на пів аркуша невеликого формату. Хоча Філіпс, небіж Мілтона, не шанував і навіть прилюдно ганьбив Блаунта, його словник є близькою копією Блаунтового, доповненою низкою енциклопедійних статтей. Філіпсів словник містив близько 11 000 слів, зокрема власні імена й історичні та мітологічні терміни, що їх він узяв з раніших джерел. Розлючений Блаунт 1673 року надрукував Світ помилок у Новому світі англійських слів, де різко критикував Філіпса та закаталогував численні помилки його словника. Він перелічив неповні чи неоднозначні дефініції, очевидно недбало скорочені з Блаунтових, що часом некритично повторювали Блаунтові власні помилки, часом вносили свої – до них Блаунт часто долучав саркастичні коментарі. Втім, попри неретельний характер цієї праці, Новий світ слів започаткував кілька ідей. Філіпс подав довгий список видатних фахівців і створив враження, що вони додавали чи схвалювали деякі означення – претензія, що її Блаунт заперечував. Підтверджень Філіпсової ідеї нема, і сумнівно, що фахівці справді додавали щось до його словника.16 Проте ідея перелічувати фахівців, що надали якусь допомогу, була новою в англійському словникарстві. Філіпс зазначав предметну галузь кожного терміна і, подібно до багатьох попередників, вказував мову походження.

1671 року оприлюднено Етимологічний словник англійської мови. Його укладач Стівен Скінер наслідував Філіпса, критикував його й водночас багато що запозичував з його словника. Згідно з назвою, Скінер присвятив свою увагу здебільшого етимології, через це його праця вплинула на багатьох наступників, зокрема Джонсона.

Інша праця, базована на Філіпсовій, але значно доповнена – Словник англійської мови Iлайши Коулза (1676). Все ще за традицією "важких слів", Коулз, що був шкільним учителем, подав тисячі "старих слів", застарілих від Чосерових часів. Словник містив 25 000 слів, на 8 000 слів більше за останнє доповнене видання Філіпса. Аби дати більше слів та більше етимологічної інформації, він скоротив Філіпсові означення, що вже й так були короткі. Коулзова праця мала й новаторцьку рису – вона містила жаргон (злодійський арґо) та діялектні слова, що їх автор брав з інших спеціялізованих словників. До того їх ніколи не подавали в загальних словниках англійської мови.17

Початок нової словникарської практики: вісімнадцяте сторіччя

На початку вісімнадцятого сторіччя традиція "важких слів" нарешті почала поступатися місцем кориснішій філософії – задовольняти загальнішу потребу користувачів знати значення слів усіх типів. На загальну думку, редактором Нового словника англійської мови (1702) був Джон Керсі, що його Aлен Вокер Рид вважав першим професійним лексикографом.18 Це був перший словник англійської мови, де зроблено спробу системно охопити і загальні, й ускладнені слова.19 Попри невеличкий розмір, він мав близько 28 000 слів; багатьох із них не містив жоден з попередніх словників англійської мови. Цією працею започатковано новий напрям у англійській лексикографії, позаяк Керсі свідомо робив книжку словником саме англійских слів, відкидаючи спродуковані латинські терміни, застарілі слова, а також надто вузькі наукові терміни. Отже, цей словник складає компанію двомовним латинсько-англійським словникам, що до того часу правили за взірець для словників англійської мови. Праця Керсі близька до книжок із правопису, що містили загальні слова, але не подавали дефініцій.20 Хоча означення Керсі короткі й часто неадекватні, ця його книжка та дальші добірки стали поворотним пунктом у англійській лексикографії. Новий словник англійської мови був дуже популярним і протягом сімдесяти років витримав багато перевидань.

Далі Керсі ретельно переглянув Філіпсів Новий світ англійських слів. 1706 року вийшов новий том, майже вдвічі більший за первісний словник Філіпса. Керсі додав близько 20 000 слів і таким чином довів реєстра до 38 000. Багато з цих слів були наукові терміни, що їх він брав здебільшого зі словника Джона Гериса Термінний лексикон, чи Універсальний словник наук та мистецтв (1704). Герис створив блискучу ілюстровану добірку наукових і технічних термінів, Керсі був лише першим із довгого ряду словникарів, що користалися Герисовою працею як джерелом технічних термінів, перефразовуючи його означення. Керсі також поліпшив та розширив Філіпсові означення. Він був одним з перших англійських лексикографів, хто відокремлював та фіксував наявність кількох значень того самого слова (полісемію). Однак щодо етимології він не зробив поступу порівняно з попередниками.21

Універсальний етимологічний словник англійської мови Нaтaна Бейлі (1721) уособлює інший великий крок вперед в англійській лексикографії. Бейлі, подібно до багатьох своїх попередників, був шкільним вчителем, але видається, що він став професійним лексикографом, бо досягнення його дивовижні. Універсальний словник містив близько 40 000 слів, навіть більше, ніж словник Керсі-Філіпса, і, на відміну від останнього, приділяв велику увагу етимології. Бейлі наводив не лише безпосереднє джерело англійського слова (етимон), а часто й раніші форми в інших мовах – нині це загальноприйнята словникова практика, але тоді це було новацією. Не дивно, що під кутом зору теперішнього знання багато його етимологічних довідок видаються страшенно надуманими, але не забуваймо, що він працював за сто років до великих досягнень германської філології.

Реєстр Універсального словника запозичено з кількох джерел, зокрема Англо-британського словника, виданого 1708 року.22 Бейлі додав жаргон, діялектні слова, застарілі слова, що траплялися в літературі, зокрема цитував вислови, що їх вживав Спенсер. Він напевне не мав чіткого уявлення про відмінність між словником та енциклопедією чи, якщо й мав, пригнічував його заради того, аби задовольнити користувачів, бо його словники містять багато лексично нестосовних статтей. Він ввів, зокрема, обговорення прислів'їв. Ось, наприклад, як він досліджує "A Rolling Stone gathers no Moss" (Швидкий місця не зігріє):

У світі є люди з таким неусталеним та невгамовним темпераментом, такі шукачі нового, що їх ніколи не задовольнить той самий спосіб життя протягом тривалого часу; так само вони не можуть довго жити в одному помешканні; перш ніж зануритися в один бізнес, вони починають інший; отже, вони постійно зайняті тим, що починають жити, але ніколи не досягають певного способу життя через непостійність і нетерплячку. Таких людей це прислів'я засуджує, воно має на меті заспокоїти хиткість їхньої вдачі, показати їм погані наслідки такої мінливости та непостійности.23

Потім подано латинську, грецьку та французьку версії прислів'я. Таке марнотратне поводження зі словниковим обсягом нині видається дуже дивним, бо місця у словнику завжди бракує.

Словник Бейлі був неймовірно популярним, широкий загал користувався ним протягом цілого вісімнадцятого сторіччя. Протягом понад вісімдесяти років, від 1721 до 1802 року, його перевидано тридцять разів. Словники Бейлі були головними конкурентами Джонсонової великої праці, а їхня популярність була, мабуть, більшою.

Наступні видання праці Бейлі містили вказівки щодо наголошування слів. Слово descend подано як DESCEND, decribe як DESCRI´BE, fraction як FRAC´TION. На жаль, Бейлі писав усі заголовні слова великими літерами. Місце позначки наголосу (починаючи від видання 1740 року) виконувало подвійну роль, вказуючи також на особливості голосного. Позначка одразу після голосного, як у describe, вказувала на довгий чи "відкритий" голосний, тоді як позначка після приголосного, як у fraction, вказувала, що попередній голосний є короткий чи "закритий". Інших властивостей голосних, крім цих приблизних настанов, не вказано, так само не подано інших вказівок щодо вимови.24

1727 року Бейлі видав доповняльний том до оригінального видання, інколи його називають Том II. Доповняльний том складався з двох частин: одна містила слова, начебто пропущені в першому виданні (хоча насправді деякі з них містилися в деяких виданнях), друга частина містила мішанку з енциклопедійної інформації: імена, місця, теологічні та мітологічні терміни тощо. Були також деякі настанови щодо слововжитку – частину слів позначено символами, що вказували, чи терміна належить вживати із застереженнями, чи його вживання можливе за будь-яких обставин. Другий том сильно змінювали в пізніших виданнях, скорочуючи деяку екциклопедійну зайвину, проте він так і лишився чудернацькою сумішшю злодійського арґа, спеціяльних термінів, імен людей та назв місцевостей. Видання 1731 року було значно поліпшено та доповнено; воно стало основою численних дальших перевидань.

Бейлі зробив щиру спробу представити мову, що саме була у вжитку, і представити якомога більше саме такої мови. Керсі треба віддати належне за те, що він започаткував цей напрям, однак дефініції в Бейлі значно складніші. Хоча Бейлі далі дотримувався традиції подавати багато застарілих та рідкісних слів, він всіляко намагався дати звичайні слова, зокрема вульгарні та затабуйовані. Наприклад, shite (срати) витлумачено як "полегшувати природу, вивільняти черево". Fuck (трахатися) також подано з повною етимологічною довідкою, але пояснено лише латиною: "Foeminam subagitare". Бейлі подає й інші затабуйовані слова, що їх вилучали зі словників англійської мови впродовж дев'ятнадцятого та більшої частини двадцятого сторіччя.

1730 року вийшов друком Британський словник Бейлі на пів аркуша великого формату. Саме його Джонсон використовував як робочу основу свого словника.25 Як на той час, це була велика праця, що містила 48 000 слів – на 10 000 більше, ніж словник Керсі-Філіпса. Вона об'єднувала два томи Універсального етимологічного словника англійської мови та додатковий матеріял. Словник мав дереворитові ілюстрації, але було вилучено деякі найекстравагантніші енциклопедійні матеріяли, зокрема прислів'я та легендарні імена. Проте введено деякі енциклопедійні статті, базовані на праці Ефраїма Чеймберса Енциклопедія, чи Універсальний словник мистецтв та наук (1728), як-от "готична будівля", що подавала виклад історії цього архітектурного стилю, оголосивши його, звичайно ж, "неправильним".26 Чеймберс, як до того Герис, забезпечив цілу армію словникарів науковими та технічними термінами, що давали їм змогу збагатити свої реєстри. Після праці Керсі-Філіпса 1706 року, Британський словник Бейлі 1730 року був взірцем норми в англійській лексикографії аж до 1755 року, коли Семюел Джонсон оприлюднив свого Словника.

ПЛАН Семюела Джонсона

"Тріумфальне завершення 1694 року Словника французької академії [Dictionaire de l'Academie francaise] – говорять Старнс та Ноєс – змусило англійців із прикрістю усвідомити, що вони пасуть задніх у вивчанні власної мови. Відтоді повітря наповнилося пропозиціями щодо того, як вдосконалити англійську мову та надати їй більшого престижу."27 Деніел Дефо та Джонатан Свіфт запропонували встановити авторитетні норми, що зупинили б зміни в мові й назавжди зафіксували б її в наявній "чистій" формі. Едисон запропонував словника з цитатами з літератури – про цю пропозицію знав Джонсон. Запропонованим словником дуже зацікавився також Поуп. Настав час, коли велика літературна постать мала взяти на себе завдання встановити норми через словник, що був би спробою зробити такий огляд та запис мови, особливо літературної, якого доти ніколи не було. За це завдання взявся Семюел Джонсон. Його План Словника англійської мови, оприлюднений в серпні 1747 року й заадресований графові Честерфілду, подає майстерний аналіз того, що треба було зробити. Попри те, що чимало пропозицій, викладених у Плані, довелося змінити чи полишити як невиконанні з огляду на жорстку реальність укладання величезного словника практично одноосібно, все одно План залишається видатним документом. Як на людину, що доти ніколи не укладала словників, Джонсон продемонстрував надзвичайне розуміння лексикографічних проблем, що мали перед ним постати,. Те, чого нас усіх змушує навчитися досвід багатьох років, Джонсон усвідомив завдяки блискучості та оригінальності свого розуму. З характерною смиренністю, у цьому разі дещо штучною, аби привернути прихильну увагу графа Честерфілда, свого майбутнього патрона, Джонсон описує низький статус словникаря:

Я знаю, що працю, що нею я займаюся, загал вважає подібною до одноманітної рутини для сліпих, до нудної чорної ремісницької роботи, що не потребує ані світла навчання, ані виблисків геніяльності, що її можна успішно робити, не маючи жодних здібностей крім нести тягаря з тупою терплячістю та тупати абетковим шляхом із неповороткою рішучістю.

І далі в такому самому дусі, завваживши, що зайняття лексикографією "хай неяскраве, проте корисне", Джонсон аналізує труднощі добирання слів. У вікопомному пасажі він доводить, що головною підставою є корисність:

Вартісність праці треба оцінювати за її корисністю: недосить того, що словник тішить критиків – якщо водночас він нікого нічого не навчає, від нього не буде пуття так само, як від двигуна, що подобається філософові, бо має хитромудрий механізм, але потребує такої вправності в користуванні й таких знань, що не дає жодної переваги простому робітникові.

Звідси випливає, що вилучати наукові терміни нерозумно. Джонсон відрізняє задаптовані терміни від чужих. Останні він зазвичай відкидає, хоча деякі залишає з практичних міркувань. За його словами, якщо технічні терміни вживають у нетехнічному контексті, це дає підставу залучити їх до загального словника. Він обговорює критерії вводження спеціяльних військових та навігаційних термінів, термінів права та промисловости; обмірковує потребу вводити звичайні слова типу кіт чи пес та складність їх означування. Він аналізує правопис (дотримується традиційного літерування й уникає новацій), вимову (його амбіційний, але невиконанний намір подавати слова, що римуються з гасловими словами, так і не був здійснений до кінця), етимологію, граматику (трактування дієслів та прикметників, їхніх словоформ та ступенів порівнювання), те, що він називає "синтаксисом" (а ми тепер назвали б сполучуванням чи контекстом), а також ідіомні вислови. До того ж він мав намір залучити експертів, що подали б енциклопедійний матеріял до деяких термінів. Насправді його Словник таки містив енциклопедійний матеріял, але покладався він не на працю помічників, а здебільшого на Чеймберсову Енциклопедію та Герисів Термінний лексикон.

Джонсонові погляди щодо того, чи мову можна було чи належало "фіксувати" в нібито чистому, незіпсованому стані, дістали різної інтерпретації, частково тому, що його підхід помітно змінився від часу оприлюднення Плану (1747) до виходу друком Словника (1755), а частково через те, що він не був у цьому послідовний. Сумніву щодо того, чи треба стабілізувати мову, немає; Джонсон вважав, що треба, й хотів би, аби зміни можна було загальмувати чи припинити. Однак на той час, коли вийшов Словник, він, здається, усвідомив, що це недосяжна мета. З іншого боку, План рясніє висловами рішучого прагнення зафіксувати мову подібно до того, як Французька академія намагалася зафіксувати норми французької мови. Ми маємо зважати на те, що на Джонсонові погляди щодо ролі авторитетів напевне великою мірою впливало усвідомлення явної схильности Честерфілда до саме такого підходу.28 Втім, його позицію належить сприймати як його власну. "Головна мета … [Словника] – зберегти чистоту та встановити значення англійської ідіоми" – писав він. І ще, щодо вимови: "велике завдання цього почину – зафіксувати англійську мову." І ще, стосовно етимології: "Не вводячи …, із великими засторогами, будь-яке слово, що його походження неможливо встановити, ми убезпечуємо нашу мову від перенасичення жаргоном, від переповнення термінами." Він задумливо питає: "хто … може стримати бажання, аби ці засадничі атоми нашого мовлення набули твердості та незмінності первісних структурних частинок матерії." І ще: "Стосовно питань чистоти чи правильности, я колись мав сумнів – чи не забагато беру на себе, намагаючися їх розв'язати …; але відтоді я, згідно з думкою Вашої світлости, визначився, що належить покладатися на свої власні висновки". У резюме він говорить, що його ідея словника англійської мови полягає в тім, що це має бути "словник, що може зафіксувати вимову нашої мови та … зберегти її чистоту." З огляду на ту саму мету морального піднесення, Джонсон пропонує віддавати перевагу цитатам з "авторів із найвищою репутацією над авторами нижчого ряду", і сподівається передати в ілюстраційних цитатах "певну витонченість мови, чи деякі настанови щодо розважливости чи шанобливости".

Проте навіть 1747 року він натякав на марність спроб зафіксувати довільну норму. Про це свідчить хоча б таке: "… мабуть, виправляти мову націй граматичними книжками чи поліпшувати їхні манери розмовами про моральність однаково складно."

Попри всю глибину, План був надто амбітний. Задекларовано мету ані більше, ані менше, ніж дати огляд всієї англійської мови й показати історію кожного слова. "Користувач дістане інформацію про поступові зміни мови й матиме перед очима поставання деяких слів та занепад інших," – опис, що більше пасує до ОСАМ, ніж до Джонсонового Словника, хоча Джонсон розважливо додає, що йдеться "скорше про бажане, ніж про очікуване." Справді, критики Словника не забарилися помітити, що він не справдив таких очікувань. Але було б надмірно сподіватися, що будь-хто зможе сам-один зробити більше.

Джонсонів СЛОВНИК та його конкуренти

Через два роки після Плану Джонсона вийшла друком книжка Бенджамена Мартина Lingua Britannica Reformata (Реформа британської мови). Мартинова праця, на відміну від більшости книжок попередників, у передмові містила розлоге обговорення дефініцій та пропоновану теорію розташовування значень слів. У деякому сенсі Мартинів підхід нагадує Джонсонів План і, можливо, вплинув на Джонсона. Його зауваги щодо неминучости змінювання мови призвіщують Джонсонові обміркованіші висліди у Передмові до Словника. Мартин пише (1749): "Претензія на те, аби зафіксувати норму чистоти та досконалости будь-якої мови …цілком марна та безглузда", а також "те, що одне сторіччя вважає чемним та витонченим, інше сторіччя може сприймати як грубе та варварське."29 Мартин добре продумав свій план, він раніше за Джонсона намагався втілити свої теорії на практиці. Базуючися на латинському та французькому словниках, він поділив значення на пронумеровані дефініції й витратив на з'ясовування відмінностей значень більше зусиль, ніж будь-хто до нього. Однак насправді Мартинові дефініції часом надто короткі й не прояснюють відмінності значень, хоч як він намагається це зробити.30 Мартинів підхід до полісемії, базований на двомовних словниках, є цікавим кроком назад, бо, як ми бачили, Керсі та Бейлі вже відійшли від цієї традиції. Втім це була розумна та плідна спроба, позаяк у цьому аспекті двомовна лексикографія була набагато розвиненішою, ніж одномовні словники англійської мови.

Продавці словника Бейлі – тоді продавці книжок були й видавцями – від 1747 року знали, що Словник Семюела Джонсона буде потужним конкурентом і взялися вдосконалювати Британського словника. Перероблений словник відомий як Скот-Бейлі, за іменем Джозефа Нікола Скота, науковця, знаного в світі релігії та науки (він практикував як лікар та був автором блискучих проповідей). По суті цей словник – суміш Британського словника та Джонсонового Словника, що з нього вони вільно цупили означення та цитати (часто скорочені), додаючи матеріялів, назбираних в інших місцях. Цю працю, що мала назву Новий універсальний словник англійської мови (1755), зробили кілька авторів. Скот – лише один із них, найвідоміший. Цей словник був спробою створити дешевшу альтернативу дорогому двотомовому Словникові Джонсона. Відповідно, Скот-Бейлі був надрукований одним томом великого піваркушевого формату й містив набагато більше слів, ніж Джонсонів Словник, десь 65 000 порівняно із 40 000 у Джонсона.31 Джонсон свідомо вилучив багато застарілих та чужих слів, а також наукових термінів. До того ж, він не подавав імен. На відміну від призначеної освіченим користувачам Джонсонової праці, де розлого цитовано великих письменників тодішнього та минулих часів, Скот-Бейлі мав апелювати до звичайних людей, що хотіли мати засадничий посібник без викрутасів.

Джонсонів Словник вийшов друком через дев'ять років після підписання контракту (18 червня 1746 року). Це було величезне досягнення. Відзначаючи неможливість розв'язати багато питань без надмірного затримування проєкту, Джонсон у Передмові велемовно пише про потребу обмежити науковий пошук.

Обмірковувати те, щодо чого я вагався, з'ясовувати те, чого я не знав, означало б затягувати працю нескінченно і, можливо, без значного поліпшення. У своїх перших дослідах я не знайшов способів легко отримувати те, чого я не мав сам: я побачив, що кожен пошук лише давав привід до нового пошуку, книжка давала покликання на іншу книжку, шукати не завжди означало знайти, а знайти не завжди означало стати обізнаним; отже, домагатися досконалості означає уподібнитися до перших мешканців Аркадії й намагатися наздогнати сонце – коли вони досягли пагорба, де воно, як їм видавалося, перебувало, сонце лишилося на такій самій відстані від них.

Перед усіма укладачами словників час від часу постає потреба приймати рішення без повної інформації, що її часом неможливо отримати. Безперечно, Джонсонові ускладнення були особливо гострими порівняно з проблемами видавництва, що може звернутися по інформацію та поради до фахівців. Але обсяг тем, охоплених у кожному великому словнику, такий величезний, що неможливо знайти експертів із кожного відгалуження кожної галузі без зусиль, далеко не відповідних очікуваному виграшеві. Справді, аби на високому рівні опрацювати кожне означення, потрібна ціла армія фахівців. Це нездійсненно, й цього не роблять навіть тепер. Теперішні словникарі розв'язують свої питання так само, як це робив Джонсон. Його словами, "той, чий проєкт містить усе, що може висловити мова, часто мусить говорити про те, чого він не розуміє." На відміну від більшости своїх попередників, Джонсон засвідчує запозичування з інших словників, зокрема цитуючи Бейлі, Філіпса та Ейнсворта.32

У Передмові Джонсон обговорює принципи означування та призначення ілюстраційних цитат. Він визнає, що означувати звичайні слова, не використовуючи в дефініціях складніші слова, важко. Дефініції треба подавати в історичній послідовності, аби показати розвиток значення. (Насправді він не завжди послідовно дотримувався цього принципу, й деякі критики справедливо його за це шпетили). Ілюстраційні цитати потрібні на те, аби висвітлити відтінки значення, показати приклади "чистої" англійської мови та проілюструвати діяпазон вживання та звичайний контекст описуваних слів. Джонсон завважив, що в англійській мові переважають фразові дієслова й був, мабуть, першим, хто привернув до них увагу як до загальної властивості англійської мови.33 Він навіть пам'ятав про їх практичну важливість для носіїв інших мов. І навіть якщо він був не перший, хто побачив специфічну природу фразових дієслів, він, безперечно був перший, хто поставився до них серйозно як до невідокремної частини мови, вартої повного опрацювання у словнику. Ноел Оселтон пише: "Джонсонове потрактування фразових дієслів свідчить про його справжню словникарську самостійність краще, ніж будь-яка інша риса його словника."34

Щодо слововжитку Джонсон лишається неоднозначним. Він все ще вважає, що завданням лексикографа є "виправити чи проскрибувати недоречності та нісенітниці" й почувається зобов'язаним рятувати англійську мову від псування галіцизмами. З іншого боку, він чітко каже, що його завдання – "не формувати мову, а записувати її; не вчити людей, як їм належить думати, а розповісти, як вони досі висловлювали свої думки." Його найвідоміше твердження щодо "фіксування" мови ясно свідчить про значну еволюцію його поглядів від часу, коли він викладав їх у Плані:

Ті, хто налаштувалися мати добру думку про мій проєкт, вимагають, аби він зафіксував нашу мову й поклав край змінам, що їх час та випадок досі вносили без жодного спротиву. З огляду на такі наслідки я маю зізнатися, що протягом певного часу я себе тішив, але тепер починаю боятися, що спричинив очікування, не обґрунтовані ані підставами, ані досвідом. Коли ми бачимо, як люди старішають, свого часу вмирають одне за одним, від сторіччя до сторіччя, ми сміємося з еліксиру, що пропонує продовжити життя до тисячі років. Так само сміху вартий словникар, що не може навести прикладу нації, що зберегла свої слова та вислови незмінними, проте думає собі, що його словник зможе забальзамувати мову, убезпечити її від псування та розпаду, що він має владу змінити природу під місяцем чи звільнити світ від нерозсудливости, марнославства та удаваности.

Одразу по тому він говорить про те, як комерція вбиває мову. Він закликає до боротьби проти мовних змін, навіть визнаючи безнадійність такої боротьби. Він опонує формуванню англійської академії за моделлю Французької академії, що суперечить "духові англійської свободи." Його завершальна думка полягає в тім, що, попри незмогу зупинити мовні зміни, "ми гальмуватимемо те, що зможемо відхилити, … ми пом'якшуватимемо те, що не зможемо виправити."

Джонсонова глибока відданість традиції не дозволила б йому сприйняти мовні зміни філософічно, ці зміни відбувалися всупереч усьому, що було йому дороге. Але він ніколи не був людиною, що повертається спиною до реального світу. Він не був ані наївним, ані заідеологізованим такою мірою, аби втратити здатність дивитися в вічі неприємній реальності. Він прийняв роль лексикографа як фіксатора фактичного слововжитку, проте вважав своїм обов'язком виявляти "варварські" вислови та стилістичні огріхи, бо, попри те, що такі спроби навряд чи могли вплинути на розвиток реального слововжитку, це був єдиний шляхетний спосіб дії. Джонсон завжди вважав Словник не лише освітнім, а й моральним проєктом, і саме тоді, коли картав себе за незмогу досягти бажаного, він почувався зобов'язаним, заради власної душі, діяти морально, навчаючи інших правильно вживати слова. Хоча це пояснення видається донкіхотським, а Джонсон був надзвичайно прагматичний, йому було притаманно діяти на підставі особистих моральних переконань навіть тоді, коли такий спосіб дії суперечив практичним результатам.

Передмова – це видатним твір: скромна без фальшу щодо Джонсонової власної оцінки значення свого здобутку, чесна у визнанні обмеженого впливу лексикографії на мову, зворушлива у сповнених гідности згадках про особисті нестатки та страждання, що він зазнав, коли робив свою працю. Він сумно визнає: "я не завжди втілював свої власні проєкти чи задовольняв свої власні сподівання." Проте, "коли виявиться, що багато чого бракує, не треба забувати, що так само багато чого зроблено." Він зазначає, що хоча світові не надто цікаво, в чім причина тих хиб, що закидають йому критики, "Словника англійської мови укладено за дуже малого сприяння освічених і без будь-якого патронату великих; не в м'якій усамітненості чи під захистом академічного помешкання, а серед незручностей та тривог, у хворобі та смутку." Він згадує про невдалу спробу дістати підтримку від графа Честерфілда й про важкі обставини, що склалися через це; про ціложиттєву війну з виснажливими хронічними хворобами (золотухою, нервовими розладами, бронхітом); про смерть 1752 року коханої дружини Теті. Він завершує Передмову такими словами: "Я провадив свою працю доти, аж доки більшість із тих, кого я хотів порадувати, опинилися в могилі. Успіх та провал є порожнім звуком; отже, я завершую її з відстороненим спокоєм, без остраху осуду чи хвали."

Джонсонового Словника часто вважають першим словником, що містив ілюстраційні цитати, але це не так. Ми вже зазначали, що такі цитати містив італійсько-англійський словник 1598 року Джона Флоріо, так само й грецькі та латинські словники шістнадцятого сторіччя. Фактично, деякі з цих словників – що їх Джонсон безперечно знав – докладніші та різноманітніші в доборі реєстру та точніші в цитатах, ніж Джонсонів Словник, але ж то були праці академій, як-oт Академія дела Круска, а не однієї людини.35 Джонсонові часто приписують також, що він перший відокремив та перенумерував різні значення слова, але ж таку систему вже виробив 1749 року Бенджамін Мартин, a латинсько-англійські та французько-англійські словники вже використовували такі поділи. Насправді Джонсонів Словник видатний не завдяки новаціям у подаванні ілюстраційних цитат чи відокремлюванні та нумеруванні значень, а через майстерне та оригінальне застосування цих методів. Усе, що Джонсон робив, він робив блискуче. Без жодного скепсису треба сказати, що він був глибоко обізнаний з практикою тогочасних і давніших двомовних словників, найрозумнішим чином застосував їхні усталені підходи й зробив власного Словника кориснішим і сучаснішим за будь-який з попередніх словників англійської мови.

У трактуванні вимови Джонсон пішов далі за своїх попередників. Хоча здебільшого він позначав лише наголос, без вказівок щодо вимовляння голосних, він інколи показував, як вимовляти слово, наводячи інше слово з такою самою вимовою голосного (як обіцяв у Плані) і, рідше, коли звук належало вимовляти "нестандартно", перелітеровуючи його. Деякі науковці досі сперечаються, якою мірою новаційними були ці кроки й наскільки важливим був внесок Джонсона у розвиток систем передавання вимови, використовуваних у словниках.36

Сприйняття Джонсонового Словника серед критиків було неодностайним. Казали, що він дає забагато цитат, подекуди з "неавторитетних" авторів. (Така критика страшенно нагадує сприйняття ВНМС3 1961 року, коли його картали за цитування популярних радіо- та телевізійних персонажів і зірок музичних комедій.) Етимологічні довідки критикували й навіть кпили з них, але ця критика була здебільшого несправедливою. Як пише лексикограф двадцятого сторіччя, "Всі пам'ятають Мекелеїв різкий присуд: 'Джонсон був кепський етимолог.' Але він не каже, хто знав, як зробити краще, хто мав писати етимологічні довідки, поза межами очевидних, у ту докоперникову добу ще ненародженої філології?"37

Джонсона критикували за те, що він не ввів багатьох спеціяльних термінів гуманітарних наук та комерції, й за те, що він вводив забагато штучних чи чисто книжних слів. Однак на загал його Словник дістав схвальні відгуки, його вибір написання визнали авторитетним, його означення викликали захват.38 Пізніше, в Америці, двоє великих лексикографів дев'ятнадцятого сторіччя Ноа Вебстер та Джозеф Вустер висловлюватимуть діяметрово супротивні оцінки: Вебстер критикуватиме практично кожен аспект Джонсонової праці (водночас інтенсивно використовуючи її в своїх власних словниках), а Вустер із таким самим запалом хвалитиме його. Вустерові висновки значно тверезіші, менш упереджені та історично точніші. 1846 року у вступі до власного словника Вустер зазначав, що Джонсонового Словника "від часу першої публікації вважали мовною нормою далеко більшою мірою, ніж будь-якого іншого словника. Він по суті становив основу багатьох менших словників і, як зазначає Вокер, 'усі пізніші словникарі вважали, що красти з цього словника – цілком законно'."39

Хоча Джонсонів вибір ілюстраційних цитат і тонкі високомайстерні означення справедливо прийнято вважати найбільшим поступом у словникарській практиці, справжнім досягненням Джонсона є те, що він цілком справдив очікування англійської інтелектуальної спільноти і, завдяки її впливові, набагато ширшого кола суспільства, що англійська мова з усіма її тонкощами так само варта вивчання, як французька чи німецька. Джонсонів Словник став потужним та реально відчутним свідченням того, що англійська мова була достатньо розвиненою, аби її аналізувати, вивчати та отримувати тонкі наукові та інформативні історичні висліди. В цьому сенсі він вибрукував дорогу для Оксфордського словника англійської мови (ОСАМ). Без Джонсонового Словника навряд чи сторіччям пізніше превелебний Тренч підняв би планку історичного огляду розвитку англійської мови так високо чи побачив би хиби попередніх англійських словників так чітко.40

Силою свого розуму, широкою освіченістю та надзвичайною пам'яттю, майстерно володіючи мистецтвом прозорого висловлювання, Джонсон створив працю, яка викликала таку повагу, що протягом понад сторіччя не мала рівних і була найавторитетнішим словником англійської мови. Після того, як Генрі Джон Тод переглянув його 1818 року й ще раз 1827 року, словникові дали назву Тод-Джонсон. За всіма оцінками, ще протягом значної частини дев'ятнадцятого сторіччя це був найкращий словник і в Англії, і в Америці. Саме втіленню амбіції заступити місце Тода-Джонсона в ролі нормативного словника в Америці Ноа Вебстер присвятив найкращу частину свого життя.

Кувалда · Вів квітня 17, 2012 4:09 pm

Словники вимови у вісімнадцятому та дев'ятнадцятому сторіччях

У другій половині вісімнадцятого сторіччя вийшла друком низка словників, присвячених головно вимові. Протягом цього та значної частини наступного сторіччя "викладачі ораторського мистецтва" – нібито авторитети з вимови – пропагували "правильну" вимову та спричинили жвавий інтерес до неї. Але значного поступу в трактуванні вимови в словниках не було аж до виходу 1780 року Загального словника англійської мови Томаса Шеридана.41

Хоча Бейлі вже 1740 року застосовував позначку наголосу аби вказати, чи попередній голосний був "довгий", чи "короткий", справді показати вимову, а не лише вказати наголос, вперше спробував Джеймс Б'юкенен у своєму словнику Британська мова (1757). Словник вимови та правопису Вільяма Джонстоуна (1764), посібник із вимови, що не подавав означень, містив ретельно розроблену діякритичну систему. Вона вказувала кожний звук, але була така докладна, що користуватися нею було важко.

Найпопулярнішим методом вказувати вимову виявився спосіб, що його запропонував Вільям Кенрик у Новому словнику англійської мови (1773). Він вказував фонетичні властивості крихітними цифрами над окремими літерами, інколи після них. Так само робив Шеридан та його наступники. Вивчаючи словники з діякритичними цифрами, можна лише дійти висновку, що користувачі словників вісімнадцятого сторіччя мали надзвичайно гострий зір. Цифри легко переплутати зі слідами комах, цятками дефектів паперу, розкиданими по сторінках, чи мерехтінням в очах через надвелику кількість дрібних знаків. Кенрикова система мала діякритичні номери від 0 до 16.

Томас Шеридан – перший лексикограф, що послідовно перелітеровував заголовні слова, аби вказати вимову. Його діякритичні цифри позначали власне не заголовні слова, а їхні перелітерації. Хоча ідея перелітеровування не була новою – Джонсон та давніші словникарі інколи це робили – її використовували лише в виняткових випадках, до того ж системи були відносно грубі. Шеридан у своїх перелітераціях давав вимову кожного слова, навіть найпростішого, вказував наголос та кожен звук і приділяв доти нехтуваним приголосним більше уваги, ніж будь-хто до нього.

Один з найпопулярніших і найвпливовіших словників за всі часи – Критичний словник вимови та тлумачень англійської мови Джона Вокера (1791). Він витримав незліченне число перевидань і лишався в загальному вжитку протягом значної частини дев'ятнадцятого сторіччя. Ця праця мала неоціненно великий вплив на трактування вимови не лише в інших словниках, а й у шкільних підручниках. Багато варіянтів вимови, що її досi навчають як правильної, можна простежити до Вокерового словника. Вокерів рецепт популярности був простий. Він, із належним покликанням (у Вступі написано: "Я скрупульозно наслідував доктора Джонсона"), скористався Джонсоновими означеннями. Він вилучив ілюстраційні цитати та етимологічні довідки, додав деякі слова, що не потрапили до реєстру випадково, й застосував свою докладну систему вимови. Ключ до системи, цілком пояснений на початку, подано вгорі кожної сторінки. Це досить проста, проте адекватна система; нею легко користуватися.

Вокерова система, уточнення Шериданової, ненабагато відрізняється від систем, що їх навіть тепер використовують у коротких словниках, за винятком діякритичних знаків, що заступили Вокерові цифри. Вокер перелітеровував слова, вказував основний наголос (але не подавав вторинний), поділ на склади та властивості голосних. Він запровадив спеціяльні символи, аби відрізнити двійки дзвінких та глухих приголосних, як th у словах that та throw. На відміну від Шеридана, що здебільшого намагався у вказівках щодо вимови дотримуватися наявного вжитку, Вокер хотів "виправити" вимову деяких слів і часто вводив застережні зауваги до користувачів. Наприклад, під decrepit він каже: "Це слово часто вимовляють неправильно, ніби його літеровано decrepid." (Цікаво, що ВНМС3 1961 року досі подає глухе закінчення / / як бажане, але додає заувагу, що зазвичай це слово вимовляють із закінченням / /, якщо за ним без паузи йде голосний, як у "a decrepit old house". Це дуже консервативний підхід, що досі свідчить про Вокерів вплив. Хотів би я знати, чи багато людей вимовляють / / у сполуці "a decrepit person." Як на моє вухо, / / у цій ситуації так само доречне, як коли після нього йде голосний.) Естер Шелдон цитує Вокерові наполегливі настанови, що ненаголошені склади треба вимовляти точно й що кожному складові треба надавати належної ваги. Наприклад, Вокер вважав неправильним вимовляти слово medicine як //, хоча саме так подано в Шеридана. Вокер вважав, що належить вимовляти /-/, що й натепер є звичайною вимовою у США, тоді як // залишається звичайною вимовою в Англії. За Вокером, написання та етимологія слова важливіші, ніж фактичне вживання, навіть серед освічених мовців. Саме Вокер вважав, що треба вимовляти // у словах типу suiside та super, що їх у вісімнадцятому сторіччі вимовляли із початковим //, як нині слова sugar та sure. Коли загальноприйняте вживання явно віддавало перевагу формі, що її Вокер не схвалював, він подавав таку форму, але з заувагою до користувача, що вживати її не треба. Для мільйонів лінгвістично невпевнених імігрантів до США на початку дев'ятнадцятого сторіччя та для леґіонів людей середнього класу, що рухалися вгору в своєму статусі, Вокерові настанови були неоціненною допомогою. Вокер наполягав, що треба говорити не intristing, а interesting; не labratory, а laboratory; не boundry, а boundary.42

Мене не здивує, якщо виявиться, що Вокерові приписи досі звучать в усних настановах учителів у багатьох школах. Щоразу, коли мені доводиться виконувати обов'язки присяжного в окрузі Нью-Йорк (Мангетен), мене вражає, як незвично й емфатично адвокати та судді вимовляють другий склад слова juror. Він дістає такий самий наголос, як і перший склад, (// замість //), ніби однаковий наголос на кожному складі, подібно до ритмічного кроку в церемоніяльних процесіях, є єдиним належним способом висловити гідність суду. Такий самий ритмічний тип вимови з оперет Ґілберта й Салівена чути в останньому складі слова defendant, що не залишає сумніву щодо літерування ant. Можливо, така вимова є давньою традицією в правничій професії, але постає питання, чи не є вона наслідком, через багатьох посередників, Вокерових застережень 1791 року проти "ковтання" ненаголошених складів. Небажання вимовляти частину важливого слова як ненаголошену подібна до небажання писати з малої літери слова Надія, Милосердя, Любов чи Нація, що їх традиційно писали з великої літери й досі так пишуть у деяких офіційних документах.

Вебстер та дев'ятнадцяте сторіччя

Ім'я Ноа Вебстера стало знаменитим завдяки його "блакитному правописникові" Книжка американського правопису, вперше надрукованому 1783 року як частина Граматичного інституту англійської мови. Від 1783 року до смерти Вебстера 1843 року він витримав багато видань і щонайменше 260 стереотипних перевидань, став однією з найпоширеніших книжок в Америці після Біблії та найпопулярнішим шкільним підручником за всі часи.43 На 1850 рік, коли населення США навряд чи перевищувало 23 мільйони, щорічний наклад Вебстерового Правописника досяг феноменальної суми – 1 мільйона примірників.44 За оцінками кінця дев'ятнадцятого сторіччя, загалом було продано понад 100 мільйонів примірників.

1806 року вийшов друком перший Вебстерів словник, скромна спроба під назвою Короткий словник англійської мови. Його основою, за визнанням самого Вебстера, був Правописний словник Джона Ентика, надрукований 1764 року в Лондоні, багато разів перевиданий та широко використовуваний в Америці. Вже тоді Вебстер мав амбіційні плани зробити значно більшого словника, що перевершив би Джонсонову працю, й утвердитися номером один серед лексикографів.45 Вебстер поліпшив Ентикові означення та додав близько 5 000 слів, серед них багато наукових і технічних термінів та американізмів. На відміну від Джонсона, Вебстер не мав наміру "зафіксувати" мову, навпаки, він вітав зміни як заохочувальну силу. Хоча Короткий словник не подавав етимологічних довідок, він мав деякі риси, що відтоді стали менш-більш нормою в американських словниках, зокрема форми минулого часу сильних дієслів та додаток, що подавав одиниці фізичних величин та кількість населення США.

Вебстер критикував Джонсона за те, що його словник містив рідкісні та складні слова, та за вульгарні слова, подані через наявність в літературних творах. Наприклад, Вебстер вилучив слова fart (пердіти) та turd (какавелька), а також усі слова з сексуальним чи екскреторним значенням. Він мав відразу до неделікатних слів протягом цілого життя й ніколи не подавав їх у своїх словниках. (Цим вісімнадцяте сторіччя відрізняється від дев'ятнадцятого!)

Спочатку Вебстер заперечував будь-які зміни написання й з характерною надмірністю глузував із літерування слова favour без u та judgement без e. Десь року 1789 він змінив свою думку й перейшов до іншої крайності, схвалюючи пропозиції Бенджаміна Франкліна писати bred замість bread та tuf замість tough. Але на 1806 рік його погляди стали поміркованішими, тоді він схвалював деякі зміни згідно з принципом аналогії і, за наявної ілюстративности, з етимологією. Хоч і не цілком послідовно, він вилучав кінцеве k у словах musick, logick тощо, подавав закінчення er у словах типу theater, meter, випускав u в honor, favor тощо, писав check, mask замість cheque, masque та defense замість defence. Він випускав також кінцеву літеру e у словах типу determine, examine тощо – єдина зміна, що не усталилася.

Короткий словник не наробив шуму в користувацькому загалі. Деякі американці обурювалися з приводу зухвалих Вебстерових заяв про хиби Джонсонового словника та про його власну вищість і далі вважали британські мовні традиції належними та міцними. "Джонсон, Вокер та компанія далі мали якщо не монополію, то щось дуже до неї близьке, по обидва боки Атлантики."46

1818 року вийшов друком Джонсонів словник у редакції Генрі Тода. Тод переглянув етимологічні довідки, збільшив реєстра та виправив помилки, але майже не міняв означень. 1820 року Альберт Чалмерс надрукував скорочене видання Тода-Джонсона з Вокеровою вимовою, а 1828 року Джозеф Е. Вустер зредагував Чалмерсову працю.

Ноа Вебстерові було сімдесят, коли 1828 року вийшов його великий двотомовий на чверть аркуша Американський словник англійської мови. Він містив близько 70 000 слів, тоді як Тод-Джонсон мав близько 58 000. Вебстерова праця перевершувала Тода-Джонсона за охопленням наукових та технічних термінів, що їх було додано тисячі. Вебстер ввів також багато відпрізвищевих слів типу Newtonian (Ньютонів) та подав енциклопедійну інформацію про носіїв прізвищ. Вебстер блискуче писав означення, хоч часом впадав у провінціялізм чи багатослів'я, а часом ставав надто енциклопедійним. Як усі інші, він запозичував суть багатьох своїх означень та авторитетні цитати у того самого Джонсона, що його критикував за надмірну кількість ілюстраційних цитат.47 Вебстер подавав дуже мало цитат, за що його різко критикував превелебний Тренч. Вебстер вважав ілюстраційні цитати непотрібними в більшості випадків, а в контекстах, де вважав за доцільне дати цитату, сам конструював ілюстраційне речення. Втім, його дефініції повніші, ніж у Джонсона, й добре поділені на значення.

Завжди патріотичний, Вебстер ввів багато нових слів та значень, що походили з Америки чи дістали в Америці інше вживання. Попри надмірні декларації щодо американської англійської мови та перебільшування відмінностей між британським та американським варіянтами, він подає багато слушних, інформативних та далекоглядних спостережень щодо потреби відрізняти окремий американський варіянт. Американські звичаї, культура та політичні інституції відрізнялися від британських і потребували різних слів до свого опису в кожній з цих країн. Що більше, ті самі слова, як-от конгрес чи плантація, в Америці часто набували інших значень, ніж у Британії. Отже, він дійшов висновку, що Америка потребувала американського словника. Таких самих висновків, і з таким самим обґрунтуванням, пізніше дійшли інші лексикографи стосовно Канади, Австралії та інших англомовних країн. (Див. розділ І, Варіянти англійської мови.)

Вебстерові літерування мало змінилися від видання 1806 року. Відновлено кінцеве e у словах типу doctrine, кінцевий приголосний у словах типу worship не подвоювано в минулому часі, – цього правила не ніколи не сприймали британці й останнім часом не надто дотримуються американці; у більшості слів, що мають закінчення ise, замість нього стали писати ize. "У багатьох випадках бачимо повернення до традиційного написання."48

Вебстерова провінційність особливо помітно прозирала в його трактуванні вимови, що за її взірець він взяв вимову мешканців Нової Англії. Решту країни він ігнорував чи вважав, що там говорять неправильно. Його система подавання вимови простіша, ніж у словнику Вокера 1891 року; базовано її не на фактичному вжиткові, а на вимові, що її можна було за припущенням вважати правильною через відповідність до іншого слова подібної форми.

Вебстерові етимологічні довідки, заради яких він витратив десять років на вивчання різних мов світу, були прикро недосконалі навіть як на той час. Вебстерові не поталанило — він надрукував свого словника в часи великого шумування та швидкого поступу в розумінні лінгвістичних змін. Головні відкриття німецьких мовознавців, особливо Якоба Ґрима, саме ставали широковідомими, але Вебстерова природна самовпевненість, схильність до суперечок та зневага до будь-якої теорії, що суперечила його власній, завадили йому побачити важливість навіть тих відкриттів, що про них він знав. Багато його етимологічних довідок були фантастичними спекуляціями, нічого не вартими крім хіба що як історична дивина.

Вебстерів Словник не мав великого комерційного успіху. Він мав ту саму ваду, що й Джонсонів – високу ціну. Свого часу цей словник був важливий, проте, опріч впливу на американський варіянт правопису та ще кілька незначних лексикографічних конвенцій, він не мав би тривалого попиту, якби не шалена реклама та суттєве редагування видавців. Джордж Філіп Креп завважив: "Якби не ретельні видавничі перегляди Вебстерової праці, нині, мабуть, його імени ніхто б не знав. До них Вебстер не мав жодного стосунку але саме ці перегляди зберегли те, що було справді добре у словнику 1828 року."49

1830 року вийшов Великий словник вимови з тлумаченнями Джозефа Вустера, а через кілька років Вебстер звинуватив Вустера, що той сплагіював його Американський словник 1828 року. До того Вустер працював на Вебстера й переробляв Американського словника на потреби видання на восьму частину аркуша, скорочуючи означення, додаючи реєстрові слова та вилучаючи більшість етимологічних довідок. Вебстер, бувши тоді за сімдесят, не схвалив багатьох із цих поправок, проте їх схвалив, очевидно, його зять Чонсі Ґудрич, а саме він керував роботою. Можна зрозуміти Вебстерові почуття, коли через рік по виході Американського словника виданням на вісімку вийшов інший словник Вустера, з його власним іменем. Звинувачення було, звичайно, безпідставне, бо Вустер працював над своїм словником до того, як почав скорочувати Вебстерового, і міг вказати на багато відмінностей між своєю працею та Вебстеровою. Звичайно, між двома словниками є незаперечний зв'язок, але кожен, хто прочитав цю коротку історію лексикографії, вже знає, як багато кожен словникар завдячує своїм попередникам. Вебстера це стосується так само, як Вустера. Обидва позичали з інших джерел, проте жоден з них не запозичував так систематично та кричуще, як це відбувалося на світанку англійської лексикографії у сімнадцятому сторіччі.

Словник Вустера мав близько 43 000 слів на 400 сторінках, не містив етимологічних довідок, але мав кращу систему передавання вимови, ніж у Вебстера, з більшою кількістю варіянтів. Його підхід був безсторонніший та об'єктивніший, ніж Вебстерів, бо він не казав, якою має бути вимова на підставі аналогії та етимології, а намагався з'ясувати, якою є поширена вимова насправді. Вустер подав багато тогочасних неологізмів, але, подібно до Вебстера, випускав вульгарні та затабуйовані слова.

Нове видання Вебстерового Словника вийшло друком 1841 року, за два роки до його смерти. 1846 року вийшов Вустерів Універсальний критичний словник англійської мови, й почалaся баталія. Джозеф Френд пише з цього приводу: "Те, що почалося як особиста сварка в друку між словникарями-конкурентами та їхніми прихильниками, тепер явно перетворилося на боротьбу за ринок між видавничими фірмами та на лінгвістичну дискусію з залученням регіональних, класових та академічних антагонізмів."50 Вебстера асоціювали з Єльським університетом, Вустера – з Гарвардом. Вебстер був самовпевнений, зухвалий, стовідсотковий американець, зневажав традиції; Вустер був урівноважений, солідний, академічний, з захватом ставився до британської лексикографічної традиції. На думку сучасного лексикографа, "З погляду тогочасних консервативних користувачів, Вустерові книжки видавалися ліпшими за Вебстерові через більшу відповідність до британських норм, подання рафінованішої, на їхню думку, вимови … та їхню схильність до традиційного написання."51 Хоча деякі відмінності відбито у самих працях, можна лише здогадуватися, якою мірою різні погляди підігрівалися через дії видавців, що прагнули грати на упередженості ринку.

Вустерів Словник 1846 року містить: розлогий розгляд вимови; традиційну англійську граматику; стислий виклад історії англійської мови; архаїзми, провінціялізми та американізми; академічну та точну історію англійської лексикографії з каталогом словників та енциклопедій. Вустер достатньо об'єктивний, він віддає належне Вебстеровому словникові 1828 року як "праці великого навчання та досліджування, що охоплює значно повніший реєстр, ніж Словник Джонсона, поєднує багато великих досягнень стосовно етимології та означування слів" – занадто добрий відгук щодо етимології – потім додає: "але за загальною оцінкою смак та висліди автора поступаються його працездатності та ерудиції."

Академічну природу Вустерової праці унаочнюють його нотатки щодо ортографії. Наприклад, у статті до слова judgment, саме так пролітерованого в цитаті до статті та в тексті словника, подано розлогу заувагу, що простежує вжиток слова від Джонсона (без проміжної літери e), Тода (що ввів її), аж до сучасностi, й на завершення резонно завважено, що вживання лишається неоднозначним і далі зазнає змін.

Так звана "війна словників" тривала від 1830 до 1864 року. Це були звинувачення та контрзвинувачення, втручання адміністрації, непристойні прилюдні сутички та некоректна ринкова тактика обох видавництв, що тиснули на книготоргівців і змушували їх продавати лише свого словника. 1860 року вийшов магнум опус Вустера, Словник англійської мови. Це була кульмінація ціложиттєвої праці, й видавці Вебстера негайно побачили в цьому загрозу. Вустерів Словник вражав. Форматом на чверть великого аркуша, на 1 800 сторінках він містив 104 000 статтей, проілюстрованих 1 000 дереворитами (у відповідь на ілюстроване видання Вебстера, що вийшло роком раніше). Настанови щодо вимови, базовані на Вустеровому словнику 1846 року, були набагато повніші та точніші, ніж у Вебстера. Означення були загалом коротші, але лексику було охоплено краще, а в літеруванні перевагу віддано традиційним варіянтам. Етимологічні довідки, менш гіпотетичні та претензійні, ніж у Вебстера, були неблискучі, проте адекватні. Вустер ввів ілюстраційні цитати на пояснення дефініцій і, зазначивши, що запозичував із раніших праць, де є порівняння синонімів, подав тисячі розглядів відмінностей між групами синонімів – риса, що стала нормою в теперішніх словниках.

Хоча новий словник Дж. Вустера дістав загальне схвалення як найкращий та найповніший словник після Джонсона й спричинив новий обмін памфлетами з обох боків, фактично це була Вустерова лебедина пісня. Вебстерів зять Чонсі Ґудрич запросив німецького мовознавця К. А. Е. Мана переробити Вебстерові етимологічні довідки й 1864 рoку під офіційною назвою Словник англійської мови вийшла друком нова праця за редакцією Ноа Портера, відома, проте, як Вебстер-Ман чи "нескорочений словник". Ця праця поклала край війні словників, за іронією долі відмовившися від усього, притаманного Вебстерові, й ввібравши принципи Джозефа Вустера. Словами Джозефа Френда: "ретельність, точність, обережність, поміркованість і витонченість, водночас розгляд синонімії та … відокремлення вжитку, і до того ж подання ідіом … Вустер вартий значної частини поваги, так несправедливо монополізованої Вебстеровою популярною репутацією."52 Низка словників, нині відома як словники Меріям-Вебстер, має початком Вебстера-Мана 1864 року.53

Словники для носіїв інших мов

Найдавніші словники англійської мови для носіїв інших мов були паростком програми навчання англійської мови, що її англійські освітяни запроваджували в Японії. Вони постали у тридцятих роках двадцятого сторіччя зі словникових студій Гаролда Е. Палмера, Майкла Веста та Е. С. Горнбі у Великій Британії та Едварда Л. Торндайка у США. (Див. також розділ 6). Першим словником для чужоземців був Словник англійської мови, укладений за новим методом (1935) за редакцією Майкла Веста та Джеймса Ендикота. Це невеличкий том, близько 300 сторінок, що містить 24 000 статтей зі спеціяльно дібраним реєстром слів, уживаних в означеннях. Такої практики багато словників АДМ (англійська як друга мова) дотримуються й досі.54 1942 року вийшла віхова праця Е. С. Горнбі Словник ідіом та синтаксичних конструкцій англійської мови, пізніше перевидана під назвою Навчальний словник сучасної англійської мови (1948), ще пізніше – під назвою Навчальний словник підвищеного рівня сучасної англійської мови (1952). Протягом багатьох років ім'я Горнбі асоціювалося зі словниками для чужоземців так само, як ім'я Вебстера в Америці вважали синонімом словників для носіїв англійської мови.55 Дальшi оксфордські видання Навчального словника підвищеного рівня сучасної англійської мови (ОНССАМ) дедалі більшали й не мали серйозних конкурентів, аж поки 1978 року не вийшов Словник сучасної англійської мови «Лонґман» (ССАМЛ).

ССАМЛ був новаційним у багатьох аспектах. Словники Горнбі так розрослися, почали охоплювати так багато галузей і в такій кількості, що користуватися ними стало важко. Вони безперечно авторитетні, проте надто докладні, особливо в граматичних поясненнях (зокрема дієслів), а добір реєстрів та стиль означування створює враження непорушної правильности, що межує з занудністю. У такій атмосфері ССАМЛ, завдяки цілковито новому підходові до добору лексики (що випливає з назви), з багатьма частовживаними ідіомами, сленгом, розмовними висловами, з однаковим захватом сприйняли і викладачі, і студенти. Цей словник приділяв американському варіянтові англійської мови набагато більше уваги, ніж рівночасне видання ОНССАМ. Виданий саме перед початком швидкого розвитку великих корпусів, він, проте, багато прикладів автентичного мовлення та літерування запозичив з Огляду англійського слововжитку Рендолфа Кверка (Див. розділ 6). Він спростив подання граматики, використав означувальну лексику обсягом близько 2 000 слів, до того ж його надруковано у привабливому легкочитному стилі. Раптом відчинилися двері іншим словникам АДМ.56 Минуло трохи часу, й інші словникарі взялися змагатися за цей ринок, що дедалі більшає.

Словники АДМ можуть бути загальними чи спеціялізованими – присвяченими лише фразам, колокаціям чи ідіомам. Розвиток фразеологічних словників (так називають словники цього типу) дуже сильно вплинув на еволюцію загальних словників АДМ. Палмер та Горнбі дуже добре розуміли важливість колокацій, 1930 року вони працювали над спільною доповіддю про англійські колокації. Але, як зазначив Е. П. Коуві, від середини 70 х та протягом 80 х років аналіз типів усталених словосполук удосконалили російські лексикографи, створивши видатні новаційні словники, зокрема Тлумачно-комбінаторний словник сучасної російської мови Ігоря Мельчука та Александра Жолковского (1984). Другий том Оксфордського словника ідіом сучасної англійської мови (1983) хоча й належить до "традиції, що походить від праці Палмера та Горнбі … проте дуже багато чим завдячує російському впливові."57 1986 року вийшов друком Комбінаторний словник англійської мови ББІ за редакцією Мортона Бенсона (славіста, знайомого з російською лексикографією), Евелін Бенсон та Роберта Ілсона, пізніше вийшло перероблене видання під назвою Словник англійських словосполук ББІ (1997). Попри те, що ці словники укладено без використання корпусів, вони є найповнішими словниками словосполук англійської мови й мають надзвичайний успіх. Словник ББІ подає і граматичні колокації (з прийменниками чи граматичними конструкціями типу інфінітива чи речення), і багато лексичних колокацій, подібних до "fly a kite" (запускати повітряного змія). Прикладами граматичних колокацій є angry at (сердитий на когось/щось), bored with (знуджений через щось), a pleasure to do (something) (втіха зробити щось), surprised that (здивований, що). Словник ББІ дає опис вісьмох типів граматичних та сімох типів лексичних колокацій.

Після публікації ССАМЛ 1978 року, швидкий розвиток лнгвістичних корпусів (обговорення див. у розділі 6) спричинив появу двох великих нових словників АДМ – Корпусний словник англійської мови «Колінз» (КОБІЛД) (1987) та Кембридзький міжнародний словник англійської мови (КМСАМ) (1995), що склали компанію ССАМЛ та ОНССАМ. Обидва ці словники, а також КОБІЛД, перевидано 1995 року. 2000 року Оксфорд видав ще одне (шосте) видання (ОНССАМ6), де п'яте видання піддано суттєвому переглядові.

Лексикографія АДМ є галуззю, де Британія завжди була далеко попереду Америки, бо історично навчання англійської мови в цілому світі було здебільшого продуктом британського колоніялізму й діяльности британських місіонерів, що поширювали в світі Біблію англійською мовою. Вони навчали британського варіянту англійської мови, що й нині домінує в світі, хоча американський варіянт переважає в деяких регіонах і є важливим у багатьох інших. І в теорії, і на практиці лексикографію АДМ розвивали британські та інші європейські фахівці з англійської мови, особливо голандці та німці. Проте протягом кількох останніх років на північноамериканському ринку відбулася драматична зміна й вийшли друком щонайменше п'ять нових словників АДМ. Раніше словники АДМ для американського ринку укладали Оксфорд та Лонґман. За припущенням, це були словники американського варіянту, але обидва були малого обсягу й очевидним чином базувалися на своїх британських попередниках. Стосовно охоплення багатьох випадків загальнопоширеного американського вживання вони були вкрай неадекватні.

Вихід друком Словника американської англійської мови «Лонґман» (СААМЛ) (друге видання 1997 р.) позначає поворотний пункт в історії лексикографії АДМ в Америці, позаяк це перший базований на корпусі солідно виданий словник АДМ, що дає розлоге охоплення американського варіянту англійської мови. Слідом за ним, 1998 року, вийшов Оксфордський словник американської англійської мови «Вордпауер», а наприкінці 1999 р. – Кембридзький словник американської англійської мови (КСААМ), базований на великому корпусі сучасної американської англійської мови. Ці три словники, оприлюднені під шапкою британських видавництв але за редакцією американських лексикографів, підняли якість лексикографії АДМ в Америці на новий рівень. Як побачить читач у розділі 6, я вважаю, що за однакових інших умов будь-який словник, не базований на лінгвістичному корпусі, приречений поступатися словникові, на корпусі базованому. Після трьох вищезгаданих словників видано безліч інших словників, проте жоден із них не базований на корпусі, отже, всі вони далеко не такі надійні у поданні реального слововжитку, хоча й мають свої окремі переваги. Інші американські словники АДМ – це Словник американської англійської мови «Ньюбері Гаус» (1996, із щорічним перевиданням), Вебстерський словник американської англійської мови «Рендом Гаус» (1997) та словники, надруковані 1998 р.: Навчальний словник американської англійської мови «Ен Ті Сі», Базовий словник американської англійської мови «Вебстерс Нью Ворлд» та Словник англійської мови як другої «Американ геритидж». Тепер, коли американські видавці відкрили для себе існування ринку словників АДМ із наголосом на американському варіянті англійської мови, можна очікувати дальшого потоку словників, однак їм ще треба пройти довгий шлях, поки вони зможуть конкурувати з британськими словниками АДМ, особливо на підвищених рівнях. Переважний ринок словників підвищеного рівня для носіїв інших мов лежить поза межами США. 2000 року Лонґман надрукував перший навчальний словник американської англійської мови підвищеного рівня, Словник підвищеного рівня американської англійської мови «Лонґман» (СПРААМЛ) на базі третього видання ССАМЛ. СПРААМЛ очевидно є словником АЧМ, розрахованим здебільшого на носіїв американської англійської мови в Японії, Кореї та Латинській Америці.

Оксфордський словник англійської мови та інші історичні словники

Видатна й унікальна праця в історії лексикографії виходила низкою видань від 1818 року. Спочатку друкована як частина Енциклопедії метрополії, вона складалася з величезної кількости ілюстраційних цитат, узятих з літератури, але з відносно малою кількістю досить коротких означень. Її укладав Чарлз Ричардсон, послідовник Джона Горна Тука, одного з найсуворіших критиків Джонсона. Тук мав ретельно розроблені й досить фантастичні теорії про важливість етимології; След та Колб, зазвичай не схильні до сильних перебільшень, описують його як "одного з систематично найбожевільніших етимологів, що коли-небудь жили серед людей. Простими апріорними міркуваннями він дійшов певних висновків щодо мови, потім робив спроби їх підтвердити, звертаючися до етимології – звичайно, з цілковитим успіхом.58 Ричардсон базував свій підхід на ідеї, що самі цитати, якщо кількість їх достатня, можуть прояснити "справжнє етимологічне значення." Він збирав цитати, починаючи від чотирнадцятого сторіччя, й пішов у цьому набагато далі за Джонсона. У Новому словнику англійської мови, зібраному докупи й надрукованому 1837 року, Ричардсон намагався на підставі своєї величезної збірки цитат обґрунтувати теорію Джона Горна Тука про те, що кожне слово має одне незмінне значення.59 Він писав розлогі есеї, критикуючи Джонсона за те, що той приписував багато різних значень звичайним словам. У його власній праці до кожного слова та його похідників подано одну етимологічну довідку та одне значення. Його етимологічні довідки так само безглузді, як його теорії, проте словник становив величезний інтерес з погляду лексикографів, бо був передвісником історичних збірок цитат, що пізніше склали підвалини Оксфордського словника англійської мови.

У листопаді 1857 року Ричард Шенев'є Тренч, настоятель Вестмінстера, презентував у Філологічному товаристві дві праці, що за загальним визнанням спонукали започаткувати укладання найдосконалішого словника англійської мови. Статті, що їх Філологічне товариство надрукувало під назвою Про деякі хиби наших словників англійської мови, були конкретні, інформативні, багаті на думки й демонстративно позбавлені дріб'язковости. До того критика словників походила здебільшого від упереджених лексикографів, чия аргументація завжди була забарвлена фактичним чи підозрюваним особистим інтересом. Превелебний Тренч у своїй критиці був, без сумніву, стороннім спостерігачем, жорстким і недвозначним, проте ніколи грубим чи зарозумілим – на відміну, скажімо, від Вебстера; він завжди аналізував кожне видання по суті й завжди висловлював певну повагу до того, чого укладачі спромоглися досягти.

Тренч перераховує сім причин того, що попередні словники мали хиби, й наводить приклади кожної. Ці сім ділянок такі:
1. Брак послідовного погляду, як вводити застарілі слова.
2. Непослідовне подання гнізд та груп слів.
3. Можна було знайти приклади ілюстраційних цитат, раніші та пізніші, ніж наведені у словниках.
4. Неповне охоплення важливих давніх значень, що набувають особливої ваги, коли треба зрозуміти історичний розвиток слова.
5. Ігнорування відмінностей між синонімами.
6. Недостатня опрацьованість літератури в пошуку доречних цитат, що ілюструють перше вживання слова, його етимологію та значення.
7. Суміш нестосовної та надлишкової інформації – мітологічних персонажів, енциклопедійних статей тощо – без потреби захаращувала словники.

Історія лексикографії аж ніяк не перенасичена такою проникливою й високозмістовною критикою, не є вона звичайним явищем і тепер. На цій підставі, а також через те, що критика Тренча великою мірою справедлива й щодо теперішніх словників, варто докладніше проаналізувати його міркування.

Його ідея словника прямолінійна та проста: словник – це "інвентаризаційний опис мови". "Завданням того, хто робить словника, не є дібрати добрі [курсив його] слова мови … Укладач є істориком [мови], а не критиком." Люди "вважають, що функцією словника є задавати мовну норму." Однак це хибна концепція, й у її поширюванні він звинувачує Французьку академію. Слідом за Джонсоном, він вимагає відповіді щодо того, чому будь-хто з жариною "енергійности та життєздатности" має дозволяти "одному самопроголошеному диктаторові, чи чотирьом десяткам, визначати за нього, яких слів йому належить вживати, а від вживання яких він має утримуватися." За цим стоїть не лише лінгвістичне заперечення приписів, а й філософський та політичний спротив: це суперечить англійській традиції особистої свободи. Проте далі він наводить також і лінгвістичні заперечення, а саме, що вилучання несхвалених слів зменшує вартісність праці, бо дає хибну картину мови. Натомість він радить словникареві подавати всі слова, але висловлювати свої зауваги щодо тих, що видаються облудними, педантичними чи ще з якогось погляду небажаними. Він пише: "Словник – це історична пам'ятка, історія нації, спостережувана під одним кутом зору, і манівці, що ними блукала мова, можуть бути не менш повчальними, ніж правильні шляхи."

Хоча деякі конкретні уподобання чи антипатії Тренча в ретроспективі можна піддати сумнівові – зокрема його легковірний захват Ричардсоновими етимологічними довідками й невиправдано різку критику Вебстера – загалом Тренчеві зауваги складають raison d'etre історичної лексикографії. Роль лексикографа як записувача фактичного слововжитку – усього фактичного слововжитку – окреслено ясно й однозначно. Це дивовижно сучасне кредо, що навіть тепер могло б викликати глузливі та обурені крики лінгвістичних консерваторів, коли б викласти його мовою сучасних ідіом і надрукувати на дискусійній сторінці Нью-Йорк Таймс.

Надважке завдання перечитати всю англійську літературу далеко перевищує можливості будь-якої людини, говорить Тренч, це "має бути спільна праця багатьох". Він не говорить про новий словник, проте закликає членів Філологічного товариства об'єднати зусилля й скласти інвентаризаційний опис усієї англійської мови, аби доповнити наявні словники та закласти підвалини словників майбутніх.60 З огляду на цю мету легко побачити, чому Тренч був у захваті від Ричардсона, що зібрав величезну кількість цитат. Давши приклад вартісности історично впорядкованих цитат, Ричардсон зробив справді важливу справу, хоч би які хибні теорії були в її основі. Тренч пам'ятав також про приклад Якоба та Вільгельма Ґримів, що видали 1852 року першу частину найбільшого історичного словника німецької мови, Deutsches Wörterbuch. Брати Ґрими мали велику групу добровільних читачів, що їм допомагали. Превелебний Тренч дав розлоге описове обґрунтування потреби збирати цитати й потім використовувати їх, якого доти не було в англійській лексикографії. Коли словникарська та мовознавча спільнота усвідомила потребу скласти інвентаризаційного описа мови, перетворити формулювання цієї потреби на заклик укласти нового словника стало лише справою часу.

Кувалда · Вів квітня 17, 2012 4:10 pm

Історію започаткування Оксфордського словника англійської мови цілком описано у Вступі до нього. Очевидно, все почалося зі звернення Ф. Дж.Фернівела до превелебного Тренча, що мало наслідком його аналіз хиб англійських словників. Після виступів Тренча члени Філологічного товариства дійшли висновку, що не варто просто доповнювати словники Джонсона та Ричардсона. Натомість вирішили, що потрібен новий словник, що спочатку мав назву Новий словник на історичних принципах. Першого редактора, Герберта Коулриджа, призначено 1859 року. Це був розумний і прaцьовитий чоловік, але він прожив дуже недовго й 1861 року помер, маючи 31 рік. Фернівел та Коулридж організували добровільних читачів, що почали складати, як наполягав превелебний Тренч, інвентаризаційного описа всієї літератури, написаної англійською мовою. Фернівел, колоритний, динамічний і невгамовно життєрадісний, перебрав на себе редагування у віці тридцяти шести років.61 Він дуже продуктивно сприяв праці Англійського текстового товариства, допоміг зінтенсифікувати читання та складання картотеки, що дала словникові неоціненний матеріял із середньоанглійської мови.

Справжнім початком [укладання] словника можна вважати 1879 рік, коли Джеймса А. Г. Мюрея, шкільного вчителя з Шотландії та активного члена Філологічного товариства, переконали стати редактором. Мюрей мав терплячу вдачу ретельного науковця, що ідеально пасувала до цієї посади. Тоді вважали, що укладання словника забере десять років; насправді воно тривало п'ятдесят. Такий довгий час жодною мірою не пов'язаний з млявістю виконування. Навпаки, Мюрей та його помічники працювали швидко й ефективно. Просто охоплення проєкту було неймовірно великим. На час свого завершення словник, що його друкували окремими випусками від 1882 до 1928 року, дійшов до 15 787 непронумерованих сторінок, кожна з них мала 3 колонки надрукованого тексту. З картотеки, що складалася з 5 мільйонів цитат, до словника ввели 1.8 мільйона. У словнику було понад 240 000 заголовних слів, а з урахуванням похідних слів та словосполук він містив понад 400 000 гасел.

Кожну з пяти мільйонів цитат треба було терпляче зафіксувати (процес тривав головно від 1858 до 1881 року). Слова треба було посортувати (тобто заабеткувати та попередньо поділити за значеннями); помічники та редактори мали їх проаналізувати, написати попередні означення та вибрати показові цитати, що їх належало подати в словнику. Потім їх перевіряв та переозначував Мюрей чи один з інших керівних редакторів.62 Навіть цей схематичний перелік випускає багато інших неодмінних етапів. Аж ніяк не дивуючися, що так багато часу пішло на виконування проєкту, можна лише тішитися тим, що його взагалі завершено. Те, що перший випуск вийшов друком 1882 року, лише через три роки після того, як Мюрей перебрав на себе редагування, переконливо свідчить про продуктивність Мюрея та його колег.

1888 року редагувати словника запрошено, заради пришвидшення роботи, Генрі Бредлі та його помічників. 1901 року на таку саму посаду запрошенo Вільяма Александра Крейджі, а 1914 року до них приєднався четвертий редактор, Чарлз Талбут Оніонс. Мюрей помер 1915 року, віддавши словникові тридцять вісім років життя й зредагувавши близько половини всього обсягу. Бредлі та Крейґ зредагували дуже великі сегменти кожен; Оніонс, що приєднався до групи значно пізніше, зробив набагато менше. Словник, що зрештою дістав назву Оксфордський словник англійської мови, є монументальним досягненням, що не має аналогів в англійській мові й дуже мало в інших мовах. Йому завдячують усі подальші словники. Це основа, що її кожен інший словник використовує як суттєву підтримку, як кінцеву точку відліку, від якої можна будувати нові словники.

ОСАМ не лише дає історичний запис розвитку значення кожного слова, з ілюстраційними цитатами та дефініціями на кожне значення. Він показує також зміни написання, різні форми, що їх слово набирало впродовж своєї історії. Він дає набагато повніші й авторитетніші етимологічні довідки, ніж будь-який з попередніх словників. Обсяг інформації, поданий у цьому словнику, взагалі не має собі рівних. Поділ на значення найдокладніший та найточніший, означення найточніші та найпрозоріше обґрунтовані серед усіх словників англійської мови.

За всіх цих величезних переваг, перший ОСАМ був не без хиб. Система подавання вимови була добра, проте не надто докладна. Що серйозніше, помітно недостатнім було охоплення слів північноамериканського походження. До словника не введено вульгарні та затабуйовані слова, що очевидно суперечило філософії превелебного Тренча. Великою мірою проігноровано наукові та технічні терміни. У цьому разі така політика відповідає Тренчовому ставленню до вводження таких слів – він вважав, що вони лежать поза межами лексикографічного опису. З огляду на дедалі більше поширювання таких слів, за цим можна лише пошкодувати.

Англійська лексикографічна традиція, на відміну від американської, залежала від освіченого ерудита, науковця з Оксфордського чи Кембридзького університету, що був аматором у найкращому сенсі цього слова. Армія добровільних читачів великою мірою складалася з таких людей. Однак ідеал освіченого джентльмена чи пані з широкими знаннями та витонченим смаком став недосяжним, бо природничі науки вимагають вузькоспеціялізованої кваліфікації. Нестача наукових термінів у ОСАМ пов'язана не лише з браком місця – бо попри величезний обсяг ОСАМ, редактори були змушені випустити багато цитат – чи з теоретичними запереченнями превелебного Тренча, але також із нехіттю до деяких спеціяльних предметів, зокрема комерції та промисловості, що були глибинно несумісні з загальнісною орієнтацією вищих класів. 1840 та наступні роки були часом швидкої індустріалізації в Британії та в інших країнах, а періоди швидких соціяльних змін спричиняли сильне бажання відкидати зміни цілком так само, як і нині – також маємо період швидких змін – коли речі на кшталт втрати приватности (наслідок інтернетних технологій) та генетично змодифікованих харчів створюють клімат заперечування наукових і технічних досягнень. Один історик, що писав про початок 1860 х років, зазначив, що "найочевиднішим прикладом відриву [англійських] приватних шкіл від сучасного життя був фактичний брак будь-яких природничих наук в їхніх навчальних програмах. У викладанні природничих наук приватні школи далеко відставали від шкіл із нижчим соціяльним статусом."63 Цю традицію, що чинила вплив і на британську лексикографію, насправді не було порушено аж до 1970 х. У цьому сенсі британська лексикографія була далеко позаду американського словникарства, де важливість наукової та технічної лексики було визнано вже давно.

Позаяк томи ОСАМ виходили друком протягом понад сорока років, від 1888 до 1928, на той час, коли вийшли друком останні томи, раніші вже потребували перегляду. Отже, до 1933 року підготовано додатковий том зі змінами до раніших томів. Навіть додаток швидко застарів, тому 1957 року народженого в Новій Зеландії випускника Оксфорду Роберта В. Берчфілда запрошено редагувати багатотомовий додаток, що мав не лише заповнити прогалини в історичних записах, а й виправити помилки, додати випущені сексуальні та скатологічні слова, а також спробувати охопити хоча б засадничу лексику природничих наук та техніки. Вперше укладачі ОСАМ звернулися по спеціяльні знання до експертів. Спільними зусиллями намагалися також подати у словнику вживання англійської мови в Австралії, Новій Зеландії та інших місцях, а також у Сполучених Штатах і Канаді.

Додаток до Оксфордського словника англійської мови видавали чотирма великими томами від 1972 до 1986 року. Ця захвату гідна праця за якістю порівнянна із самим ОСАМ. Однак користування оригінальним ОСАМ із Додатком змушує користувача перевіряти слово в двох місцях, а порівнювання означень, цитат та складних слів, поданих у Додатку, із тими, що є в оригінальному ОСАМ, – справа марудна та часовитратна. Отже, редактори ОСАМ вирішили виконати неймовірну (та неймовірно дорогу) працю, перенабрати весь текст ОСАМ та Додатку коштом, оціненим в 1 мільйон американських доларів, аби мати машиночитну базу даних, що її можна було б використати, аби зінтеґрувати Додаток з оригінальним ОСАМ і зробити майбутні перегляди та видання технологічно виконанними. Це здійснили, і вислідна праця в двадцяти томах, що її називають Другим виданням (ОСАМ2), вийшла друком 1989 року. Водночас зроблено інші значні поліпшення та доповнення. Всю вимову заради більшої послідовности та точности ретранскрибовано Міжнародною фонетичною абеткою. Додано близько 5 000 гасел, що їх не було в Додатку. Багато доповнень сконцентровано на слабких місцях, що їм вже був спеціяльно присвячений Додаток: наукові та технічні терміни, вульгаризми та затабуйовані вислови, слововжиток у позабританських мовних варіянтах. Позаяк його зацифрували, ОСАМ можна було удоступнити на дисках і дати низку інструментів, що уможливлюють пошук, неможливий у надрукованому тексті. Наприклад, можна знайти всі етимологічні довідки, що стосуються якоїсь конкретної мови, чи шукати конкретне слово в усьому тексті (звичайно, разом із цитатами, поданими на інші слова) і таким чином знайти такі нові цитати з розглядуваним словом, що про них не знали навіть редактори первісного ОСАМ. На початку 2000 року ОСАМ з'явився в онлайновому режимі, з щоквартальним додаванням нових латок із переробленими статтями, що відбивають поступ у готуванні остаточної публікації цілком нового переробленого видання, ОСАМ3, що його заплановано завершити 2010 року.

Нескорочені словники в Америці: доба, що минає

Від 1828 року, коли Ноа Вебстер оприлюднив Американського словника англійської мови, до року 1864, коли вийшов друком так званий Вебстер-Ман, що його прийнято вважати першим нескороченим словником (хоча насправді це не перший словник, що його можна назвати нескороченим), кожен наступний словник був більший за попереднього.64 Війна словників між Вебстером і його наступниками та Джозефом Вустером, що лютувала від 1830 року, встановила взірець більших і навіть повніших словників. Вебстер-Ман 1864 року мав 114 000 гасел, що натепер є незначною цифрою, десь обсяг шкільного словника.

1850 року вийшов друком Імперський словник … Джона Оґілві, що в довгій назві визнавав своєю основою Вебстерового Словника 1828 р. 1882 року Чарлз Енендейл значно доповнив словника Оґілві й створив основу Словника «Сенчурі», американської праці на кшталт ОСАМ. Його редактором був Вільям Двайт Вiтні, відомий дослідник санскриту та лінгвіст. Надрукований у шістьох томах протягом 1889 – 1891 років, він пізніше був перевиданий у десяти томах, разом із двома томами прізвищ і атласом, під назвою Словник та енциклопедія «Сенчурі». Він містить багато енциклопедійного матеріялу навіть в абетковій частині, багато тисяч ілюстраційних цитат та численні гарні картинкові ілюстрації. Чудово надрукований та оправлений, це безперечно один із найгарніших словників, виданих будь-коли. Попри конкуренцію інших великих проте дешевших словників – Вебстерового нескороченого 1890 року та Нормативного словника англійської мови «Фанк & Ваґналс» – він мав великий успіх, але, на жаль, його ніколи не доопрацьовували. Тритомовий скорочений варіянт (пізніше виданий у двох томах), Новий словник англійської мови «Сенчурі», вийшов 1927 року. І Новий «Сенчурі», і «Сенчурі» були важливими джерелами знаменитого Американського університетського словника, що про нього йтиметься нижче.

Протягом другої половини дев'ятнадцятого сторіччя чимало чинників сприяли тому, що словники набули надзвичайної популярности серед найширшого американського загалу. Розвиток лінгвістичних знань, позначених студіями Франца Бопа, Расмуса Раска, Якоба та Вільгельма Ґримів, був швидким і де в чому революційним. Зокрема, Ґримів закон (за Якобом Ґримом) встановив відповідність деяких звуків між германськими мовами, грекою та латиною. Одним помахом він зробив застарілими попередні теорії звукової відповідности, зокрема ті, що їх дотримувався Вебстер. Швидкий розвиток промисловости та техніки породив нову лексику й надав їй більшої ваги, ніж будь-коли раніше. Зростання населення та суспільної освіти як засобу самовдосконалювання у вільному суспільстві створило надзвичайний попит на книжки, за якими імігранти та інші могли б навчитися правильно говорити та писати. Успіх та кар'єрний поступ залежали не від переваг народження, а від власної поведінки кожного. Виховання можна було досягти навчанням та тяжкою працею. Словникам природно надавали величезної ваги як авторитетним джерелам, що на них можна було покладатися в питаннях слововжитку, вимови та етимології. Якщо слова не було в словнику, воно не було словом. Усе, що було у словниках, шанобливо сприймали як незаперечну правду. Значною мірою це відбувається й тепер, у США більше, ніж у Британії, де всі класи традиційно мають більшу незалежність і меншу лінгвістичну непевність, ніж в Америці.

Період між 1890 та 1913 роками відзначений інтенсивним суперництвом двох видавців нескорочених словників: Дж. & К. Меріям Компані, видавців вебстерських словників, та Фанк & Ваґналс, видавців Літературного дайджесту, видання свого часу так само популярного, як став популярним серед пізніших генерацій американців Читацький дайджест. 1890 року вийшов друком перший Вебстерський міжнародний словник із реєстром у 175 000 слів. Через три роки Фанк & Ваґналс вибухнули Нормативним словником англійської мови на 304 000 слів. 1895 року з'явилося видання Нормативного словника у двох чудових томах у шкіряній оправі з золотим тисненням, покрапкованими сторінками та абетковим показником, витнутим на обрізі. Вони були схожі на видання Біблії й мали викликати в користувачів таку саму довіру до свого авторитету, як Біблія у вірних. У багатьох аспектах Нормативний словник знаменує собою розквіт нескорочених словників як жанру. Він був також прямим викликом домінуванню вебстерських словників. Меріям Компані 1900 року відповіла доповненим виданням свого Міжнародного словника, а 1909 року вийшов перший з її Нових міжнародних словників. Базований на Міжнародному словникові, але значно збільшений, він містив 350 000 гасел, разом із великою кількістю наукових та технічних термінів. Етимологічні довідки були науковими, вимова консервативною, подано також енциклопедійні додатки.

Фанк & Ваґналс 1913 року відбили удар Новим нормативним словником велетенського розміру, що містив 450 000 гасел на 2 800 сторінках. Подано 65 000 власних імен, багато з них біблійних. Словники Фанк & Ваґналс 1893 та 1913 років запровадили до словникарської практики зміни, що мали довготривалі наслідки. Етимологічну довідку розташовували в кінці статті, а не на початку; дефініції подавали за поширеністю значень, а не в історичному порядку. Таким чином етимологію визнано менш важливою, ніж значення та вимова. Ці новації підтримали інші словники, хоч і не всі. Менш тривкими були спроби запровадити спрощене літерування – улюблений проєкт Теодора Рузвелта – що грали помітну роль у словниках Фанк & Ваґналс до сорокових років двадцятого сторіччя і, безперечно, спричинили відносний неуспіх їхньої серії менших словників.

Друге видання Вебстерського нового міжнародного словника англійської мови (ВНМС2) вийшло друком 1934 року й досі є призером як найбільший лексикон англійськї мови, що має 600 000 лексичних одиниць. Подання вимови зберегло Вебстерів консервативний східноамериканський ухил. Його охоплення і тогочасних, і застарілих та рідкісних слів було неймовірним, тому протягом багатьох років – навіть після виходу третього видання 1961 року – багато хто вважав його словником par excellence. Фанк & Ваґналс так і не відповіли на виклик ВНМС2, натомість далі видавали анемічні усучаснені модифікації нескороченого словника 1913 року й зрештою перестали бути серйозними конкурентами.

Міняючи напрям від прагнення створити щораз більшого та повнішого словника, Третій вебстерський новий міжнародний словник (ВНМС3) 1961 року за редакцією Філіпа Бебкока Ґоува скоротив охоплення лексики до 450 000 слів. Із них близько 100 000 гасел були новими, отже, з другого видання вилучено щонайменше чверть мільйона гаслових слів. Однією з імперативних причин зменшення обсягу була приголомшлива ціна книжок, оправлених ручним способом. Жодна машина не могла зшити книжку завтовшки п'ять дюймів, як у ВНМС2, а оплата праці стрімко зростала від середини тридцятих років до шістдесятих. Відповідно, значно зрізавши число гасел, товщину нового видання зробили меншою за чотири дюйми й дістали змогу зшивати книжки машинами, що значно заощаджувало кошти. Іншою причиною такого значного скорочення ВНМС3 була потреба багато що додати, здебільшого лексику науки та техніки, що давно було словникарською проблемою – чи нагодою, залежно від того, як на це дивитися.

1889 року Вільям Двайт Вiтні написав, що однією з головних цілей Словника «Сенчурі» було подати "повнішу збірку фахових термінів різноманітних природничих та гуманітарних наук, мистецтва, торгівлі та професій, ніж намагалися подавати раніше."65 Айзек Фанк, видавець Нормативного словника 1893 року, скаржився у передмові, що "розвиток науки, нині дивовижно швидкий, продукує так багато термінів, що стає важко тримати реєстри словників повними. Зокрема в Нормативному словникові зафіксовано 4 000 термінів, пов'язаних із електрикою та її різноманітними застосунками."66 Автори ВНМС3 вирішили скоротити енциклопедійні та інші категорії не лише через потребу зберегти та доповнити базову лексику, а й заради того, щоб розширити охоплення наукової та технічної термінології.

Є два аспекти зростання кількости наукових термінів. По-перше, між 1934 та 1961 роками вона неймовірно побільшала і, звичайно, більшає далі, хоча, можливо, не в такому темпі. Є мільйони xемічних сполук; багато з них, як я вже зазначав, мають важливе медичне застосування. Ален Вокер Рид вказав, що ентомологи зідентифікували й дали назви понад двом мільйонам комах.67 Берчфілд писав про своє рішення випустити з Додатків до Оксфордського словника назву виду коралів, коли з'ясував, що самі корали мають 6 000 видових назв.68 Одночасно з більшанням обсягу наукової лексики відбувається поширювання її вживання: вона перехлюпується через береги до загальновживаної лексики й таким чином дедалі більше наукових термнів набувають розширених чи метафоричних значень. Навіть якщо ми хочемо випустити первісні наукові значення, як може будь-який словник дозволити собі випустити слова осмос, парамет(е)р, метастазувати, чорна діра, клон чи наносекунда? Навіть у публікаціях загального змісту ми толерантніші до наукових термінів, ніж раніше; водночас зі зростанням діяпазону вони мають тенденцію набувати нових змістів, часом таких, що їх науковці засуджують великою мірою так само, як Едвін Ньюмен та Джон Саймон засуджували ширшання значень інших слів.

Отже, ВНМС3 не мав іншого вибору крім збільшити охоплення наукової та технічної лексики. Вилучення слів з інших ділянок дало критикам підставу звинуватити укладачів у відхилі від принципів значно більшого ВНМС2. ВНМС3 не був ані таким новаційним, як декларували злісні критики, ані таким традиційним, як його зображували в деяких оборонних коментарях Ґоув та інші. Вилучено енциклопедійні коментарі та багато тисяч рідкісних та застарілих слів (що побутували до 1755 р.), проте, попри деякі хиби та певну надускладненість, якість та повнота подання відмінности значень залишається неперевершеною порівняно з будь-яким словником, крім ОСАМ. Вимову, що її опрацював Едвард Артин, подано значно ліпше, ніж у ВНМС2. Не є перебільшенням сказати, що тут уперше в загальному словнику англійської мови систематично застосовано великі здобутки фонологічних студій двадцятого сторіччя. Попри ці великі переваги, ВНМС3 зазнав критики з усіх боків, зокрема за вилучення енциклопедійних статтей. (Обговорення критики ВНМС3, особливо трактування слововжитку, див. у розділі 5). Нові тенденції загальних словників Атлантики лише зміцнили роль енциклопедійних статтей усіх типів: кожен новий словник хвалиться великою кількістю географічних та біографічних статтей та наукових і технічних термінів (паралельно з новими словами). Будь-який новий нескорочений словник мав би приділити чимало місця науковим та технічним термінам і ризикував би перетворитися на збірку спеціялізованих словників.

Майбутні нескорочені словники будуть доступні, мабуть, лише на компакт-дисках чи за передплатою на бази даних, підтримувані в інтернеті. (Саме цей підхід дав змогу користатися матеріялами ОСАМ3 під час його упорядковування). Але все одно на досліджування, писання та редагування потрібні мільйони доларів. Певний ключ щодо витрат дає оцінка редакторів ОСАМ2, що перегляд наступного видання потребуватиме 500 людино-років.69 Мені ця оцінка видається заниженою, хоч навіть так це від 15 до 20 мільйонів доларів США. На початку 1990 х один оглядач навіть висловлював сумнів, чи видавництво Оксфорд Юніверситі Прес буде витрачати гроші на видавання друком ОСАМ3, завваживши, що вартість лише усучаснювання компакт-дисків "не повинна бути надмірною."70 Дальші події заспокоїли ці страхи й нині ніхто не має сумніву, що з часом ми матимемо ОСАМ3. Однак цей випадок – унікальний. Британський уряд справедливо вважає Оксфордський словник англійської мови національним надбанням і підтримує видавничі зусилля. Сам факт, що в досвідченого оглядача могло постати питання, чи буде коли-небудь ретельно переглянуто найповнішого та найповажнішого словника англійської мови, свідчить про труднощі перегляду нескорочених словників, що виникають, якщо за цим не стоїть допомога та престиж національного уряду.

У цьому стосунку показовою є доля Словникa «Ворлд бук». Його редактори – Кларенс Л. Барнгарт та його син Роберт К Барнгарт. Словник «Ворлд бук» вийшов друком 1963 року та надійшов у продаж разом із двотомовою Енциклопедією «Ворлд бук». Отже, з цього словника вилучено всі біографічні та географічні статті. Маючи 170 000 лексичних гасел, за охопленням це був другий після ВНМС3 словник в Америці. Словника базовано на низці словників Торндайка-Барнгарта та картотеці Словника «Сенчурі» з додатком цитат із власної збірки Барнгартів. Це один з найкращих словників, із докладними ілюстраційними цитатами та повними означеннями. Він витримав багато видань, кожне наступне більше за попереднє, але від 1998 року, маючи 265 000 гасел, він фігурує на ринку здебільшого в електронній формі, на компакт-дисках.71

1999 року Британська енциклопедія, власник Меріям-Вебстер, оголосила, що всю енциклопедію цілком розміщено в вільному доступі в інтернеті. Наслідком цього стало падіння попиту на паперову версію, що принесла Британській енциклопедії славу в усьому англомовному світі.

Можна вважати загальним бізнесовим правилом, що якщо існує технологія, що може значно зменшити кошти на розповсюджування продукту, її неодмінно застосують, хіба що новий продукт так фундаментально відрізняється від старого, що ринок може його відкинути. На відміну від паперового носія, що є дискретним і надається до періодичних ретельних переглядів, аби мінімізувати основні витрати на папір, друкування та оправляння, електронний носій неперервний, він заохочує невеликі, але часті оновлювання, позаяк витрати на пересилання тривіяльні, а промоційна вартість будь-чого нового досить велика. Постає спокуса замість ретельно переглядати весь синхронний слововжиток англійської мови, прийняти тактику нібито неперервного оновлювання. Позаяк редагування забирає багато часу та потребує значних витрат, я боюся, що нескорочений словник застарів як такий і в надрукованій, і в електронній формі. Він може зберегтися номінально як електронна база даних, але я маю сумнів щодо збереження якости змісту. Через сторіччя після появи жанру нескорочених словників, вони приречені на занепад через дедалі більші кошти, потрібні на ретельний перегляд усієї лексики (набагато складніший, ніж додавання енциклопедійного матеріялу), через поширювання та дедалі більшу вагу наукової лексики, а також – останній цвях у труну – через появу дешевшої та гнучкішої альтернативи до друку, альтернативи, що дає змогу легко створювати оманливе враження, що словника вдосконалено. Отже, зусилля та кошти, що раніше йшли на цілковитий редагувальний перегляд у друку, будуть відтягнені на інвестиції в технологічне вдосконалювання електронного формату, аби сприяти легшому й гнучкішому доступові до тексту. Такі нові продукти легко можна рекламувати як нові видання, але зміни скоріш за все будуть технологічними, а не редакційними. Переваг електронного поширювання словників є безліч, але ретельно уточнене розмежування значень навряд чи буде однією з них. Словники ставатимуть дедалі доступнішими, але втрачатимуть на якості.

Американські університетські словники та їхні британські кузени72

Феноменальний успіх університетських словників у Сполучених Штатах – щороку продають близько двох мільйонів примірників – не можна зрозуміти, не усвідомивши специфічних умов, що стимулювали їх сприйняття в американському суспільстві. Коли 1898 року у видавництві Дж. & К. Меріям вийшов друком Вебстерський університетський словник, в усіх закладах вищої освіти США, країни з населенням 76 мільйонів, налічувалося менше, ніж 240 тисяч студентів. Іншими словами, студенти вищих навчальних закладів становили близько 0.3% населення.73 1995 – 96 академічного року студентів було 14.3 мільйона, а населення США становило близько 263 мільйонів. Отже, студенти становили 5.4% населення, тобто, порівняно з 1898 роком, відношення кількости студентів до кількости населення побільшало у 18 разів.74 Звичайно, авдиторія користувачів університетських словників набагато ширша, ніж студенти вишів, хоча вони й створюють основний попит, але успіхові книжок такого типу чималою мірою сприяє сам факт, що протягом сторіччя так багато мільйонів американців дістали досвід університетської освіти й загалом налаштовані схвально реагувати на слово "університет", яке, принаймні в Америці, асоціюється з розвагами щонайменше так само, як із вищою освітою. Найпам'ятнішою частиною університетського досвіду багатьох американців є не інтелектуальний розвиток, а належність до нової та привілейованої спільноти рівних собі, позначеної високим рівнем толерантности до юнацької надлишковости, гри та сексуальних пригод. Хоча в такій атмосфері розквітає не кожен, і, безперечно, не всі університети схвалюють чи толерують її, щодо більшости це саме так і більшість людей із теплим почуттям пригадують свої університетські роки.

Другим складником успіху університетських словників є ім'я Вебстер. Блакитний правописник зробив Вебстера знаменитим, а успіх його словників, особливо Вебстера-Мана 1864 року, підсилив авторитет Вебстера в американській сводомості, Цією асоціяцією Дж. & К. Меріям скористалися, рекламуючи свої словники як "найавторитетніші." Відтоді ім'я Вебстера стало символом досконалости серед американських словникарів, і цю позицію воно утримує й досі. Від 1949 року видавництво Меріям втратило ексклюзивне право називати свої словники вебстерськими, і тепер це слово можна використовувати в назвах вільно. Комерційна перевага імени Вебстера така велика, що всі основні конкуренти компанії Меріям-Вебстер (нова назва компанії Дж. & К. Меріям) видають словники під назвами, що так чи та містять ім'я Вебстер.75 Видавництво Рендом Гаус додало вебстерський до назви свого університетського словника 1990 року й наразилося на судовий позов від Меріям-Вебстер через особливе розташування слова Вебстер на суперобкладинці. (Виклад правової історії імени Вебстер в американських словниках див. у розділі 8).

Попри те, що Вебстерський університетський словник 1898 року видавництва Меріям був першим представником того типу, що його ми тепер називаємо університетськими словниками, словник, що насправді започаткував цей сучасний жанр, вийшов друком лише через майже пів сторіччя. Це був Американський університетський словник (АУС) 1947 року за редакцією Кларенса Барнгарта, патріярха американських словникарів, що прожив неймовірно продуктивне життя й помер 1993 року у віці дев'яносто два роки. На відміну від раніших університетських словників, що їх рекламували як скорочені версії добре відомих більших словників, АУС репрезентовано як саме нового словника, укладеного за участю провідних лінгвістів та психологів, а також фахівців із багатьох інших галузей. Кемп Мелоун відповідав за етимологію, В. Кейбел Ґрит – за вимову. Дорадчу редакційну раду складали Леонард Блумфілд, Ірвін Лордж та Чарлз Фриз. На той час важко уявити собі добірнішу групу науковців-лінгвістів. Головною відмінністю АУС від попередників є базування на найвищих наукових досягненнях та лінгвістичних студіях свого часу, зокрема на Семантичному підрахунку англійських слів Ірвіна Лорджа та Едварда Торндайка (1938). Це був перший загальний словник для дорослих, де у вимові використано символ шва (), що тепер є нормою майже у всіх словниках.76 Він містив багато технічних термінів; було залучено гурт експертів, що перевіряли означення у відповідних галузях. Справді, на першій сторінці першого видання подано, під іменем Барнгарта, "із залученням 355 консультантів та фахівців." Це становить помітний контраст із традицією словників Меріям-Вебстер, що завжди були непохитно самодостатніми. Передмова до десятого видання Університетського словника «Меріям-Вебстер» (1993) не згадує про будь-яких зовнішніх експертів, натомість віддає належне своєму "висококваліфікованому досвідченому постійному персоналові."

Хоча АУС великою мірою завдячує успіхом саме своїм перевагам, ще й важко було б знайти сприятливіший час для першого видання. Єдиним великим конкурентом, крім Меріям, були Фанк & Ваґналс, що не переглядали свого нескороченого Нового нормативного словника від 1913 року й далі абияк робили університетські словники посередньої якости, що забирали набагато менший відсоток ринку, ніж низка вебстерських словників, що їх видавали Меріям. Що важливіше, кінець Другої світової війни 1945 року вивільнив від військової служби сотні тисяч ветеранів війни (майже всі чоловіки), а Біль про права надав змогу дістати університетську освіту багатьом, хто за інших умов про це й не думав би. Відвідування університетів різко зросло. 1939 – 1940 навчального року заклади вищої освіти відвідували близько півтора мільйонів студентів. Року 1969 – 50, студентами були 2.6 мільйонa. До того ж, більшість приросту кількости студентів становили чоловіки. Коли кількість студенток зросла від 601 тисячі до 806 тисяч, тобто на 34%, кількість чоловіків-студентів більш ніж подвоїлася. До вищих навчальних закладів вступили на мільйон більше чоловіків, ніж перед війною, кількість побільшала від 893 000 до 1.853 000, тобто на 107%. АУС не лише виявився єдиним конкурентом слабенького Фанк & Ваґналс, а ще дістав величезний ринок, до того ж попит когорти чоловіків дещо старших i серйозніших, ніж в раніші (а також і в пізніші) періоди. Багато з них були одружені, мали утримувати дітей і одночасно вчилися та працювали. Більшість відчували потребу надолужити час, витрачений на військову службу, і їм ставав у нагоді будь-який готовий довідник, що міг допомогти вдосконалити кваліфікацію. Як писав Лоренс Урданґ, "У ті дні від кожного першокурсника вимагалося мати такого словника."77 Це справді так, хоча, як ми знаємо, не кожну вимогу виконують. Але ця група першокурсників мала потужнішу мотивацію, ніж інші. Отже, не дивно, що АУС мав неймовірний успіх і негайно затвердив свою переважну присутність у словниковій сфері. Від самого початку АУС підкреслював своє охоплення "спеціяльної лексики", того, що ми тепер називаємо науковими та технічними термінами, й обіймав усе – від бухгалтерії до зоології (залучивши, серед інших, експерта зі свинарства).

Феноменальний успіх АУС не міг довго тривати без відповіді конкурентів. Новий університетський нормативний словник «Фанк & Ваґналс» за редакцією Чарлза Ерла Фанка вийшов також 1947 року, проте, попри більший реєстр – 145 000 проти 132 000 АУС – він не міг конкурувати з АУС за популярністю. 1953 року вийшов Словник американської мови «Вебстерс Нью Ворлд» (ВНВ), університетське видання. Його редактори, Дейвід Б. Ґуралник та Джозеф Френд, спростили означення термінів, зробивши їх зрозумілішими для нефахівців, дали повні етимологічні довідки й не використовували неозначених ("долучених") похідників – від цієї практики в пізніших виданнях довелося відмовитися. Підтриманий на плаву неймовірно зрослим університетським ринком, САМВНВ негайно мав успіх і протягом років виявився сильним конкурентом Меріям. У другому університетському виданні (1970) заведено позначки американізмів, тепер добре всім відомі, й протягом певного часу це був єдиний університетський словник, що мав таку рису.

Через галас, що здійнявся 1961 року після виходу ВНМС3, президент видавництва Американ геритидж Джеймс Партон, упевнений, що Меріям-Вебстер відійшли від норм традиційної лексикографії й продалися гуртові радикальних дескриптивістів, що нищать всі принципи правильного слововжитку, був рішуче налаштований врятувати англійську мову від академічних довговолосих та інших апологетів повзкої іржі, що інфікує мову, й створити нового розважливого нескороченого словника, що дасть раду цій справі. Він навіть обмірковував, чи не купити компанію Меріям-Вебстер, аби знищити всі копії ВНМС3, але Меріям на це не пристали. Велике Завдання полишили, витративши величезні гроші, коли стало нарешті зрозуміло, що кошти, потрібні на створення нового нескороченого словника з білого листа, перевищують можливості навіть обуреного й рішучого мультимільйонера. Але все ще була змога створити нового університетського словника, й за мудрого маркетування компанія Американ геритидж (що належала вже компанії Гоутон Міфлін) завжди спромогалася подати свого основного словника як щось більше за університетський словник. Це було можливо здебільшого завдяки видатному графічному оформленню та ілюстраціям, а не через збільшення обсягу чи глибини лексичного вмісту. Екстраординарною рисою словників Американ геритидж, крім оформлення, є введення групи фахівців зі слововжитку. Це були нібито "вправні автори", чиї висновки мали правити решті малоосвіченого англомовного світу за настанови щодо дискусійних випадків слововжитку. Було сподівання, що це виправить шкоду, завдану, на думку містера Партона, ліберальністю ВНМС3. В перших виданнях експерти зі слововжитку непропорційно великою мірою покладалися на твори старших людей, здебільшого письменників, критиків та науковців.78 (Див. розділ 5)

Із цього огляду видно, що вебстерівські словники, що їх породили Дж. & К. Меріям, так чи так – як взірці чи опоненти, назвою чи змістом, – вплинули на всі інші американські університетські словники. Вебстерс Нью Ворлд (ВНВ) привласнив собі ім'я; Рендом Гаус був змушений зробити так само на пів сторіччя пізніше; словники Американ геритидж постали як реакція на гадані помилки ВНМС3. Під тією самою фішкою всі інші університетські словники зробили виразні поліпшення, часто з очевидним наміром відмежуватися від конкурентів, зокрема від Меріям-Вебстер. У перебігу конкурентної боротьби вони неминуче змушували конкурентів, включно з Меріям-Вебстер, зважати на свої новації й часто відповідно модифікувати свої власні подання. Словник англійської мови «Американ геритидж» (САМАГ) знову ввів затабуйовані слова на кшталт fuck, цілковито вилучені з загальних словників від часів Бейлі у вісімнадцятому сторіччі.79 Це був важливий і хоробрий крок у напрямі до того, аби відбивати реальне вживання загальних слів, і тепер кожен другий університетский словник в Америці, навіть Вебстерс Нью Ворлд після років самотнього тримання оборони, подає затабуйовані слова так само, як усі британські настільні словники. САМАГ почав приділяти більше уваги етимології, дав у першому виданні показника індоєвропейських коренів. Четверте видання (САМАГ4, 2000 р.) зберігає цю рису й додає також показника семітських коренів. Словники Рендом Гаус приділяють особливу увагу науковим і технічним термінам, а також поточному сленгові. Словники ВНВ підкреслюють своє охоплення американізмів та схвалюють загальницький підхід до технічних означень, мотивуючи це тим, що зрозумілість важливіша за наукову точність. Ці традиції підтримує сучасне гроно американських університетських словників: десяте видання Університетського словника «Меріям-Вебстер» (МВ10, 1993), друге видання Вебстерського університетського словника «Рендом Гаус» (1997), четверте видання Університетського словника «Вебстерс Нью Ворлд» (1999), третє видання Університетського словника «Американ геритидж» (1997).

Останнім часом британські настільні словники, що колись дуже відрізнялися від американських університетських словників, уподібнилися до них. Давніші британські словники, як-от низка словників Чеймберс (починаючи від 1901 року) та Короткий оксфордський словник і його наступники (від 1911 р.), зорієнтовані на коло освічених людей, обмеженіше та ексклюзивніше, ніж навіть авдиторія найраніших американських університетських словників. У означеннях вони вживають складну лексику. Четверте видання Короткого оксфордського словника 1951 року, перший словник, що я мав у своєму житті, починає означення слова horn (ріг) зі слів, що це "неперіодичноскидний наріст". Аби навчитися користуватися таким словником, треба практикуватися й часом діяти методом спроб і помилок, але часто виявляється, що результат вартий витрачених зусиль. Стиль викладу щільний, але раціональний, дає змогу викласти якомога більше інформації, витративши якнайменше місця. Гасла зазвичай вкладено в одну статтю, а не подано окремо. Пронумерованих значень мало чи немає зовсім; означення часто відокремлено лише крапкою з комою. Наголоси та властивості голосних вказано діякритикою в заголовних словах, перелітерування не подано. Енциклопедійної інформації не подано, охоплення наукової та технічної лексики дуже незначне. Картинкових ілюстраіцй немає; в цьому стосунку лише британські словники далі дотримувалися своєї лінії, не подаючи ілюстрацій. Багато інших рис протрималися в британських словниках до 1980 х. Відтоді, можливо, завдяки успіхові Словника англійської мови «Колінз» (1979), багато в чім подібного до американського університетського словника, всі почали різною мірою мінятися, наслідуючи цей приклад.80

Четверте видання Словника англійської мови «Колінз» (1998) досі є провідним британським настільним словником в американському стилі. Навіть наліпки витинового абеткового показника на обрізі, цей безкорисний американський знадіб, що знеформлює краї сторінок, нині є стандартним атрибутом британських настільних словників. Найпізніший Короткий оксфордський словник, дев'яте видання (1995), i навіть Словник 21 сторіччя «Чеймберс» (1996), теж їх мають. Встояв проти цієї тенденції лише дещо більший Новий оксфордський словник англійської мови (1998).

Електронні словники та інтернет

Чи стануть друковані словники явищем минулого, коли їх заступлять кишенькові електронні словники, компакт-диски чи словникові бази даних, доступні в інтернеті? Деякі стануть, деякі вже стали, а деякі не стануть ніколи. Друковані нескорочені словники здебільшого відійдуть в минуле; у друкованій формі виходитимуть обмежені видання на потреби колекціонерів та бібліотек. Друковані настільні словники, зокрема американські університетські, так само й коротші версії, залишаться привабливими зручними предметами вжитку, хоча й зазнаватимуть дедалі більшої конкуренції з боку електронних версій, що їх вироблятимуть самі друкові видавці чи ті, кому вони передадуть ліцензії.81

У двомовній лексикографії кишенькові електронні словники вже стали впливовими й схоже, що їхня популярність дедалі зростатиме, коли ціна стане порівнянною з книжковими варіянтами. Деякі з цих пристроїв вже досить складні й здатні дати розлогі списки, наприклад, фразових дієслів цільової мови паралельно з ілюстраціями їхнього вживання. З ними легко працювати, інформацію можна отримати дуже швидко. Головним обмеженням є охоплення лексики, але тут ситуація дедалі ліпшає, до того ж це не є серйозною проблемою для будь-кого, крім студентів високих рівнів. Гадаю, досить довго протримається дуже великий ринок порадників мандрівникам будь-якого типу, але на додачу до маленьких друкованих словників та путівників мандрівники купуватимуть електронні кишенькові словники. Електронні словники такого типу можуть мати поширення серед початківців та студентів середніх рівнів, що можуть вирішити не купувати друковані словники, якщо цього не порадять зробити їхні викладачі. Студенти високого рівня все одно відчуватимуть потребу мати друковані словники, бо я не певен, що буде економічно доцільно, навіть якщо технологічно можливо, виробляти кишенькові електронні словники, що матимуть обсяг великих словників.

Багато словників вже є в інтернеті, однак у більшості випадків можна подивитися лише конкретні слова. Такого типу доступ є скорше рекламним засобом, ніж інформаційним джерелом; його створено заради того, аби спонукати користувача купити книжку, компакт-диска чи електронний доступ до тексту в інтернеті. Схоже, дедалі більше словникових текстів стають доступними в інтернеті, але деякі великі спеціялізовані словники можуть, подібно до ОСАМ, вимагати, аби користувач зареєструвався та заплатив певний внесок за вільний доступ до цілого тексту.

Чимало словників є на компакт-дисках, зокрема "нескорочений" Словник англійської мови «Рендом Гаус» та Світовий словник англійської мови «Енкарта». Кожне велике словникове видавництво має чи буде мати деякі свої словники у формі компакт-дисків. Цей формат безперечно має деякі значні переваги над друком. Вимову, що її користувачам часто нелегко опанувати, коли доводиться мати справу з надрукованими транскрипціями, можна почути на слух. Якщо означення містить слово, незрозуміле користувачеві, можна клацнути на це слово й дістати його дефініцію – цей процес може бути легшим, ніж гортання сторінок книжки. Можна пройти текст словника на компакт-диску пошуком на всі випадки появи конкретного слова чи вислову, інколи також можна шукати за іншими параметрами (зокрема за мовними позначками). Доступ до електронної бази даних дає змогу знайти означення без потреби двічі дивитися терміни, пов'язані перехресним посиланням. База даних негайно дає означення та терміна, якому надано перевагу, незалежно від варіянта, до якого задано пошук. Багато електронних текстів використовують словники також як допоміжну компоненту. Якщо користувач читає текст і хоче побачити означення слова, треба просто на нього клацнути й побачити словникову дефініцію. (Див. також розділ 7.)

Тим не менш, книжка є чудовим пристроєм, що дає випадковий доступ до коротких гасел. Обсяг інформації, що вони дають, досить малий, але час і зусилля на її пошук так само незначні. Втім, якщо треба набирати на клавіятурі слово oscillation (коливання) чи indefatigable (невтомний; неспинний), не кажучи вже про plexus venosi vertebrales anteriores (венозне сплетення хребтове переднє), чи варта шкурка вичинки?82 Більшість пошукових систем мають швидкі клавіші. Перш ніж користувач набере indefatigable, комп'ютер видасть низку слів, що починаються з цих літер, отже, можна припинити набирання й вибрати з цього набору. Але це забирає додатковий час. Як на мене, слухання вимови є єдиною безперечною перевагою компакт-диска над книжкою. До того ж, навіть у такому разі варіянтів вимови зазвичай не подають. Книжка портативна й існує тривко та незалежно. Її не треба нікуди устромляти. Приємніше читати чорний друк на білому папері, ніж читати електронні образи на підсвітленому тлі . Книжковий текст, як на мене, доступніший, ніж електронна база даних, бо якщо користувач сам не створив усі програми бази даних, він насправді не знає, яким чином досліджувати текст цілковито, тоді як кожен, хто має досвід читання книжок, досконало розуміє, як використати вміст книжки. Людину можна навчити користуватися базами даних чи іншим софтом на свій розсуд, але лишається багато можливостей їх використовувати, що про них людина не знає, що про них людина не повинна знати, зрештою, що про них ніхто не знає, навіть самі програмувальники, що їх, можливо, випередили інші команди програмувальників, зробивши незліченні модифікації та допасовання. Новий електронний світ інформації більше толерує необізнаність частини користувачів, ніж до того звикли читачі книжок. Ми маємо визнати, що використовуємо лише дрібку можливостей інструменту, що величезні ділянки інформації та потенційних вжитків сховано від нас заради нашого добра. Я не знаю, чи це турбує когось іще, але це турбує мене. Я маю підозру щодо того, чого не розумію. Я вважаю, що розумію книжку, хоча мушу визнати: я пишу цю книжку, користуючися комп'ютером та програмою, що їх не зовсім розумію.

r2u.org.ua / e2u.org.ua

СЛОВНИКИ: Мистецтво та ремесло лексикографії

СЛОВНИКИ: Мистецтво та ремесло лексикографії

Re: СЛОВНИКИ: Мистецтво та ремесло лексикографії

Re: СЛОВНИКИ: Мистецтво та ремесло лексикографії