r2u.org.ua / e2u.org.ua

до речі, всім охочим взятися за таке добре діло: якщо виникатимуть питання/проблеми – можна писати і на емейл

Пеможцем виявилася книжка James Gleick. The Information: A History, a Theory, a Flood

Книжкову премію "The Guardian" отримала книга про рак
Книга Сиддхартхи Мукерджі "Імператор хвороб" (The Emperor of Maladies) обійшла в списку чотири романи та отримала шорічну премію Guardian first book award.
Ця робота була єдиним нон-фікшн-твором в шорт-листі, повідомляє znaki.fm.
Дослідження Мукерджі прийнято називати "біографією": автор відстежив історію страшної хвороби від перших можливих зафіксованих випадків, які датуються VI століттям до нашої ери, і до наших днів.
У книзі переплетені історичні, медичні та автобіографічні факти - часто Мукерджі звертається до особистого досвіду лікаря-онколога, згадуючи історії зі свого життя і з життів своїх пацієнтів.
У боротьбі за грошовий приз в 10 тисяч фунтів стерлінгів (близько 15 тисяч доларів) Мукерджі обійшов такі успішні романи останнього року, як "Підпорядкування" (Submission) Емі Уолдман, що розглянула проблему релігійної терпимості в Америці після 11 вересня, і "Піджін-інгліш" (Pigeon English) Стівена Кельман, який потрапив у шорт-лист "Букера" цього року.
Судді відзначили, що Мукерджі вдалося неймовірним чином "олюднити" рак у своїй книзі; книгу охарактеризували як вкрай "примітну і оригінальну".
Як стверджує сам автор, ідея написати "Імператора хвороб" народилася у нього після спілкування з пацієнтом з саркомою в 2004-ому році, який попросив доктора пояснити, з чим саме йому належить боротися - причому захотів не просто почути діагноз, але отримати більш развернуту характеристику того, що являють собою ракові захворювання і як давно людям доводиться з ними стикатися.
У 2005-ому році Мукерджі спробував оформити свої думки у вигляді статті, проте зрозумів, що обсяг матеріалу занадто великий для такої малої форми.
Раніше Мукерджі встиг отримати за "Імператора хвороб" Пулітцерівську премію в області нон-фікшн, а також потрапити до списку ста найвпливовіших людей 2011-го року за версією журналу Time. Наразі він працює над другою книгою.
А загалом список премій широкий:
Awards and honors

2011 Pulitzer Prize for General Nonfiction, winner
2011 PEN/E. O. Wilson Literary Science Writing Award, winner (inaugural)
2011 Guardian First Book Award, winner
2011 Wellcome Trust Book Prize, shortlist[6]
2010 New York Times Best Books of the Year
2010 New York Times Notable Book of the Year
2010 New York Times Bestseller
2010 Time Magazine's Best Books of the Year
2010 National Book Critics Circle Award, finalist
2010 Los Angeles Times Book Prize, finalist

До речі, цю книжку перекладають українською. Сподіваюсь, скоро побачимо . Тоді це буде третя нехудожня книжка, що здобула Пулітцерівську премію, видана українською. Попередні – Епплбаум Енн. Історія ГУЛАГу (Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», Київ, 2006) і Даймонд Дж. Зброя, мікроби і харч: Витоки нерівностей між народами (Ніка-Центр, 2009).

Ну от. Зібрався я перекласти розділ The Hidden Reality, а росіяни вже видали книжку

Український National Geographic під керівництвом Ольги Вальчишиної виходитиме українською мовою
Перший номер вийде в березні 2013 року
У березні 2013 року вийде перший номер української версії журналу National Geographic. Про це «Телекритиці» повідомила Юлія Стефанишина, генеральний директор видавництва Sanoma Media Ukraine - видавця журналу.
Головним редактором журналу стане Ольга Вальчишена (на фото), яка наразі обіймає посаду заступника головного редактора журналу «Фокус» (Український медіахолдинг). Хто ще працюватиме в українському National Geographic, поки не вирішено - пані Вальчишена приступає до її формування. Редакція розпочне свою роботу в січні.
National Geographic в Україні виходитиме українською мовою. «Це було рішення моє й Оліне», - повідомила пані Стефанишина.
Журнал традиційно виходитиме щомісяця, орієнтовна вартість - 25-35 гривень, як у всіх видань Sanoma Media Ukraine. «National Geographic розрахований на розумних, мислячих людей, не керівників, здебільшого на чоловіків, але відсотків 20, думаю, буде й жіночої аудиторії», - описує майбутню аудиторію пані Стефанишина.
Основний контент National Geographic буде мережевим, оскільки над матеріалами працює міжнародна команда, яка здійснює наукові експедиції по всьому світу. До обов'язків української редакції входитиме відбір з архівів National Geographic Society матеріалів, які можуть бути цікавими українському читачеві, відбір українських матеріалів і фотографій «Я впевнена що в нас буде великий пул фотографів, - говорить пані Юлія Стефанишина. - Редактору слід розуміти, що люди тут читають, чого не читають, вона формуватиме редакційну політику».
Sanoma Media Ukraine веде переговори про запуск української версії всесвітньо відомого журналу National Geographic протягом кількох років. Спершу запуск планувався на грудень 2008 року, потім його перенесли на березень-квітень 2009-го, але відклали на невизначений термін, до кінця економічної кризи. Восени 2010-го року видавництво відкликало ліцензію через нерентабельність цього проекту. Але згодом поновило переговори. За інформацією «Телекритики», у вересні 2012-го сторони досягли домовленості зі зміненими ліцензійними умовами.
Кілька років тому українське видання National Geographic вже існувало. Проте воно не мало в Україні власної редакції - його функція зводилася до розповсюдження, збирання й розміщення місцевої реклами. Обсяг рекламних надходжень був невеликим, тому видання закрили. Зараз в Україні розповсюджується російська версія видання.
«Телекритика»
***
Декілька років тому я мав хвилинну розмову з п.Ольгою стосовно випуску науково-популярної літератури. Безрезультатну . National Geographic – це, звісно, не "Scientific American", але теж чудово (може, з часом і останній виходитиме в Україні). Залишається побажати успіхів редакції і видавцю Sanoma Media Ukraine. Ну а україномовцям – не соромитися підтримувати видання грошима .

Прочитав в "Українському тижні" цікаву статтю Валерії Бурлакової "[urlhttp://tyzhden.ua/Society/76499]Економіка взаємодії[/url]. Як зібрати кошти на мистецькі проекти".
Народне фінансування: як в Україні й світі збирають гроші на мистецькі та суспільно значущі ідеї і чим «спільнокошт» відрізняється від краудфандингу.
Модний термін «краудфандинг» (від англ. cro­­wd – натовп, funding – фінансування), як і все нове, є добре забутим старим. «Зі світу по нитці» кошти збирали ще в XVII столітті, приміром для видання книжок. Однак справді світового поширення «народне» забезпечення грішми набуло за допомогою інтернету, бо в мережі «об’єд­нати» суми для створення мистецького, соціального чи бізнес-проекту значно простіше. Краудфандинг нерідко називають альтернативою пошукам інвестора, розмірковуючи про ризики капіталовкладень. Та є ще й інша думка: «спільнокошт» не є суперником потенційно окупним інвестиціям чи банківським кредитам. Дуже часто люди допомагають насамперед ідеям, які навряд чи зацікавили б серйозних фінансистів. Утім, ці починання дають змогу зробити світ трішечки кращим.

Міжнародний фундамент

Найпопулярнішими у світі є платформи, створені спеціально для збору коштів на безліч різноманітних проектів одночасно. На найуспішнішій із них, нью-йорк­ській Kickstarter, люди з усієї планети вже зібрали $3,6 млн, щоб зняти стрічку «Veronica Mars» із Кірстен Данст у головній ролі (є і традиційна для краудфандингу віддяка: наприклад, за 10-доларовий внесок обіцяють надіслати файл зі сценарієм фільму, а «пожертва» понад $10 тис. дає право зіграти епізодичну роль). Фігурують тут і скромніші, «стодоларові» проекти. Загалом на цій платформі своїх «покупців» знаходять 43,6% запропонованих ідей – незалежно від бюджету вони дістають повне фінансування. Решті не перепадає ані копійки, адже Kickstar­ter працює за поширеним у краудфандингу принципом «усе або нічого». Якщо проект не назбирає задекларованої для його розвитку суми в установлені терміни, гроші повертаються доброчинцям.

Вирахувати заздалегідь ус­пішність задуму практично неможливо. Так, на міжнародній платформі із тріском провалився, зібравши лише 17% із необхідних $7 тис., запропонований американцем проект фільмування документальної кінострічки про наслідки катастрофи на Чорнобильській АЕС. І водночас тріумфально «переміг», отримавши на $775 більше за необхідну суму (загалом $5775), кумедний The Pickle Project – омріяне двома нью-йоркськими жіночками «при­­страсне дослідження української кухні» безпосередньо на її історичних теренах. Наша національна гастрономія, як кажуть авторки проекту Лін­­да Норріс та Сара Кроу, «відображає не тільки історію окупації країни, імміграції, а й сезонні ритми. Україн­­ці високоадаптивні, але підтримують етику самодостатно­сті та зв’язок із природою. Бага­­то з них, як і раніше, ходять у ліс по гриби, тримають картоплю в підвалі й рев­­но бережуть рецеп­­ти маринаду своєї матусі. Водночас поява супермаркетів та фастфуду означає, що традиції змінюються…» На творчість за кордоном воліють збирати гроші й самі українці. Приміром, киянин Богдан Шмаха одержав зав­дя­­­­­ки краудфандингу $1 тис. на створення пластилінового мультика «Мама»­­ – історію слоненятка, що шукає свою матусю.

Загалом із понад 30 тис. успішних проектів на Kickstarter найменше було реалізовано у сфері технологій (616), найбіль­­ше – в царині музики (10 729), фільмів та відео (9 286). Най­дорожчі ідеї – це здебільшого комп’ютерні ігри (13 із 22 проектів, що зібрали понад $1 млн).

Увага до музичного й відеоконтенту, можливо, пов’язана з тим, що сучасний мережевий краудфандинг почався саме зі сценічного проекту. Ще в 1997 ро-­­­

ці американські шанувальники британських рокерів Marillion провели в інтернеті успішну кампанію зі збирання коштів на турне колективу в США. Тоді ентузіасти без участі самих їхніх улюбленців накопичили близько $60 тис. А в мережі почали з’являтися перші загальні платформи відповідного спрямуван­­ня: музичні ArtistShare (2000), SellABand (2006) чи кінематографічний FilmVenture.com (2002). Сьогодні таких чимало.

Поволі виникають схожі проекти і в Росії. Один із них – Planeta.ru, який свого часу створили виконавці гурту «Би-2», щоб мати гроші на запис нового альбому, нині спеціалізується на музичних та розважальних проектах. Учасники цього починан­­ня зібра­­ли близько 10 млн руб. (майже $320 тис.). Схожу картину – здебільшого творчі проекти – можна побачити й на російській платформі Boomstar­ter. Зокрема, тут збирають гроші на чергові випуски розмовного гумористичного шоу «Вечерний Герасимец» на телеканалі «Дож­­дь». За суспільне фінансування шоумени з РФ обіцяють слухачам… відсутність цен­­зури: «Ми робитимемо те, що неможливо собі уявити на федеральних каналах: неформатний гумор, жар­­ти про «небожителів». За цей «неформат» жителі країни вже виклали 302 тис. руб. (майже $10 тис.). Утім, такою підтримкою не може похвалитися російський краудфан­динг-проект соціальної і технологічної спрямованості «С миру по нитке». Загальна сума, накопичена за два роки під усі ідеї на цій платформі, становить 195 тис. руб. ($6300).

Спільним коштом

краудфандинг по-українськи називається просто – «спільнокошт» – і наразі діє лише на одній платформі під назвою «Велика ідея». Збір грошей на саме створення цього сайта (38 тис. грн із потрібних 35 тис.) і став першим експериментальним віт­­­чизняним «спільнокоштом». Проекти тут найрізноманітніші – від екологічних до мистецьких. Серед останніх трапляються доволі оригінальні. Приміром, завдяки «народному фінансуван­­ню» стало можливим видання книжки для дітей, в основу якої лягли справжні пригоди дворічної дівчинки Маґдалени, котра подорожувала з батьками через Північну, Центральну та Південну Америку і збирала казки. Також на цій платформі здобув підтримку проект «в’яза­но­­го графіті» в Луцьку. На колективну щедрість на «Великій ідеї» нині розраховують музиканти гурту «Фо­­лькнери», які хочуть здійс­нити велосипедну етнографічну експедицію від Чорного до Білого моря в пошуках маловідомих народних пісень. Тут шукають кошти й організатори фестивалю «Республіка», котрі збираються створити великий малюнок на фасаді п’ятиповерхового будинку.

«Творчої енергії в українців дуже багато, і вона здебільшого цілеспрямована, – каже Ірина Соловей із команди «Великої ідеї». – Комусь кортить створювати «зелені» інновації, хтось бере на себе такі питання, як розвиток села. Наш проект – це економіка взаємодії. Люди налагоджують зв’язки й завдяки цьому втілюють свої починання. Реалізують задуми, в які вірять, – не просто цікаві їм особисто, а й співзвучні із суспільним інтересом».

Справді, соціальні ініціативи на цій платформі теж здобувають підтримку. Зараз на «Великій ідеї» вже зібрали 101% необхідного фінансування (14 тис. грн) для розвитку проекту «Сімейна медицина» у кримських селах. Для початку, як переконані активісти, потрібно не так багато: шість персональних комп’ютерів, щоб лікарі змогли консультувати пацієнтів онлайн і складати електронні інформаційні бази про стан здоров’я жителів; навчання 12 медиків працювати з комп’ю­тером, програмами відеоконференцій тощо. Іще один аспект програми полягає в тому, що сільський лікар, який оглядає пацієнта в селі, зможе в інтернеті вийти на зв’язок із профільним спеціалістом, наприклад невропатологом.

Інша успішна вітчизняна ідея «Чисті перлини України» передбачає установлення контейнерів для роздільного збору сміття в популярних серед туристів мальовничих куточках країни. Її профінансували на 10 тис. грн замість заявлених 7 тис. Нині проект реалізують у Кам’янці-По­дільському.

Є тут і спортивні ініціативи, деякі з них уже реалізують. «Ідея Ніяса Ізмайлова була такою, як він сам, – сміливою. – згадує Ірина Соловей. Він народився з ДЦП, але подолав те, що його стримувало, і став чемпіоном Європи й світу з бодибілдінгу. Переосмислив свій досвід і вирішив ним поділитись. Залучав кошти для того, щоб відкрити центр реабілітації для людей як із фізичними вадами, так і без них». Спортивно-лікувальний осере­док у кримському містечку Джанкої, на відкриття якого відвідувачі «Великої ідеї» зібрали 16,5 тис. грн за потреби в 16 тис. («спільнокошт» використовува­ли як додаткове джерело), запрацював наприкінці березня.

Гроші на відеоігри чи шоу українці поки що не збирають. Нині вітчизняний «спільнокошт» має свою специфіку, вважає Іри­­на Соловей: «В екстремальних умовах мусиш визначати пріоритети. У нас немає такої розкоші, як «а спробуймо оце, й оце теж…». Така вона, певно, базова різниця між «спільнокоштом» і краудфандингом».

У статті про науковий переклад я пропонував зробити його спільною справою і навіть наївно вважав, що вистачить 500 зацікавлених/охочих купити, щоб видати будь-яку перекладну книжку (будь-яку - не в сенсі якості ). Зацікавлених виявилося не більше 5 (промахнувся на 2 порядки ).
Ми провели перший перекладацький конкурс. Для другого пропоную трохи змінити схему проведення. Я далекуватий від роботи з грішми, тому розраховую на пропозиції обізнаніших . Йдеться про організацію "спільнокошту" (було б добре якесь вимовніше слово підшукати ) на сайті. Під справу перекладу науково-популярної книжки (врешті можна й художньої, але я про своє ).
Спочатку разом складаємо список 10 книжок, які варто було б видати. Як учить історія, це, певно, я і складу , але, можливо, хтось долучиться зі своїми пропозиціями. Щодо кожної книжки має бути обґрунтування (щось на кшталт тих, які запропоновані в науковому перекладі в пропонованих до перекладу книжках). Паралельно збирається когорта перекладачів, охочих взяти участь (тре’ принаймні 10). Перекладачі виберуть серед запропонованих одну книжку, на переклад якої спробуємо організувати "спільнокошт" і заодно влаштуємо конкурс (кожен перекладач вибирає розділ, сподіваюся до бійки за розділи не дійде ). Журі визначить, який розділ найкраще перекладено. В ідеальному випадку - має бути перекладена книжка цілком (і перекладачі можуть далі з нею стукатися в двері видавництв), розподіл зібраних коштів на переклад - тема дальшого обговорення (чи все переможцю, чи залежно від місця в конкурсі тощо). У крайньому разі, якщо не складеться зі спільнокоштом, то буде просто кошт (скажімо, 1000 гривень) і традиційні три літри меду (це я забезпечу).
Запрошую до обговорення.

Якщо підходжу, то я за (: А чому ні? Хай там як, а буде досвід.
Питання: переклад книжки виконувати до збору грошей чи після? Що робити з авторським правом?

1) ми його об’їдемо за рахунок вільного доступу до книжки в інтернеті. 2) тут не йдеться про комерцію.
стосовно перекладачів - всі охочі. тут не буде доконкурсного відбору

А де можна обирати собі розділи для перекладу? Чи ще поки рано?

ще рано. спочатку потрібен десяток охочих взяти участь (щоб перекласти всю книжку). Це головне. Десяток книжок я принаймні запропоную на вибір (це питання другорядне). Але до того треба обговорити власне ідею. Якщо будуть ознаки хоча б п’яти ймовірних учасників можна буде говорити про книжки. І власне після цього варто було б якось повідомити про конкурс спільноту позасайтову. Також було б цікаво почути про "спільнокошт". Зокрема, дійшли до мене чутки, що щось таке пов’язане з виданням книжки ДіБіСі. Хоча спільнокошт - це теж другорядне .