Соціологічні дані щодо фемінативів

[Max]

Щойно вийшла стаття:
Vakulenko, Maksym, Yuzva, Liudmyla. (2025). Feminatives in the Ukrainian language: An analysis of their usage in the sociological aspect. Cultural Forum 2(1), 3024. DOI: 10.59400/cf3024.

Стаття досліджує соціологічні аспекти вживання фемінативів в українській мові, тим самим даючи матеріальні підстави для обгрунтованих висновків щодо мовної політики в цій сфері. Опитування проводилось у фейсбуківських групах «Українські перекладачі», «Український переклад», «Ukrainian Scientists Worldwide» і «Природна українська мова та її правопис».

Насамперед хочу подякувати пані Людмилі Юзві за співпрацю. Її участь у цій роботі була вагомою і дуже доречною. І для мене особливо важливо, що пані Людмила має беззаперечний авторитет у гендерних активістів і мовних реформаторів, яких мені доводилося чимало критикувати. Цей тандем мусив би показати, що на основі об'єктивних фактів можна об'єднати навіть, здавалося б, зовсім непоєднувані речі. Вдалося. І я розглядаю це як доказ того, що науковий підхід зрештою перемагає.

А одержані результати перевершили навіть найоптимістичніші очікування.

І серед чоловіків, і серед жінок найчисельнішими виявилися групи, які віддають перевагу генералізувальному іменнику перед уживанням фемінатива – 74% у чоловіків і 49% у жінок. Щоправда, для жінок при такій вибірці це число не є статистично значимим, оскільки 43% (лише трохи менше) опитаних жінок вважають, що гендер потрібно уточнювати. Але принаймні можна напевно сказати, що опитані жінки – всупереч твердженням активісток – не виявили особливої прихильності до фемінативів.
Розрив між «чоловічими» і «жіночими» цифрами можна розглядати як прояв «гендерних стереотипів» у руслі відомих гендерних теорій – але з тим же успіхом це можна пояснити й більшою прихильністю жінок до вмовлянь гендерних активістів щодо жіночих особових назв.
На користь другого припущення говорить те, що серед осіб із мовознавчим ступенем (кандидата або доктора філологічних наук) 66% підтримують уживання генералізувального іменника і тільки 29% виступають за вживання спеціальної назви для жінок. Цей розрив значно більший, ніж між думками чоловіків і жінок. Таким чином, мовознавча освіта є значно сильнішим чинником, який утримує від надуживання фемінативами, ніж гендер.

Знаменно те, що і серед чоловіків, і серед жінок найбільше тих, які вважають, що саме кваліфіковані мовознавці повинні визначати правила вживання фемінативів – 59% і 48% відповідно.

Звертаємо увагу на позицію опитаних жінок щодо чинників, які впливають на видимість жінки в суспільстві (у порядку спадання значущості):
• видиме представлення жінок на лідерських позиціях (58%),
• регулювання зарплат і винагород для жінок (47%),
• видиме представлення жінок у політиці (38%).
Фемінативи ж ділять аж 4-6 місця! Ось їхня реальна важливість для суспільства.

Повчальні висновки випливають із аналізу так званих «контрольних запитань».
Запитання щодо тварин і персоніфікованих об'єктів та романтичних стосунків були поставлені для того, щоб з'ясувати, наскільки гендерно-мовні активісти усвідомлюють наслідки своїх пропозицій для мови і наскільки цілісним є їхнє уявлення про мову та про свої пропозиції. Виявилося, що мовні реформатори, які тулять фемінативи скрізь, де тільки побачать чи навіть уявлять жінку, практично не усвідомлюють, наскільки не узгоджується їхня активність із законами мови, в отже наскільки вона є непослідовною і руйнівною. Адже їхні дії спрямовані на те, щоб:
• збільшити кількість винятків для граматичних правил української мови – що суперечить стратегічному напряму руху правописного процесу;
• ускладнити граматику української мови – що також суперечить стратегічному напряму розвитку правопису;
• порушити в українців мовно-розумовий процес утворення назв згідно з семіотичним трикутником – який сформувався протягом кількох століть розвитку української мови.
І все це заради чого? Невже заради того, щоб задовольнити потребу суспільства в новотворах, яка об'єктивно існує? Але ні. Як видно з результатів опитування, жінки ставлять фемінативи аж на 4-6 місце щодо їхньої важливості для видимості жінок. Тож фемінативи важливі тільки в уяві нечисленних, але активних груп мовних активістів.

Ці результати також показують, що зусилля фемінітивноорієнтованих мовних революціонерів (судячи з ГРАКу, вони тривають уже понад 20 років) бажаної мети так і не досягли.
• Усупереч уявленням активістів, респонденти вважають, що не активісти, а насамперед мовознавці повинні формулювати й запроваджувати правила вживання фемінативів. Наприклад, як це зроблено в статті:
Vakulenko, Maksym. (2025). Unveiling the Sociolinguistic Significance of Feminine Personal Names in Ukrainian Culture: Exploring Grammatical, Historical, and Cultural Perspectives. In Journal of Advanced Research in Women’s Studies 3 (1), 57-73. DOI: 10.33422/jarws.v3i1.926.
• Наперекір надуманій і штучно роздмуханій ідеї про те, що буцімто фемінативи щось необхідно й сучасно відображають, опитані жінки не надають цим одиницям особливої ваги. А це свідчить про хибність і крах політики фемінітивізації української мови.

Тож ця стаття містить важливу інформацію для різних верств суспільства.
1. Жіночі рухи
Представниці жіночих рухів можуть побачити, на які саме речі потрібно звернути більшу увагу, щоб і справді зробити роль жінки в українському суспільстві більш вагомою і помітною. І фемінативи тут далеко не в пріоритеті.
2. Фонди та програми, які фінансують розвиток демократії
Представники різноманітних фондів можуть побачити, які саме напрями слід фінансувати. З огляду на хибно перебільшені уявлення активістів про роль і значення фемінативів можна сподіватися, що відтепер грантові комісії розумітимуть, що вживання фемінативів – це тільки імітація демократичних перетворень. Та ще й за рахунок української мови, яка й без того переживає нелегкі часи. Можливо, вони захочуть підтримувати більш обгрунтовані і більш виправдані проєкти, які відповідають справжнім потребам суспільства, узгоджуються з вимогами мовної екології і мають більше шансів на успіх.
3. Мовознавці
Отримані результати недвозначно натякають: «годі, ледарі, вам спати!». Чому ховається Інститут української мови? Невже злякався гніву активісток? Де його роз'яснення на кожному главкомі та на кожному телерадіоканалі? А де фахові мовознавчі конференції з проблем уживання фемінативів? Де популярні статті численних докторів філологічних наук із фаховими порадами та рекомендаціями? Де фахова критика «мовотворчої стихії революцій», до якої вдаються підживлені «демократичними» грантами журналісти? Українське суспільство чекає від мовознавців рішучих дій. Українське суспільство досі вам довіряє – навіть попри ваші намагання цю довіру втратити. Не підведіть.