Прогрес у релігії
Додано: Пон травня 03, 2021 3:16 pm
ПРОГРЕС У РЕЛІГІЇ
Промова Фрімена Дайсона [15.05.2000]
Я не проводжу чіткої відмінності між розумом і Богом. Бог є те, чим стає розум, коли він виходить за рамки нашого розуміння. Бог може бути або світовою душею або сукупністю світових душ. Тож я думаю, що атоми, люди і Бог можуть мати розуми, що відрізняються за ступенем, але не за своєю природою.
Від Джона Брокмена
22 березня 2000 р. Фонд Темплтона оголосив, що фізик Фрімен Дайсон здобув 2000 року Премію Темплтона за прогрес у релігії. Премія Темплтона, яку щорічно присуджують живій особі за видатну оригінальність у просуванні світового розуміння Бога чи духовності, – одна з найбільших грошових премій у світі, її вартість становить 600 000 фунтів стерлінгів, приблизно 948 000 доларів. Її заснував 1972 року новаторський глобальний інвестор сер Джон Темплтон, щоб виправити те, у чому він вбачав упущення Нобелевих премій, якими не вшановують дисципліну релігії. Ціновий розмір премії Темплтона завжди встановлюється вищим за Нобелеву. Серед попередніх лавреатів премії Темплтона преподобний д-р Біллі Грем, Александр Солженіцин, Чарлз Колсон, Ієн Барбур, Пол Дейвіс, фізик Карл Фрідріх фон Вайцзекер та мати Тереза.
Далі подано текст промови Фрімена Дайсона 16 травня у Вашингтонському національному соборі.
ФРІМЕН ДАЙСОН – професор фізики в Інституті передових досліджень, Принстон. Його професійні інтереси – математика та астрономія. Серед багатьох його книг – «Збурюючи Всесвіт», «Нескінченне в усіх напрямках», «Походження життя», «Від Ероса до Ґаї», «Уявлені світи», «Сонце, геном та інтернет».
ПРОГРЕС У РЕЛІГІЇ [ФРІМЕН ДАЙСОН:] По-перше, щиро дякую серові Джону Темплтону та адміністраторам Фонду Темплтона за присудження мені цієї незаслуженої і несподівану нагороди. По-друге, щиро дякую Інститутові передових досліджень у Прінстоні за підтримку мене як професора фізики, тоді як я заблукав в інші сфери, віддалені від фізики. По-третє, щиро дякую редакторам і видавцям моїх книжок за те, що вони надали мені можливість спілкуватися з широкою авдиторією. По-четверте, щиро дякую моїй дружині та родині за те, що не дали мені загордитися. І по-п’яте, щиро дякую Вашингтонському національному соборові за дозвіл нам використовувати цю розкішну будівлю для наших церемоній.
Сер Джон Темплтон чітко висловив нам мету його нагород. Вони – премії за прогрес у релігії. Але нам вирішувати, що означає прогрес у релігії. Приблизно кажучи, у життях попередніх нагороджених було дві основні теми. Перша тема – це практичні добрі справи, турбота про бідних та хворих, допомога вмирущим гідно померти. Найвидатнішими серед доброчинців були мати Тереза та дама Сіселі Сондерз. Друга тема – наукове вивчення та викладання, допомога людям, залученим до тієї чи іншої релігії, наблизитися до Бога через інтелектуальне розуміння, пояснюючи незалученим логічні основи віри. Видатні серед наукових лавреатів – Джеймз Маккорд та Ієн Барбур. Я вражений, опинившись у компанії цих великих особистостей, половина з яких святі, а половина – теологи. Я не святий і не теолог.
Для мене добрі справи важливіші за теологію. Ми всі знаємо, що релігія була історично, і є ще сьогодні, причиною великого зла, а також великого добра в людських справах. Ми бачили страшні війни та страшні переслідування, що проводилися в ім'я релігії. Ми також бачили велику кількість людей, натхненних релігією на життя героїчної доброчесності, що забезпечували освіту та медичну допомогу бідним, допомагали скасувати рабство та поширювали мир між народами. Релігія посилює добрі та злі схильності окремих осіб. Релігія завжди залишатиметься потужною силою в історії нашого виду. Для мене сенс прогресу в релігії полягає просто в тому, що, коли ми рухаємось із минулого в майбутнє, добрі справи, натхненні релігією, повинні дедалі більше переважати зло.
Навіть у моторошній історії ХХ століття я бачу певні свідчення прогресу в релігії. Двоє людей, які втілювали зло нашого століття, Адольф Гітлер та Йосип Сталін, були відверто визнані атеїсти. Релігія не може нести відповідальність за їхні злодіяння. І три особи, які втілювали добро, Магатма Ґанді, Мартін Лютер Кінг та мати Тереза, – всі були по-різному релігійні. Одним з великих, але менш відомих героїв Другої світової війни був Андре Трокме, протестантський пастор села Ле-Шамбон-сюр-Ліньйон у Франції, який прихистив і врятував життя п’яти тисячам євреїв під носом у гестапо. Через сорок років П’єр Соваж, один з урятованих євреїв, записав історію села в чудовому документальному фільмі під назвою «Зброя духу». Селяни довели, що громадянська непокора та пасивний опір можуть бути ефективною зброєю навіть проти Гітлера. Їхня релігія додала їм сміливості та дисципліни бути твердими. Прогрес у релігії означає, що з часом релігія дедалі більше стає на сторону жертв проти гнобителів.
Для Ієна Барбура, який торік здобув Премію Темплтона, релігія – інтелектуальна пристрасть. Для мене це просто частина людського стану. Нещодавно я відвідав церкву Імані в Трентоні, бо там якраз проповідувала моя дочка, вона пресвітеріанський священник. Імані – це церква в бідному районі міста з переважно чорною громадою та чорношкірим служителем. Люди приходять до церкви не лише для поклоніння Богу, а й для того, щоб добре провести час. Богослужіння неформальне, а спів – дивовижний. Поки я там був, вони охрестили сім немовлят, шість чорних і одне біле. Кожну дитину по черзі не просто показували пастві, а й передавали, щоб усі обійняли. Соціологічні дослідження показали, що жорстокі злочини трапляються рідше в околицях церкви Імані, ніж деінде в бідному районі міста. Після закінчення двогодинного богослужіння парафіяни перейшли до сусідньої кімнати зборів і спожили ситний обід. Ділитися їжею для мене важливіше, ніж сперечатися про переконання. Ісус, згідно з євангеліями, теж так думав.
Я задоволений тим, що став одним із безлічі християн, які не дуже переймаються вченням про Трійцю чи історичною точністю євангелій. І як науковець, і як релігійна людина, я звик приймати невизначеність. Наука захоплива, бо вона сповнена нерозгаданих таємниць, і релігія захоплює з тієї ж причини. Найбільші нерозгадані таємниці – таємниці нашого існування як свідомих істот у маленькому куточку величезного Всесвіту. Чому ми тут? Чи має Всесвіт мету? Звідки береться наше знання добра і зла? Ці таємниці та ще сотня подібних до них – поза межами науки. Вони лежать по той бік кордону, у сфері відання/компетенції релігії.
Моя особиста теологія описана в Ґіфордських (Gifford) лекціях, які я читав в Абердіні, Шотландія, 1985 року, опублікованих під назвою "Нескінченне в усіх напрямках". Ось короткий підсумок мого міркування. Всесвіт проявляє ознаки діяльності розуму на трьох рівнях. Перший рівень – це елементарні фізичні процеси, як ми їх бачимо, вивчаючи атоми в лабораторії. Другий рівень – це наш безпосередній людський досвід своєї власної свідомості. Третій рівень – це Всесвіт як ціле. Атоми в лабораторії – дивні речі, вони поводяться скорше як активні речовини, аніж інертні. Вони роблять непередбачні вибори між альтернативними можливостями згідно із законами квантової механіки. Здається, що розум, який проявляється через здатність робити вибір, певною мірою властивий кожному атомові. Всесвіт як ціле також дивний, із законами природи, що роблять його гостинним для зростання розуму. Я не проводжу чіткої відмінності між розумом і Богом. Бог є те, чим стає розум, коли він виходить за рамки нашого розуміння. Бог може бути або світовою душею або сукупністю світових душ. Тож я думаю, що атоми, люди і Бог можуть мати розуми, що відрізняються за ступенем, але не за своєю природою. Ми перебуваємо, якщо можна так висловитися, посередині між непередбачністю атомів і непередбачністю Бога. Атоми – це маленькі шматочки нашого розумового апарату, а ми – маленькі шматочки розумового апарату Бога. Наш розум може однаковою мірою отримувати входові дані і від атомів, і від Бога. Цей погляд на наше місце в космосі, можливо, не відповідає дійсності, але він сумісний з активною природою атомів, як це виявлено в експериментах сучасної фізики. Я не кажу, що ця особиста теологія підтримується або підтверджується науковими даними. Я лише кажу, що вона узгоджується з науковими даними.
Я не претендую на будь-яку здатність читати Божі думки. Я впевнений лише в одному. Коли ми дивимося на красу зір і галактик на небі та красу лісів і квітів у живому світі навколо нас, очевидно, що Бог любить різноманіття. Можливо, Всесвіт побудований за принципом максимального розмаїття. Принцип максимального розмаїття говорить, що закони природи та початкові умови на початку часу такі, щоб зробити Всесвіт якомога цікавішим. Як результат, життя можливе, але не надто легке. Максимальна різноманітність часто призводить до максимального стресу. Врешті-решт ми виживаємо, але лише шкіра зосталася біля наших зубів. Це визнання віри наукового єретика. Можливо, я маю стверджувати як доказ прогресу в релігії той факт, що ми більше не спалюємо єретиків.
Цього, про мене, досить. Дозвольте мені зараз поговорити про великі перетворення світу, перед якими ми постанемо в майбутньому. Протягом нашої історії ми змінювали світ за допомогою своїх технологій. Наша технологія була двох видів, зелена та сіра. Зелена технологія – це насіння та рослини, сади декоративних і фруктових дерев та виноградники, одомашнені коні, корови та свині, молоко та сир, шкіра та шерсть. Сіра технологія – це бронза та сталь, списи та гармати, вугілля, нафта та електрика, автомобілі, літаки та ракети, телефони та комп’ютери. Цивілізація почалася із зелених технологій, із землеробства та тваринництва десять тисяч років тому. Потім, починаючи десь від трьох тисяч років тому, сіра технологія стала домінантною – гірнича справа, металургія, обладнання. Останні п’ять сотень років сіра технологія мчала вперед і породила сучасний світ міст, заводів і супермаркетів.
Тепер панування сірої технології закінчується. Протягом останніх п'ятдесяти років ми досягли фундаментального розуміння процесів, що відбуваються в живих клітинах. З розумінням приходить здатність використовувати і контролювати. З допомогою знань, здобутих сучасною біологією, зростає сучасна біотехнологія. Нова зелена технологія забезпечить нам здатність, використовуючи лише сонцеве світло як джерело енергії, а повітря, воду та ґрунт як джерела матеріалів, виробляти та переробляти всі види хемічних речовин. Наша сіра технологія машин і комп’ютерів не зникне, але зелена технологія буде рухатися вперед ще швидше. Зелена технологія може бути чистішою, гнучкішою та менш марнотратною, ніж наші хемічні галузі. Велика різноманітність промислових предметів можна вирощувати замість виготовляти. Зелена технологія може забезпечити потреби людини з набагато меншою шкодою для природного середовища. І зелена технологія могла б стати чудовим вирівнювачем, приносячи багатство до тропічних районів світу, на які припадає більша частина сонцевого світла, людського населення та бідності. Я кажу, що зелена технологія могла б зробити всі ці добрі справи, приносячи багатство тропікам, забезпечуючи економічні можливості селам, зменшуючи розрив між багатими та бідними. Я не кажу, що зелена технологія зробить усі ці добрі справи. "Могла б" – це не те саме, що "зробить". Щоб досягти цього, нам потрібні не лише нова технологія, а й політичні та економічні умови, які дадуть шанс людям у всьому світі використовувати її. Щоб ці речі відбулися, нам потрібен потужний поштовх з боку етики. Нам потрібен консенсус громадської думки в усьому світі щодо того, що наявна велика нерівність у розподілі багатства неприйнятна. Для досягнення такого консенсусу релігії повинні відігравати важливу роль. Жодна технологія сама собою і жодна релігія сама собою не достатньо потужні, щоб забезпечити соціальну справедливість у людських суспільствах, але технологія та релігія, які працюють разом, можуть виконати цю роботу. Ми всі знаємо, що зелена технологія має темний бік, як і сіра технологія має темний бік. Сіра технологія дала нам водневі бомби, а також телефони. Зелена технологія дала нам бомби з сибірською виразкою, а також антибіотики. Окрім небезпеки біологічної зброї, зелена технологія приносить інші небезпеки, які не мають нічого спільного зі зброєю. Основна небезпека зеленої технології походить від її здатності міняти природу людини шляхом застосування генної інженерії до людських ембріонів. Якщо ми дозволимо вільний ринок людських генів, заможні батьки зможуть придбати для своїх дітей те, що вони вважатимуть високоякісними генами. Це може спричинити розкол людства на спадкові касти. Протягом кількох поколінь діти багатих і бідних могли б стати окремими видами. Тоді людство повернулось би назад до суспільства господарів і рабів. Незалежно від того, як сильно ми віримо в чесноти вільної ринкової економіки, вільний ринок не повинен поширюватися на людські гени.
Кілька тижнів тому я відвідував месу в церкві св. Стефана в Англії. У Принстоні я пресвітеріанець, але в Англії я католик, бо ходжу на месу зі своєю сестрою. Читання з Євангелія від св. Матвія розповідало про розгніваного Ісуса, який вигнав усіх продавців і покупців у храмі, і поперевертав грошомінам столи. Ісус не був противником капіталізму та прагнення до отримання прибутку, поки господарська діяльність велася поза храмом. У притчі про таланти він вихваляє раба, який використав гроші свого пана, щоб вигідно вкласти, і засуджує раба, що був занадто боязкий, щоб вкладати. Але він проводить чітку лінію біля дверей храму. Усередині храму земля належить Богу, і зискування має припинитися.
Поки я слухав читання, я думав, як гнів Ісуса може поширитися на вільні ринки людських тіл та людських генів. За часів Ісуса та протягом багатьох століть після того існував вільний ринок людських тіл. Інститут рабства базувався на законному праві рабовласників купувати та продавати своє майно на вільному ринку. Лише в дев'ятнадцятому столітті аболіціоністський рух, на чолі з квакерами та іншими релігійними вірянами, зумів утвердити принцип, що вільний ринок не поширюється на людські тіла. Людське тіло – це храм Божий, а не комерційний товар. І тепер, у двадцять першому столітті, заради справедливості та людського братерства ми повинні дотримуватися принципу, що вільний ринок не поширюється на людські гени. Будемо сподіватися, що ми зможемо досягти консенсусу з цього питання, не ведучи ще однієї громадянської війни. Науковці та віряни, лікарі та юристи повинні зібратися разом із взаємною повагою, щоб досягти консенсусу та вирішити, де слід проводити лінію біля дверей храму.
Як і всі нові технології, що постали з наукових знань, біотехнологія – це інструмент, який може бути використаний як для добрих, так і для злих цілей. Роль етики полягає у зміцненні добра та уникненні зла. Я бачу дві величезні справи як результат біотехнологій у наступному столітті, по-перше, полегшення людської біди завдяки прогресові в медицині, і, по-друге, трансформація світової економіки за допомогою зеленої технології, що справедливіше розподіляють багатство по всьому світу. Два великі лиха, яких слід уникати, – це використання біологічної зброї та корупція людської природи шляхом купівлі та продажу генів. Я не бачу жодної наукової причини, чому б нам не досягти добра й уникати зла. Перешкоди на шляху досягнення блага скоріше політичні, ніж технічні. На жаль, велика кількість людей у багатьох країнах рішуче виступає проти зеленої технології з причин, що мають мало спільного з реальною небезпекою. Важливо ставитися до опонентів з повагою, звертати увагу на їхні страхи, м’яко входити в новий світ зеленої технології, щоб не порушувалися ні гідність людини, ні релігійні переконання. Якщо ми проявлятимемо терпимість, у нас великі шанси досягти протягом ста років цілей екологічної підтримності та соціальної справедливості, що зелена технологія нам удоступнить.
У мене залишилося п’ять хвилин, щоб я повідомив вас про те, що взяти на озброєння. Повідомлення просте. "Не дай Боже, щоб ми видавали мрію власної уяви за зразок світу". Про це сказав Френсіс Бекон, один із батьків-засновників сучасної науки, майже чотириста років тому. Бекон був найрозумнішою людиною свого часу, за винятком хіба що Вільяма Шекспіра. Бекон чітко бачив, що може робити наука, а що – ні. Він каже філософам і теологам свого часу: шукайте Бога у фактах природи, а не в теоріях Платона та Арістотеля. Я кажу сучасним науковцям і теологам: не думайте, що наші останні ідеї про Великий вибух чи геном людини розгадали таємниці Всесвіту чи таємниці життя. Ось знову слова Бекона: "Витонченість природи в рази більша, ніж витонченість почуттів і розуміння". За останні чотириста років наука здійснила багато мрій Бекона, але вона все ще не підійшла близько до оволодіння всією витонченістю природи. Говорити про кінець науки так само безглуздо, як і говорити про кінець релігії. Наука та релігія все ще близькі до своїх початків, і кінців не видно. Науці та релігії судилося рости і змінюватися в прийдешніх тисячоліттях, можливо, розгадуючи деякі старі таємниці, безумовно, відкриваючи нові таємниці, про які ми ще й гадки не маємо. Накресливши свою програму наукової революції, яку він передбачив, Бекон закінчує свій виклад молитвою: "Покірно молимося, щоб розум наш залишався непохитним, і щоб через руки наші й руки інших, кому Ти даси той самий дух, Ти сподобив наділити сім'ю людську новими дарами". Це все ще добра молитва для всіх нас, коли ми починаємо двадцять перше століття.
Наука та релігія – це два вікна, через які люди дивляться, намагаючись зрозуміти великий Всесвіт зовні, намагаючись зрозуміти, чому ми тут. Два вікна дають різні бачення, але вони виходять на один і той же Всесвіт. Обидва бачення однобічні, жодне не повне. І те і те упускають основні риси реального світу. І обидва гідні поваги.
Проблема виникає, коли або наука, або релігія претендують на загальну сферу компетенції, коли або релігійна догма, або наукова догма заявляють про свою безпомилковість. Релігійні креаціоністи та наукові матеріалісти однаково догматичні та несприйнятливі. Своєю зарозумілістю вони неславлять і науку, і релігію. Медії перебільшують їхню кількість і значення. Медії рідко згадують той факт, що значна більшість релігійних людей належить до поміркованих конфесій, які ставляться до науки з повагою, або той факт, що значна більшість науковців ставиться до релігії з повагою, якщо релігія не претендує на компетенцію з наукових питань. У маленькому містечку Принстоні, де я живу, є понад двадцять церков і принаймні одна синагога, що забезпечують різні форми богослужінння та вірування для різних типів людей. Вони роблять більше, ніж будь-які інші організації в місті, щоб об’єднати громаду. У межах цієї спільноти людей, об'єднаних релігійними традиціями людського братерства та розподілу тягарів, також добре мається менша спільнота професійних науковців.
Я виглядаю зі зніженої маленької громади Принстону, яку Айнштайн описав у листі до свого друга в Європі як "химерне та церемонне село, населене пишномовними напівбогами". Я дивлюся з цієї спільноти банкірів та професорів, щоб запитати, що ми можемо зробити для стражденних людських мас у зовнішньому світі. Велике питання нашого часу полягає в тому, як переконатися, що постійна наукова революція дає користь усім, а не збільшує розрив між багатими та бідними. Щоб вивести бідні країни та бідних людей у багатих країнах із бідності, щоб дати їм шанс на гідне життя, технології недосить. Технологія повинна керуватися етикою і основуватися на ній, якщо вона робить більше, ніж забезпечує нові іграшки для багатих. Науковці та керівники підприємств, які піклуються про соціальну справедливість, повинні об'єднати зусилля з довкільними та релігійними організаціями, щоб забезпечити політичний вплив етиці. Наука та релігія повинні працювати разом, щоб покласти край грубій нерівності, що панує в сучасному світі. Це моє бачення, і саме це бачення надихнуло Френсіса Бекона чотириста років тому, коли він молився, щоб через науку Бог "наділив людську сім'ю новими дарами".
Промова Фрімена Дайсона [15.05.2000]
Я не проводжу чіткої відмінності між розумом і Богом. Бог є те, чим стає розум, коли він виходить за рамки нашого розуміння. Бог може бути або світовою душею або сукупністю світових душ. Тож я думаю, що атоми, люди і Бог можуть мати розуми, що відрізняються за ступенем, але не за своєю природою.
Від Джона Брокмена
22 березня 2000 р. Фонд Темплтона оголосив, що фізик Фрімен Дайсон здобув 2000 року Премію Темплтона за прогрес у релігії. Премія Темплтона, яку щорічно присуджують живій особі за видатну оригінальність у просуванні світового розуміння Бога чи духовності, – одна з найбільших грошових премій у світі, її вартість становить 600 000 фунтів стерлінгів, приблизно 948 000 доларів. Її заснував 1972 року новаторський глобальний інвестор сер Джон Темплтон, щоб виправити те, у чому він вбачав упущення Нобелевих премій, якими не вшановують дисципліну релігії. Ціновий розмір премії Темплтона завжди встановлюється вищим за Нобелеву. Серед попередніх лавреатів премії Темплтона преподобний д-р Біллі Грем, Александр Солженіцин, Чарлз Колсон, Ієн Барбур, Пол Дейвіс, фізик Карл Фрідріх фон Вайцзекер та мати Тереза.
Далі подано текст промови Фрімена Дайсона 16 травня у Вашингтонському національному соборі.
ФРІМЕН ДАЙСОН – професор фізики в Інституті передових досліджень, Принстон. Його професійні інтереси – математика та астрономія. Серед багатьох його книг – «Збурюючи Всесвіт», «Нескінченне в усіх напрямках», «Походження життя», «Від Ероса до Ґаї», «Уявлені світи», «Сонце, геном та інтернет».
ПРОГРЕС У РЕЛІГІЇ [ФРІМЕН ДАЙСОН:] По-перше, щиро дякую серові Джону Темплтону та адміністраторам Фонду Темплтона за присудження мені цієї незаслуженої і несподівану нагороди. По-друге, щиро дякую Інститутові передових досліджень у Прінстоні за підтримку мене як професора фізики, тоді як я заблукав в інші сфери, віддалені від фізики. По-третє, щиро дякую редакторам і видавцям моїх книжок за те, що вони надали мені можливість спілкуватися з широкою авдиторією. По-четверте, щиро дякую моїй дружині та родині за те, що не дали мені загордитися. І по-п’яте, щиро дякую Вашингтонському національному соборові за дозвіл нам використовувати цю розкішну будівлю для наших церемоній.
Сер Джон Темплтон чітко висловив нам мету його нагород. Вони – премії за прогрес у релігії. Але нам вирішувати, що означає прогрес у релігії. Приблизно кажучи, у життях попередніх нагороджених було дві основні теми. Перша тема – це практичні добрі справи, турбота про бідних та хворих, допомога вмирущим гідно померти. Найвидатнішими серед доброчинців були мати Тереза та дама Сіселі Сондерз. Друга тема – наукове вивчення та викладання, допомога людям, залученим до тієї чи іншої релігії, наблизитися до Бога через інтелектуальне розуміння, пояснюючи незалученим логічні основи віри. Видатні серед наукових лавреатів – Джеймз Маккорд та Ієн Барбур. Я вражений, опинившись у компанії цих великих особистостей, половина з яких святі, а половина – теологи. Я не святий і не теолог.
Для мене добрі справи важливіші за теологію. Ми всі знаємо, що релігія була історично, і є ще сьогодні, причиною великого зла, а також великого добра в людських справах. Ми бачили страшні війни та страшні переслідування, що проводилися в ім'я релігії. Ми також бачили велику кількість людей, натхненних релігією на життя героїчної доброчесності, що забезпечували освіту та медичну допомогу бідним, допомагали скасувати рабство та поширювали мир між народами. Релігія посилює добрі та злі схильності окремих осіб. Релігія завжди залишатиметься потужною силою в історії нашого виду. Для мене сенс прогресу в релігії полягає просто в тому, що, коли ми рухаємось із минулого в майбутнє, добрі справи, натхненні релігією, повинні дедалі більше переважати зло.
Навіть у моторошній історії ХХ століття я бачу певні свідчення прогресу в релігії. Двоє людей, які втілювали зло нашого століття, Адольф Гітлер та Йосип Сталін, були відверто визнані атеїсти. Релігія не може нести відповідальність за їхні злодіяння. І три особи, які втілювали добро, Магатма Ґанді, Мартін Лютер Кінг та мати Тереза, – всі були по-різному релігійні. Одним з великих, але менш відомих героїв Другої світової війни був Андре Трокме, протестантський пастор села Ле-Шамбон-сюр-Ліньйон у Франції, який прихистив і врятував життя п’яти тисячам євреїв під носом у гестапо. Через сорок років П’єр Соваж, один з урятованих євреїв, записав історію села в чудовому документальному фільмі під назвою «Зброя духу». Селяни довели, що громадянська непокора та пасивний опір можуть бути ефективною зброєю навіть проти Гітлера. Їхня релігія додала їм сміливості та дисципліни бути твердими. Прогрес у релігії означає, що з часом релігія дедалі більше стає на сторону жертв проти гнобителів.
Для Ієна Барбура, який торік здобув Премію Темплтона, релігія – інтелектуальна пристрасть. Для мене це просто частина людського стану. Нещодавно я відвідав церкву Імані в Трентоні, бо там якраз проповідувала моя дочка, вона пресвітеріанський священник. Імані – це церква в бідному районі міста з переважно чорною громадою та чорношкірим служителем. Люди приходять до церкви не лише для поклоніння Богу, а й для того, щоб добре провести час. Богослужіння неформальне, а спів – дивовижний. Поки я там був, вони охрестили сім немовлят, шість чорних і одне біле. Кожну дитину по черзі не просто показували пастві, а й передавали, щоб усі обійняли. Соціологічні дослідження показали, що жорстокі злочини трапляються рідше в околицях церкви Імані, ніж деінде в бідному районі міста. Після закінчення двогодинного богослужіння парафіяни перейшли до сусідньої кімнати зборів і спожили ситний обід. Ділитися їжею для мене важливіше, ніж сперечатися про переконання. Ісус, згідно з євангеліями, теж так думав.
Я задоволений тим, що став одним із безлічі християн, які не дуже переймаються вченням про Трійцю чи історичною точністю євангелій. І як науковець, і як релігійна людина, я звик приймати невизначеність. Наука захоплива, бо вона сповнена нерозгаданих таємниць, і релігія захоплює з тієї ж причини. Найбільші нерозгадані таємниці – таємниці нашого існування як свідомих істот у маленькому куточку величезного Всесвіту. Чому ми тут? Чи має Всесвіт мету? Звідки береться наше знання добра і зла? Ці таємниці та ще сотня подібних до них – поза межами науки. Вони лежать по той бік кордону, у сфері відання/компетенції релігії.
Моя особиста теологія описана в Ґіфордських (Gifford) лекціях, які я читав в Абердіні, Шотландія, 1985 року, опублікованих під назвою "Нескінченне в усіх напрямках". Ось короткий підсумок мого міркування. Всесвіт проявляє ознаки діяльності розуму на трьох рівнях. Перший рівень – це елементарні фізичні процеси, як ми їх бачимо, вивчаючи атоми в лабораторії. Другий рівень – це наш безпосередній людський досвід своєї власної свідомості. Третій рівень – це Всесвіт як ціле. Атоми в лабораторії – дивні речі, вони поводяться скорше як активні речовини, аніж інертні. Вони роблять непередбачні вибори між альтернативними можливостями згідно із законами квантової механіки. Здається, що розум, який проявляється через здатність робити вибір, певною мірою властивий кожному атомові. Всесвіт як ціле також дивний, із законами природи, що роблять його гостинним для зростання розуму. Я не проводжу чіткої відмінності між розумом і Богом. Бог є те, чим стає розум, коли він виходить за рамки нашого розуміння. Бог може бути або світовою душею або сукупністю світових душ. Тож я думаю, що атоми, люди і Бог можуть мати розуми, що відрізняються за ступенем, але не за своєю природою. Ми перебуваємо, якщо можна так висловитися, посередині між непередбачністю атомів і непередбачністю Бога. Атоми – це маленькі шматочки нашого розумового апарату, а ми – маленькі шматочки розумового апарату Бога. Наш розум може однаковою мірою отримувати входові дані і від атомів, і від Бога. Цей погляд на наше місце в космосі, можливо, не відповідає дійсності, але він сумісний з активною природою атомів, як це виявлено в експериментах сучасної фізики. Я не кажу, що ця особиста теологія підтримується або підтверджується науковими даними. Я лише кажу, що вона узгоджується з науковими даними.
Я не претендую на будь-яку здатність читати Божі думки. Я впевнений лише в одному. Коли ми дивимося на красу зір і галактик на небі та красу лісів і квітів у живому світі навколо нас, очевидно, що Бог любить різноманіття. Можливо, Всесвіт побудований за принципом максимального розмаїття. Принцип максимального розмаїття говорить, що закони природи та початкові умови на початку часу такі, щоб зробити Всесвіт якомога цікавішим. Як результат, життя можливе, але не надто легке. Максимальна різноманітність часто призводить до максимального стресу. Врешті-решт ми виживаємо, але лише шкіра зосталася біля наших зубів. Це визнання віри наукового єретика. Можливо, я маю стверджувати як доказ прогресу в релігії той факт, що ми більше не спалюємо єретиків.
Цього, про мене, досить. Дозвольте мені зараз поговорити про великі перетворення світу, перед якими ми постанемо в майбутньому. Протягом нашої історії ми змінювали світ за допомогою своїх технологій. Наша технологія була двох видів, зелена та сіра. Зелена технологія – це насіння та рослини, сади декоративних і фруктових дерев та виноградники, одомашнені коні, корови та свині, молоко та сир, шкіра та шерсть. Сіра технологія – це бронза та сталь, списи та гармати, вугілля, нафта та електрика, автомобілі, літаки та ракети, телефони та комп’ютери. Цивілізація почалася із зелених технологій, із землеробства та тваринництва десять тисяч років тому. Потім, починаючи десь від трьох тисяч років тому, сіра технологія стала домінантною – гірнича справа, металургія, обладнання. Останні п’ять сотень років сіра технологія мчала вперед і породила сучасний світ міст, заводів і супермаркетів.
Тепер панування сірої технології закінчується. Протягом останніх п'ятдесяти років ми досягли фундаментального розуміння процесів, що відбуваються в живих клітинах. З розумінням приходить здатність використовувати і контролювати. З допомогою знань, здобутих сучасною біологією, зростає сучасна біотехнологія. Нова зелена технологія забезпечить нам здатність, використовуючи лише сонцеве світло як джерело енергії, а повітря, воду та ґрунт як джерела матеріалів, виробляти та переробляти всі види хемічних речовин. Наша сіра технологія машин і комп’ютерів не зникне, але зелена технологія буде рухатися вперед ще швидше. Зелена технологія може бути чистішою, гнучкішою та менш марнотратною, ніж наші хемічні галузі. Велика різноманітність промислових предметів можна вирощувати замість виготовляти. Зелена технологія може забезпечити потреби людини з набагато меншою шкодою для природного середовища. І зелена технологія могла б стати чудовим вирівнювачем, приносячи багатство до тропічних районів світу, на які припадає більша частина сонцевого світла, людського населення та бідності. Я кажу, що зелена технологія могла б зробити всі ці добрі справи, приносячи багатство тропікам, забезпечуючи економічні можливості селам, зменшуючи розрив між багатими та бідними. Я не кажу, що зелена технологія зробить усі ці добрі справи. "Могла б" – це не те саме, що "зробить". Щоб досягти цього, нам потрібні не лише нова технологія, а й політичні та економічні умови, які дадуть шанс людям у всьому світі використовувати її. Щоб ці речі відбулися, нам потрібен потужний поштовх з боку етики. Нам потрібен консенсус громадської думки в усьому світі щодо того, що наявна велика нерівність у розподілі багатства неприйнятна. Для досягнення такого консенсусу релігії повинні відігравати важливу роль. Жодна технологія сама собою і жодна релігія сама собою не достатньо потужні, щоб забезпечити соціальну справедливість у людських суспільствах, але технологія та релігія, які працюють разом, можуть виконати цю роботу. Ми всі знаємо, що зелена технологія має темний бік, як і сіра технологія має темний бік. Сіра технологія дала нам водневі бомби, а також телефони. Зелена технологія дала нам бомби з сибірською виразкою, а також антибіотики. Окрім небезпеки біологічної зброї, зелена технологія приносить інші небезпеки, які не мають нічого спільного зі зброєю. Основна небезпека зеленої технології походить від її здатності міняти природу людини шляхом застосування генної інженерії до людських ембріонів. Якщо ми дозволимо вільний ринок людських генів, заможні батьки зможуть придбати для своїх дітей те, що вони вважатимуть високоякісними генами. Це може спричинити розкол людства на спадкові касти. Протягом кількох поколінь діти багатих і бідних могли б стати окремими видами. Тоді людство повернулось би назад до суспільства господарів і рабів. Незалежно від того, як сильно ми віримо в чесноти вільної ринкової економіки, вільний ринок не повинен поширюватися на людські гени.
Кілька тижнів тому я відвідував месу в церкві св. Стефана в Англії. У Принстоні я пресвітеріанець, але в Англії я католик, бо ходжу на месу зі своєю сестрою. Читання з Євангелія від св. Матвія розповідало про розгніваного Ісуса, який вигнав усіх продавців і покупців у храмі, і поперевертав грошомінам столи. Ісус не був противником капіталізму та прагнення до отримання прибутку, поки господарська діяльність велася поза храмом. У притчі про таланти він вихваляє раба, який використав гроші свого пана, щоб вигідно вкласти, і засуджує раба, що був занадто боязкий, щоб вкладати. Але він проводить чітку лінію біля дверей храму. Усередині храму земля належить Богу, і зискування має припинитися.
Поки я слухав читання, я думав, як гнів Ісуса може поширитися на вільні ринки людських тіл та людських генів. За часів Ісуса та протягом багатьох століть після того існував вільний ринок людських тіл. Інститут рабства базувався на законному праві рабовласників купувати та продавати своє майно на вільному ринку. Лише в дев'ятнадцятому столітті аболіціоністський рух, на чолі з квакерами та іншими релігійними вірянами, зумів утвердити принцип, що вільний ринок не поширюється на людські тіла. Людське тіло – це храм Божий, а не комерційний товар. І тепер, у двадцять першому столітті, заради справедливості та людського братерства ми повинні дотримуватися принципу, що вільний ринок не поширюється на людські гени. Будемо сподіватися, що ми зможемо досягти консенсусу з цього питання, не ведучи ще однієї громадянської війни. Науковці та віряни, лікарі та юристи повинні зібратися разом із взаємною повагою, щоб досягти консенсусу та вирішити, де слід проводити лінію біля дверей храму.
Як і всі нові технології, що постали з наукових знань, біотехнологія – це інструмент, який може бути використаний як для добрих, так і для злих цілей. Роль етики полягає у зміцненні добра та уникненні зла. Я бачу дві величезні справи як результат біотехнологій у наступному столітті, по-перше, полегшення людської біди завдяки прогресові в медицині, і, по-друге, трансформація світової економіки за допомогою зеленої технології, що справедливіше розподіляють багатство по всьому світу. Два великі лиха, яких слід уникати, – це використання біологічної зброї та корупція людської природи шляхом купівлі та продажу генів. Я не бачу жодної наукової причини, чому б нам не досягти добра й уникати зла. Перешкоди на шляху досягнення блага скоріше політичні, ніж технічні. На жаль, велика кількість людей у багатьох країнах рішуче виступає проти зеленої технології з причин, що мають мало спільного з реальною небезпекою. Важливо ставитися до опонентів з повагою, звертати увагу на їхні страхи, м’яко входити в новий світ зеленої технології, щоб не порушувалися ні гідність людини, ні релігійні переконання. Якщо ми проявлятимемо терпимість, у нас великі шанси досягти протягом ста років цілей екологічної підтримності та соціальної справедливості, що зелена технологія нам удоступнить.
У мене залишилося п’ять хвилин, щоб я повідомив вас про те, що взяти на озброєння. Повідомлення просте. "Не дай Боже, щоб ми видавали мрію власної уяви за зразок світу". Про це сказав Френсіс Бекон, один із батьків-засновників сучасної науки, майже чотириста років тому. Бекон був найрозумнішою людиною свого часу, за винятком хіба що Вільяма Шекспіра. Бекон чітко бачив, що може робити наука, а що – ні. Він каже філософам і теологам свого часу: шукайте Бога у фактах природи, а не в теоріях Платона та Арістотеля. Я кажу сучасним науковцям і теологам: не думайте, що наші останні ідеї про Великий вибух чи геном людини розгадали таємниці Всесвіту чи таємниці життя. Ось знову слова Бекона: "Витонченість природи в рази більша, ніж витонченість почуттів і розуміння". За останні чотириста років наука здійснила багато мрій Бекона, але вона все ще не підійшла близько до оволодіння всією витонченістю природи. Говорити про кінець науки так само безглуздо, як і говорити про кінець релігії. Наука та релігія все ще близькі до своїх початків, і кінців не видно. Науці та релігії судилося рости і змінюватися в прийдешніх тисячоліттях, можливо, розгадуючи деякі старі таємниці, безумовно, відкриваючи нові таємниці, про які ми ще й гадки не маємо. Накресливши свою програму наукової революції, яку він передбачив, Бекон закінчує свій виклад молитвою: "Покірно молимося, щоб розум наш залишався непохитним, і щоб через руки наші й руки інших, кому Ти даси той самий дух, Ти сподобив наділити сім'ю людську новими дарами". Це все ще добра молитва для всіх нас, коли ми починаємо двадцять перше століття.
Наука та релігія – це два вікна, через які люди дивляться, намагаючись зрозуміти великий Всесвіт зовні, намагаючись зрозуміти, чому ми тут. Два вікна дають різні бачення, але вони виходять на один і той же Всесвіт. Обидва бачення однобічні, жодне не повне. І те і те упускають основні риси реального світу. І обидва гідні поваги.
Проблема виникає, коли або наука, або релігія претендують на загальну сферу компетенції, коли або релігійна догма, або наукова догма заявляють про свою безпомилковість. Релігійні креаціоністи та наукові матеріалісти однаково догматичні та несприйнятливі. Своєю зарозумілістю вони неславлять і науку, і релігію. Медії перебільшують їхню кількість і значення. Медії рідко згадують той факт, що значна більшість релігійних людей належить до поміркованих конфесій, які ставляться до науки з повагою, або той факт, що значна більшість науковців ставиться до релігії з повагою, якщо релігія не претендує на компетенцію з наукових питань. У маленькому містечку Принстоні, де я живу, є понад двадцять церков і принаймні одна синагога, що забезпечують різні форми богослужінння та вірування для різних типів людей. Вони роблять більше, ніж будь-які інші організації в місті, щоб об’єднати громаду. У межах цієї спільноти людей, об'єднаних релігійними традиціями людського братерства та розподілу тягарів, також добре мається менша спільнота професійних науковців.
Я виглядаю зі зніженої маленької громади Принстону, яку Айнштайн описав у листі до свого друга в Європі як "химерне та церемонне село, населене пишномовними напівбогами". Я дивлюся з цієї спільноти банкірів та професорів, щоб запитати, що ми можемо зробити для стражденних людських мас у зовнішньому світі. Велике питання нашого часу полягає в тому, як переконатися, що постійна наукова революція дає користь усім, а не збільшує розрив між багатими та бідними. Щоб вивести бідні країни та бідних людей у багатих країнах із бідності, щоб дати їм шанс на гідне життя, технології недосить. Технологія повинна керуватися етикою і основуватися на ній, якщо вона робить більше, ніж забезпечує нові іграшки для багатих. Науковці та керівники підприємств, які піклуються про соціальну справедливість, повинні об'єднати зусилля з довкільними та релігійними організаціями, щоб забезпечити політичний вплив етиці. Наука та релігія повинні працювати разом, щоб покласти край грубій нерівності, що панує в сучасному світі. Це моє бачення, і саме це бачення надихнуло Френсіса Бекона чотириста років тому, коли він молився, щоб через науку Бог "наділив людську сім'ю новими дарами".