Пішов учити мову. Іврит, ідиш, словацьку, фламандську...
А поки даю текст для роздумів.
Ситуація така.
Людина за своєю природою схильна до утворення племені. Це використовують різноманітні шамани та гуру, щоб утворити собі секту прихильників. У секти є лідер, можуть бути «старші помічники». Секту обов’язково об’єднує якась ідеологія, і її членів спонукають до нетерпимості стосовно інших людей.
Подібним чином утворилася секта г-концепції. Там є лідер, є ідеологія, є нетерпимість до інакомислення. Як було у Чаушеску в Румунії. Як є у Путіна в Росії.
До речі, це пояснює, чому декому зі своєї «мильної бульбашки» здається, що всі навколо мислять так само «гекально». Тому що кожен, хто насмілиться висловити свою думку, відмінну від канонів сектантської релігії, стає об’єктом агресивних нападок чи принижень.
Тому наважуються лише ті, хто має певний запас міцності. Он Мирослава Лузіна наважилася, бо кваліфікована і «зубата». Я наважуюся, тому що знаю собі ціну і не купую гнилий товар.
Наважуюся, тому що українська мова не є для мене предметом торгу чи піару, як у численних «сектантів».
І те, як почалося наше спілкування, красномовно ілюструє написане вище.
У войовничому запалі ви так і не зрозуміли, чому я тут розмістив цю інформацію.
Я не вірю, що ви подужаєте прочитати, а тим більше зрозуміти все, що ми з паном Андрієм написали в тих блогах. Тому що це він ваш гуру, а не ви його. Це він вивчав фонетику, а не ви. Це він вас заохочує морально та іноді матеріально і акуратно скеровує в потрібне русло. А ви собі тішитеся позірною незалежністю і позірною могутністю.
І все це в один чудовий момент може скінчитися.
Це станеться непомітно для вас.
Так, як у 2013 році я змусив Івана Вихованця відмовитися від безглуздої ідеї вводити категорію виду для іменників. Я просто з’їздив у 2012 році в Москву на конференцію і переговорив з Оленою Урисон, від якої Іван Романович набрався отої каламуті. І тихцем ці ідеї здали в утиль. Щоправда, не сказали вірній «групі підтримки» на чолі з Михайлом Гінзбургом, який ще довгий час наївно, по-донкіхотськи, продовжував дивувати мовознавців своїми чудернацькими вислідами.
Так, як я припинив неподобство з «хемізацією» українських мізків. Це сталося в 2015 році. Після мого виступу в квітні і повідомлення НТШ у Нью-Йорку. Забули дати відбій «вірному прислужнику» Богдану Рицару. Здається, він і досі не в курсі і продовжує битися головою об стінку.
Так, як із моєї подачі таки виправили правопис запозичень із літерою “h”. Зверніть увагу, який красивий текст про східні мови додали! Порівняйте з моєю публікацією:
Вакуленко М. Міфи і реалії правописного процесу 1928 року: документальні свідчення // Наукові праці Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського (Слов’янські обрії) : збірник наукових праць / редкол.: О. Онищенко (голова) [та ін.]; НАН України, Укр. ком. славістів, Нац. б-ка України імені В. І. Вернадського. Київ, 2019. Вип. 51(10). 320 с. С. 5-21.
https://independent.academia.edu/VakulenkoMaksym
Утім, і досі знаходяться наївні, які щиро вірять, що в новий правопис рекомендує покручі «гадж», «Агмет» і подібні.
Пан Андрій, ваш гуру, зараз у немалій скруті. З чого це я бачу?
Зі зміни тактики спілкування зі мною.
Він почав з того, що спробував утриматися виключно в рамках наукового дискурсу. Але побачив, що в цих рамках доводиться тільки відступати. Зокрема, він іще раніше визнав глухий характер англійської фонеми /h/. Тепер же визнав, що метричний метод порівняння звуків мовлення теж дуже проти г-концепції і що врахування післяпридиху теж таки «тягне за х». Відкинув розкритикований мною «ленісний» підхід, хоча й намагається протягнути таку ж сумнівну ідею «недзвінкої дзвінкості».
До речі, мені весь час приємно було спілкуватися з такою інтелігентною і начитаною людиною.
А останнім часом щось, певно, в ньому зламалося. Можливо, хтось йому сказав, що це майже капітуляція, а стояти треба до останнього. Може, сам щось таке надумав. Словом, тактика помінялася. В останньому коментарі (від 20 серпня) він, наприклад, намагався переконати мене в тому, що дані Олександра Іщенка, де 14 мовців почули «х» і тільки 6 почули «г», явно свідчать проти моїх акустичних міркувань за «х».
Ось він, вищий пілотаж. І все чемно, культурно, без ніякого грубіянства.
От ви би й повчилися, як потрібно «інтертрепувати», здавалося б, об’єктивні факти.
Але це агонія. Тому що вже сам пан Андрій не може дати собі ради. Збивається (чи його збивають) на зовсім не наукові прийомчики. Знаєте, я йому навіть співчуваю. Шукати і не знаходити – це пригнічує.
І колись – можливо, й зовсім скоро – вся ця г-концепція буде тишком-нишком спроваджена в архів історії.
Але вам про це сором’язливо не скажуть.
От я й попереджаю. Щоб не були потім посміховиськом.
І не кажіть, що ви про це не знали.
Попросіть когось, щоб Вам пояснили що не так "з сьогоднішнім днем", фонетисте
