4. Пасивне значення ся-дієслів
Пасивне значення (англ. passive meaning, рос. пассивное значение, страдательное значение) ся-дієслів – це використовуваний у певних інших мовах спосіб подавати спрямований на об’єкт перехідний процес позамовної дійсності, за якого об’єкт (паціенс) завжди виконує синтаксичну функцію підмета, а предикат має бути ся-дієсловом недоконаного виду. Ознакою пасивності є пов’язане з дією уявлення про конкретний суб’єкт (істоту/групу істот), хоча він може бути неназваний (нульовий суб’єкт) або поданий непрямим додатком в орудному відмінку (непрямий суб’єкт).
Конструкції з діячем-особою в орудному відмінку на кшталт дім будується робітниками українській мові не властиві, і вони – наслідок впливу російської мови. Про це писала ще Олена Курило [19, с. 87], яка зазначала, що «незвичний до російської літературної мови українець трохи чи й зрозуміє як слід такі ото звороти, як — Зразки ґрунту бралися... виготовленим приладдям. Зразок ділився (тобто не сам діливсь, а хтось його ділив) потім на шари... кожний шар досліджувався окремо. Діти розпускаються на два місяці та ин., де таким дієсловам-присудкам на ‑ся, як братися, ділитися, розпускатися та ин. надано невластивого їм у підметових фразах пасивного значіння. Українські дієслова-присудки на ‑ся мають у підметових фразах здебільшого значіння активне (точніше зворотне[15] – М. Г.). І взагалі українські дієслова на ‑ся здебільшого активного (зворотного – М. Г.), а не пасивного значіння. Ділитися, розпускатися це не значить бути діленому, розпущеному, а самому ділитися, самому розпускатися». Таку саму думку поділяє Сергій Смеречинський [34, с. 24], який зазначає, що «рубатися, котитися, складатися та інші – не значить „бути рубаному, бути коченому, бути складаному” та ін., а тільки самому рубатися, самому котитися, самому складатися та ін.».
Речення, у яких ся-дієслово має пасивне значення (далі – пасивні конструкції), завжди підметові (рис. 1). Сергій Смеречинський уважав такі конструкції із ся-дієсловами не властивими українській мові й також пояснював їх впливом російської мови [34, с. 26], де ся-дієслова недоконаного виду є основою для формування пасивних конструкцій [31, с. 615–616]. Наприклад, «в статье рассматриваются …», «автором делаются выводы» тощо.
...
Як зазначає Іван Вихованець, «у сучасній українській мові, на противагу російській, майже відсутній середній компонент – пасивні дієслівні форми з постфіксом ‑ся на позначення теперішнього та інших значень часу, характерні для російської мови. <…> Замість російських пасивних особових дієслівних форм теперішнього часу з постфіксом ‑ся в українській мові використовують дієслівні форми активного стану, пор.: рос. Мягкий знак пишется после мягких согласных в конце слова – укр. М’який знак пишемо після м’яких приголосних у кінці слова» [3, с. 9]. Таку саму думку поділяє Катерина Городенська [4, с. 243], яка вважає, що з українських пасивних конструкцій треба вилучити ті, «до складу яких входять дієслова недоконаного виду з постфіксом ‑ся, котрий традиційно вважали типовим засобом творення пасивних форм до перехідних дієслів недоконаного виду. Це зумовлено тим, що в синтаксичній системі української мови згадані пасивні конструкції, на противагу іншим слов’янським мовам[16], опинилися на крайній периферії» [4, с. 243].
Проте, уникаючи не властивих українській мові пасивних конструкцій, не треба зараховувати до пасивних ті конструкції, які насправді є зворотними, наприклад:
(8) Там, на схід, у далечезній подині простелялись ферганські степи, ташувалися кишлаки, міста, будувалося теж невсипуще життя (Іван Ле, Міжгір’я, 1953, 86) [33, т. 1, с. 249].
(9) Над вулицею будувались дві великі кам’яниці (називн. – М. Г.) (Леся Українка, III, 1952, 604) [33, т. 1, с. 249].
(10) Щодень було у них похмілля, Пилась горілка як вода (І. Котляревський, I, 1952, 78) [33, т. 7, с. 451].
(11) Ой не п’ється горілочка, Не п’ються й меди (Т. Шевченко, II, 1953, 125) [33, т. 6, с. 369].
У підметових реченнях (8) і (9) безумовно йдеться про процеси як природні (простелятися), так і зумовлені людською діяльністю (ташувати, будувати). Можливо тому в [33, т. 1, с. 249] значення останніх позначено як пасивне. Проте, на нашу думку, тут ся-дієслів також ужито в загально-зворотному значенні, бо в цих реченнях процеси подано максимально абстраговано від діяча, як нібито вони відбуваються самі собою. Якщо ж автори хотіли б підкреслити, що це робить хтось із певного кола осіб, вони мали би вжити неозначено-особових речень:
(8а) Над вулицею будували дві великі кам’яниці (знах.);
(9а) … ташували (розташовували) кишлаки, міста, будували теж невсипуще життя.
Про речення на кшталт (10), яке укладачі [33, т. 7, с. 451] також тлумачать як пасивне, Сергій Смеречинський зазначав, що у таких конструкціях «дієслова-присудки не мають пасивного значення. Дія, чинність виявлена в них з такою інтенсивністю, „которая”, мовляв акад. Шахматов, „показывает его независимость от производителя действия” <…> Скрізь тут дія, чинність ніби сама діється, чиниться, а не хтось діє, чинить» [34, с. 27]. Це також загально-зворотне значення ся-дієслів.
Пасивний характер конструкцій на кшталт (10) фактично заперечував Олександр Потебня, який писав: «Субъективные выражения: это само собою делается, это само собой разумеется, es versteht sich von selbst, выражают значение „это делается, разумеется легко”, в образе „это делает себя посредством себя же”, „это производит себя sua sponte”. Так, „то не беда, что пьется вода” значит не то, что ее пьют, а то, что ее пьет некто, не употребляя для этого никаких усилий, что чувствует охоту ее пить, что выражено посредством образа: „вода сама себя пьет”. Против действительности существования такого образа в языке нельзя возражать тем, что он невероятен с нашей точки зрения» [27, с. 337].
Проаналізувавши подібні конструкції, Сергій Смеречинський, робить висновок «що таке переважне значення українських дієслів на ‑ся (nop. Потебневе „вода сама себе п’є”) стоїть у найближчім зв’язку із тим, що зворотний займенник ‑ся відчувався ясно, і саме його повне значення – себе (п’ється = п’є себе; отже сама себе п’є, а не хто інший, активний (точніше – зворотний – М. Г.) характер має, а не пасивний)» [34, с. 27].
Заперечне речення (11) передає небажання пити, пов’язане з емоційно-психічним станом узагальненого суб’єкта, а не з якістю напою. Тобто, продовжуючи думку Олександра Потебні, зазначимо, що тут ідеться також про певний образ: горілка й меди не хочуть пити самі себе. З огляду на це ся-дієслова у (11) також мають загально-зворотне значення.
Отже, у підметових реченнях українським ся-дієсловам на відміну від російських не властиві пасивні значення. Їх можна вживати лише у зворотному значенні, що означає процес, який фактично або в уявленні мовця відбувається сам собою, тобто незалежно від будь-якого зовнішнього активного діяча.