r2u.org.ua / e2u.org.ua

Нещодавно одна міжнародна компанія попросила автора цих рядків – як носія літературної української мови – перевірити лексикон українських слів, підготований іншою компанією. Справа потрібна й важлива, оскільки йдеться про українізацію сучасних цифрових лінгвістичних технологій.
Тому наведемо декілька прикладів зі старань невідомих нам (сподіваємося, поки що) професійних «любителів» української мови.
Ось які наголоси нам пропонують (великі літери відповідають наголошенню): Або, автобУс, автОр, Акторі, відІмість, двадзЯть, двІгуна, довжІна, забутІ, Історії, кІльце, кОнцерту, менЕджменту, передАлі, пІтання, підозрЮється, рукУ, свОє, собоЮ (від «собоЯ»?), сьпІвак, спосОбі.
І ось таку асиміляцію: віджуваємо (це насправді «відчуваємо»), двадзять, підзудніх (це насправді «підсудних»), пітвердження, п’ядесяти.
І ось таке розбиття на склади: бу-дьте, ве-рхо-вен-ства, ві-дкри-вав, ро-зпад, пі-дпи-сав, а-бсо-лю-тна, ав-то-рське, сфо-рмо-ва-ні, кі-льце, кон-ку-рсах, кон-це-рну, ха-рчо-во-ї, сьві-дків, на-че-бто, не-о-бхі-дно-ї, о-бста-но-вки, са-мо-гу-бством, сьпі-льну, пі-тве-рджен-ня, ска-ржи-ться, ста-рших, че-ргу-ван-ня. Зауважимо, що йдеться про фонетичний складоподіл, який дещо відрізняється від граматичного. Головною вимогою тут є прагнення до відкритих складів, але сполучення приголосних повинні бути природними – насамперед такими, які трапляються на початку слова. Враховують також ознаку глухості/дзвінкості та сонорність. Цікаво, на початку яких українських слів складачі лексикону надибали буквосполуки «дьт», «дкр», «бст», «бт», «льн», «льц», «рн», «рськ», «рш» тощо?
Тулять пом’якшення перед звуком [п’] – сьпівак, сьпілка тощо – хоча ще з університетського курсу фонетики відомо, що приголосні, які зазнають слабкого ступеня пом’якшення, не можуть пом’якшувати попередні приголосні. Очевидно, це вплив спольщених галицьких говірок, адже в польській мові тут пом’якшення є: спів – śpiew. Незрозуміло тільки, чому це пропонують як літературну орфоепічну норму. Зате забувають позначити м’якість [c'] між м’якими звуками в морфі «-ість».
Авторові цих рядків хотілося б знайти того, хто б насмілився авторитетно заявити, що саме такою є чи повинна бути українська мова. Бо подібні «висліди» ніяк не вкладаються в нашу логіку. На наш погляд, навіть учні-двієчники говорять грамотніше.
Спадають на думку тільки дві можливі причини таких витворів: або здуру, або зумисне. Причому перший варіант видається малоймовірним: навряд чи поважна компанія не здатна знайти достатньо грамотного носія української мови. Таких у світі мільйони. Тим більше, що в інтернеті є у відкритому доступі нормативні академічні словники: «Словник української мови» (www.sum.in.ua, http://lcorp.ulif.org.ua/ExplS/) та серія «Словники України» (http://lcorp.ulif.org.ua/dictua/).
Тому ми більше схиляємося до думки, що це радше зумисна акція, спрямована на дискредитацію української мови. Продемонструвати користувачам інтернету та просунутого програмного забезпечення подібні перли – і маємо: українську мову починають ігнорувати. Неважко здогадатися, кому вигідний такий перебіг подій.
Може, хтось із утаємничених читачів підкаже, чия це робота? Бо, судячи з усього, це далеко не єдиний приклад прихованого, але цілеспрямованого нищення української мови.

Max писав: Чет квітня 06, 2017 9:45 amМоже, хтось із утаємничених читачів підкаже, чия це робота? Бо, судячи з усього, це далеко не єдиний приклад прихованого, але цілеспрямованого нищення української мови.

...вас попросила компанія, яку ви не називаєте, підготувала інша компанія, яку ви не називаєте, але ви питаєте, хто автор, тут?

Андрію, я ж вам на фейсбуці вже відповів на це питання. Навіщо ви й тут питаєте?
Втім, із пошани до цього сайту я відповім іще раз.
За умовами мого контракту, я не маю права розголошувати назву компанії, з якою співпрацюю. Своєю чергою, ця компанія не розголошує імен і назв своїх партнерів. Тому я й не знаю, як називається компанія, що видала отакий результат. Якщо ви співпрацювали з подібними компаніями, ця процедура повинна бути знайома й вам.
Тому й поширюю цю нотатку - можливо, знайдеться хтось утаємничений. хто знає напевно.
А ви, я бачу, сприйняли цей матеріал насторожено. Можливо, у вас десь у тому напрямку є друзі чи знайомі. Маю на увазі, серед "мовних екстремістів". То й попитайте в них. Може, й розкажуть щось цікаве й конкретне. І з нами поділіться інформацією. Це потрібно для України.
Хоча деякі міркування з цього приводу маю і я.
Дехто з читачів цієї нотатки вважає, що джерело отого неподобства - десь у США чи Канаді.
Взагалі кажучи, найбільші центри у США й Канаді, які займаються україністикою – це Harvard Ukrainian Research Institute (HURI), при якому діє Наукове товариство імені Шевченка у Нью-Йорку, Columbia University (CU), Canadian Institute of Ukrainian Studies (CIUS). Але, наприклад, нинішній голова НТШ-А Джордж Грабович говорить українською мовою грамотно і часто буває в Україні. Так само грамотно говорить і секретар НТШ-А Мирон Стахів, який раніше був директором Програми Фулбрайта в Україні і прожив тут кілька років. Трохи вживає російського суржику професор CU Юрій Шевчук - який також часто відвідує Україну, – але і в його мовленні немає ані «сьпІваків», ані «двадзЯть». Менше можу сказати за КІУС, але теж не схильний думати, що це звідти. Хіба що справді якась хитра диверсія.
Але найголовніше те, що завдання, яке доручили компанії-підряднику, має виразне фонетичне спрямування. А в жодному з цих наукових центрів не займаються фонетикою фахово. Це, зокрема, яскраво продемонстрував Юрій Шевчук під час нашої зустрічі позаминулого року. Я тоді поцікавався в нього, чому він уживає відповідність «h» - «г», якщо провідні фонетисти – зокрема, Peter Ladefoged, Kenneth Stevens, Jean Boase-Beier та інші – в один голос свідчать, що в англійській і німецькій мові «h» позначає глухий звук, який ближчий до українського [х]. Гадаєте, пан професор послався на результати фонетичних досліджень, отриманих у його університеті, які вщент спростовують висновки світових авторитетів? Ні, він лише спромігся заявити, що у них «така концепція» (див. http://www.twirpx.com/file/1826139/,htt ... mVakulenko ).
Тому це радше якась компанія, яка спеціалізується на створенні та опрацюванні мовних корпусів. Знаю, що така є десь у Західній Європі, можливо, в Нідерландах.
На користь останнього припущення свідчить іще один факт.
Отой лексикон, з якого всі ми так жахалися – це вже покращений варіант. Можете собі уявити, яким був перший. Серед фонетичних ляпсусів можу відзначити неграмотне відтворення голосних літер, особливо ненаголошених, а також – уже традиційно – приголосних «г» і «в».
І от що цікаво. Компанія-підрядник дуже пручалася, не бажаючи враховувати мої зауваження. Але від передачі української «г» знаком «h» відмовилися легко й відразу. Це можливо, коли працюють фонетичні аргументи. Хто має справу з фонетистами, не може довго наполягати на таких відвертих нісенітницях.
Я не схильний думати, що HURI, CU чи CIUS так легко пішли б на це. Для них відповідність «h» - «г» - то така собі «священна корова», яку підтримує відомий феномен Даннінга – Крюгера: що менше професіоналізму в галузі фонетики, то рішучіше «гекання».
Пригадую, що після того, як 16 листопада 2000 року Транслітераційна комісія, в якій я був секретарем, майже одноголосно підтримала нашу розробку української латиниці, для якої передбачено відповідність «г» - «gh» (див. Додаток у монографії - http://www.ulif.org.ua/system/files/vak ... 2015_3.pdf http://www.twirpx.com/file/1842764/ https://drive.google.com/file/d/0Bw44-Z ... sp=sharing https://commons.wikimedia.org/wiki/File ... odatky.pdf https://ulif.academia.edu/MaksymVakulenko), голова цієї комісії Василь Німчук – який скромно утримався при голосуванні – дуже наполягав на тому, щоб я зв’язався з НТШ у Нью-Йорку. Бо, очевидно, саме звідти йшли йому команди. Зрештою, він так і не подав схвалену пропозицію до нової редакції правопису, хоч саме це й було заплановано.4
Тому автор отих старань, швидше за все, десь у Європі, хоча можливі й варіанти.
Але хотілося б знати точніше. Тому чекаємо на конструктивну інформацію.