r2u.org.ua / e2u.org.ua

Уже не перший рік «літера, за якою тужили» (за образним висловом Бориса Антоненка-Давидовича) — ґ — цілком законно повернулася із небуття і використовується в порівняно небагатьох словах. Чи варто поширити використання цієї букви на позначення латинської g, російської г, як це пропонує дехто: Анґлія, ґей (але вигук «гей»), ґеолоґія, Вільгельм Ваґнер, Лейпциґ, Гемінґуей, діаґноз, Сєрґєй, ґенетика, ґеометрія, ґанґстер, Вашинґтон, орґанізм, тощо? Чи, може, варто-таки обмежити його вживання, прислухавшись до професора Івана Огієнка: «Ознакою української мови є тільки г (h), чому й чужі слова з [ґ] ми українізуємо, цебто вимовляємо інтелігенція, гімназія, агітувати...
...Вимова г як [h] єсть наша характерна споконвічна ознака, руйнувати яку було б непотрібним нехтуванням своєї старої культури»?

Пристаю до погляду Огієнка. Літера і звук ґ в укр. мові є, але фігурують лише в жменьці слів. Якщо ж ґ вставляти всюди, де в "недавно запозичених" словах стоїть g (а таких слів багато й далі буде ще більше), дістанемо неприродне постійне ґекання.

Перепрошую, одразу в дисонанс (з огляду на те, що цієї теми вже не раз торкалися в різних гілках цього, і не лише цього, форуму).
мій допис здебільшого стосується правопису власних імен - наприклад, того самого Григор’єва як російського прізвища. Але певні ланки дискусії пропускаю.

Ось промовистий приклад. Читаю в одному з часописів "Критика" ім’я авторки: Ольґа Карпова. До слова, авторка пише на тему правописів.
Респект і уважуха "Критиці" за все, що вони роблять, і за "правописну відвагу" зокрема. Але це вже промовистий приклад редакторського фанатизму.

Я розумію, що авторка росіянка, і я з поваги до неї намагатимусь не спотворити її ім’я. А вона - моє (ага)... Чи це означає, що росіяни, для того щоб передати ім’я їхньої української колеги Ольги Кочерги мають винайти окрему літеру на позначення українського г?
Росіяни це ім’я запозичили як і ми (це найпоширеніша версія, але навіть якщо вона не відповідає дійсності, це вже давно слов’янське ім’я).

Чи означає це, що росіяни й поляки, для того щоб передати імена Марина, Катерина, Ірина, мають винайти окремі літери на позначення укр. и, яке відрізняється і від російського ы, і від польського y. Вони не в стані вимовити цього звуку, не завжди відчувають різницю на слух. І від тих і від тих мені доводилося чути, що їм не дуже подобаються Марына/Ирына (Maryna/Iryna). Американці не в стані вимовити фонему і в імені Світлана ... Тому питання транслітерування власних назв не є таким простим і однозначним, як нам видається.

Як на мене, чинний правопис дає непогані рекомендації щодо передавання слов’янських власних назв. Не все прописано чітко, щось можна піддавати критиці, додавати винятки, але це принаймні непоганий старт.

Отже, моя думка щодо Григор’єва і подібних випадків: тільки г.
До Ґріґор’єва не додумалися навіть прихильники сумнозвісної "братньої" реформи...
До слова, наша секретарка Марина якось заявила: "Називайтє міня Маріна" (це ж "комплекс Києва"). А якщо правопис це дозволить, то таких Марін буде тисячі.

їх і так тисячі . Про них, здається, М.Куліш ще писав.

А я взагалі не люблю літеру Ґ . Вважаю, що цей звук зайвий і непотрібний. Тим більше, що його зараз використовують вже зовсім не так де треба, особливо в сучасній українські літературі. Є один звук Г і його достатньо

Які Ви категоричні . А як же "Літера, за якою тужать" Антоненка-Давидовича?

Я за нею не тужу) І запитання "Чи варто поширити вживання....?" Категорично відповідаю НЕ Варто) Хоча моя думка і мало кого цікавить))))
Просто мені здається що вимова слів з цим звуком білш наближує слова до російської мови, якось негарно воно звучить! Ґімназія замість гімназія, Ґатунок замість гатунок... ну не подобається мені це!

Які Ви категоричні . Усміхайтеся))). У нас до речі, ще є звукі як в російській, не тільки ґ. Де це Ви бачили "ґімназію"? Крик душі я почув . Як казав з цього приводу один добродій: наша мова не гусяча, а солов’їна. Бідна "ґ" Тре’ буде якось детальніше розглянути ситуацію з нею.

Кувалда писав:їх і так тисячі . Про них, здається, М.Куліш ще писав.

П. Кувалдо, Ви вмієте майстерно розставити акценти… в аргументах опонента . І хоч головною думкою в моєму дописі була, однак, не ця, підтримаю-таки Вашу гру.
Так, про таких писав. Тепер вони вчаться встромляти ґ де треба й де не треба, і, що найкумедніше – вимовляти цей звук (бо думають, що це по-столичному). Але найцікавіше, що, як вони не старатимуться вимовити Ґріґор’єв (Маріна, Євґєній…) якомога ближче до т. зв. оригіналу, вони цього не зможуть зробити. Бо штука не в тім, щоб правильно вимовити ґ й інші приголосні, а в тому, щоб правильно вимовити голосні. Як правило, саме вимова голосних найважче надається до наслідування . То який сенс у цьому «якомога ближче до оригіналу»?

П. Кувалдо, то як Вам подобається критиківська Ольґа? І як воно має відмінюватися?
Бо, наприклад, Аґа (Aga, від польськ. імен Agnieszka або Agata) має в давальному відмінку форму Адзі (на відміну від Аза – Азі). Будемо тепер дякувати Ольдзі?
Як на мене, це може бути тестом щодо «питомості» літери ґ в укр. варіанті цього імені.

Зацитую ще Антонечка-Давидовича.

Перекажу думку вченого трохи популярніше, щоб було зрозуміло широкому загалові, про що, власне, мовиться. Як відомо, є багато українських прізвищ, які мають усередині чи наприкінці, а то й на початку звук г (h) і закінчення -га, приміром: Волоцюга, Чепіга, Стрига тощо; в давальному відмінку однини вони закінчуються на -зі: Волоцюзі, Чепізі, Стризі. Але трапляється в нас чимало прізвищ із проривним ґ (g): Дзиґа, Реґа, Ломиґа та ін., які в давальному відмінку однини мають уже закінчення -дзі. Дзидзі, Редзі, Ломидзі. Отже, постає питання, яке з цих двох закінчень ставити в давальному відмінку однини, коли прізвища обох груп у називному відмінку однини пишуться за сучасним правописом тільки з г? Тут не дасть собі ради навіть людина з вищою освітою й феноменальною пам’яттю, бо годі охопити всі можливі українські прізвища з цими двома сумнівними звуками. Автор передмови І. Варченко й видавництво «Радянська школа» мусили вдатись до скасованої літери й користуватись нею, щоб висловити точно думку. Переконатися в цьому показовому факті може кожний читач, розгорнувши 24 сторінку названого вище «Довідника українських прізвищ».

До речі (я про це писала на форумі Словника.нет), це один із недоглядів чинного правопису. Літеру начебто й реабілітували, а про парадигми слів забули. У будь-якому орфографічному словнику маємо в давальному й місц. відмінках: -зі. Дзизі, мамализі. Поґуґливши, Ви чи й знайдете поодинокі зразки правильного відмінювання схожих слів. Мистецьке об’єднання «Дзиґа» пише дзизі.
В такому разі літеру реабілітовано лише формально. Тому що головна «реабілітація» має відбутися на рівні питомої граматики.
І ось парадокс: один-єдиний літредактор видавництва купу часу витрачає на з’ясовування походження іншомовних слів і власних назв, щоб вибрати між ґ чи г (і дуже часто помиляється!), а водночас пропускає багато суттєвіші речі на рівні граматики. Розмовляєш з людиною, яка палко «тужить» за ширшим ужитком літери ґ, а водночас вона каже, що форма «дзидзі» для неї звучить «неприродно». Да, а Євґєній – природно.

Cherepaxa писав: П. Кувалдо, то як Вам подобається критиківська Ольґа? І як воно має відмінюватися?
Бо, наприклад, Аґа (Aga, від польськ. імен Agnieszka або Agata) має в давальному відмінку форму Адзі (на відміну від Аза – Азі). Будемо тепер дякувати Ольдзі?
Як на мене, це може тестом щодо «питомості» літери ґ в укр. варіанті цього імені.

А відмінювати будемо теж "якомога ближче до оригіналу", себто Ольґє. Бо інакше - де логіка?