Курзу́-верзу́, рідко курзю́-верзю́, сер., невідм., розм. Щось безглузде, нерозумне, без усякого змісту; дурниця; казна-що; гиль-гуси; харки-маконики; теревені-вені; ахінея.
[1. Курзю-верзю, Борисихо, дай куті на гречку! (Номис). 2. Курзю-верзю! Горох молочу! (Номис). 3. Оте курзу-верзу їм дуже до вподоби (АС). 3. «Мій сину, бійсь Курзу-Верзу, // То зубий дряполап! // Не знайся з птицею Зу-зу // І велезнем Хап-Хап!» (Льюїс Керол, переклад Миколи Лукаша). 4. — Курзу-верзу, москаля везу! — гукав якийсь підстаркуватий козак до промовця, що обстоював за гетьманом: — Ага — поведе тебе у карвасар, вір йому! (Лепкий Богдан, «Мотря»). 5. — Зваж, Санчо, — сказав Дон Кіхот, — я приточую прислів’я до речі, воно в мене пристає, як перстень до пальця, а ти тулиш, як горб до стіни. Пригадується, я тобі вже казав, що прислів’я — то короткі вислови, добуті з досвіду, і то плід роздумів стародавніх мудреців, прислів’я ж, наведене навмання, — то курзу-верзу, а не сентенція (Мігель де Сервантес Сааведра, «Премудрий гідальго Дон Кіхот з Ламанчі», переклад Анатоля Перепаді).]
♦ Курзу́-верзу́ плести́ (верзти́, моло́ти, пра́вити, торо́чити, городи́ти). Говорити нісенітниці; плетеники нести; казна-що патякати.
[— Да годі Софіє курзу-верзу плести... Так жартовати — жоночі химороди провадити тогді як серце кров’ю окипає... (Ганна Барвінок, «Так як умерти»).]