Епонім

[I_Dominik]

Епонім -а, чол -
1. Історична або міфічна особа, іменем якої щось назвали (наприклад плем'я, народ, географічний об'єкт, історичний період).

Життєрадісна 19-річна дівчина, яка зійшла в 1837 році на британський престол, навряд чи могла передбачити, які асоціації буде викликати її ім'я сотню років потому. І хоча вікторіанська епоха була далеко не найгіршим часом в британській історії — література розквітала, економіка і наука бурхливо розвивались, колоніальна імперія досягла піку своєї могутності, — проте чи не перше, що спадає на думку, коли чуєш ім'я цієї королеви — «вікторіанська мораль». Королева Вікторії є епонімом слова вікторіанська.
http://www.mynule.com/articles/viktoria ... istoynosti

2. В науці - власне ім'ї, що стало загальною назвою явища, винаходу, хвороби, лікарства і тд.
Після поранення Олега відправили в госпіталь МВС у Харкові, у якому навіть не було рентгену. Хворого лише перев’язували та давали знеболювальні. Вильгельм-Конрад Рентген є епонімом для методу рентгенографії.
http://www.galka.if.ua/poranenomu-v-ato ... gen-video/

[Анатолій]

Може, тут підгледіти в цих словниках?

Словник іншомовник слів

епонім; ч.
(гр., той, що дає ім'я, назву)
1. У давньогрецькій міфології - бог, герой або людина, що давали назву місту, громаді або року.
2. У давніх афінян перший з дев'яти архонтів, іменем якого позначався рік.
3. Особа, яка дає чому-небудь своє ім'я.

Словник іншомовних слів Мельничука

епоні́м
(грец. επώνυμος – той, що дає ім’я, назву)
1. У давніх афінян перший з дев’яти архонтів, іменем якого позначався рік.
2. Особа, яка дає чому-небудь своє ім’я.

А от тут, до речі, кажуть, що є два наголоси, залежно від означення:
Орфографічний словник української мови

епо́нім
іменник чоловічого роду
в ономастиці

епоні́м
іменник чоловічого роду