Лялякати

[Анатолій]

Ляля́кати, -аю, -аєш, недок, розм.
1. ірон. Говорити, теревенити.
[1. Розмовляв він чистою українською мовою, приємно лялякаючи властивою їхнім теренам говіркою (Роман Коритко, «Дволикий світ»). 2. А Йостек хоче не так поговорити, як потріпатися. Починаю шкодувати, що не відмовив йому. Такий як почне лялякати, потім фіг зупиниш (Любко Дереш, «Трохи пітьми»).]
2. Промовляти ля-ля, співати.
[На сцену вийшов Августин, за ним — капельмейстер Паламарський. — Ви затріснули двері і не чуєте, а він під дверима лялякає до-ре-мі... (Роман Іваничук, «Місто»).]

[Наталя]

Нині модно блаблакати.

[Анатолій]

Додано.