Терпящий

[sikemo]

Терпящий бедствие зазнати аварії ? Терпящий бедствие паром Norman Atlantic пытаются взять на буксир

–Ви зазнали аварії па «Британії»?
Восени 1933 року товарний поїзд, вантажений зерном, зазнав аварії біля Челябінська.
його люба мати Бендісьйон Альварадо поверталася в місто, якого вона колись так боялася, вступала сюди так само, як вступила вперше, коли на ці краї хмарою сарани впала війна, і все навколо просякло духом сирого м'яса війни, — але тепер його матері нічого було боятися: він наказав повидирати зі шкільних підручників ті сторінки, де йшлося про віце-королів, і скасував їх таким чином назавжди, — «щоб і сліду їхнього не було в історії!» — він звелів зруйнувати всі пам'ятники, — «щоб не тривожили твого сну, матусю!» — отож вона поверталася, вільна від своїх правічних страхів, на руках у мирної юрби, поверталася без домовини, під чистим небом, де не вільно було навіть метеликам літати, поверталася, вгинаючись під тягарем золотих дарів, які приносили їй упродовж її нескінченної подорожі з краю сельви через усе його приголомшене царство скорботи, — небіжчиці не видно було під купою золотих милиць, які їй дарували зцілені паралітики, золотих зірок — дарунків од тих, хто врятувався при корабельній аварії, золотих фігурок немовлят — від зневірених безплідних жінок, що поспіхом розроджувалися в найближчих кущах, — «як у вій-
ну, мій генерале!..» — а вона пливла на хвилях руйнівного потоку,— то було біблійне переселення цілого народу, який не знав, де йому подіти своє хатнє начиння, свою худобу, де прожити решту свого життя, і не мав жодної іншої надії на спасіння — лише потаємні молитви Бендісьйон Альварадо, ті самі, якими зона відводила на війні кулі від свого сина, коли він, тільки-но оклигавши після нападу лихоманки, з червоною ганчіркою на голові, ліз у самісіньке пекло бою, гукаючи: «хай живе партія лібералів! хай живе федерація! к чорту іспанських прихвоснів!» — хоч насправді його штовхала вперед тільки тваринна цікавість уродженця плоскогір'я — прагнення побачити море; але сьогоднішні юрмища злидарів, що затопили місто, несучи тіло Бендісьйон Альварадо, були куди безладніші й несамовитіші, аніж усі ті юрби, які спустошували країну в роки війни за федерацію, — вони були ненажерливіші, НІЖ сарана, страшніші від паніки, — це було найжахливіше з усього, чого набачилися наші очі за нескінченні роки його влади: «та тут увесь світ, мій генерале, погляньте лишень, яке диво!…» Ґабріель Ґарсіа Маркес. Осінь патріярха, Всесвіт 03 78