Янича́рство, -а, сер.
1. Збірн. до янича́р.
[1. Єдиний Бог у Тройці в вірі силу множить // В японців та індусів також в нас, правдива // Є сила християнська. Тим часом сміливо // Ішли, проти жорстоких оттоман постали. // Карамбер з яничарством просто до нас валить (Мартин Пашковський, «Розмова козака запорозького з перським гінцем»). 2. Найяскравіший історичний твір про яничарство — роман «Яничар» Романа Іваничука (В. Каплунов).]
2. Поведінка, вчинки яничара (у другому значенні).
[1. Яничарство — це свідомий перехід на бік противника, але з підсвідомим багажем своєї первинної (рідної, природної) культури і відповідним комплексом вини перед нею. (Василь Триліс, «Яничарство як хвороба»). 2. Багато є «поштовхів» до яничарства — так само, як занадто багата, на превеликий жаль, цим ганебним явищем українська історія (Ігор Сюндюков, «Розплата за яничарство», газета «День», 27 червня, 2014 р.).]