З’яничарений, -а, -е. Дієпр. пас. мин. ч. до з’яничарити.
[1. З’яничарений козак — гірше татарина — казали колись в Україні. А мiй табiрний побратим вiдомий поет Василь Боровий сформулював по-сучасному: «З’яничарений хохол стократ небезпечнiший вiд росiйського iмперiялiста» (журнал «Український засів», 1996 р.). 2. Якщо ж і затешеться десь поміж них шершавенький українець, то й він уже перероджений, з’яничарений (Літературна Україна. 19.08.2004 р.]