Почаркі́вець, -вця, чол. Той, хто пиячить разом з кимось.
[1. Так чинить і наш добрий брат Жан. Ось чому кожен прагне його товариства. Він не ханжа, не гольтіпака, він честивий, веселий, сміливий, він добрий почарківець (Франсуа Рабле, «Ґарґангюа та Пантаґрюель», переклад Анатоля Перепаді). 2. — Де другий? — спитав я, роззираючись по кутках. — Хто? — Твій почарківець. Він теж подивився на стіл, побачив дві чарки і зрозумів, що краще не відбріхуватися (Василь Шкляр, «Залишенець. Чорний ворон»). 3. Не казала, але я відчувала і не сумнівалася, вкотре тобі повторюю, що це зробив не хто інший, як твій коханий «почарківець»… (Галина Тарасюк, «Сестра моєї самотності»). 4. Таки правда — закон як дишло. Тепер виявилося, що й Основний Закон, себто Конституція теж. Конституційний Суд дозволив нашому гарантові балотуватися й на третій термін. Не зважили навіть на те, що Кучма на всіх перехрестях запевняє, що більше не балотуватиметься. Навіть Кваснєвський, на що вже друг і почарківець, тай то різко засудив намагання висуватися втретє (газета «Поступ»).]