Повітруля, -і, жін. Жіночий мітологічний позитивний персонаж, що асоціюється із стихією вітру.
[1. Один вівчар знав файно грати в пищалку. Як тільки заграє, то завжди приходять до нього дванадцять повітруль і починають танцювати (казка «Вівчар і повітруля»). 2. Ат, ні... Дволикість повітруль // Мені знайома дуже добре, // Хоч стій, хоч падай, а пантруй // Жіночу логіку, щоб вкотре // Ти зміг на радощах пізнати... (Ярослав Орос, «Дримба»). 3. Повітруля злотокрила // З віч серпанок відслонила, // Я зирнув у личко їй // — Аж то ти, моя царівно, // Летом крил до мене рівна, // Моя Музо, світе мій!(Василь Пачовський) 4. — Улітку юнак-вівчар, — закурюючи довгу люльку, почав І. Рейпаш, — повертавсь опівночі до себе в колибу. На озері він зненацька побачив повнісінько дівчат незвичайної краси. Одна з них особливо його приголомшила. Наступного разу, за порадою старого вівчара, він заховався на тому ж місці в мох і украв крила своєї коханої. Повітрулі не змогли його здогнати, а кохана прийшла до його колиби (Василь Зубач, «Чому вівчарі піднімаються на полонини», газета «День» від 27 грудня, 2002 р.).]
Повітруля
Re: Повітруля
Яке ж рідне слово! Один закарпатський леґінь мене й досі так називає. 