r2u.org.ua / e2u.org.ua

Зара’ (зара), присл., діял., у швидкій мові. Усічення від за́раз.
[1. Люди, не бійтеся! От бачте — я не боюся! Зара відберу в нього автомата. Ідіть за мною! Зара він буде в моїх руках. (Юрій Винничук, «Вікна застиглого часу»). 2. Ни було де змолоти! Так як зара’ в самої в мене три сорти муки. А то, Боже, грабнеш там, і ше й не давали. (Юрій Мицик, «Український голокост 1932–1933 рр.: Свідчення тих, хто вижив», т. 6). 3. На городі квітне кріп, // у відрі кипить окріп // І ніхто із нас не кпить, // хоч вода і не кипить. // Як не зара’, то коли ж // покуштуємо куліш? (Віть Вітько, «Куліш»)].


Заувага. Чинний правопис регламентує написання апострофа на позначення роздільності вимови я, ю, є, ї та попереднього твердого приголосного, а також після частки д та ірландської частки о з власними іменами. Водночас апострофом часто позначають усічення слова в розмовній і поетичній мові (така норма є в Проєкті Українського правопису): зара’ (зараз), ма’ (мамо), мо’ (може), одне ’дного (одне одного) тощо. Особливо це доречно задля уникнення омонімії: тре (форма від терти) і тре (усічення від треба), ба (бабо) і ба (вигук на вираження здивування) тощо.
Рекомендуємо вживати апостроф в усічених формах слів, що належать до невідмінюваних частин мови, а також в усічених формах слів у непрямих відмінках, що належать до відмінюваних частин мови.

Окрім зара' маємо ще й форму заре' - [Заре цього нема] П.С. Лисенко: Словник діалектної лексики Середнього і Східного Полісся, 1961.

Суть усічення в тому, що ми прибираємо у слові букву/букви на його початку, в середині чи наприкінці: може - же = мо’, треб - ба = тре’ тощо. Зараз - з = зара’, а не заре’. Щоб залишився варіянт заре’/заре, треба або мати початкове слово зарез, або вважати заре не усіченням, а звичайним словом.

Анатолій писав:Суть усічення в тому, що ми прибираємо у слові букву/букви на його початку, в середині чи наприкінці: може - же = мо’, треб - ба = тре’ тощо. Зараз - з = зара’, а не заре’. Щоб залишився варіянт заре’/заре, треба або мати початкове слово зарез, або вважати заре не усіченням, а звичайним словом.

На слух воно наче трохи не так як записуємо. Тре - ба = тре', а тра' ?.. Може бути синкопа тр - еб - а. І могла б писатися тр'а, як ма'ть (мабуть). До речі, маємо треба'ло (треба було).
А зара чи заре - один біс. Для милозвуччя відпало кінцеве з. Тут, як на чиє вухо, відкритоскладове а звучить як однозвук ае або еа. Хіба ні?..

Я так розумію, що тра’ все ж таки не від треба, а траба. Тож тре’ цілком вписується у формулу: повне слово - буква/букви на початку/всередині/наприкінці = усічене слово.

Щодо заре, ви можете подати джерело, на яке покликаєтеся?

Анатолій писав:Я так розумію, що тра’ все ж таки не від треба, а траба. Тож тре’ цілком вписується у формулу: повне слово - буква/букви на початку/всередині/наприкінці = усічене слово.

Щодо заре, ви можете подати джерело, на яке покликаєтеся?

Лисенко П.С. Словник діалектної лексики Середнього і Східного Полісся. К., 1961
Звідти:
Заре цього нема
Заре не то – усє ходять до школи...

А тра' можна записати як тр'а. Як і говіркове ма'ть (мабуть).

вітько писав:А тра' можна записати як тр'а. Як і говіркове ма'ть (мабуть).

З ма’ть простіше. Тут однозначно усічення від мабуть, утворене через викидання третьої й четвертої букв.

З тра складніше, бо маємо слова треба і траба. І тут важко однозначно встановити, що таке тра — усічення шляхом відкидання останніх двох букв у слові траба чи шляхом відкидання третьої й четвертої букв у слові треба. Іван Огієнко вважав, що «Тра — скорочення з зах-укр. траба; тре — скорочення з треба; літерат. форма треба з давнього треба (спочатку — жертва)» («Український стилістичний словник»).

Анатолій писав:

вітько писав:А тра' можна записати як тр'а. Як і говіркове ма'ть (мабуть).

З ма’ть простіше. Тут однозначно усічення від мабуть, утворене через викидання третьої й четвертої букв.

З тра складніше, бо маємо слова треба і траба. І тут важко однозначно встановити, що таке тра — усічення шляхом відкидання останніх двох букв у слові траба чи шляхом відкидання третьої й четвертої букв у слові треба. Іван Огієнко вважав, що «Тра — скорочення з зах-укр. траба; тре — скорочення з треба; літерат. форма треба з давнього треба (спочатку — жертва)» («Український стилістичний словник»).

З ма'ть все ясно. Без апострофа воно б тхнуло чимось схожим на вставне бля'.
Більшість же редукованих слів може спокійнісінько обходитися без апострофа не лише в словниках говірок.

вітько писав:

Анатолій писав:

вітько писав:А тра' можна записати як тр'а. Як і говіркове ма'ть (мабуть).

З ма’ть простіше. Тут однозначно усічення від мабуть, утворене через викидання третьої й четвертої букв.

З тра складніше, бо маємо слова треба і траба. І тут важко однозначно встановити, що таке тра — усічення шляхом відкидання останніх двох букв у слові траба чи шляхом відкидання третьої й четвертої букв у слові треба. Іван Огієнко вважав, що «Тра — скорочення з зах-укр. траба; тре — скорочення з треба; літерат. форма треба з давнього треба (спочатку — жертва)» («Український стилістичний словник»).

З ма'ть все ясно. Без апострофа воно б тхнуло чимось схожим на вставне бля'.
Більшість же редукованих слів може спокійнісінько обходитися без апострофа не лише в словниках говірок.

Ну, без апоспрофа теж пишуть:
• Мать, вона дуже за сей час ізмінилась, бо, знаєте, все на полі, на сонці та на вітрі, а то білій челяді церу псує (Мігель де Сервантес Сааведра, «Премудрий гідальго Дон Кіхот з Ламанчі» (Частина І), переклад Миколи Лукаша).
• Мать, нар. = Мабуть. Лебед. у. (Словник Б. Грінченка).