Гопи, гопники

[lelka]

Гопи, гопники (одн. гоп, гопник) - агресивна малокультурна міська молодь; зазвичай походить з незаможних родин і наближе до злочинного світу. Аж упріла

[Анатолій]

а приклади вжитку?

[Наталя]

Ну, Лелько, вітаю. Влипли.

[lelka]

"У суботу гопи повеселились на славу" (Л. Дереш, Культ); "Потенційний читач (орієнтовно - рекетир, кидала, гоп, лох, ^зек), якщо він навіть існує, потребує саме таких героїв" (Kr, 2001, № 22). БСРЖ, 134
"Малий - типовий гопник, «любер» <...>- тупуватий і розбишакуватий" (П. Вольвач, Кляса), "<...> / жахнувся: червоне дівчисько, невинна тоненька пелюстка, мліло, а над нею бився від тваринного задоволення долілиць на великому камені, а над нею бився в хмільних конвульсіях бичого вигляду самозадоволений гопник "(І. Андрусяк, Шарга). БСРЖ, 134, СУМС, 181
Приклади зі словника "Укр. жаргон" Ставицької.
А, парадигма ж іще:

н. одн. гоп гопник
р. одн. гопа гопника
д. одн. гопові гопникові
з. одн. гопа гопника
о. одн. гопом гопником
м. одн. на гопові гопникові

н. мн. гопи гопники
р. мн. гопів гопників
д. мн. гопам гопникам
з. мн. гопів гопників
о. мн. гопами гопниками
м. мн. на гопах гопниках

Усюди наголос на корені.

[Анатолій]

Гопи, гопники (одн. гоп, гопник) - агресивна малокультурна міська молодь; зазвичай походить з незаможних родин і наближе до злочинного світу. Аж упріла

Як вам таке?

I. Гоп, невідм.
1. Звуконаслідування, що ним супроводжується стрибок, притупування в танці, падіння.
[1. Гоп, мої гречаники, гоп, мої невдатники! (нар. пісня). 2. А мій мужичище взявся за бочище… // – Гоп! гоп! жінко моя, // Нехай буде воля твоя! (нар. пісня). 3. Ой гоп, чики-чики! // Та червоні черевики, // Та троїсті музики, — // Одвіку довіку // Я любила б чоловіка (Тарас Шевченко, «Сліпий»).]
♦ Не кажи гоп (поки не перескочиш) і тоді кажи гоп, як перескочиш. Тоді хвалися, коли досяг мети.
[— Заким сонце зійде — го-го! де ми будемо...— радісно шептав Остап. — Тоді кажи гоп, як перескочиш... (Михайло Коцюбинський, «Дорогою ціною»).]
2. Віддієслівний вигук, що вживається як присудок за значенням гопати і гопцювати.
[А той (баран. — Ред.) тільки вгору гоп! // Як тріснув рогами, — // Так старого (Вовка. — Ред.) й покотив // Догори ногами! (Степан Руданський, «Старий вовк»).]

II. Гоп, -а, чол., жарг. Представник агресивної малокультурної міської молоді, близької до кримінального світу або з кримінальними рисами поведінки, що зазвичай походить з незаможних родин; те ж саме, що й гопник.
[1. Справжні пацани трудяться — що на сленґу означає «забирати в лохів гроші»; гопів легко розпізнати по їхньому арґо, а ще простіше — по нахабному тупому виразу обличчя, котре немовби промовляє: «Хто ваділа на цій землі? (Любко Дереш, «Культ»). 2. Зазвичай гопи — люди небагаті, а одяг такого типу ужитковий і для праці, і для діскацєкі (дискотеки). (часопис «Ї»).]


Гопник, -а, чол., жарг. Те ж саме, що й ІI. Гоп.
[1. Малий — типовий гопник, «любер», як називають його Пашок з Єгором, начитавшись про люберецьких в «Огоньку», — тупуватий і розбишакуватий (Павло Вольвач, «Кляса»). 2. Пам’ятаю лишень, що отямився я раптово й моторошно посеред величезних руїн порослого сліпаками і кінським щавелем літнього театру, отямився від раптового різкого стогону за напівобваленим рогом і нечутно підійшов до краю, аби глянути, хто розбудив мене в світ, і жахнувся: червоне дівчисько, невинна тоненька пелюстка, мліло від тваринного задоволення долілиць на великому камені, а над нею бився в хмільних конвульсіях бичого вигляду самозадоволений гопник. (Іван Андрусяк, «Шарга»).]

[lelka]

До гопника, крім коми між чол. і жарг., претензій нема. А от щодо гоп є кілька зауваг.
1. Перше слово доцільніше подати з поміткою виг. . Позначка невідм. стосується загалом відмінюваних частин мови, наприклад іменників, до яких вигуки не належать.
2. Друге значення я б запозичила у СУМа: незле сформульоване. Питання про статус таких слів, здається, досі до кінці не вирішене. Що ж до кваліфікації "віддієслівний вигук", то я щось такої категорії слів не знаю . Зв'язок гоп і гопцювати зважаючи на значення останнього мені видається сумнівним.
3. Тлумачення іменника гоп в принципі нормальне. Тільки якщо пояснювати гоп, то треба представник, а не представники. (Колись читала вельми мудру статтю, де говорилося, що початковою формою назв народів, соц. груп тощо слід уважати назив.в. множини, а не однини. Багато словників цього дотримуються. Мо', і нам варто?). Покликання на статтю гопник слід виділити курсивом.
Ніби все...

[Анатолій]

1. Перше слово доцільніше подати з поміткою виг. . Позначка невідм. стосується загалом відмінюваних частин мови, наприклад іменників, до яких вигуки не належать.

Якщо подаємо тут частину мови, то й у всіх статтях треба подавати частину мови?

2. Друге значення я б запозичила у СУМа: незле сформульоване. Питання про статус таких слів, здається, досі до кінці не вирішене. Що ж до кваліфікації "віддієслівний вигук", то я щось такої категорії слів не знаю .

Про віддієслівні вигуки:

Віддієслівні вигуки здебільшого збігаються з формами 2-ї особи однини і множини дієслів наказового способу (пор.: гляди! диви! бувай! бувайте! даруй! даруйте! стривай! стривайте! прощайте! прощавайте! рятуйте! вибачте! бач! цур!) і зрідка — з цими ж формами, але теперішнього чи майбутнього часу (пор.: маєш! маєте! знаєш! знаєте! подумаєш!). Напр.: «Гляньте, козаки он ведуть когось. Диви!» (А. Головко); «Бувай, Марійко! — гукнув він дівчині, що стояла на березі» (О. Гончар); « — Рятуйте! Хата пливе!.. — гукали знизу» (О. Довженко); «Отака рости, дочко, — сказав,— та щаслива будь. Бач, одразу ж полегшало. А то ж із самої ночі — ну, горить усередині, і край!» (А. Головко); «Фронт навчання» — то, звісно, просто словеса, але щоб так знівечити своє м-майбутнє! Ніби навмисне на «відмінно» скласти сесію, і от — маєш! Залишила інститут» (Л. Письменна).

У статті "Кліп"цей термін вже вживано. Хоч я починаю схилятися, що точніше їх назвати вигукові дієслова. Завантажте тут книжку Івана Огієнка "Наша літературна мова: як писати й говорити по-літературному". Там про них гарно написано. Хоч і сам автор інколи плутається в термінах, та більше визначає їх як вигукові дієслова.

Зв'язок гоп і гопцювати зважаючи на значення останнього мені видається сумнівним.

Чому? Гопцювати — танцювати, скакати.

3. Тлумачення іменника гоп в принципі нормальне. Тільки якщо пояснювати гоп, то треба представник, а не представники. (Колись читала вельми мудру статтю, де говорилося, що початковою формою назв народів, соц. груп тощо слід уважати назив.в. множини, а не однини. Багато словників цього дотримуються. Мо', і нам варто?). Покликання на статтю гопник слід виділити курсивом.
Ніби все...

Це цікаве питання. З народами зрозуміло. А що таке соціальна група?

[lelka]

Якщо подаємо тут частину мови, то й у всіх статтях треба подавати частину мови?

Було б незле. Знаю, з цим не завжди просто, але ще досить поширена практика.
Про віддієслівні вигуки. Бачите, віддієслівними утвореннями прийнято називати слова, утворені від дієслів афіксальним способом ("Укр. мова. Енциклопедія", С. 70). Оскільки ж тут ідеться про конверсію, доречніше говорити про вербаліазцію, тобто вербалізовані вигуки (там само, С. 65). До речі, була б вдячна, якби ви вказали, звідки взято цитату.

lelka написав:Зв'язок гоп і гопцювати зважаючи на значення останнього мені видається сумнівним.Чому? Гопцювати — танцювати, скакати.

Виправляюся. Гопцювати походить від гопати, тож цілком достатньо буде покликатися на останнє

А що таке соціальна група?

ті ж гопи/гопники

[Анатолій]

Якщо подаємо тут частину мови, то й у всіх статтях треба подавати частину мови?

Було б незле. Знаю, з цим не завжди просто, але ще досить поширена практика.

Так у тому то й річ, не завжди просто.

Про віддієслівні вигуки. Бачите, віддієслівними утвореннями прийнято називати слова, утворені від дієслів афіксальним способом ("Укр. мова. Енциклопедія", С. 70). Оскільки ж тут ідеться про конверсію, доречніше говорити про вербаліазцію, тобто вербалізовані вигуки (там само, С. 65).

Ви ознайомилися з книжкою Івана Огієнка "Наша літературна мова: як писати й говорити по-літературному", що на неї я давав покликання? Там автор аргументовано доводить, що це саме дієслова, хоч і специфічні.
Огієнко зазначає, що ці форми слів різні автори звуть по-різному: "незмінні предикативні слова", "незмінні присудки". Огієнко їх називає "вигукові дієслова" або "вигуковий вид".
Отут ще знайшов термін дієслівно-вигукова форма.
Та й, власне, що таке вербалізований вигук? Це слово, що є вигуком за формою, але суттю своєю перейшло в категорію дієслів. Іншими словами, цей термін нічим не відрізняється від терміну вигукове дієслово, от тільки не такий мудрований.

До речі, була б вдячна, якби ви вказали, звідки взято цитату.

http://subject.com.ua/ukrmova/gramatica/106.html

Виправляюся. Гопцювати походить від гопати, тож цілком достатньо буде покликатися на останнє

Перечитав ще Огієнка. Він пише, що такі форми: 1) обов’язково вказують на минулий час, 2) раптовість, 3) можна легко замінити на справжні дієслова вставним -ну-.
Якщо так, то, гадаю, так і треба зазначати в означеннях: гоп вживається як присудок за значенням гопнути; кліп — кліпнути, зирк — зиркнути тощо. Бо якщо ми кажемо, що гоп позначає гопати, то де раптовість?

А що таке соціальна група?

ті ж гопи/гопники

А тут взорував на СУМ. Знайшов там, зокрема, слово "стиляга". Здається, це також соціальна група, а стоїть в однині. Так само й у російських тлумачних словниках.

[lelka]

Сайт, звідки ви навели цитату, знайшла, але не можу з'ясувати, хто автор підручника.