1. Упасти обличчям донизу.
[Він підскочив та пихиць її! так і заноричилась! Черниг. у. ("Словарь..." Б. Грінченка). Тоді він підібгав незграбкуваті ноги й заноричився храпом у підстілку; спроквола випростуючи задні ноги, сяк-так зіп’явся вперше за кілька днів на свої рипучі ходулі й пошкутильгав через двір до вівчарні… (В. Дрозд. Три чарівні перлини).]
2. перен. Зануритися.
[Пружини голосно зойкнули, і колеса глибоко заноричилися в пісок (В. Дрозд. Зелена корова Манька).]
Словозміна:

