1) Той, хто бере чи брав участь у ліквідації чого-небудь.
[У вересні 1942 року йому [Вільгельмові Вірзінґу] вдалося заарештувати кур’єра ОУН Сороку і завдяки цьому дещо пізніше розгромити мережу ОУН(б) Дрездена. Ця успішна справа й ознаменувала початок його злету як ліквідатора українського націоналістичного руху (Ігор Бігун, «Віллі Вірзінґ – гестапівський ліквідатор ОУН», із сайту «Історична правда»).]
// Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
[1. Чорнобилець-ліквідатор. 2. Пожежник-ліквідатор. 3. Ліквідатори йшли у пекло, приходили інші, прожовклий поролон респіраторів звисав їм з обличчя клаптями, а вона ж без респіратора, в легкій сукенці, у босоніжках. (Ліна Костенко, «Записки українського самашедшого»).]
2) юр. Спеціальний тимчасовий орган (особа), що здійснює передбачену законом функцію ліквідації підприємства.
[Ліквідатор – фізична особа, яка відповідно до судового рішення господарського суду організовує здійснення ліквідаційної процедури боржника, визнаного банкрутом, та забезпечує задоволення вимог кредиторів у встановленому цим Законом порядку (Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», («Відомості Верховної Ради України», 1992, № 31, ст. 440).]
3) юр. У страховій практиці переважно іноземних країн — юридична або фізична особа, що займається питанням встановлення збитків у разі настання страхового випадку, оцінкою відшкодування, дослідженням причин нещасного (страхового) випадку; аджастер.
4) іст. Прихильник ліквідаторства 3.
| відмінок | однина | множина |
| називний | ліквідатор | ліквідатори |
| родовий | ліквідатора | ліквідаторів |
| давальний | ліквідаторові, ліквідатору | ліквідаторам |
| знахідний | ліквідатора | ліквідаторів |
| орудний | ліквідатором | ліквідаторами |
| місцевий | у/на/при/по ліквідаторі, ліквідаторові | у/на/при/по ліквідаторах |
| кличний | ліквідаторе | ліквідатори |