r2u.org.ua / e2u.org.ua

ПОСИЛАННЯ ЧИ ПОКЛИКАННЯ?

У різних виданнях, передусім засобах масової інформації, часто послуговуються дієсловом посилатися та іменником посилання зі значенням “уривок, витяг із якого-небудь твору, на який покликаються у викладі, з точною назвою джерела та вказівкою на відповідну сторінку”. Напр.: Критик посилається на
переклади С. Руданського і П. Ніщинського (К. Забарило); При цьому прес-служба посилається на дані дослідників, що вивчали цю проблему останні роки
(Українська правда, 21.01.2008); Мінськ посилається на документи митного союзу, якими не передбачено встановлення мита у торгівлі між цими державами
(Україна молода, 10.03.2010); Докази, посилання на офіційні документи, заклики до компромісу не подіяли (Дзеркало тижня, 12.12.2009).

Останнім часом паралельно почали вживати дієслово покликатися та іменник покликання, що мають єдине значення – “вказувати на кого-, що-
небудь для підтвердження або виправдання чогось; наводити що-небудь як доказ”, пор.: Однак у розв’язанні спорів належало покликатися на свідків – отже,
їх присутність була обов’язковою (Б. Тищик); ..рапорт став першим реальним текстом, на який українська сторона може покликатися у своїх розмовах з
Європейською комісією (Україна молода, 6.08.2007).

Покликання – це текст, що розміщується в кінці сторінки й відмежовується від основного тексту гори-зонтальною рискою. Таке вживання спирається на традицію, зафіксовану в різних стилях української літературної мови. Напр.: Треба.. звернутися.. до експерта Антона Петровича Ейсмонда, покликаючись на мою рекомендацію (М. Коцюбинський); Коли я раз попробував бути премудрим і покликатися на свою рівність перед законом, то дістав позаушника (І. Франко); У дужках подаються покликання на третю, найпізнішу посторінкову пагінацію Хлєбниковського кодексу, яка найкраще відчитується в цьому виданні (Я. Книш).

Отже, органічнішими для української мови в згаданому значенні є дієслово покликатися та іменник покликання.

Тетяна Івасишина