Стосовно «страхователя», «страховщика», «страхувальника» і «страховика». Маємо типовий приклад невдалої кальки невдалого терміну. В російський, мені здається, іменники на -атель (-ятель) означають, що хтось (щось) щось робить (призначений робити). Получатель, пользователь, деятель, переключатель тощо. Который получает, который пользует(ся), который действует, который переключает тощо. Відповідно – который страхует (кого, что). Дія може бути звернена, як на себе, так і на зовні. Цим словом можна було б позначити як людину, яка страхує себе, так і особу, яка страхує когось (щось). Тут, вочевидь, просто домовилися, що це означатиме перше. Але з внутрішнього змісту – це не обов’язково, могли б вибрати і друге.
В українській іменики на -увальник означають насамперед особу, дія якої направлена на зовнішній світ: брошурува́льник, вербува́льник, полірува́льник, ворсува́льник, прасува́льник, гравірува́льник, шліфува́льник, декатирува́льник тощо (врешті, можна подивитися в АС, пошук
*увальник). До речі, є дві статті: Застрахова́тель, -ница – (отдающий на страх) страхува́льник, -ниця. Застрахо́вщик, -щица – (берущий на страх) страхува́льник, -ниця, (гал.) асекураці́йник, -ниця, асекура́тор, -торка. Як бачимо, і там, і там – страхувальник. Не розділили. (Схожа ситуація з позичальником). З іншого боку, слова на -ник чи -овик можуть означати і професію, і заняття, і характеристику, і стан людини тощо. Тому, якщо братися за розділ понять «того, хто страхує когось, чиєсь» і «того, що страхує себе, чи своє», то «страхувальник» підходить (і однозначно) тільки до «того, хто страхує когось, чиєсь», тобто зовнішнє, відповідно – «страховщик». Це випливає з його внутрішнього змісту.
Щодо відповідника «тому, що страхує себе, чи своє», то доброї відповіді (тобто, коли зрозуміло з самого слова, що (кого) воно позначає) нема. І тут, можливо, треба штучно призначити на цю роль якесь слово. Враховуючи, що страхівний – це той (те), який (яке) можна страхувати («страхуемое»), або навіть те, що страхується, можна взяти кандидата – «страхівник». Але, зрозуміло, що це слово з таким же успіхом могло б стосуватися і «страховщика» (як є в того ж Ізюмова). Але принаймні на відміну від «страхувальника» воно допускає ширше тлумачення. Можна взяти однозначний термін, на кшталт «застрахований» чи похідне «застрахо(і)вник», чи ще якось. Чи запозичити чуже слово, однозначне. Той же асекура́тор для страховщика і асекурат для страхователя.
Хоча, повторюсь, на перше місце треба ставити вдаліші терміни (зокрема, прозоріші) – похідні від «убезпеки».
А «загальна практика», якщо вона суперечить мовним нормам, скористаюсь юрид. терміном, є для мене нікчемною. Якщо знайдеться «страховик», який зможе хоч якось з мовного боку (українського!) обґрунтувати нинішнє використання слів у своїй практиці, то прошу. Поки що я бачу одне «обґрунтування» – аналогічно російській. Хочуть, то хай і далі так обґрунтовуються. Це їхня справа. Не хочуть, то треба міняти своє взорування і виходити з суто українських мовних норм.
. безграмотний мовно закон - не аргумент, це радше антиаргумент