Палатс „Украина”, Ґолосівска, Віставкові тсентр...

[Selestina]

Тут записано кириличними літерами те, що ми нині бачимо і чуємо в київському метро. Так виразніше проглядається той абсурд, який панує у правилах відтворення українських назв „по-заграничному”.
Дарма що „палац” і „центр” записуємо не так, як прийнято в Європі (через латинську “c”), зате маємо “Ukraina” з російським акцентом!
Як відображали йотовані наші предки – питання не таке вже й складне. Варто лише подивитися на 20-гривневу купюру з цитатою з Франкового твору.
І з літерою „г” сіли в калюжу. Ми думаємо, що вони думають, що „г” – це “h”. А вони знають, що слов’яни схильні до того, щоб час від часу почудити. Недарма чеська назва Praha в німецькій мові зображається як Prag, а в англійській – як Prague. Тобто європейці в курсі, що чеська “h” таки ближче до їхнього “g”, аніж до “h”. Так само роблять із українською псевдотранслітерованою “h”. Прислухавшись до того, як англомовний диктор промовляє нашу назву, записану як “Holosiivska”, почуємо „Ґолосівска” (sic). І на те нема ради.
Сергій Рябченко якось мені розповідав, як на міжнародній виставці в Німеччині іноземці кепкували з того, що прізвище тодішнього президента Леоніда Кучми в англійському, французькому та німецькому текстах наші грамотні перекладачі записали трьома різними способами.
Ну, не прийнято так за кордоном поводитися зі своїми назвами, як робимо це ми.

Нещодавно один австрієць добився того, щоб сфотографуватися на водійські права з... друшляком на голові. Мотивував своє бажання тим, що, мовляв, він є прихильником віри в „літаючого спагеті-монстра”, яка потребує такого маскараду.
І у нас якийсь „монстр” накинув такі чудернацькі правила відтворення українських власних назв „латиницею” (а насправді англійською мовою), ще й вішає нам спагеті на вуха, буцімто це транслітерація. Насправді ж транслітерація забезпечує стовідсоткову еквівалентність кириличного й транслітерованого текстів, як писав Ю. С. Маслов.
Ця особливість транслітерації дає змогу зберегти інформацію при конвертації текстів з кирилиці на латиницю. Таке завдання постає в комп’ютерній лінгвістиці (а вона зараз активно розвивається), де мають справу з текстовим аналізом і вилученням інформації з текстів. Отже, з нашими „правилами” ми чимчикуємо прямісінько в джунглі, а не туди, куди йде цивілізований світ.
Днями мені довелося послухати доповідь австрійського перекладача Еріха Кляйна „До політики перекладу культур: як я вчився писати Kyjiw”. Такий підхід, де намагаються відтворити українську традицію, варто вітати. Тим паче, що в слов’янських мовах проглядаються непогані орієнтири: наприклад, у чеській мові існують форми Kyjiv, Ukrajina, у хорватській – Ukrajina тощо.
Мені імпонує, як зробили на sum.in.ua. Скидається на те, що там дійсно справжня транслітерація, де кирилиця з латиницею еквівалентні.
А що скаже шановне товариство?