Українська латиниця: державна мова в міжнародному спілкуванн
Додано: П'ят грудня 28, 2012 6:00 pm
http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/B ... df#page=15
Бібл. вісник, 2012, № 2. – С. 15 21
ПИТАННЯ КИРИЛИЧНО-ЛАТИНИЧНОЇ ТРАНСЛІТЕРАЦІЇ У КОНТЕКСТІ СИСТЕМАТИЗАЦІЇ БІБЛІОГРАФІЧНИХ ДАНИХ
Вакуленко Максим Олегович
Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського
In this article, the scientific background, transliteration principles and Cyrillic-Latinic transliteration tables for the Ukrainian language, are given in the context of catalogization of bibliographic data. The problems of inculcation of Ukrainian Latinics are reviewed.
Key words: transliteration, alphabet, letter, Cyrillics, Latinics, simple correspondence, complementary distribution, modificator, systematization, standardization.
В работе изложены научное обоснование, принципы транслитерации и кириллично-латиничные транслитерационные таблицы для украинского языка в контексте каталогизации библиографических данных. Рассмотрены проблемы внедрения украинской латиницы.
Ключевые слова: транслитерация, азбука, буква, кириллица, латиница, взаимная однозначность, дополнительная дистрибуция, модификатор, систематизация, стандартизация.
У статті викладено наукове обгрунтування, принципи транслітерації та кирилично-латиничні транслітераційні таблиці для української мови в контексті каталогізації бібліографічних даних. Розглянуто проблеми впровадження української латиниці.
Ключові слова: транслітерація, абетка, літера, кирилиця, латиниця, взаємна однозначність, доповнювальність, модифікатор, систематизація, стандартизація.
Проблема подання української бібліографічної інформації для міжнародного вжитку є нагальною, але через низку позамовних чинників її ще не вирішено. Актуальність роботи зумовлюється тим, що в Україні досі не прийнято відповідний національний транслітераційний стандарт – а це породжує хаос і неоднозначності при записі українських реалій у міжнародному спілкуванні. Метою цієї праці є викладення системи кирилично-латиничної транслітерації української мови – української латиниці, – придатної для міжнародного представлення українських текстів без втрати інформації. Оскільки систематизація залежить від інформаційного наповнення даних [20, с. 26], то вимога збереження інформації при транслітераційних перетвореннях є особливо важливою для потреб систематизації та каталогізації.
Окремі слова однієї мови “вживляються” в іншу на основі транскрибування (відтворення звуків) і підкоряються її правилам та словотворенню: Сімферополь (з еллінської), Orly (з української). Це – запозичені слова. Але інші – і їх більшість – належать до класу іншомовних: вони лишаються приналежними до “своєї” мови і підлягають лише її законам, а змінюється тільки правописна система, в якій записується дане слово. Це передусім національні власні назви (не екзоніми) та ті загальні назви, які не набули окремого переважного вжитку в іншій мові або підпадають під юрисдикцію даної держави. Для таких слів потрібна транслітерація – спосіб запису, який зберігає національні графічні особливості.
Нагадаємо, що транслітерація – це перезапис літер за допомогою іншого правописного укладу, який регулюється орфографічними нормами даної мови. Тому транслітерована форма повністю рівнозначна вихідній: інформація, яку містить текст, при цьому не спотворюється. На такій особливості транслітерації наголошував і Ю. С. Маслов: “Наукова транслітерація повинна будуватися за принципом взаємнооднозначної відповідності між транслітераційними знаками та графемами оригіналу. Це забезпечить стовідсоткову можливіть зворотного переведення транслітерованого запису” [15, с. 284]. Яскравим прикладом транслітераційної відповідності є представлення тексту за допомогою гаєвиці та вуковиці в сербохорватській мові.
В усьому світі набула поширення латинська графіка. Саме тому Китай, Японія, Ізраїль, Еллада (Греція), Болгарія та інші країни виробили для міжнародного спілкування паралельні латинізовані абетки (див. [12; 18; 21; 28, с. 1; 30; 23, с. 238]). Так, назви Hiroshima, Kawasaki, Burma, Hong Kong, Taiwan, Java, Jamaica, Delhi, Afghanistan, Jerusalem, Iraq, Thessalia, Hania тощо записані не англійською мовою, а відповідними національними латиницями. У містах Еллади назви вулиць подаються у двох формах: елліницею та латиницею. Якщо спиратися на загальноприйняті засади міжмовних взаємовідносин, то й Україну на міжнародній арені повинна представляти державна мова. Для “експортного” запису українських текстів латинськими буквами у документах, угодах, паспортах, друкованих виданнях та картах, міжнародних телеграмах, електронній пошті та в інших телекомунікаційних мережах і т. д. необхідна українська латиниця (УЛ), яка є важливим доповненням до нашого правопису.
За світовими мовними правилами, оригінальне написання власних назв у середовищі іншої мови не змінюється: San-Jose (місто в США), Cojijo (провінція Канади), Gijon, Guadalajara, Volkswagen, Johannesburg, Katja (шоколадка німецької фірми “Bossner”), Ljubljana, Sarajevo, Katowice, Ajax, Juventus, Mroczek, Hercules Poirot (герой оповідань Агати Крісті) тощо. В італійській абетці букви j немає – а назва відомого футбольного клубу “Ювентус” зберегла автентичний латинський запис. На таку “недоторканість” власних назв звернув увагу ще О. О. Реформатський [19, с. 96]. Це так звана орфографічна мовна інтерференція, або орфографічна трансплантація [21, с. 25].
Прийняті й резолюції ООН: IV/20 (1982 р.) – “Про зменшення кількості екзонімів” – та V/13 (1987 р.) – “Про переважність національних офіційних форм географічних назв”. Отже, власні назви, що належать Україні, тобто підпадають під її юрисдикцію, мають записуватися не за чужою латинографічною нормою, а українською латиницею – її державною мовою в міжнародному спілкуванні.
Щодо читання. Власна назва не обов’язково підлягає звичним для даної мови правилам – згадаймо поширену фразу “How do you spell your name?”. Навряд чи прізвище Waugh викликає в носіїв англійської мови менше таких запитань, ніж Jakobson (або ж Jakovenko). У самій же англійський мові двознак ch [ч] може прочитуватись: [ш] (attach, Chicago), [х] (Loch-Ness, Gallacher), [к] (Christy). Тому мрії фонетично підлаштуватися під іншу мову (тобто забезпечити “легке” читання) є нездійсненними. Ще О. О. Реформатський застерігав [19, с. 96], що прагнути до адекватного читання власних назв у інших мовах не варто. Як показано в [2, с. 70 71], в англійській транскрипції неминуче спотворюється написання та звучання слова, а прізвища штучно “помножуються”. Це призводить до штучного ототожнення ряду літер із літеросполученнями, зокрема „щ” і „шч”, „ц” і „тс”, „я” та „іа”, „ю” та „іу”, „є” та „іе”, пом’якшених приголосних із твердими. Тому за допомогою таких систем неможливо розрізнити прізвища, імена та назви Шишченко і Шищенко, Сушченко і Сущенко, Галченко і Гальченко, Банкова і Банькова, Паньківська і Панківська, Лялько та Ліалко, Ліана та Ляна, Медіана і Медяна, Міус і Мюс, Возіанов і Возянов, Гундеріан і Гундерян, Годулян і Годуліан, Левицький і Левитський, Брокгауз і Брохауз, Пії та Пій, Лар’їн і Ларін, Мар’ян і Маріан, Прудіус і Прудюс, Малюс і Маліус, Клаузіус і Клаузюс та багато інших (це так званий „синдром Мартина Борулі”). А прізвище Черняцький “помножується” аж ушістнадцятеро: Черніатскиї/Черніатский/Черніацкиї/Черніацкий, Черніацкиї/Черніацкий/ Черняцкиї/Черняцкий, Черніатськиї/Черніатський/ Чернятськиї/ Чернятський, Черніацькиї/Черніацький/Черняцькиї/Черняцький. Також неможливо правильно відтворювати скорочені слова та абревіатури: кг, лісгосп, ЙЕКО, КІІЦА, УНІАН тощо. Для Києва – штучно придуманий витвір Kyiv – якого немає в жодній мові і через що іноземці вживають екзонім Kiev. А назва Україна записується як Ukraina – за російською латинографічною нормою.
Штучно “помножуються” прізвища і внаслідок транскрибування на декілька різних мов. Так, “занглійщений” Шевчук виглядає як Shevchook, “офранцужений” – як Chevtchouc, “онімечений” – як Schewtschuk. А японці, чехи, німці, французи, араби, елліни та інші освічені народи записують своє прізвище завжди однаково – незалежно від мови, в оточенні якої воно з’являється. Офіційна назва Чехії англійською мовою – Czech Republic. І ніхто не прагне прочитати це як “Кзеч” [5, с. 17]. Не зламали язика англомовці ні на іспанському Хіхоні (Gijon), ні на словенській Любляні (Ljubljana), ні на боснійському Сараєві (Sarajevo).
Транскрипційне відтворення реалій якої-небудь мови графічними засобами іншої, якщо ці реалії не належать цій іншій мові, виправдане лише в одному випадку – на початковій стадії вивчення іноземної мови. Наприклад, при вивченні російської мови носіями англійської наводяться словоформи, вимова яких за правилами англійської мови наближено відтворює російську: петух – pyetookh, бабочка – babachka, велосипед – vyelaseepyed і т. п. [27].
Транслітерація кириличної абетки української та інших східнослов’янських мов має орієнтуватися на споріднені слов’янські мови: адже тільки в цьому випадку можна уникнути проблем зі штучним спотворенням інформації. Підкреслимо, що саме такий підхід пропонував і О. О. Реформатський [19, с. 97]. Автор галицького букваря та граматики Йосип Лозинський активно поширював ідею використання латинської абетки в українському письмі, виклавши 1834 року свою позицію в статті „Про запровадження польської абетки в руську писемність” (див. [24, с. 32; 11, 64]). У правилах орфографії знаного українського громадсько-політичного діяча М. Драгоманова замість кириличної літери й уживалася латинська j, а пом’якшення йотованими передавалося за допомогою ь: синьа ‘синя’ (див. [11, с. 10, 162–167]). Цими правилами послуговувався й І. Франко. Відомий український культурний діяч 19 го століття Антін Кобилянський писав латиницею, близькою до графіки сербохорватської та чеської мов – зокрема, уживав відповідність ь – j [24, с. 32]. Пропонував свій варіант УЛ і С. Пилипенко [17, с. 28]. На таких же засадах розробляли транслітерацію кирилиці й видатні російські мовознавці Л. В. Щерба [25], О. О. Реформатський [19], Р. О. Якобсон [26] та інші. Їхня праця стала науковою основою для міждержавного транслітераційного стандарту ГОСТ 16876 71 (Ст. СЭВ 1362 78).
Щоправда, цей стандарт теж має істотні недоліки. Так, відповідність й – jj не відзначається природністю, а транскрипційне відтворення ь – ’ (“кома вгорі”) порушує саму умову транслітераційності. Крім того, транслітерація йшла через посередництво російської мови (в українській частині це стосується передачі літер г – g, и – i, і – ih, ь – “кома вгорі”).
Транскрипційне відтворення пом’якшення комою вгорі (’), крім порушення транслітераційності, не дозволяє розрізнити велику і малу літери для позначення м’якого знака (ь і Ь), що призводить до порушення вимоги зворотливості: так, написи ТЮМЕНЬ (рос.), ВОЛИНЬ (укр.) переходять у ТЮМЕНь (рос.), ВОЛИНь (укр.). До речі, апостроф є не на кожній клавіатурі, і його часто замінюють лапками (“) – а це неминуче породжувало б додаткову плутанину. Отже, “кома вгорі” незручна навіть для росіян. Ще більш незручна вона для українців: адже апостроф (його немає в російській кирилиці) – це знак відділення від йотованої, а не пом’якшення. Як свідчить [11, с. 10 11], у цій ролі апостоф уживається з 1886 року, коли український лексикограф Є. Желехівський запропонував свою правописну систему (а в староукраїнській писемності в цій функції застосовувався так званий паєрок, який уживав у своїй „Абетці” М. Гатцук – див. [11, с. 11, 82, 84]). Ми звикли, що слово “бур’ян” пишеться з апострофом, а “буряк” – без нього, а не навпаки. Ще в статті „Азбучна війна в Галичині 1859 р.” [11, с. 219] Іван Франко критикував неприродне відтворення м’якшення апострофом.
Крім того, комп’ютер іноді сприймає слово з апострофом як два і в деяких іменах (зокрема, після l, al, el) автоматично замінює букву після апострофа на велику: L'Viv, Al'Bert, El'Vira. Відповідно змінюється ім’я та літера, до якого воно прив’язане (Альберт – Берт, Ельвіра – Віра тощо) – а це значно ускладнює пошук потрібного слова. На сайті погоди за адресою http://weather.yahoo.com/regional/UPXX_K.html ми зустріли цікаву назву: Khmel'Nyts'Kyi. Тому вживання апострофа слід обмежити лише притаманними йому функціями.
УЛ повинна враховувати й умову сумісності зі стандартним кодуванням літер у комп’ютерах.
Звичайно, абетка УЛ має бути єдиною правописною системою літер. По-перше, вживання сторонніх (нелітерних) значків типу зірочки, тире (мінуса), плюса, двокрапки, лапок тощо в ролі яких-небудь букв у ній неприпустиме. Всі нелітерні позначки мають цілком визначені функції, які повинні зберігатися в будь-якому правописному укладі – а вигадувати нову азбуку Морзе, мабуть, не варто. По-друге, одна й та ж буква не може мати кількох різних позначень залежно від її місця – скажімо (qh), (’h), (*h).
Загальну УЛ, розроблену Термінологічною комісією з природничих наук Київського національного університету імені Тараса Шевченка (ТКПН), яка відповідає українській частині ГОСТ 16876-71 із поправками та доповненнями та узгоджується з затвердженими 18 жовтня 1995 року Держстандартом України принципами транслітерації [3, с. 23; 4, с. 11; див. також http://translit.ndivision.net], подано в Таблиці 1.
Таблиця 1: загальна українська латиниця
А а – A a Б б – B b В в – V v Г г – Gh gh Ґ ґ – G g
Д д – D d Е е – E e Є є – Je je Ж ж – Zh zh З з – Z z
И и – Y y І і – I I Ї ї – Ji ji Й й – J j * К к – K k
Л л – L l М м – M m Н н – N n О о – O o П п – P p
Р р – R r С с – S s Т т – T t У у – U u Ф ф – F f
Х х – Kh kh Ц ц – C c Ч ч – Ch ch Ш ш – Sh sh Щ щ – Shh shh
Ю ю – Ju ju Я я – Ja ja Ь ь – J j **
* на початку слова, після голосних та апострофа; ** після приголосних
Ця таблиця вносить незначні (за кількістю!) поправки до ГОСТ 16876-71: г – gh, ґ – g, и – y, і – i, й – j, ь – j (після приголосних).
Апостроф ставиться перед йотованими ja, ju, je, ji, jo за відсутності пом’якшення і для відділення j від наступних голосних у буквосполуках йа, йу, йе, йі, ьа, ьу, ье: Ghryghor’jev, V’juny, pid’jom, Volynj’aghroprom, raj’uprava.
Літера “г” має давню традицію її представлення в латинографічних мовах. Сам знак кирилиці “г” походить від еллінської літери “ / Г” (гама), і їм відповідають дуже близькі звуки (див. [2, с. 69; 3, с. 24]). Латинська літера g теж виникла з еллінської гами , внаслідок чого у світових мовах існує графічна відповідність – g. Це й зумовлює її етимологічний зв’язок з українською “г”: Григорій – Gregory (англ.), графолог – grafolog (чеська), грам – gram (чеська), Грабович – Grabowicz (пол.), Югославія – Jugoslavija (сербохорв.) тощо. Та й потвори типу heohrafija (???) в жодній мові не існує. Отже, латинізоване відображення літери г має неодмінно включати в себе знак g.
З іншого боку, європейська h етимологічно повязана зі словянською х: хата – house (англ.), хліб – hleib (давньонім.), hleifs (гот.), хижина – hûs (давньонім.), Хорватія – Hrvatska (сербохорв.) тощо. За свідченням Агатангела Кримського [11, с. 398 399], послідовники галичанина Якуба Гаватовича, який ще у 1619 році послуговувався польською графікою для української мови, транслітерували літеру „х” як „h”: хрін – hrin.
Знак h традиційно вживається як модифікатор, що унеможливлює неоднозначності сполук ch, kh, sh, shh, zh (specghrupa, p’jatj kgh, lisghosp, Vyshghorod, Zghar). Адже вживання знака h як окремої літери – наприклад, г – призводило б до сплутання ч і цг, ж і зг, х і кг, ш і сг, щ і шг. Це, як зазначено в [2, с. 69; 1, с. 60], враховує і традиції письма в латинографічних мовах світу, де буква h означає невелику зміну фонетичного значення попередньої літери, тобто “модифікує” відповідний елемент: bh, ch, dh, gh, kh, lh, nh, ph, rh, sh, th, wh, zh. Такий вибір відтворює також історію перетворення давньослов’янського проривного [g] в український щілинний [г] – (див. [16, с. 15; 10, с. 82]). Вживання знака "h" як модифікатора дає змогу узгодити сучасну українську латиницю і зі старослов’янським письмом – адже букви іжиця, фіта, юс тощо транслітеруються за допомогою того ж таки модифікатора. Додаткове обгрунтування транслітерації української „г” див у [7; 31; 32].
Відтворення (й, ь) – j забезпечує транслітераційність, нормативність, однозначність і традиційність. У старослов’янській мові голосний дієзний звук переднього ряду [ь] утворював склад і читався як короткий [і] [16, 17], див. також [2,с. 69; 3, с. 24; 4, с. 12] – а саме так зараз інколи називають звук [й]. Отже, літери й та ь мають спільне джерело. Внаслідок такої спільності, йотовані пом’якшують попередній приголосний (якщо немає апострофа). Цю “надлишковість” (це так звана доповнювальність, скалькований з російської термін – додаткова дистрибуція) помітив іще понад 300 років тому відомий слов’янський мовознавець Ю. Крижанич: він навіть пропонував вилучити з кирилиці й: краь, стоь, пеьте, гаь [13, с. 76]. Ось як А. Кримський відгукувався про правопис М. Драгоманова, де замість кириличної й уживалася латинська j, а пом’якшення йотованими передавалося за допомогою ь: „з наукового погляду це був і є найкращий з усіх наших правописів <...> Філологічно цей правопис був би найбільше підхожий для нас, бо він найточніший” [11, с. 407 408]. Високо оцінював цей правопис і М. Скрипник [11, с. 425]: „Всі ці питання безумовно й цілковито відповідають властивостям української мови й дають можливість повніш і правильніш виявити українські слова на письмі”. Сербохорватську розв’язку ь – j вживав Р.О. Якобсон [26]. Застосовується вона і в болгарській латиниці [23, с. 238]. Отже, запис в УЛ відповідає мовній практиці: так, форми Kyjiv, Ukrajina є в чеській та сербохорватській мовах.
Ми передбачили й можливість подавати ь окремо: ~ь~ або jh.
Як і було в ГОСТ 16876 71, буква щ зображується як shh – тобто ш з ”хвостиком” у вигляді h. Це дозволяє також розрізняти прізвища типу Ляшченко (від Ляшко) і Лященко (від Лящ), Сушченко (від Сушко) і Сущенко (від Сущий) тощо.
Транслітерація сприяє й правильному прочитуванню слова – адже в цьому випадку не тільки графічна форма, а й вимова регулюються нормами мови-першоджерела. Так, у записі Kyjiv літера j є показником належності цього слова до слов’янських – отже, й читання має бути відповідним. З іншого боку, штучна форма Kyiv (К‘їв/Кийв/Киів/Київ) такого індикатора не має, а “засобами англійської мови” вона читається хіба що як “Кайв” чи “К’їв”. Самі ж англійці її не сприймають – адже такого витвору не існує в жодній мові. У той же час основна форма – записаний згідно з УЛ автонім Kyjiv – не суперечить численним іншомовним екзонімам, у тому числі англійському Kiev, а сфери їх уживання регулюються згаданими резолюціями ООН. Відповідно до цих резолюцій, автонім Ukrajina (Україна) – це основна форма подання назви нашої держави. Іншомовні екзоніми Ukraine (англ.), Ucrania (ісп.), Ucraina (італ.), Ukraina (пол.), (елл.) тощо – це допоміжні форми, які можуть уживати носії відповідних мов у внутрішньому спілкуванні.
Практичний додаток до цього стандарту – комп’ютерна програма “Українська латиниця” (вона має доповнення у вигляді російської та білоруської частин), на яку 13.11.1995 видане Свідоцтво № 21 ДААСП України.
Додаткова Таблиця 2, де вживаються діакритичні (надрядкові) знаки, може використовуватися там, де необхідно зберегти кількість позицій для букв: у скороченнях та шифрах. Наявність нестандартних літер дещо звужує сферу її застосування.
Таблиця 2: українська латиниця з діакритичними знаками
А а – A a Б б – B b В в – V v Г г – Ğ ğ Ґ ґ – G g
Д д – D d Е е – E e Є є – Ё ё Ж ж – Ž ž З з – Z z
И и – Y y І і – I I Ї ї – Ї ї Й й – J j * К к – K k
Л л – L l М м – M m Н н – N n О о – O o П п – P p
Р р – R r С с – S s Т т – T t У у – U u Ф ф – F f
Х х – Х х Ц ц – C c Ч ч – Č č Ш ш – Š š Щ щ – Ŝ ŝ
Ю ю – Ü ü Я я – Ä ä Ь ь – J j **
* на початку слова, після голосних та апострофа; ** після приголосних
Як видно з дослідження [20], сфера застосування таких таблиць поширюється на систематизацію та каталогізацію бібліографічних даних.
Додаткова Таблиця 3, що є комбінацією Таблиць 1 і 2, може набути певного практичного використання як більш наближена до реальних латинографічних абеток.
Таблиця 3:
комбінована українська латиниця з діакритичними знаками
А а – A a Б б – B b В в – V v Г г – Ğ ğ Ґ ґ – G g
Д д – D d Е е – E e Є є – Je je Ж ж – Ž ž З з – Z z
И и – Y y І і – I I Ї ї – Ji ji Й й – J j * К к – K k
Л л – L l М м – M m Н н – N n О о – O o П п – P p
Р р – R r С с – S s Т т – T t У у – U u Ф ф – F f
Х х – Х х Ц ц – C c Ч ч – Č č Ш ш – Š š Щ щ – Ŝ ŝ
Ю ю – Ju ju Я я – Ja ja Ь ь – J j **
* на початку слова, після голосних та апострофа; ** після приголосних
Високий науковий рівень цієї розробки відзначають вітчизняні та зарубіжні фахівці (див. [5; 6, с. 16 17]). Андрій Д’яков, Тарас Кияк і Зоя Куделько [9, с. 192, 194] називають цю розробку найкращою на сьогодні системою української литиниці і вважають, що вона „цілком може бути запроваджена як універсальна система відтворення українських слів латинкою”. У новому міждержавному транслітераційному стандарті 7.79–2000 „СИБИД. Правила транслитерации кирилловского письма латинским алфавитом” російська та білоруська частини дуже близькі до запропонованих у наших статтях. Комп’ютерну програму „Українська латиниця” встановлено в ряді державних інституцій, у тому числі – Міністерстві внутрішніх справ України. Надбудову нашої схеми східнослов’янської латиниці, яка доступна на сервісі Google Code: http://code.google.com/p/cyr2url/, – використовують в онлайн-словниках (sum.in.ua, rymy.in.ua) [14]. Транслітераційна комісія, створена за розпорядженням Б. Патона з провідних фахівців відповідних галузей Національної академії наук та Академії наук вищої школи України (листи № 129/444 1 від 24.04.2000, №129/665 10 від 09.06.2000, №129/78 від 16.10.2000), яка є „верховним арбітром” у справах транслітерації, 16 листопада 2000 року схвалила нашу розробку і рекомендувала покласти її в основу майбутнього стандарту та транслітераційного доповнення до українського правопису. Комп’ютерну програму “Українська латиниця” встановлено в ряді державних інституцій, зокрема в НБУ імені В. І. Вернадського та МВС України.
Науковий підхід, реалізований у цій розробці, дозволяє узагальнити її на старо- та новоукраїнські (діахронічні) правописні системи – такі, як граматики М. Смотрицького, О. Павловського, М. Лучкая, М. Драгоманова, М. Куліша, М. Максимовича та інші. Відповідних нормативних таблиць, які б забезпечували взаємнооднозначну транслітерацію таких текстів з урахуванням історичного та порівняльного підходів, поки що немає – а це змушує дослідників і систематизаторів користуватися таблицями церковнослов’янської чи російської мов, що не є виправданим і прийнятним. Отже, йдеться про потребу доповнити вищенаведені таблиці УЛ необхідними співвідношеннями літер, зокрема: θ (тета, фіта) – th / θ, ξ (ксі) – x / ĸ, ψ (псі) – ph / þ, υ (іжиця) – ih / í , s – s, ω – ooh / ǒ, кг – qg, Ђ (ять) – ieh / ē, џ – dh / ď, ў – w, j – j, ы – yh / ý, ë – jo / ö, ъ (у кінці слова) – ah / ǎ, ъ (перед йотованими) – ’, э (на початку слова) – e, û – yhh / ŷ, ê – eh / ê, ô – oh / ô, ŷ – uh / û.
Докладне дослідження латинізації історичних українських абеток буде проведено в наших наступних статтях.
Висновки. Використання латиниці, розробленої в ТКПН, дозволяє поставити проблеми транслітерації українських текстів на наукову основу. Необхідно прийняти національний стандарт УЛ.
ЛІТЕРАТУРА
1. Вакуленко М. Правопис – друга натура? // Українська мова і література в школі, 1993, № 11. – С. 59 61.
2. Вакуленко М. О. Як записувати українські власні назви латинкою // Вісн. геодезії та картографії, 1995, № 1(3). – С. 68 72.
3. Вакуленко М. Про “складні” проблеми українського правопису (українська латиниця, запозичені слова та ін.). – К. : Курс, 1997. – 32 с.
4. Вакуленко М. Українська латиниця як стандартизоване доповнення до українського правопису // Бібл. вісник, 1998, № 2. – С. 10 12.
5. Вакуленко М. Штрихи до фасаду державної мови // Вісн. Книжк. палати, 1998, № 10. – С. 16 17.
6. Вакуленко М. Правописні аспекти науки термінології // Вісн. Книжк. палати, 1998, № 11. – С. 15 17.
7. Вакуленко М. Наукові засади відтворювання запозичених та іншомовних слів: інваріантна транскрипція і транслітерація // Вісн. Книжк. палати, 1999, № 10, с. 6–9; № 11, с. 15–18.
8. Вакуленко М. О. Акустичні інваріанти українських приголосних // Науковий вісник кафедри ЮНЕСКО Київського національного лінгвістичного ун ту. – Філологія, педагогіка, психологія. – Вип. 20. – Київ, 2010. – С. 4–16.
9. Д’яков А. С. Основи термінотворення : семантичний та соціолінгвістичний аспекти : [монографія] / А. С. Д’яков, Т. Р. Кияк, З. Б. Куделько. – К. : Вид. дім „Academia”, 2004. – 220 с.
10. Історична граматика української мови / О. П. Безпалько, М. К. Бойчук, М. А. Жовтобрюх та ін. – К. : Радянська школа, 1957. – 475 с.
11. Історія українського правопису XVI XX століття : хрестоматія / упор. В. В. Німчук, Н. В. Пуряєва. – К. : Наукова думка, 2004. – 583 с.
12. Краткий китайско-русский словарь : [около 19000 слов] / сост. Г. М. Григорьев ; под ред. проф. И. М. Ошанина. – М. : ГИС, 1962. – 632 с.
13. Лингвистические задачи / сост. В. М. Алпатов, А. Д. Вентцель, Б. Ю. Городецкий и др. – М. : Просвещение, 1983. – 223 с.
14. Макуха А. В. Ukrainian URL: зворотна транслітерація у будові онлайн-словників та веб-сайтів [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://upload.wikimedia.org/wikimedia/u ... rticle.pdf.
15. Маслов Ю. С. Введение в языкознание / Ю. С. Маслов. – [6 е изд., стереотип.]. – М. : Academia ; СПб. : Филол. фак. СПбГУ, 2007. – 304 с.
16. Мейе А. Общеславянский язык. – М. : Иностр. лит ра, 1951. – 491 с.
17. Москаленко А. А. Історія українського правопису (радянський період). – Одеса, 1968. – 39 с.
18. Прядохин М. Г. Пособие по изучению нового китайского фонетического алфавита. – М., 1960. – 22 с.
19. Реформатский А. А. Транслитерация русских текстов латинскими буквами // Вопр. языкознания, 1960. – № 5. – С. 96 103.
20. Сербін О. Систематизація в добу Київської Русі: аналітичний погляд крізь об’єктив каталогізаційної мотивації // Вісник Книжкової палати, 2011, № 8. – С. 26 30.
21. Сердюченко Г. П. Китайская письменность и ее реформа. – М., 1959. – 56 с.
22. Суперанская А. В. Теоретические основы практической транскрипции / А. В. Суперанская. – М. : Наука, 1978. – 284 с.
23. Тилков Д. Граматика на съвременния български книжовен език / Гл. ред. Д. Тилков. – Том 1. Фонетика. – София : Наука и изкуство, 1982. – 299 с.
24. Тимошенко П. Д. Хрестоматія матеріалів з української літературної мови. – Частина II. – К., 1961. – 348 с.
25. Щерба Л. В. Транслитерация латинскими буквами русских фамилий и географических названий / Л. В. Щерба // Известия АН СССР. Отделение литературы и языка, 1940. – № 3. – С. 118 126.
26. Якобсон Р. О. О латинизации международных телеграмм на русском языке / Р. О. Якобсон // Вопросы языкознания, 1965. – № 1. – С. 111 113.
27. Amery, H. First 500 Words Russian / H. Amery, K. Kirilenko. – Chick-fil-A, Inc. by Frederic Thomas Inc., Naples, Florida, USA, 2003. – 24 p.
28. Dunn C. J. Teach Yourself Japanese / C. J. Dunn, S. Yanada. – London : English Universities Press Ltd, 1965. – 312 p.
29. Ladefoged, P. A Course in Phonetics / Peter Ladefoged. – Orlando : Harcourt Brace ; University of California, 1975. – 196 p.
30. Oesterreichischer Unterstufenatlas / L. Birsak, E. Knabl, J. Breitschopf. – Wien : Ed. Hoelzel, 1989. – 182 s.
31. Vakulenko, M. O. Transliteration Through a Slavonic Latin Alphabet: Saving Information and Expenses / M. O. Vakulenko // Вісн. Київськ. лінгвіст. ун-ту. – Серія Філологія. – Т. 2, №1, 1999. – С. 85 94.
32. Vakulenko, M. Simple-correspondent transliteration through a Slavonic Latin alphabet // J. of Language and Ling. Studies. – Vol. 3, Issue 2. – 2004. – P. 213 228.
See also
http://papers.univ.kiev.ua/article/A_Cy ... n_Na_14836 http://www.nbuv.gov.ua/Portal/natural/n ... ulenko.pdf http://www.philolog.univ.kiev.ua/php/4/ ... 97_504.pdf
Бібл. вісник, 2012, № 2. – С. 15 21
ПИТАННЯ КИРИЛИЧНО-ЛАТИНИЧНОЇ ТРАНСЛІТЕРАЦІЇ У КОНТЕКСТІ СИСТЕМАТИЗАЦІЇ БІБЛІОГРАФІЧНИХ ДАНИХ
Вакуленко Максим Олегович
Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського
In this article, the scientific background, transliteration principles and Cyrillic-Latinic transliteration tables for the Ukrainian language, are given in the context of catalogization of bibliographic data. The problems of inculcation of Ukrainian Latinics are reviewed.
Key words: transliteration, alphabet, letter, Cyrillics, Latinics, simple correspondence, complementary distribution, modificator, systematization, standardization.
В работе изложены научное обоснование, принципы транслитерации и кириллично-латиничные транслитерационные таблицы для украинского языка в контексте каталогизации библиографических данных. Рассмотрены проблемы внедрения украинской латиницы.
Ключевые слова: транслитерация, азбука, буква, кириллица, латиница, взаимная однозначность, дополнительная дистрибуция, модификатор, систематизация, стандартизация.
У статті викладено наукове обгрунтування, принципи транслітерації та кирилично-латиничні транслітераційні таблиці для української мови в контексті каталогізації бібліографічних даних. Розглянуто проблеми впровадження української латиниці.
Ключові слова: транслітерація, абетка, літера, кирилиця, латиниця, взаємна однозначність, доповнювальність, модифікатор, систематизація, стандартизація.
Проблема подання української бібліографічної інформації для міжнародного вжитку є нагальною, але через низку позамовних чинників її ще не вирішено. Актуальність роботи зумовлюється тим, що в Україні досі не прийнято відповідний національний транслітераційний стандарт – а це породжує хаос і неоднозначності при записі українських реалій у міжнародному спілкуванні. Метою цієї праці є викладення системи кирилично-латиничної транслітерації української мови – української латиниці, – придатної для міжнародного представлення українських текстів без втрати інформації. Оскільки систематизація залежить від інформаційного наповнення даних [20, с. 26], то вимога збереження інформації при транслітераційних перетвореннях є особливо важливою для потреб систематизації та каталогізації.
Окремі слова однієї мови “вживляються” в іншу на основі транскрибування (відтворення звуків) і підкоряються її правилам та словотворенню: Сімферополь (з еллінської), Orly (з української). Це – запозичені слова. Але інші – і їх більшість – належать до класу іншомовних: вони лишаються приналежними до “своєї” мови і підлягають лише її законам, а змінюється тільки правописна система, в якій записується дане слово. Це передусім національні власні назви (не екзоніми) та ті загальні назви, які не набули окремого переважного вжитку в іншій мові або підпадають під юрисдикцію даної держави. Для таких слів потрібна транслітерація – спосіб запису, який зберігає національні графічні особливості.
Нагадаємо, що транслітерація – це перезапис літер за допомогою іншого правописного укладу, який регулюється орфографічними нормами даної мови. Тому транслітерована форма повністю рівнозначна вихідній: інформація, яку містить текст, при цьому не спотворюється. На такій особливості транслітерації наголошував і Ю. С. Маслов: “Наукова транслітерація повинна будуватися за принципом взаємнооднозначної відповідності між транслітераційними знаками та графемами оригіналу. Це забезпечить стовідсоткову можливіть зворотного переведення транслітерованого запису” [15, с. 284]. Яскравим прикладом транслітераційної відповідності є представлення тексту за допомогою гаєвиці та вуковиці в сербохорватській мові.
В усьому світі набула поширення латинська графіка. Саме тому Китай, Японія, Ізраїль, Еллада (Греція), Болгарія та інші країни виробили для міжнародного спілкування паралельні латинізовані абетки (див. [12; 18; 21; 28, с. 1; 30; 23, с. 238]). Так, назви Hiroshima, Kawasaki, Burma, Hong Kong, Taiwan, Java, Jamaica, Delhi, Afghanistan, Jerusalem, Iraq, Thessalia, Hania тощо записані не англійською мовою, а відповідними національними латиницями. У містах Еллади назви вулиць подаються у двох формах: елліницею та латиницею. Якщо спиратися на загальноприйняті засади міжмовних взаємовідносин, то й Україну на міжнародній арені повинна представляти державна мова. Для “експортного” запису українських текстів латинськими буквами у документах, угодах, паспортах, друкованих виданнях та картах, міжнародних телеграмах, електронній пошті та в інших телекомунікаційних мережах і т. д. необхідна українська латиниця (УЛ), яка є важливим доповненням до нашого правопису.
За світовими мовними правилами, оригінальне написання власних назв у середовищі іншої мови не змінюється: San-Jose (місто в США), Cojijo (провінція Канади), Gijon, Guadalajara, Volkswagen, Johannesburg, Katja (шоколадка німецької фірми “Bossner”), Ljubljana, Sarajevo, Katowice, Ajax, Juventus, Mroczek, Hercules Poirot (герой оповідань Агати Крісті) тощо. В італійській абетці букви j немає – а назва відомого футбольного клубу “Ювентус” зберегла автентичний латинський запис. На таку “недоторканість” власних назв звернув увагу ще О. О. Реформатський [19, с. 96]. Це так звана орфографічна мовна інтерференція, або орфографічна трансплантація [21, с. 25].
Прийняті й резолюції ООН: IV/20 (1982 р.) – “Про зменшення кількості екзонімів” – та V/13 (1987 р.) – “Про переважність національних офіційних форм географічних назв”. Отже, власні назви, що належать Україні, тобто підпадають під її юрисдикцію, мають записуватися не за чужою латинографічною нормою, а українською латиницею – її державною мовою в міжнародному спілкуванні.
Щодо читання. Власна назва не обов’язково підлягає звичним для даної мови правилам – згадаймо поширену фразу “How do you spell your name?”. Навряд чи прізвище Waugh викликає в носіїв англійської мови менше таких запитань, ніж Jakobson (або ж Jakovenko). У самій же англійський мові двознак ch [ч] може прочитуватись: [ш] (attach, Chicago), [х] (Loch-Ness, Gallacher), [к] (Christy). Тому мрії фонетично підлаштуватися під іншу мову (тобто забезпечити “легке” читання) є нездійсненними. Ще О. О. Реформатський застерігав [19, с. 96], що прагнути до адекватного читання власних назв у інших мовах не варто. Як показано в [2, с. 70 71], в англійській транскрипції неминуче спотворюється написання та звучання слова, а прізвища штучно “помножуються”. Це призводить до штучного ототожнення ряду літер із літеросполученнями, зокрема „щ” і „шч”, „ц” і „тс”, „я” та „іа”, „ю” та „іу”, „є” та „іе”, пом’якшених приголосних із твердими. Тому за допомогою таких систем неможливо розрізнити прізвища, імена та назви Шишченко і Шищенко, Сушченко і Сущенко, Галченко і Гальченко, Банкова і Банькова, Паньківська і Панківська, Лялько та Ліалко, Ліана та Ляна, Медіана і Медяна, Міус і Мюс, Возіанов і Возянов, Гундеріан і Гундерян, Годулян і Годуліан, Левицький і Левитський, Брокгауз і Брохауз, Пії та Пій, Лар’їн і Ларін, Мар’ян і Маріан, Прудіус і Прудюс, Малюс і Маліус, Клаузіус і Клаузюс та багато інших (це так званий „синдром Мартина Борулі”). А прізвище Черняцький “помножується” аж ушістнадцятеро: Черніатскиї/Черніатский/Черніацкиї/Черніацкий, Черніацкиї/Черніацкий/ Черняцкиї/Черняцкий, Черніатськиї/Черніатський/ Чернятськиї/ Чернятський, Черніацькиї/Черніацький/Черняцькиї/Черняцький. Також неможливо правильно відтворювати скорочені слова та абревіатури: кг, лісгосп, ЙЕКО, КІІЦА, УНІАН тощо. Для Києва – штучно придуманий витвір Kyiv – якого немає в жодній мові і через що іноземці вживають екзонім Kiev. А назва Україна записується як Ukraina – за російською латинографічною нормою.
Штучно “помножуються” прізвища і внаслідок транскрибування на декілька різних мов. Так, “занглійщений” Шевчук виглядає як Shevchook, “офранцужений” – як Chevtchouc, “онімечений” – як Schewtschuk. А японці, чехи, німці, французи, араби, елліни та інші освічені народи записують своє прізвище завжди однаково – незалежно від мови, в оточенні якої воно з’являється. Офіційна назва Чехії англійською мовою – Czech Republic. І ніхто не прагне прочитати це як “Кзеч” [5, с. 17]. Не зламали язика англомовці ні на іспанському Хіхоні (Gijon), ні на словенській Любляні (Ljubljana), ні на боснійському Сараєві (Sarajevo).
Транскрипційне відтворення реалій якої-небудь мови графічними засобами іншої, якщо ці реалії не належать цій іншій мові, виправдане лише в одному випадку – на початковій стадії вивчення іноземної мови. Наприклад, при вивченні російської мови носіями англійської наводяться словоформи, вимова яких за правилами англійської мови наближено відтворює російську: петух – pyetookh, бабочка – babachka, велосипед – vyelaseepyed і т. п. [27].
Транслітерація кириличної абетки української та інших східнослов’янських мов має орієнтуватися на споріднені слов’янські мови: адже тільки в цьому випадку можна уникнути проблем зі штучним спотворенням інформації. Підкреслимо, що саме такий підхід пропонував і О. О. Реформатський [19, с. 97]. Автор галицького букваря та граматики Йосип Лозинський активно поширював ідею використання латинської абетки в українському письмі, виклавши 1834 року свою позицію в статті „Про запровадження польської абетки в руську писемність” (див. [24, с. 32; 11, 64]). У правилах орфографії знаного українського громадсько-політичного діяча М. Драгоманова замість кириличної літери й уживалася латинська j, а пом’якшення йотованими передавалося за допомогою ь: синьа ‘синя’ (див. [11, с. 10, 162–167]). Цими правилами послуговувався й І. Франко. Відомий український культурний діяч 19 го століття Антін Кобилянський писав латиницею, близькою до графіки сербохорватської та чеської мов – зокрема, уживав відповідність ь – j [24, с. 32]. Пропонував свій варіант УЛ і С. Пилипенко [17, с. 28]. На таких же засадах розробляли транслітерацію кирилиці й видатні російські мовознавці Л. В. Щерба [25], О. О. Реформатський [19], Р. О. Якобсон [26] та інші. Їхня праця стала науковою основою для міждержавного транслітераційного стандарту ГОСТ 16876 71 (Ст. СЭВ 1362 78).
Щоправда, цей стандарт теж має істотні недоліки. Так, відповідність й – jj не відзначається природністю, а транскрипційне відтворення ь – ’ (“кома вгорі”) порушує саму умову транслітераційності. Крім того, транслітерація йшла через посередництво російської мови (в українській частині це стосується передачі літер г – g, и – i, і – ih, ь – “кома вгорі”).
Транскрипційне відтворення пом’якшення комою вгорі (’), крім порушення транслітераційності, не дозволяє розрізнити велику і малу літери для позначення м’якого знака (ь і Ь), що призводить до порушення вимоги зворотливості: так, написи ТЮМЕНЬ (рос.), ВОЛИНЬ (укр.) переходять у ТЮМЕНь (рос.), ВОЛИНь (укр.). До речі, апостроф є не на кожній клавіатурі, і його часто замінюють лапками (“) – а це неминуче породжувало б додаткову плутанину. Отже, “кома вгорі” незручна навіть для росіян. Ще більш незручна вона для українців: адже апостроф (його немає в російській кирилиці) – це знак відділення від йотованої, а не пом’якшення. Як свідчить [11, с. 10 11], у цій ролі апостоф уживається з 1886 року, коли український лексикограф Є. Желехівський запропонував свою правописну систему (а в староукраїнській писемності в цій функції застосовувався так званий паєрок, який уживав у своїй „Абетці” М. Гатцук – див. [11, с. 11, 82, 84]). Ми звикли, що слово “бур’ян” пишеться з апострофом, а “буряк” – без нього, а не навпаки. Ще в статті „Азбучна війна в Галичині 1859 р.” [11, с. 219] Іван Франко критикував неприродне відтворення м’якшення апострофом.
Крім того, комп’ютер іноді сприймає слово з апострофом як два і в деяких іменах (зокрема, після l, al, el) автоматично замінює букву після апострофа на велику: L'Viv, Al'Bert, El'Vira. Відповідно змінюється ім’я та літера, до якого воно прив’язане (Альберт – Берт, Ельвіра – Віра тощо) – а це значно ускладнює пошук потрібного слова. На сайті погоди за адресою http://weather.yahoo.com/regional/UPXX_K.html ми зустріли цікаву назву: Khmel'Nyts'Kyi. Тому вживання апострофа слід обмежити лише притаманними йому функціями.
УЛ повинна враховувати й умову сумісності зі стандартним кодуванням літер у комп’ютерах.
Звичайно, абетка УЛ має бути єдиною правописною системою літер. По-перше, вживання сторонніх (нелітерних) значків типу зірочки, тире (мінуса), плюса, двокрапки, лапок тощо в ролі яких-небудь букв у ній неприпустиме. Всі нелітерні позначки мають цілком визначені функції, які повинні зберігатися в будь-якому правописному укладі – а вигадувати нову азбуку Морзе, мабуть, не варто. По-друге, одна й та ж буква не може мати кількох різних позначень залежно від її місця – скажімо (qh), (’h), (*h).
Загальну УЛ, розроблену Термінологічною комісією з природничих наук Київського національного університету імені Тараса Шевченка (ТКПН), яка відповідає українській частині ГОСТ 16876-71 із поправками та доповненнями та узгоджується з затвердженими 18 жовтня 1995 року Держстандартом України принципами транслітерації [3, с. 23; 4, с. 11; див. також http://translit.ndivision.net], подано в Таблиці 1.
Таблиця 1: загальна українська латиниця
А а – A a Б б – B b В в – V v Г г – Gh gh Ґ ґ – G g
Д д – D d Е е – E e Є є – Je je Ж ж – Zh zh З з – Z z
И и – Y y І і – I I Ї ї – Ji ji Й й – J j * К к – K k
Л л – L l М м – M m Н н – N n О о – O o П п – P p
Р р – R r С с – S s Т т – T t У у – U u Ф ф – F f
Х х – Kh kh Ц ц – C c Ч ч – Ch ch Ш ш – Sh sh Щ щ – Shh shh
Ю ю – Ju ju Я я – Ja ja Ь ь – J j **
* на початку слова, після голосних та апострофа; ** після приголосних
Ця таблиця вносить незначні (за кількістю!) поправки до ГОСТ 16876-71: г – gh, ґ – g, и – y, і – i, й – j, ь – j (після приголосних).
Апостроф ставиться перед йотованими ja, ju, je, ji, jo за відсутності пом’якшення і для відділення j від наступних голосних у буквосполуках йа, йу, йе, йі, ьа, ьу, ье: Ghryghor’jev, V’juny, pid’jom, Volynj’aghroprom, raj’uprava.
Літера “г” має давню традицію її представлення в латинографічних мовах. Сам знак кирилиці “г” походить від еллінської літери “ / Г” (гама), і їм відповідають дуже близькі звуки (див. [2, с. 69; 3, с. 24]). Латинська літера g теж виникла з еллінської гами , внаслідок чого у світових мовах існує графічна відповідність – g. Це й зумовлює її етимологічний зв’язок з українською “г”: Григорій – Gregory (англ.), графолог – grafolog (чеська), грам – gram (чеська), Грабович – Grabowicz (пол.), Югославія – Jugoslavija (сербохорв.) тощо. Та й потвори типу heohrafija (???) в жодній мові не існує. Отже, латинізоване відображення літери г має неодмінно включати в себе знак g.
З іншого боку, європейська h етимологічно повязана зі словянською х: хата – house (англ.), хліб – hleib (давньонім.), hleifs (гот.), хижина – hûs (давньонім.), Хорватія – Hrvatska (сербохорв.) тощо. За свідченням Агатангела Кримського [11, с. 398 399], послідовники галичанина Якуба Гаватовича, який ще у 1619 році послуговувався польською графікою для української мови, транслітерували літеру „х” як „h”: хрін – hrin.
Знак h традиційно вживається як модифікатор, що унеможливлює неоднозначності сполук ch, kh, sh, shh, zh (specghrupa, p’jatj kgh, lisghosp, Vyshghorod, Zghar). Адже вживання знака h як окремої літери – наприклад, г – призводило б до сплутання ч і цг, ж і зг, х і кг, ш і сг, щ і шг. Це, як зазначено в [2, с. 69; 1, с. 60], враховує і традиції письма в латинографічних мовах світу, де буква h означає невелику зміну фонетичного значення попередньої літери, тобто “модифікує” відповідний елемент: bh, ch, dh, gh, kh, lh, nh, ph, rh, sh, th, wh, zh. Такий вибір відтворює також історію перетворення давньослов’янського проривного [g] в український щілинний [г] – (див. [16, с. 15; 10, с. 82]). Вживання знака "h" як модифікатора дає змогу узгодити сучасну українську латиницю і зі старослов’янським письмом – адже букви іжиця, фіта, юс тощо транслітеруються за допомогою того ж таки модифікатора. Додаткове обгрунтування транслітерації української „г” див у [7; 31; 32].
Відтворення (й, ь) – j забезпечує транслітераційність, нормативність, однозначність і традиційність. У старослов’янській мові голосний дієзний звук переднього ряду [ь] утворював склад і читався як короткий [і] [16, 17], див. також [2,с. 69; 3, с. 24; 4, с. 12] – а саме так зараз інколи називають звук [й]. Отже, літери й та ь мають спільне джерело. Внаслідок такої спільності, йотовані пом’якшують попередній приголосний (якщо немає апострофа). Цю “надлишковість” (це так звана доповнювальність, скалькований з російської термін – додаткова дистрибуція) помітив іще понад 300 років тому відомий слов’янський мовознавець Ю. Крижанич: він навіть пропонував вилучити з кирилиці й: краь, стоь, пеьте, гаь [13, с. 76]. Ось як А. Кримський відгукувався про правопис М. Драгоманова, де замість кириличної й уживалася латинська j, а пом’якшення йотованими передавалося за допомогою ь: „з наукового погляду це був і є найкращий з усіх наших правописів <...> Філологічно цей правопис був би найбільше підхожий для нас, бо він найточніший” [11, с. 407 408]. Високо оцінював цей правопис і М. Скрипник [11, с. 425]: „Всі ці питання безумовно й цілковито відповідають властивостям української мови й дають можливість повніш і правильніш виявити українські слова на письмі”. Сербохорватську розв’язку ь – j вживав Р.О. Якобсон [26]. Застосовується вона і в болгарській латиниці [23, с. 238]. Отже, запис в УЛ відповідає мовній практиці: так, форми Kyjiv, Ukrajina є в чеській та сербохорватській мовах.
Ми передбачили й можливість подавати ь окремо: ~ь~ або jh.
Як і було в ГОСТ 16876 71, буква щ зображується як shh – тобто ш з ”хвостиком” у вигляді h. Це дозволяє також розрізняти прізвища типу Ляшченко (від Ляшко) і Лященко (від Лящ), Сушченко (від Сушко) і Сущенко (від Сущий) тощо.
Транслітерація сприяє й правильному прочитуванню слова – адже в цьому випадку не тільки графічна форма, а й вимова регулюються нормами мови-першоджерела. Так, у записі Kyjiv літера j є показником належності цього слова до слов’янських – отже, й читання має бути відповідним. З іншого боку, штучна форма Kyiv (К‘їв/Кийв/Киів/Київ) такого індикатора не має, а “засобами англійської мови” вона читається хіба що як “Кайв” чи “К’їв”. Самі ж англійці її не сприймають – адже такого витвору не існує в жодній мові. У той же час основна форма – записаний згідно з УЛ автонім Kyjiv – не суперечить численним іншомовним екзонімам, у тому числі англійському Kiev, а сфери їх уживання регулюються згаданими резолюціями ООН. Відповідно до цих резолюцій, автонім Ukrajina (Україна) – це основна форма подання назви нашої держави. Іншомовні екзоніми Ukraine (англ.), Ucrania (ісп.), Ucraina (італ.), Ukraina (пол.), (елл.) тощо – це допоміжні форми, які можуть уживати носії відповідних мов у внутрішньому спілкуванні.
Практичний додаток до цього стандарту – комп’ютерна програма “Українська латиниця” (вона має доповнення у вигляді російської та білоруської частин), на яку 13.11.1995 видане Свідоцтво № 21 ДААСП України.
Додаткова Таблиця 2, де вживаються діакритичні (надрядкові) знаки, може використовуватися там, де необхідно зберегти кількість позицій для букв: у скороченнях та шифрах. Наявність нестандартних літер дещо звужує сферу її застосування.
Таблиця 2: українська латиниця з діакритичними знаками
А а – A a Б б – B b В в – V v Г г – Ğ ğ Ґ ґ – G g
Д д – D d Е е – E e Є є – Ё ё Ж ж – Ž ž З з – Z z
И и – Y y І і – I I Ї ї – Ї ї Й й – J j * К к – K k
Л л – L l М м – M m Н н – N n О о – O o П п – P p
Р р – R r С с – S s Т т – T t У у – U u Ф ф – F f
Х х – Х х Ц ц – C c Ч ч – Č č Ш ш – Š š Щ щ – Ŝ ŝ
Ю ю – Ü ü Я я – Ä ä Ь ь – J j **
* на початку слова, після голосних та апострофа; ** після приголосних
Як видно з дослідження [20], сфера застосування таких таблиць поширюється на систематизацію та каталогізацію бібліографічних даних.
Додаткова Таблиця 3, що є комбінацією Таблиць 1 і 2, може набути певного практичного використання як більш наближена до реальних латинографічних абеток.
Таблиця 3:
комбінована українська латиниця з діакритичними знаками
А а – A a Б б – B b В в – V v Г г – Ğ ğ Ґ ґ – G g
Д д – D d Е е – E e Є є – Je je Ж ж – Ž ž З з – Z z
И и – Y y І і – I I Ї ї – Ji ji Й й – J j * К к – K k
Л л – L l М м – M m Н н – N n О о – O o П п – P p
Р р – R r С с – S s Т т – T t У у – U u Ф ф – F f
Х х – Х х Ц ц – C c Ч ч – Č č Ш ш – Š š Щ щ – Ŝ ŝ
Ю ю – Ju ju Я я – Ja ja Ь ь – J j **
* на початку слова, після голосних та апострофа; ** після приголосних
Високий науковий рівень цієї розробки відзначають вітчизняні та зарубіжні фахівці (див. [5; 6, с. 16 17]). Андрій Д’яков, Тарас Кияк і Зоя Куделько [9, с. 192, 194] називають цю розробку найкращою на сьогодні системою української литиниці і вважають, що вона „цілком може бути запроваджена як універсальна система відтворення українських слів латинкою”. У новому міждержавному транслітераційному стандарті 7.79–2000 „СИБИД. Правила транслитерации кирилловского письма латинским алфавитом” російська та білоруська частини дуже близькі до запропонованих у наших статтях. Комп’ютерну програму „Українська латиниця” встановлено в ряді державних інституцій, у тому числі – Міністерстві внутрішніх справ України. Надбудову нашої схеми східнослов’янської латиниці, яка доступна на сервісі Google Code: http://code.google.com/p/cyr2url/, – використовують в онлайн-словниках (sum.in.ua, rymy.in.ua) [14]. Транслітераційна комісія, створена за розпорядженням Б. Патона з провідних фахівців відповідних галузей Національної академії наук та Академії наук вищої школи України (листи № 129/444 1 від 24.04.2000, №129/665 10 від 09.06.2000, №129/78 від 16.10.2000), яка є „верховним арбітром” у справах транслітерації, 16 листопада 2000 року схвалила нашу розробку і рекомендувала покласти її в основу майбутнього стандарту та транслітераційного доповнення до українського правопису. Комп’ютерну програму “Українська латиниця” встановлено в ряді державних інституцій, зокрема в НБУ імені В. І. Вернадського та МВС України.
Науковий підхід, реалізований у цій розробці, дозволяє узагальнити її на старо- та новоукраїнські (діахронічні) правописні системи – такі, як граматики М. Смотрицького, О. Павловського, М. Лучкая, М. Драгоманова, М. Куліша, М. Максимовича та інші. Відповідних нормативних таблиць, які б забезпечували взаємнооднозначну транслітерацію таких текстів з урахуванням історичного та порівняльного підходів, поки що немає – а це змушує дослідників і систематизаторів користуватися таблицями церковнослов’янської чи російської мов, що не є виправданим і прийнятним. Отже, йдеться про потребу доповнити вищенаведені таблиці УЛ необхідними співвідношеннями літер, зокрема: θ (тета, фіта) – th / θ, ξ (ксі) – x / ĸ, ψ (псі) – ph / þ, υ (іжиця) – ih / í , s – s, ω – ooh / ǒ, кг – qg, Ђ (ять) – ieh / ē, џ – dh / ď, ў – w, j – j, ы – yh / ý, ë – jo / ö, ъ (у кінці слова) – ah / ǎ, ъ (перед йотованими) – ’, э (на початку слова) – e, û – yhh / ŷ, ê – eh / ê, ô – oh / ô, ŷ – uh / û.
Докладне дослідження латинізації історичних українських абеток буде проведено в наших наступних статтях.
Висновки. Використання латиниці, розробленої в ТКПН, дозволяє поставити проблеми транслітерації українських текстів на наукову основу. Необхідно прийняти національний стандарт УЛ.
ЛІТЕРАТУРА
1. Вакуленко М. Правопис – друга натура? // Українська мова і література в школі, 1993, № 11. – С. 59 61.
2. Вакуленко М. О. Як записувати українські власні назви латинкою // Вісн. геодезії та картографії, 1995, № 1(3). – С. 68 72.
3. Вакуленко М. Про “складні” проблеми українського правопису (українська латиниця, запозичені слова та ін.). – К. : Курс, 1997. – 32 с.
4. Вакуленко М. Українська латиниця як стандартизоване доповнення до українського правопису // Бібл. вісник, 1998, № 2. – С. 10 12.
5. Вакуленко М. Штрихи до фасаду державної мови // Вісн. Книжк. палати, 1998, № 10. – С. 16 17.
6. Вакуленко М. Правописні аспекти науки термінології // Вісн. Книжк. палати, 1998, № 11. – С. 15 17.
7. Вакуленко М. Наукові засади відтворювання запозичених та іншомовних слів: інваріантна транскрипція і транслітерація // Вісн. Книжк. палати, 1999, № 10, с. 6–9; № 11, с. 15–18.
8. Вакуленко М. О. Акустичні інваріанти українських приголосних // Науковий вісник кафедри ЮНЕСКО Київського національного лінгвістичного ун ту. – Філологія, педагогіка, психологія. – Вип. 20. – Київ, 2010. – С. 4–16.
9. Д’яков А. С. Основи термінотворення : семантичний та соціолінгвістичний аспекти : [монографія] / А. С. Д’яков, Т. Р. Кияк, З. Б. Куделько. – К. : Вид. дім „Academia”, 2004. – 220 с.
10. Історична граматика української мови / О. П. Безпалько, М. К. Бойчук, М. А. Жовтобрюх та ін. – К. : Радянська школа, 1957. – 475 с.
11. Історія українського правопису XVI XX століття : хрестоматія / упор. В. В. Німчук, Н. В. Пуряєва. – К. : Наукова думка, 2004. – 583 с.
12. Краткий китайско-русский словарь : [около 19000 слов] / сост. Г. М. Григорьев ; под ред. проф. И. М. Ошанина. – М. : ГИС, 1962. – 632 с.
13. Лингвистические задачи / сост. В. М. Алпатов, А. Д. Вентцель, Б. Ю. Городецкий и др. – М. : Просвещение, 1983. – 223 с.
14. Макуха А. В. Ukrainian URL: зворотна транслітерація у будові онлайн-словників та веб-сайтів [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://upload.wikimedia.org/wikimedia/u ... rticle.pdf.
15. Маслов Ю. С. Введение в языкознание / Ю. С. Маслов. – [6 е изд., стереотип.]. – М. : Academia ; СПб. : Филол. фак. СПбГУ, 2007. – 304 с.
16. Мейе А. Общеславянский язык. – М. : Иностр. лит ра, 1951. – 491 с.
17. Москаленко А. А. Історія українського правопису (радянський період). – Одеса, 1968. – 39 с.
18. Прядохин М. Г. Пособие по изучению нового китайского фонетического алфавита. – М., 1960. – 22 с.
19. Реформатский А. А. Транслитерация русских текстов латинскими буквами // Вопр. языкознания, 1960. – № 5. – С. 96 103.
20. Сербін О. Систематизація в добу Київської Русі: аналітичний погляд крізь об’єктив каталогізаційної мотивації // Вісник Книжкової палати, 2011, № 8. – С. 26 30.
21. Сердюченко Г. П. Китайская письменность и ее реформа. – М., 1959. – 56 с.
22. Суперанская А. В. Теоретические основы практической транскрипции / А. В. Суперанская. – М. : Наука, 1978. – 284 с.
23. Тилков Д. Граматика на съвременния български книжовен език / Гл. ред. Д. Тилков. – Том 1. Фонетика. – София : Наука и изкуство, 1982. – 299 с.
24. Тимошенко П. Д. Хрестоматія матеріалів з української літературної мови. – Частина II. – К., 1961. – 348 с.
25. Щерба Л. В. Транслитерация латинскими буквами русских фамилий и географических названий / Л. В. Щерба // Известия АН СССР. Отделение литературы и языка, 1940. – № 3. – С. 118 126.
26. Якобсон Р. О. О латинизации международных телеграмм на русском языке / Р. О. Якобсон // Вопросы языкознания, 1965. – № 1. – С. 111 113.
27. Amery, H. First 500 Words Russian / H. Amery, K. Kirilenko. – Chick-fil-A, Inc. by Frederic Thomas Inc., Naples, Florida, USA, 2003. – 24 p.
28. Dunn C. J. Teach Yourself Japanese / C. J. Dunn, S. Yanada. – London : English Universities Press Ltd, 1965. – 312 p.
29. Ladefoged, P. A Course in Phonetics / Peter Ladefoged. – Orlando : Harcourt Brace ; University of California, 1975. – 196 p.
30. Oesterreichischer Unterstufenatlas / L. Birsak, E. Knabl, J. Breitschopf. – Wien : Ed. Hoelzel, 1989. – 182 s.
31. Vakulenko, M. O. Transliteration Through a Slavonic Latin Alphabet: Saving Information and Expenses / M. O. Vakulenko // Вісн. Київськ. лінгвіст. ун-ту. – Серія Філологія. – Т. 2, №1, 1999. – С. 85 94.
32. Vakulenko, M. Simple-correspondent transliteration through a Slavonic Latin alphabet // J. of Language and Ling. Studies. – Vol. 3, Issue 2. – 2004. – P. 213 228.
See also
http://papers.univ.kiev.ua/article/A_Cy ... n_Na_14836 http://www.nbuv.gov.ua/Portal/natural/n ... ulenko.pdf http://www.philolog.univ.kiev.ua/php/4/ ... 97_504.pdf