Про загадку з відгадкою

Питання та відповіді щодо української мови

Модератор: Анатолій

Відповісти
Max
Повідомлень: 167
З нами з: П'ят грудня 28, 2012 4:34 pm

Про загадку з відгадкою

Повідомлення Max »

Вісник Книжкової палати, №10 (111), жовтень 2005. – С. 39-40

Гадка про загадку з відгадкою
Максим Вакуленко
Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Кожна жінка – загадка, і кожна загадка має одну розгадку:
вона зветься вагітністю.
Ф. Ніцше. Так говорив Заратустра

Наше суспільство помалу починає виявляти інтерес до краси й чистоти мови та мовлення. Не боїмося зазирати у словник (за порадою Максима Рильського), слухаємо навчально-пізнавальні передачі, цікавимося порадами різноманітних знавців... Та деякі слова в українській мові так і навертають на роздуми – а виниклі питання гостро потребують вичерпних відповідей. Чому, наприклад, у словах загадка, закришка, замазка, заслінка, затичка тощо треба наголошувати перший склад, коли в словах загаданий, загадковість, загадати, закривати, закритий, замащувати, замазаний, заслонити, затикати, позатикувати та ін. наголошується середина слова? Тим більше, що поруч існують подібні слова з наголосом на другому складі: загатка, задачка, задишка, заливка, замашка, заминка, замітка, зарядка, затравка, заявка і т. п.? Скидається на те, що подекуди наш правопис аж надто непослідовний. Мабуть, щоб вороги не здогадалися... Але, на жаль, плутаються насамперед не вороги, а ми з вами.
Проблема не така вже й проста, і голими ультрапатріотичними гаслами тут не відбудешся. Щоб виявити закономірності, яким підлягають подібні лексичні ряди, та виробити доречні рекомендації для творців і споживачів правопису, потрібен науковий підхід – і в цьому випадку стають у нагоді методи науки термінології [1].
Спочатку пошукаймо подібні трискладові слова, які починаються на „за” і закінчуються на „ка” – тобто застосуємо статистичний метод. А згідно з „Орфографічним словником української мови” [2], двадцять шість слів мають наголос тільки на другому складі: завалка, заварка, завивка, завіска, загайка, загатка, задачка, задишка, закваска, заливка, замашка, заминка, замітка, заначка, заничка, запайка, запалка, запарка, запаска, записка, заправка, зарубка, зарядка, засланка, затравка, заявка. Дозволяється наголос лише на першому складі також у двадцяти шести словах: забавка, завертка, завитка, загадка, заклепка, закривка, закришка, закріпка, закрутка, замазка, запірка, запонка, засідка, засічка, заскочка, заслінка, засмажка, застібка, застілка, засувка, затичка, затірка, затулка, зачіпка, зачіска, защіпка.
Кілька слів із подвійним наголосом поки що не беремо до уваги.
Тут ми не врахували два слова, скалькованих із російської: застилка (рос. застилка) і застіжка (рос. застёжка). Застилка – то взагалі дивовижний витвір (так і уявляється його автор чи носій – колоритна бабця з глухого хутірця). Як утворити від цього іменника дієслово? Застиляти, чи що? На нашу думку, ці слова є типовими прикладами суржику і лише засмічують мову – адже вони мають нормативні варіанти (наведені вище): застілка та застібка відповідно. Але калька запонка тут подана, тому що кращого відповідника немає.
Є тридцять п’ять подібних слів із наголосом на другому складі, які вживаються без суфікса „к”: забава, забара, заблуда, забора, завада, завала, завіса, загата, загреба, загроза, задира, задума, задуха, зажура, заміна, замова, замурза, зануда, запара, заплава, заплата, запона, заправа, зараза, зарука, засада, засіка, заслона, заслуга, засмага, застава, засуха, затока, затрата, затула.
Два слова без суфікса „к” мають наголос на першому складі: залоза, заноза.
Не ввійшли в цей словник, але вживаються в літературі та усній мові такі слова: забудка (та, що „стратка” в дитячих іграх), забрьоха, залука.
Отже, маємо фактично однакову кількість слів, які починаються на „за” і закінчуються на „ка”, із наголосом тільки на першому або тільки на другому складі. Тому сам лише статистичний метод не дає змоги вивести загальне правило, яке має регулювати правильне наголошування таких слів.
А тепер підключаємо аналітичний метод.
По-перше. Погляньмо, чи стануть у нагоді подібні слова без суфікса „к”. З одного боку, слів із наголошеним другим складом значно більше. Але як співвідносяться вони зі словами, які мають суфікс „к”? Тому подивимося, що відбувається при додаванні цього суфікса в тих словах, які можуть уживатися з ним і без нього. У п’яти словах при додаванні суфікса „к” наголос „рухається” на перший склад: забава – забавка, запона – запонка, заслона – заслінка, засмага – засмажка, затула – затулка. А тепер слід відкинути паронімічні пари (близькі за написанням, але різні за значенням слова) – адже саме в цих парах зміщення наголосу є дуже бажаним для розрізнення значень цих слів. Таких пар дві: запона – запонка, засмага – засмажка. Отже, лишається три слова, де при додаванні суфікса „к” наголос „прагне” сам собою перейти на перший склад.
У шести словах при додаванні суфікса „к” наголос лишається на другому складі: завіса – завіска, загата – загатка, задача – задачка, запара – запарка, заправа – заправка, застава – заставка. Остання пара є виразно паронімічною, але наголос на перший склад не переходить. Така стабільність наголосу свідчить про те, що наголошеність другого складу – порівняно з першим – є переважною. Це узгоджується і з загальною тенденцією наголошування: середину слова наголошувати легше, тому наголос частіше падає на середній склад. Таким чином, опосередкований порівняльний аналіз показує, що певну перевагу в наголосі повинен мати другий склад.
По-друге. Подивімося, як впливає на місце наголосу наявність чи відсутність афікса „(к)а”. Є двадцять таких пар: завала – завал, завертка – заверт, зав’язка (предмет) – зав’язь, зав’язка (початок) – зав’язь, задумка – задум, закладка (у книзі) – заклад, закладка (у сенсі „закладання”) – заклад, закріпка – закріп, закрутка – закрут, закупка (куплене) – закуп, закупка (закуповування) – закуп, запалка – запал, запаска – запас, записка – запис, зарядка – заряд, заскочка – заскік, заслінка – заслін, заслона – заслін, зачіпка – зачіп, защіпка – защіп. Як бачимо, у більшості випадків наголос залишається на своєму місці. Тобто правило таке: афікс „(к)а” не зміщує наголосу. Винятки складають три слова з подвійним наголосом – зав’язка, закладка, закупка – а також слова записка, заскочка, заслінка. Що стосується слів зав’язка та закупка, то тут наголос якраз на своєму місці: вони цілком співставні зі словами зав’язь і закуп відповідно. А от слово закладка (в книзі) аж ніяк не пов’язується з закладом – а швидше із закладкою (у значенні „закладання”). Очевидно, що й тут доречнішим був би наголос на другому складі. Так само природніше було б у слові записка наголошувати перший склад, а у словах заскочка і заслінка – другий.
По-третє. Перевіримо, як змінюється наголос за відсутності / наявності префікса „за”. Є тридцять одна така пара: завалка – валка, заварка – варка, зав’язка – в’язка, загадка – гадка, загатка – гатка, задача – дача, задума – дума, задумка – думка, закладка – кладка, заклейка – клейка, заклепка – клепка, закришка – кришка, замазка (маса) – мазка, заміна – міна, замітка – мітка, замова – мова, заничка – ничка, запайка – пайка, запара – пара, запарка – парка, заплата – плата, заправа – права, заправка – правка, зарубка – рубка, засічка – січка, заслуга – слуга, засмажка – смажка, заставка – ставка, затичка – тичка, затрата – трата, заявка – явка. Отже, загальне правило свідчить: додавання префікса „за” не призводить до зміщення наголосу на перший склад. Винятків дев’ять (це трохи менше третини): загадка, заклейка, заклепка, закришка, замазка, засічка, засмажка, заставка, затичка. Випадання цих слів із загального правила посилюється й тим, що однокореневі слова з іншими префіксами мають наголос на другому складі (виняток складає, як завжди, лише префікс „ви-”): відгадка, розгадка, наклейка, розклейка, відмазка, відсічка, насічка, підсмажка, підставка, переставка, доставка, відставка. Очевидно, що більш придатне місце для наголосу в цих словах – другий склад. До речі, у тритомному „Російсько-українському словнику” [3] (1968 року видання) слова заклепка, засічка подаються з подвійним наголосом, а замазка має наголос на другому складі. Тобто три з дев’яти „виняткових” слів зробилися такими зовсім нещодавно – якихось 11 років тому.
Тепер підведемо підсумки нашого дослідження. Використавши статистичний та аналітичний методи науки термінології, ми спостерегли три правила, що діють при наголошуванні трискладових слів, які починаються на „за” і закінчуються на „ка”. Причому для більшості слів діє окремо або друге, або третє правило.
Перше правило – тенденцію до наголошення середини слова – порушують усі слова з наголосом на першому складі, крім запонка та засмажка (де наголос допомагає розрізняти пароніми); друге – узгодження наголосу з безафіксною формою – слова закладка (в книзі), записка, заскочка і заслінка; третє – збереження місця наголосу при додаванні префікса „за” – слова загадка, заклейка, заклепка, закришка, замазка, засічка, засмажка, заставка, затичка.
Отже, „слова-порушники” можна розділити на 2 групи. До першої групи належать умовно неправильні слова, що порушують тільки одне правило – і їх можна залишити без змін: записка, засмажка (останнє слово насправді порушує два правила, але узгоджується з законом паронімічного зсуву наголосу – тому відбувається своєрідна „компенсація”, і лишається одне „ефективне” порушення). До другої групи віднесемо ті одинадцять (із понад шістдесяти) слів, які порушують два правила – вони наголошені безумовно неправильно, і їх варто було б виправити: закладка (в книзі) – на закладка, заскочка – на заскочка, заслінка – на заслінка, загадка – на загадка, заклейка (з подвійним наголосом) – тільки на заклейка, заклепка – на заклепка, закришка – на закришка, замазка – на замазка, засічка – на засічка, заставка (з подвійним наголосом) – тільки на заставка, затичка – на затичка.
Такі зміни до правопису зробили б наше мовлення природнішим і логічнішим, а також зменшили б кількість винятків. То, може, наблизимо нашу мову до здобутків науки?

1. Вакуленко Максим. Російсько-український словник фізичної термінології / За ред. проф. О. В. Вакуленка. – Київ: Поліграфічний центр Київського університету імені Тараса Шевченка, 1996. – 236 с.
2. Орфографічний словник української мови. Близько 120000 слів / Уклад.: С. І. Головащук, М. М. Пещак, В. М. Русанівський, О. О. Тараненко. – К.: Вид-во „Довіра”, 1994. – 864 с.
3. Русско-украинский словарь // Голова ред. колегії акад. АН УРСР І. К. Білодід. Тт. I-ІІІ. – Вид-во Наукова думка, Київ, 1968.
Відповісти

Повернутись до “Мовні консультації”