r2u.org.ua / e2u.org.ua

Ссылка (цитата, выдержка откуда-л. или указание источника, на которые ссылаются в тексте) — покликання.

У різних виданнях, передусім засобах масової інформації, часто послуговуються дієсловом посилатися та іменником посилання зі значенням “уривок, витяг із якого-небудь твору, на який покликаються у викладі, з точною назвою джерела та вказівкою на відповідну сторінку”. Напр.: Критик посилається на переклади С. Руданського і П. Ніщинського (К. Забарило); При цьому прес-служба посилається на дані дослідників, що вивчали цю проблему останні роки (Українська правда, 21.01.2008); Мінськ посилається на документи митного союзу, якими не передбачено встановлення мита у торгівлі між цими державами (Україна молода, 10.03.2010); Докази, посилання на офіційні документи, заклики до компромісу не подіяли (Дзеркало тижня, 12.12.2009).

Останнім часом паралельно почали вживати дієслово покликатися та іменник покликання, що мають єдине значення – “вказувати на кого-, що-
небудь для підтвердження або виправдання чогось; наводити що-небудь як доказ”, пор.: Однак у розв’язанні спорів належало покликатися на свідків – отже, їх присутність була обов’язковою (Б. Тищик); ..рапорт став першим реальним текстом, на який українська сторона може покликатися у своїх розмовах з Європейською комісією (Україна молода, 6.08.2007); Покликання – це текст, що розміщується в кінці сторінки й відмежовується від основного тексту горизонтальною рискою (http://www.doc.lviv.ua/showcat_langofpapers.php). Таке вживання спирається на традицію, зафіксовану в різних стилях української літературної мови. Напр.: Треба.. звернутися.. до експерта Антона Петровича Ейсмонда, покликаючись на мою рекомендацію (М. Коцюбинський); Коли я раз попробував бути премудрим і покликатися на свою рівність перед законом, то дістав позаушника (І. Франко); У дужках подаються покликання на третю, найпізнішу посторінкову пагінацію Хлєбниковського кодексу, яка найкраще відчитується в цьому виданні (Я. Книш).

Отже, органічнішими для української мови в згаданому значенні є дієслово покликатися та іменник покликання.

Тетяна Івасишина
Українська мова, 2010, № 1

Слабенький аргумент, як на мене:

Грінченко:

Посила́тися, -ла́юся, -єшся, сов. в. післа́тися и посла́тися, -шлю́ся, -шле́шся, гл.
1) Посылаться, послаться, быть посланнымъ.
2) — ким. Только сов. в. Посылать кого. Чи післатись за чим, чи що треба кому, то ким, як не ретором? Св. Л. 227. Вміла сь, мати, дочкою сь посилати. Грин. ІІІ. 510
3) Свататься, посылать сватовъ. Послався до неї, вона й рушники подавала. Рудч. Ск. II. 49. Посилався до дівчини та не сподобався, посилався цілий год хотів її взяти, — нагодила дідча мати товариша в хаті. Гол. І. 252.
4) Ссылаться, сослаться. Послався циган на свої діти. Посл.

На «покликатися» Грінченко взагалі нічого не дає

Інші словники:
АС:

Ссылаться на закон – посила́тися (поклика́тися) на зако́н (на пра́во)

Ізюмов:

Ссылаться, сослаться – (на кого, на что) посила́тися, -ла́юся, -ла́єшся, посла́тися, -шлю́ся, -шле́шся, поклика́тися, -ка́юся, -ка́єшся, покли́катися, -чуся, -чешся

Дорошенко

Посылаться, послаться на кого, на что – посила́тися, посла́тися, накликуватися, поклика́тися на кого, на що.
Ссылаться, сослаться (на кого, на что) – поклика́тися, покликатися, посила́тися, посла́тися

Войткевич

-ся на кого, на что – посилатися, послатися на кого, на що, покликатися, покликатися на кого, на що,

Вирган:

Делать, сделать ссылку на что – посилатися, послатися (покликатися, покликатися) на що.

тобто більшість словників дає «посилатися» спочатку, а потім вже «поклика́ння», окрім того інші значення «посилатися» в сучасній мові непоширені, тож проблеми з ним не виникає. Натомість з «покликанням» проблеми є — якщо не ставити наголос то його легко прочитати (і більшість так і зробить) як «покли́кання», яке досить поширене в сучасній мові.
Отже ми міняємо шило на мило і потім ще мусимо ставити наголос, щоб не було плутанини.

Менше з тим, для позначення іменника (hyperlink), я б задоволенням поміняв «посилання» на щось без цього «-ання», напр. «ланка», але міняти одне -ання на друге, яке ще внесе плутанину без наголосу не бачу сенсу.

Загалом мова розвивається . От приклад. У словнику Грінченка є прикметник "учений". У Голоскевича є вже й іменник "учений". Слово "науковець" значно пізніше, але суттєво краще на позначення людини, яка займається наукою, тому "учений" (як іменник) піде, дуже сподіваюся , на пенсію (попри довшу історію). Або, скажімо, є "вираз" і новіший "вислів" тощо. Тут трохи історія складніша. На відміну від Антоненка-Давидовича і Пономарева, я , скажімо, не вважаю, що "вираз" має піти на пенсію в частині мовного звороту (і залишитися тільки як вираз обличчя чи математичний тощо), але принаймні "вислів" має право на існування і має певну перевагу, бо однозначніший .
А щодо поширеності/непоширеності, то воно то так, але й проблем не виникає і з розрізнянням покли́кання і поклика́ння, навіть якщо не ставити наголоси. От, наприклад, у своїй статті "Про сучасну українську тлумачну лексикографію" (є на сайті) В.Німчук вживає тільки покликання (і то без наголосу) і плутанини нема (бо є контекст). Хоч теоретично, можуть бути труднощі. Наприклад, фраза: "Що це за покликання?" (без контексту не розбереш про що йдеться).
Як на мене, можна користуватися обома словами Це як "тримати" і "держати" тощо. Перевага в посилатися/посилання – в більшій поширеності, перевага в покликатися/поклика́ння – в однозначності (а це суттєво в точних текстах).
Щодо внутрішньго змісту. На підтвердження своїх слів ви звертаєтеся за підтримкою до когось, на кшталт: "Іване, підтвердь мої слова" (це покликання Івана на підмогу), або кажете: "Можете звернутися до Івана, він підтвердить" (це посилання невірних до Івана). Перший варіант мені видається елегантнішим .
Щодо гіперлінка, то є слово "поклик", і це природне слова з ряду покликатися/покликання, а "посила" нема. І це ще один аргумент на користь. Але це теж з розряду "слабеньких" аргументів . Долучи до обговорення спільноту зі словниканету. Почитаємо, що скажуть

Кувалда писав:Щодо гіперлінка, то є слово "поклик", і це природне слова з ряду покликатися/покликання, а "посила" нема. І це ще один аргумент на користь. Але це теж з розряду "слабеньких" аргументів .

ну от в наших словниках такого значення «посил» немає: зов, клич, восклицание, возглас...

ну так буде . Залишилося тільки розширити його значення (і то не надто суттєво). Ці значення всі досить близькі. Та й бачу, що в англ.-укр. "поклик" уже є.

а як щодо «(гіпер)ланка» для hyperlink? коротке, всім зрозуміле, усталене значення і добре пасує до піктограми (hyperlink переважно зображують двома-трьома ланками ланцюжка)

Може все ж таки краще покликування? Додаємо один зайвий склад (= дві букви), але уникаємо так непотрібної омонімії зі словом покликання (з наголосом на другому складі). Такий варіянт є в Російсько-українському словнику ділової мови 1930р. (М. Дорошенко, М. Станиславський, В. Страшкевич). Дієслово покликуватися є, наприклад, у Синявського: «... пороблено параграфи, на які легше покликуватися, ніж на самі явища...» («Порадник української мови»).

І я за покликання.

Анатолію, покликування відповідатие дієслову, що характеризиє тривалу або повторювану дію, а покликання – разову (і це відповідає сутті - джерело в праці вказують зазвичай раз).
Наталю...

Кувалда писав:Анатолію, покликування відповідатие дієслову, що характеризиє тривалу або повторювану дію, а покликання – разову (і це відповідає сутті - джерело в праці вказують зазвичай раз).
Наталю...

Чому дивуватися? Посилання ж бо кацапізм. Це я маю такого смайлика Вам вліпити.