r2u.org.ua / e2u.org.ua

Стаття В.Німчука в "Українській мові" (№3, 2012).
Про сучасну українську тлумачну лексикографію

Ця публікація змушує замислитися.

Складається враження, що нам тут просто хочуть добре промити мізки. Заходить на сайт неупереджена людина, яка любить українську мову і хоче щось хороше для неї зробити. А тут - гвалт, крик: ату його! Ось і починає вона думати: які ТІ всі погані і які ЦІ хороші.

Насправді ж у нашому рідненькому мовознавстві не все так однозначно просто. Я би не ділив людей на "своїх" і "чужих", а створював умови для того, щоб було більше фахових, компетентних думок і менше заполітизованих, невіглаських.

Стаття суто політична. І так видається, що найкраще було б уникати таких публікацій тут. Це для майданів, а не творців українського слова. І навряд чи шановне панство знайоме з усіма деталями того конфлікту, який існує між Інститутом української мови та Українським мовно-інформаційним фондом.

Якщо цю публікацію тут помістили, то виникає резонне питання: а якщо УМІФ напише відповідь на статтю В. В. Німчука, її теж тут опублікують? Чи цензура не пропустить? Адже там можуть бути не зовсім приємні факти для автора.

І ще питання: ми всі маємо стежити за цією мишожабодраківкою і за цим прикладом організовувати роботу над "Народним словником"? Тобто "бий свій свого..."?

Цікавий штрих. У 2010 році в журналі "Українська мова", де В. В. Німчук є головним редактором, я намагався опублікувати матеріал про українську латиницю. Де, зокрема, трохи було й про неетичні дії голови ТК 19, який порушив норми наукової етики і "забув" послатися на джерела використаних ним думок і розробок, а також намагався обманути наукову громадськість (дещо про це є тут: http://h.ua/highforum/1396/1). Але статтю не прийняли, покликавшись на те, що я буцімто зводжу особисті рахунки з опонентом. Ще й навели цитату з твору, який я критикував, і заявили, що вона є неправдою. В. В. Німчук добре знає, хто є хто в питаннях транслітерації, оскільки він був головою Транслітераційної комісії, яка 16 листопада 2000 року схвалила саме нашу розробку. До речі, цей матеріал опублікувало чимало інших, незаангажованих видань. І ось раптом В. В. Німчук вирішим проявити принциповість і виступити проти плагіату. Якась ця принциповість однобока: тільки проти "чужих". Чи далеко зайдемо з такими підходами до наукових справ?

Продублюю й тут.
Шановний, Maxе!
Як на мене, стаття Німчука насамперед наукова. Мені вона не дуже подобається, але з інших причин (і було навіть бажання покритикувати ). Я не шанувальник СУМу, і не вважаю його вершиною української лексикогафії, хіба совєтської). Але в нього теж є плюси, хоча було б краще розглянути мінуси, бо ці мінуси продовжують і далі волочити за собою академічні мовознавці. УЛІФу це стосується насамперед, але й стосується Ін-ту укрмови також. Якщо УЛІФ напише свою відповідь (чи Ви за нього), то може/можете розмістити на сайті. Тільки без мишожабодраківки і щоб була добре підготовлена. Бо критика буде.

Дякую за увагу до моєї репліки.
Мусимо погодитися, що наші погляди на поняття "науковість" дещо різняться.
Для мене науковість - це насамперед пошук наукової істини, а не хвицяння опонента за найменшої нагоди. Я часто цитую праці В. В. Німчука в галузі історичного мовознавства (так само, як і роботи В. А. Широкова в галузі лексикографії), але цю навряд чи буду. Він сам собі підмочив авторитет, ув'язавшись у таку невдячну справу.
Переконаний, що будь-яке роздмухування конфлікту між ІУМ і УМІФ є шкідливим для українського мовознавства. Тут уже буде не до науки, а хто кому краще "вріже". А такої розкоші Україна собі дозволити не може. Тому всі спроби втягнути мене в цю жабомишодраківку є марними.
До речі, вітчизняні мовознавці переконані в тому, що СУМ - вагомий здобуток української лексикографії. І тут нема ради.
Зможете назвати повніше джерело?

було б дивно, коли б "вітчизняні мовознавці" вважали свою роботу "невагомим здобутком" .
Я не маю бажання і часу критикувати СУМ, соцреалізм і побудову світлого майбутнього.
Стосовно "хвицяння", то я його в статті Німчука не помітив. Але помітив загалом, що українським мовознавцям (академічним насамперед) явно бракує атмосфери критики. Було б добре, якби вона нарешті виникла і вони врешті второпали, що дуже часто на гору видають різноманітну херню, якої б було куди менше, коли б вони не проголошували істини зі свого горба мовознавчого, а почали нарешті вчити українську мову і не інформувати, а комунікувати з україномовцями. А поки цього не буде всі ці "вершини" лексикографічні і надалі складатимуться з борошна, тирси і алебастру. На кшталт СУМу.

Дякую за відповідь.

Андрій підкинув іще одну ідею, розмістивши словник Кочерги й Мейнаровича. Цей словник фактично поглинув екологічний словник покійного Тимотея Балабана, але цього прізвища серед авторів немає. Це не хвилює Василя Васильовича, бо хто ж піде проти своїх.
Також Василь Васильович воліє не помічати численні мовні та лексикографічні негаразди в тому словнику.
А коли йдеться про СУМ - реакція є. Отакі подвійні стандарти.
І допоки вони пануватимуть, матимемо в правописі не порядок, а хаос, політику та релігію. Згідно з принципом Ле Шательє - Брауна в мовній сфері (див. http://www.slovoichas.in.ua/index.php?o ... &Itemid=34).

А щодо "вчити українську мову" - тут я повністю згоден.
Але ж не хочуть бо. І ІУМ подає приклад. Зокрема, йдеться про рекомендації правопису слів англійського походження в "Українській мові" №1 за 2010 рік. У комісії немає жодного знавця англійської мови - але радять.

І це ще не все. Нещодавно перед тим я заносив у редакцію "УМ" рукопис статті щодо акустичних характеристик звуків української мови, яка відображає результати моїх досліджень за програмою Фулбрайта. Рецензувати доручили Л. Хоменко, як вона сама зізналася. Її вердикт зводився до такого: "результати цікаві, але я їх не розумію, тому публікувати не варто". Ну, не зрозуміла людина, про що мова. Може, її не вчили, що таке плоска хвиля, що таке відношення чисел...
Зате в тому ж 2010 році виходить її стаття, де вона використовує мої ідеї про інваріантні відношення формантних частот і про інтонування мовлення. Так-так, саме з тої, рецензованої нею статті. Так, без жодного посилання на першоджерело.

І це ще не все. Ту саму статтю я відіслав у міжнародний журнал "Slavia", який її опублікував (є в "Мовних консультаціях"). Мабуть, там грамотніші рецензенти...

І мене не дивує, що мої результати в галузі акустичної фонетики викликають інтерес за кордоном, а тут їх "не розуміють". Це відображає наш "академічний" мовознавчий рівень.

І годі говорити про створення вітчизняних розпізнавачів мовлення, значно кращих за зарубіжні аналоги: наше академічне мовознавство ще не доросло навіть до розуміння теоретичних підстав для такого прориву. От списувати навчилися добре.