Ця примхлива літера Ґ
Додано: Суб вересня 22, 2012 9:37 pm
На моє переконання, в українській вимові ніколи не буде систематично вживатися дзвінкий м'якопіднебінний проривний звук [g]. Його усне вживання так і залишиться спорадичним та ситуативним, тому вважаю, що при виробленні правил уживання на письмі літери "ґ" в словах іншомовного походження не варто керуватися фонетичними міркуваннями, не поділяти слова на адаптовані та неадаптовані, а просто виходити з їхнього написання в тій мові, звідки їх було запозичено. Так, для ґерманських мов (за винятком анґлійської) та латини все просто — "ґ" замість "g" і "г" замість "h". З анґлійською та сучасними романськими мовами виникає певний нюанс, пов'язаний з "g" перед "e", "i" та "y"; а в усьому іншому все так само. Оскільки більшості діалектів арабської мови та івритові властиве задньоязике фрикативне [ɣ], то його слід передавати через "г". Та чи не найбільше в українській мові запозичених слів, що мають ґрецьке походження. Наскільки мені відомо, мовознавці наполягають на тому, що їх треба писати через "г", бо в самій ґрецькій літера "γ" передає задньоязике фрикативне [ɣ]. Та тут варто зробити уточнення, що це стосується новоґрецької мови — проте українська з неї запозичила мало (якщо взагалі щось запозичила). Той величезний масив слів ґрецького походження, що має наша мова, прийшов до нас або з церковнослов'янської, або з західноєвропейських мов, які, своєю чергою, запозичили їх з давньоґрецької мови, в якій "γ" читалась як [g]. Тому "ґ" слід писати і в таких словах, як "біолоґія", "педаґоґ", "фотоґрафія" тощо. А як їх читати — це вже справа кожного окремого мовця. Особисто я зазвичай вимовляю їх через наше гортанне українське [ɦ].
------------------------------------------------- Додано згодом --------------------------------------------------
Як бачу, моя пропозиція не сприймається. Та все одно я вирішив сформулювати моє просте правило (принаймні простіше, ніж усі пропозиції від фахівців-лінґвістів), а також пропоную свій варіант правил вимови для "ґ".
-----------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
Вживання ґ та г в запозичених словах
та іншомовних іменах і власних назвах
Літерою ґ передається на письмі непалаталізована g в словах романського та ґерманського походження і літера γ в словах ґрецького походження.
Літерою г передається гортанна (не німа) h у словах романського та ґерманського походження і аспірація (придихання), що позначається діакритичним знаком „тонос“, у словах ґрецького походження.
Також г пишеться в словах тюркського, арабського, іранського та єврейського походження, а також в іменах і власних назвах із цих мов.
Традиційно, запозичення з російської, білоруської та болгарської мов і відповідні імена та назви пишуться через г. Для слов’янських мов з латинською писемністю діє правило для романських і ґерманських мов, за винятком того, що літера h із ґайовиці (латинська абетка для південнослов’янських мов) передається через х.
Правила вимови літери ґ
1. Літера ґ вимовляється дзвінко:
(а) на початку слова — ґрупа, ґалерея;
(б) коли перед нею або після неї стоїть інша приголосна — проґноз, енерґія;
(в) після будь-якої голосної і перед а, о та у — діаґональ, реґалія;
(г) незалежно від безпосереднього оточення у разі, коли в попередньому складі також присутня ґ, яка відповідає правилам (1а), (1б) або (1в) — педаґоґічний, ґроґ.
2. Літера ґ вимовляється глухо:
(а) після будь-якої голосної й перед е, і та и, якщо це не суперечить правилові (1г) — леґ[г]енда, маґ[г]ія;
(б) після будь-якої голосної наприкінці слова, якщо це не суперечить правилові (1г) — епілоґ[г], герцоґ[г].
------------------------------------------------- Додано згодом --------------------------------------------------
Як бачу, моя пропозиція не сприймається. Та все одно я вирішив сформулювати моє просте правило (принаймні простіше, ніж усі пропозиції від фахівців-лінґвістів), а також пропоную свій варіант правил вимови для "ґ".
-----------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
Вживання ґ та г в запозичених словах
та іншомовних іменах і власних назвах
Літерою ґ передається на письмі непалаталізована g в словах романського та ґерманського походження і літера γ в словах ґрецького походження.
Літерою г передається гортанна (не німа) h у словах романського та ґерманського походження і аспірація (придихання), що позначається діакритичним знаком „тонос“, у словах ґрецького походження.
Також г пишеться в словах тюркського, арабського, іранського та єврейського походження, а також в іменах і власних назвах із цих мов.
Традиційно, запозичення з російської, білоруської та болгарської мов і відповідні імена та назви пишуться через г. Для слов’янських мов з латинською писемністю діє правило для романських і ґерманських мов, за винятком того, що літера h із ґайовиці (латинська абетка для південнослов’янських мов) передається через х.
Правила вимови літери ґ
1. Літера ґ вимовляється дзвінко:
(а) на початку слова — ґрупа, ґалерея;
(б) коли перед нею або після неї стоїть інша приголосна — проґноз, енерґія;
(в) після будь-якої голосної і перед а, о та у — діаґональ, реґалія;
(г) незалежно від безпосереднього оточення у разі, коли в попередньому складі також присутня ґ, яка відповідає правилам (1а), (1б) або (1в) — педаґоґічний, ґроґ.
2. Літера ґ вимовляється глухо:
(а) після будь-якої голосної й перед е, і та и, якщо це не суперечить правилові (1г) — леґ[г]енда, маґ[г]ія;
(б) після будь-якої голосної наприкінці слова, якщо це не суперечить правилові (1г) — епілоґ[г], герцоґ[г].
Ви ж пропонуєте ґ не вимовляти взагалі, а це порушенням іншого принципу правопису — фонетичного.
Чи в нас письмо живе одним життям, а вимова іншим, паралельним?
З якого б це дива?