r2u.org.ua / e2u.org.ua

Рос.-укр. словник сучасної мови дає такий наголос:
Разрешающий –
1) що дозволяє, (сигнал, знак) дозвільний; (наголос на "о")
разрешающий сигнал – дозвільний сигнал (знову на "о")

Усі інші словники на цьому стайті дають такий наголос: дозвільний.

Новий російсько-український політехнічний словник. © 2005, Зубков Н.Г.:
дозвільний сиґнал (взагалі наголос на "и").
Наголос на "и" дає і такий словник:
Українсько-російський словник. © 2004, Їжакевич Г.П. і тд.
дозвільний:
I дозвільн`ий разрешительный
II дозв`ільний досужий; праздный, пустой, рассеянный (об образе жизни)
(хоча наголос на "и" мені здається нісенітницею)
Великий тлумачний словник сучасної української мови. © Видавництво "Перун", 2005.:
дозвільний
I дозв`ільний -а, -е. Вільний, не зайнятий якою-небудь працею. || Стос. до дозвілля, характерний для нього. I
ІI д`озвільний -а, -е. Який містить дозвіл на здійснення чого-небудь. Дозвільний документ .

Де істина? І чому в словниках на цьому сайті немає слова дозвільний стос. дозвілля?

поки автор думає над питанням, невеличке посилання в тему

Кумедно, але саме з цієї статті і почалися мої запитання.

Проблема в тому, що в українській мові наголос вільний. Тому дуже часто просто ба́йду́же́ , де він стоятиме. У нас такі відмінності в наголошуваннях поміж різними місцевостями, що з правилами напряжно!. А що стосується прикметників, напряжно в квадраті.
Чому в АС (й інших словниках 30-х років) тільки дозві́льний? Не знаю. Можу припустити, що аналогічно іншим словам з -вільний: ві́льний, самові́льний тощо (зі складеними простіше – тут є правиленятко). Тобто, маємо у цьому випадку сталий наголос (і він збігається з наголошуванням у відповідних іменниках). Тому, можливо, заради такого навіть не правила, а невеличкої властивості зберегли й наголос у словах з префіксами, де в іменниках наголошений префікс: до́звіл – дозві́льний, ви́звіл – визві́льний, визво́льний. Це принаймні послідовність, тому можна було б дотримуватися АС і залишити тільки дозві́льний. Але в АС нема “дозвільного” як відповідника до “досуж(н)ого” (там просто “ві́льний”). Може, укладачі вирішили не творити сутностей без потреби – не знаю.
Чому я розділив до́звільний і дозві́льний: власне, щоб розділити два значення: дозв`ільний – “вільний, не зайнятий якою-небудь працею”, д`озвільний – який містить дозвіл на здійснення чого-небудь (як у “Перуна”). Мені видається це логічним. Хоча не маю якогось несприйняття “довільно́го” (просто менше подобається, а крім того, таке наголошення більше б годилося для слів, відповідних словам “разрешающийся” чи “разрешаемый”. Тому, доки не буде заперечних аргументів на користь іншого варіянту, в “Народному словнику” побуде і до́звільний, і дозві́льий. Хоча я зовсім не проти одного наголосу і, якщо спільнота наполягатиме, приберу різні наголоси й буде тільки дозві́льний.

Наголос виправданий. Одне слова походить од дозві́лля, а інше від до́звіл. Де і як він уживається в розмовній мові не має турбувати словник.