Наталю,це не дуже зручно вести на двох сайтах одне обговорення. Простіше було, як на мене, запросити загал сюди. Їх тут ніхто не покусає
. Я не збирався обговорювати це питання, бо, як уже зазначив вище, для мене очевидно, що правописці дали маху. Але позаяк, бачу, що загал таки долучився й загалом Вас підтримав (і навіть підвів під це базу), то з мого боку буде трохи нечемно не почути думку і не відповісти, тим паче, що загал словниканета я поважаю. Ви, як ініціятор, на жаль, не зробили витяжку з цього обговорення і не розмістили на тутешньому сайті (мабуть, задовольнившись підтримкою, поставили крапку
). Щоб не переходити між форумами, я перетягну сюди відповіді опонентів і тут відповім. А Ви, якщо матимете бажання, можете перенести цю відповідь і на той форум. А на майбутнє: якщо ще лунатимуть думки, то Ви вже про них повідомляйте
Дмитро.
Питання і справді цікаве. Можна, звісно, припустити вплив російського правопису ("дабы не было различия"). Найпевніше, так воно й було. Але, як ми знаємо, не всі мовознавці додержувалися такої логіки. Приміром, Святослав Караванський також обстає за формою статей, хоч і не пояснює чому. Як на мене, таке написання відповідає практичній вимові цього слова. А ще, коли з правопису прибирали архаїчне закінчення -ів у формі родового відмінка множини багатьох іменників переважно середнього роду (знаннів, бажаннів тощо), а також іменника жіночого роду статтів, то, певно, вдалися до уніфікації: у формах з нульовим закінченням знань, бажань і т. ін. подвоєння нема, тож і у формі статей, дарма що вона має закінчення -ей, подвоєння зайве. А як порівняти, наприклад, сучасну парадигму слова стаття (яке, погодьтеся, скидається своїм звучанням і написанням на іменник середнього роду) і слова знання, то можна побачити, що в тих формах, де є подвоєння в іменникові знання, подвоюється т і в іменникові стаття.
Хтось може заперечити, а як же суддя, Ілля? Вони ж ближчі до статті, бо належать до одної відміни. Так, ближчі, але в родовому відмінку множини мають закінчення -ів, перед яким подвоєння традиційно зберігається, бо відповідає практичній вимові. А ще в цій відміні є іменники роділля й породілля. Форми родового відмінка множини цих іменників — роділь і породіль. Тож, коли хочете, іменник стаття посідає проміжну позицію між суддею і роділлею. Дуже близьким до нього є й іменник ескадрилья, що має в родовому відмінку множини форму ескадрилей. До речі, словники поряд із формами роділь, породіль фіксують часом і роділей, породілей (подвоєння в них, як бачимо, також немає).
Сова
Маю і я одне міркування.
Слово стаття в українській вважається запозиченням із російської. Про це свідчить, зокрема, Етимологічний словник. Пан Дмитро вже наголошував про можливий вплив донорської мови на форму родового відмінка. Погоджуюся. Лише варто додати, що, в разі цього впливу, в українській подвоєння було б і нелогічним. Випливає ця нелогічність з природи подовжених звуків у нашій мові в іменниках у позиції перед закінченням. Вони з’явилися внаслідок прогресивної асиміляції м’яким (напівпом’якшеним) приголосним наступного суфіксального [й] між двома голосними: [стат'йа] -» [стат'т'а] -» [стат':а]. Так-от, російська форма родового відмінка множини має нульове закінчення, а в основі між т і й з’являється вставний голосний – статей, пор. з основами в інших відмінках: стат'й-а - стат'й-и - стат'й-ой - стат'й-ам... Якщо українська запозичила форму родового множини з мови-донора, то відповідно й підстав для подовження колишнього м’якого [т'] (у нас він перед [е] ствердів у цій формі) нема, адже зберігається й етимологічний [й], який в інших формах асимілювався з попереднім приголосним, давши подовження.
До речі, показовими щодо вищезазначеного міркування, як на мене, є формулювання в чинному правописі щодо кінцівкових виявів в іменникових парадигмах, хоч, можливо, я собі просто щось надумую. Так-от, послідовно в пунктах, що стосуються всіх відмінків, крім родового відмінка множини І відміни, вживається термін закінчення. А от в родовому множини:
Цитата
б) Кілька іменників жін. роду закінчуються на -ей: мишей, свиней, сімей, статей (від стаття) та ін.
Чи не тому, що -ей у цій формі різної природи? Бо якщо стосовно мишей, свиней сумніву нема, там це флексія, то щодо сімей, статей я б не був такий категоричний, точніше - відстоюю там нульову флексію.
Погодьтеся, термінологічно закінчення й закінчується – різні речі.
Мавка.
Припускаю, що ці зауваги стосуються й іменників бадей, породілей (пор. баддя, породілля).
Цитата
Річ у тім, що в давній українській мові в усіх названих вище випадках після м'якого приго¬лосного виступав звуки, наприклад: [суд'йа], [стат'йа], [т'ін'йу], [жиґйа]. Згодом звук й уподібнився до попереднього м'я¬кого приголосного: [суд'д'а], [стат'т'а], [т'ін'н'у], [жит'т'а]. Але таке уподібнення не відбулося там, де перед звуком й було вже два або більше приголосних, звук й у такому разі випав: [йун'іс'т'йу] — [йун'іс'т'у], [жоуч'йу] — [жоуч'у]. Після губних та р звук й залишився: [кровйу], [мат'ірйу] (пишемо: кров'ю, матір'ю). Залишився звук і в словофор¬мах статей, бадей, породілей та в прикметниках судейський, житейський, тому що між попереднім приголосним і ним з'явився вставний є, як у словах земля — земель, пісня — пісень, ескадрилья — ескадрилей.
І. П. Ющук "Українська мова".
Кактус
Свиня по-російськи "свинья", і по-давньоруськи напевно так само, зі звуком "й". Отже, в російській у слові "свиней" -ей також не є закінченням. Сумніву немає тільки з "мишей".
Сова.
Та щодо російської сумнівів, справді, нема. У києворуський період – свиния. Стосовно СУЧАСНОЇ української літературної мови – сумніви таки лишаються. Бо якщо в словах, де є подовжений звук, розуміємо, що він увібрав у себе колишній [й], то у випадку зі свинею цього не скажемо. Звук [й] ніде інде в парадигмі цього іменника не проявляється. Тому цілком імовірним у цьому випадку є т. зв. перерозклад (метаналіз) морфем – зокрема, відоме в історії слов’янських мов явище скорочення основ на користь закінчень.
Відповідь
Стосовно " Як на мене, таке написання відповідає практичній вимові цього слова." Як на мене, і я так, до речі, говорю, практичній вимові відповідає неподвоєне
т у всіх відмінках. Але, навіть повернувшись до чинної парадигми, я не бачу, чому, власне, вимова
т в орудному має відрізнятися від
т у родовому. Якщо воно чується комусь в "ста
ттею", то з таким же успіхом має чутися і в "ста
ттей", або ж ні там, ні там. Вправна спроба підвести під це обґрунтування через аналогію з середнім родом, правда, взявши для цього слова на –ння (там подвоєння за чинним правописом зникає в родовому відмінку множини). Але ми можемо побачити ще кращу аналогію і з, скажімо, життям, почуттям, а заодно з суддею, Іллею
. Хоча в цьому випадку будь-який аналог має вади.
Оскільки я не філолог, скористаюсь позначеннями і поясненнями (на тверду "5"
) Сови. Щодо "Так-от, російська форма родового відмінка множини має нульове закінчення, а в основі між т і й з’являється вставний голосний – статей, пор. з основами в інших відмінках: стат'й-а - стат'й-и - стат'й-ой - стат'й-ам... Якщо українська запозичила форму родового множини з мови-донора, то відповідно й підстав для подовження колишнього м’якого [т'] (у нас він перед [е] ствердів у цій формі) нема, адже зберігається й етимологічний [й], який в інших формах асимілювався з попереднім приголосним, давши подовження". Чудово. Але постають питання: а з якого це дива українська мова, де відбулася асиміляція
й у
т, запозичала форму родового множини з мови-донора, де такої асиміляції не відбулося. Навіщо було українську парадигму розбавляти російською формою? В російській парадигмі якраз все логічно. А от щодо української – ні. Той, хто запустив таку форму в українську мову, мав би покаятися і сказати: "Любі друзі, я просто здер цю форму з російської, і тепер вийшло так, що в усіх відмінках (разом з кличним) ми маємо асимільований
й у
т (звідси подвоєння), а в родовому відмінку, маємо дисимільований
т у
й. Чому так сталося – не питайте. Більше, тепер, розумієте, вставний
е появився. Раніше це просто належало до закінчення –ей, а тепер, як і в російській, це вже не закінчення. І тепер ми маємо ситуацію: у слів "баддя" і "стаття" родові форми множини закінчуються на –ей, але це не закінчення, а у "свиней", "кутей" – і закінчуються на –ей, і є закінченням –ей"
. Це, звісно, якщо той мовознавець був послідовним. Цілком можливо, що забацавши "статтям" російську форму родового множини, він при цьому продовжував вважати -ей закінченням.
Можна про це писати багато. Не буду. Перейду до висновків:
1) слова жіночого роду I відміни на -я, які в родовому закінчуються на -ей (не певен, що це всі) розіб’ю на групи:
I. а) стаття; б) баддя
II. свиня, кутя, попадя
III. породілля/роділля, рілля
IV. ескадрилья, камирилья тощо
I. Логічне пояснення, як зникає подвоєння
т в родовому, дав Сова. Якби було тільки одне слово такого типу (з асиміляцією
й у попередню приголосну), то таке пояснення було б бездоганне. Чи вважають решта мовознавців –ей закінченням, чи нульовим закінченням, я не знаю, але цілком припускаю, що не вважають. Тоді в цього пояснення є проблема (як на мене нерозв’язна). Баддя – взагалі українською цебер, тому її або запхали в українську для пари до "статті" (щоб не було тій самотньо), або в часи зближення мов просто додали (з відповідним витісненням українського відповідника). Але поки її з офіційних словників не викинули — цілковитий аналог "статті".
відмінок однина множина
називний стаття́ статті́
родовий статті́ стате́й
давальний статті́ стаття́м
знахідний статтю́ статті́
орудний статте́ю стаття́ми
місцевий на/у статті́ на/у стаття́х
кличний статте́* статті́*
відмінок однина множина
називний баддя́ бадді́
родовий бадді́ баде́й
давальний бадді́ баддя́м
знахідний баддю́ бадді́
орудний бадде́ю баддя́ми
місцевий на/у бадді́ на/у баддя́х
кличний бадде́* бадді́*
II. "Свиня" пройшла теж певну еволюцію, й раніше була і "свиння" (наприклад у Павловського), і від "статті" відрізняється тільки тим, що нема подвоєння (у всіх відмінках) і з деякими не суттєвими для цього розгляду відмінностями, аналогічно "попадя" і "кутя"
відмінок однина множина
називний свиня́ сви́ні
родовий свині́ свине́й
давальний свині́ сви́ням
знахідний свиню́ сви́ні, свине́й
орудний свине́ю сви́ньми, сви́нями
місцевий на/у свині́ на/у сви́нях
кличний свине́ сви́ні
відмінок однина множина
називний попадя́ попаді́
родовий попаді́ попаде́й
давальний попаді́ попадя́м
знахідний попадю́ попаде́й
орудний попаде́ю попадя́ми
місцевий на/у попаді́ на/у попадя́х
кличний попаде́ попаді́
відмінок однина множина
називний кутя́ куті́
родовий куті́ куте́й
давальний куті́ кутя́м
знахідний кутю́ куті́
орудний куте́ю кутя́ми
місцевий на/у куті́ на/у кутя́х
кличний куте́* куті́*
III. Породілля/роділля, рілля мають, як на мене, мутне походження подвоєння. Принаймні я тут не розгледів якоїсь асиміляції. З ріллею пощастило – нема множини. З "породіллею" (де початково була тільки форма "породіль", але якій приточили ще одну форму, мабуть, щоб парадигму підправити) ситуація така, що тут вже не припишеш слову "породілей" нульове закінчення (хіба хтось покаже, що й тут була асиміляція, іншими словами, початковим було слово на кшталт породілья/породілія – тоді див. "стаття").
відмінок однина множина
називний рілля́
родовий ріллі́
давальний ріллі́
знахідний ріллю́
орудний рілле́ю
місцевий на/у ріллі́
кличний рілле́*
відмінок однина множина
називний породі́лля породі́ллі
родовий породі́ллі породі́ль, породі́лей
давальний породі́ллі породі́ллям
знахідний породі́ллю породі́ль, породі́лей
орудний породі́ллею породі́ллями
місцевий на/у породі́ллі на/у породі́ллях
кличний породі́лле породі́ллі
IV. слова на –лья – відверті варваризми. Не властиві українській мові такі кінцівки. Форми цілком здерті з російської. Тре’ українізувати на кшталт: ескадрилія/ескадриля/ескадриль. Варіянти на вибір. Скажімо, французьку escadrille цілком можна було б передати і як ескадриль (порівняйте: франц. quadrille – кадриль). В українській мові стільки штучних винятків, що вдумлива дитина поки її вивчить, то посивіє. Або не вчитиме.
Отже,
1) можна залишити як є: з непереконливим усуненням подвоєння в родовому відмінку множини і підтримати курс совєтського мовознавства
;
2) кращий варіянт: можна повернутися до норм-28: тобто зробити "статтей", викинути варіянт "породілей", і цілком "баддю" (хто не може вже без цього слова, хай користується діялектною "бадею" ("бадя", правда, слово не однозначне)). У цьому випадку "статтей" матимуть закінчення -ей, як і "свиней", і ні про яке "вставне е" вже не йтиметься
;
3) оптимальний варіянт: позбутися подвоєння в цих словах взагалі (половина україномовного населення, а мо' й більше, його й не вимовляє: статя, породіля, ріля. І, відповідно, не буде подвоєння в інших відмінках. Тоді й буде легше дивитися на статейку/постатейну (Ще, правда, можна "статтю" замінити на "артикул"
); це ж стосується "судді"
4) усунути всі подвоєння в запозичених словах, крім випадку стику морфем на кшталт ірраціональний;
5) прибрати відповідні подвоєння в іменниках середнього роду
.
І буде добре
.
Ото хіба що