r2u.org.ua / e2u.org.ua

Питання про кличний відмінок чоловічих імен з наголошеним "ко" в кінці - Юрко, Сашко, Грицько, Федько, Мишко, Марко і т.п.
Голоскевич дає Юрку і Грицьку з наголосом на перший склад (аналогічно, думаю, можна відмінювати й всі інші імена, на жаль, їх у словнику в кличному відмінку немає). Зізнаюся, в розмовній мові жодного разу не чула, щоб хтось так казав. Але зустрічала, здається, у Сухомлинського, "Юрку".
Український лінгвістичний портал (http://www.ulif.org.ua/, не знаю, чи варто довіряти цьому джерелу, бо там є помилки, але все ж таки...) дає на різні імена різні варіанти - Грицьку (наголос на у) і Грицько, Федьку (наголос на у) і Федько, Мишку (наголос на у) і Мишко, Юрку (наголос на у, варіанта Юрко чомусь не дає).
Отже, між словниками розбіжності. Шкода, що, якщо знайти приклади у "класиків", наголоси за ними не перевіриш (хіба це буде поезія:-)
Власне, я хочу з'ясувати:
1. Якщо в кличному відмінку буде закінчення -у, то як все-таки правильно ставити наголос у подібних іменах?
2. Чи можливий варіант кличного відмінка, окрім із закінченням -у, так само й із закінченням -о (тобто тотожний з називним відмінком)? Як на мене, то щодо цих імен такий варіант (що називний і кличний збігаються) можливий. Не знаю, чи мій хід думок правильний, але я думаю, що загалом форми на "ко" все-таки являють собою не повні імена, а розмовні, тому є, так би мовити, по суті своїй "частково кличними". Також орієнтуюся на те, що в селі моєї бабусі на Черкащині, де ці імена (Сашко, Юрко і т.п.) популярні, кличуть одне одного саме формою на "ко", дуже колоритно по-місцевому наголошуючи останній склад. "Сашкоооо!" Сашку (наголос чи то на а, чи то на у) - мені, чесно кажучи, зовсім важко вимовити Крім того, якщо б ішлося не про людей, а про, скажімо, собак, то, по-моєму, без питань було б "Сірко" - не дуже уявляю, щоб собаці гукали "Сірку" (з наголосом чи то на і, чи то на у). До речі, дійсно - як бути з Сірком (Бровком, Лапком) у кличному відмінку?
Всім дякую заздалегідь за відповіді!
Ще пригадалося "Ой ти, коте Марку, ходиш по ярмарку, не купуєш не торгуєш, тільки робиш сварку". От вам і "Марку"! Але це трохи діалектне, бо ж і "ярмарку" з наголосом на а.

Якщо почати з правопису-28, то: "КЛИЧНА ФОРМА. П. 24. У кличній формі іменники однини мають закінчення – -у, -ю, -о, -е (-є)". Де, відповідно, "-у мають іменники чоловічого роду: а) Доволі послідовно ті, що мають наросток -ко, -ик, -ук, -ок…" Отже, за цим правописом, в кличному відмінку Грицько, Сашко тощо мали мати закінчення -у і без варіянтів. В своїх Нормах Синявський зазначає: "Кличний однини § 37. У кличному відмінку однини окремі закінчення бувають тільки в іменників чоловічого й жіночого роду. 1. Закінчення для чоловічого роду такі: -у, -ю, -е."
В правописі-33, де вже "ліквідовано націоналістичні правила", вочевидь (я не маю повного тексту), вже кличний відмінок "ліквідовано" (нема в таблиці відмін і зразків відмінювання іменників). Не маючи текстів подальших правописів (редакції 1945, 1960), можу сказати, що кличного відмінку не було (з усіма наслідками), але, вочевидь, була клична форма, бо як пише Німчук: "Найпомітнішою рисою редакції 1990 р. є повернення до абетки літери ґ (проти цього виступав тодішній голова Комісії академік В.Русанівський) і номінації кличний відмінок замість клична форма. Деякі елементи цієї редакції викликали жваву дискусію в пресі." В чинному правописі: "Кличний відміннок. П. 53. Іменники другої відміни в кличному відмінку закінчуються на -у, (-ю), -е." Відміннок повернули, але совєтський дух не вивітрився, про що свідчать, зокрема, і паралельні форми. Тобто в правописі цей паралелізм не прописано, але офіційна контора УЛІФ прописала його де-факто в своєму словнику. Чому не прописано – з одного боку, мабуть, тому, що важко підвести обґрунтування під такий паралелізм, а, з іншого — є досить непрості випадки, з якими не відомо, що робити – той же Рябко, чи запозичені слова, які в кличному відмінку набувають певного колориту — на кшталт боса, сера, сіра тощо. Отже, правописці пішли найпростішим шляхом: не згадувати про проблему взагалі, і сподіватися як десятикласниця, що, може, само розсмокчеться. Але не розсмоктується . Тим часом уліфівці продовжують дотримуватися норм вже нечинного правопису, не повідомляючи про це.
Повернуся до Грицька. За правописом-28 і за чинним в кличному відмінку повинно бути одне закінчення -у. Але, як на мене, тут слід зробити примітку: в двоскладових словах у кличному відмінку наголос незалежно від наголосу в називному відмінку буде на першому складі:
Сянько́ — Ся́ньку
Сашко́ – Са́шку
Грицько́ — Гри́цьку
Федько́ — Фе́дьку
Юрко́ – Ю́рку (хоч такі форми й незвичні).
В інших (понаддвоскладових) наголос залишається на місці:
Іва́нко — Іва́нку
Васи́лько — Васи́льку
Богда́нко — Богда́нку.
А щоб відв’язатися вже якось від совка, треба приймати Правописну конвенцію.

Кувалдо, дуже дякую! Мене давно ці Юрки-Грицьки цікавлять, а все ніяк не могла з'ясувати, що до чого. А питання наголосу, я так розумію, в правописах все-таки не прописане, а шкода. Мені теж здається, що на перший склад має бути, якщо вже закінчення -у. Коли трапляться мені якісь приклади з літератури (чи то поезія, чи то проза) - викладу сюди. ДЯКУЮ!

Залізла в проєкт-99, і ось там серед прикладів відмінювання імен є Дмитро. Не на -ко, як те, про що тут ішлося, але на -о, і це -о в наз. відм. наголошене. В кличному відмінку написано, що має бути Дмитре з наголосом на -е. А я б сказала Дмитре з наголосом на перший склад Перевірила - і в Голоскевича наголос на перший склад.

Кувалда писав:За правописом-28 і за чинним в кличному відмінку повинно бути одне закінчення -у. Але, як на мене, тут слід зробити примітку: в двоскладових словах у кличному відмінку наголос незалежно від наголосу в називному відмінку буде на першому складі.

Мені здається, ця примітка має поширюватися й на імена на зразок Карпо, Лавро, Павло, Дмитро, які отримують в кличному закінчення -е. Чому це в проєкті-99 написали Дмитре з наголошеним -е?
Ще згадала ім'я Зінько - виходить, буде Зіньку (наголошене і)? Трохи незвично звучить, але, мабуть, так правильно.