Andriy писав: ↑Суб серпня 31, 2024 9:40 pm
«до Парижу» була така практика раніше, і вона звучить для української досить органічно
Така практика була, але, очевидно, паралельно з «до Парижа». У словнику Уманця, Спілки є і
Парижа, і
Парижу. Те ж саме, наприклад, стосується і назви Лондон. У тому ж таки словнику Уманця, Спілки згадується про
велелюдність Лондона. А в інших словниках можна натрапити на
Лондону. Та й узагалі художня література та публіцистика багатьох десятиліть має приклади паралельного вжитку таких назв. Тож «Парижу», може, й органічно звучить, але ніяк не можна сказати, що «Парижа» — форма накинута.
Сучасна редакція про родовий у назвах населених пунктів — суперзаплутана, в ній сам чорт ногу зломить. От хоча б примітка:
Закінчення -а (-я) та -у (-ю) має розрізнювальну функцію в деяких іменниках: Алжира, Рима, Туніса (місто) і Алжиру, Риму, Тунісу (країна), Нью-Йорка (місто) і Нью-Йорку (штат)
Як цю примітку розуміти? Про які такі деякі іменники йдеться? Лише про згадані
Алжир, Рим, Туніс, Нью-Йорк чи про будь-які, що водночас позначають місто і країну (регіон). Якщо перелік з чотирьох назв вичерпний, то страшенно цікаво, на яких підставах ці назви відібрано. Виходить, тоді треба писати в родовому, наприклад,
Люксембургу і для міста, і для держави.
А якщо список невичерпний, тоді стає ще цікавішим, бо в правописі прямо згадується
Мадриду, Парижу. Але ж Мадрид — це і місто, і автономна спільнота (пряма аналогія з назвою Нью-Йорк — місто і штат), а Париж — це і місто, і колишнє герцогство (пряма аналогія з назвою Рим — місто і давня держава), а ще й назва гори, що в родовому набуває форми Парижу.