Re: Салман Рушді. Опівнічні діти
Додано: Нед лютого 18, 2018 11:28 am
З інтерв'ю Наталії Трохим (http://levhrytsyuk.blogspot.com/2010/03/21.html) :
“Переклад — це мій “сродний труд”, без якого немає щастя. Можна навіть сказати, що переклад доброго тексту — це щастя: але тільки доти, поки не перетвориться на горе. Я розумію, що це схоже на гіперболізацію, але я справді не раз зазнала горя через переклади — зокрема через грубе редакторське втручання в готовий текст. Це повсюдне безглузде виправляння «в» на «у», «з» на «із», «щоб» на «щоби» і «аби», «і» на «та», «сім’я» на «родина», «думаю» на «гадаю» — і так далі, до нескінченності — руйнує ритмомелодику тексту, псує його звучання, спотворює смисл. Тому найбільший недолік (навіть не недолік, а біда) нашого українського перекладацтва — це видавниче і редакторське свавілля, диктат так званих “київських стилістів”, які не люблять української мови (зате люблять російську), яким чужа українська мовна стихія, які спілкуються по-російськи, але мають якесь завчене теоретичне уявлення про те, якою повинна бути правильна українська мова, як має звучати українська фраза, які слова можна вживати, а які ні (наприклад, слово “ріка” київські стилісти вживати не рекомендують, замість ріки у них — “річка”), вважають, що знають українську краще від українців і безапеляційно вказують нам, як треба писати нашою рідною мовою”.
“Переклад — це мій “сродний труд”, без якого немає щастя. Можна навіть сказати, що переклад доброго тексту — це щастя: але тільки доти, поки не перетвориться на горе. Я розумію, що це схоже на гіперболізацію, але я справді не раз зазнала горя через переклади — зокрема через грубе редакторське втручання в готовий текст. Це повсюдне безглузде виправляння «в» на «у», «з» на «із», «щоб» на «щоби» і «аби», «і» на «та», «сім’я» на «родина», «думаю» на «гадаю» — і так далі, до нескінченності — руйнує ритмомелодику тексту, псує його звучання, спотворює смисл. Тому найбільший недолік (навіть не недолік, а біда) нашого українського перекладацтва — це видавниче і редакторське свавілля, диктат так званих “київських стилістів”, які не люблять української мови (зате люблять російську), яким чужа українська мовна стихія, які спілкуються по-російськи, але мають якесь завчене теоретичне уявлення про те, якою повинна бути правильна українська мова, як має звучати українська фраза, які слова можна вживати, а які ні (наприклад, слово “ріка” київські стилісти вживати не рекомендують, замість ріки у них — “річка”), вважають, що знають українську краще від українців і безапеляційно вказують нам, як треба писати нашою рідною мовою”.
Про кого це? 