Усезнайко писав:Анатолію, мені здається, Ви справді аж надто чіпляєтесь до перекладу. Він повинен бути невимушений. Це художній твір і тут юридичної відповідності не потрібно.
Що маєте на увазі, пишучи про невимушеність? Якщо те, що переклад моє гарно звучати українською, то згоден. Але при цьому не можна додумувати за авторку те, чого вона не писала.
Перекладаючи речення
Afterwards she said she did not want me to appear nervous як
Пізніше вона пояснила: не хотіла, щоб я виглядала знервована ми цілком передаємо факт того, що донька взнала причину небажання матері їй щось повідомляти заздалегідь. З таким же успіхом ми можемо сказати:
Пізніше вона виправдовувалася: не хотіла, щоб я виглядала знервована або
Пізніше вона кинула: не хотіла, щоб я виглядала знервована. В усіх трьох варіянтах маємо передачу тієї самої думки: донька взнала причину, і нам відомо від кого — від мами. Але нюанси різні. У першому (з
пояснила) — невідомо, як саме відбувся факт передачі, а в оригіналі все чітко:
сказала, а не написала, наприклад; у другому (з
виправдовувалася) — чому б і ні, може, матері справді було соромно за свої дії і вона хотіла їх пояснити, але, знову ж таки, нам це невідомо; у третьому (з
кинула) — цілком можливо, що вона саме кинула, тобто швидко й недбало казала про це, бо дочка до неї прив’язалася з допросами. Але усе це додумування за авторку. Може, ми й вгадали, а може, й ні. То навіщо це? Чим
Пізніше вона пояснила краще за
Пізніше вона сказала?
Усезнайко писав:У перекладанні художніх текстів варто спочатку передати точність, а згодом те, що вийшло, переінакшити на український лад, щоб не різало слух.
А що саме вам ріже слух у реченнях:
Моя мама не розповіла мені, що вони збираються прийти і
Згодом вона сказала: не хотіла, щоб я виглядала знервована 
Усезнайко писав:У перекладанні художніх текстів варто спочатку передати точність, а згодом те, що вийшло, переінакшити на український лад, щоб не різало слух. Бо в тій же англійській дуже часто вживають форми, звороти тощо, які незвичні у великих дозах для нашого вуха.
Хіба я стверджував, що треба перекладати слово в слово? Для форм, зворотів, притаманних одній мові і яких немає в іншій мові, треба шукати форми, звороти, які б були притаманні іншій мові. Головне, щоб суть передавали. Я це й показав на прикладі
to be + doing. В англійській — досить вживана форма. В українській такої не знайдеш. Перекладати тре’ тільки суть: майбутня дія, коли виконавець планує цю дію здійснити, до того ж заздалегідь. Тому перекладати
they were coming, як
про їхній прихід — це і є спотворення суті. Читається українською природно. А того, що авторка вкладала в речення, не передає.
Усезнайко писав:Порівняйте праці наших видатних перекладачів з оригіналами, здивуєтесь.
Я досить багато читав перекладів. Здивувати мене важко.
