Але те, що ніхто не дає на суд 2-3 перекладаних абзаци чомусь мене гнітить
Кепська ознакаКонкурс-2
Re: Конкурс-2
Перепрошую Айнштайном, Галілеєм, Ньютоном займається Вуодімєж. Вони в розділі Conclusion.
Але те, що ніхто не дає на суд 2-3 перекладаних абзаци чомусь мене гнітить Кепська ознака
Але те, що ніхто не дає на суд 2-3 перекладаних абзаци чомусь мене гнітить
Кепська ознака-
hope_clearwater
- Повідомлень: 23
- З нами з: Вів жовтня 25, 2011 11:05 am
- Звідки: Львів
Re: Конкурс-2
Я можу дати на суд дві сторінки:) Мабуть всі учасники напружено працюють над перекладом, тому й мовчать 
Re: Конкурс-2
Хотілося б вірити 
Давайте. Або мені електронною, або вивісьте тут (якщо не боїтеся
).
Давайте. Або мені електронною, або вивісьте тут (якщо не боїтеся
).-
hope_clearwater
- Повідомлень: 23
- З нами з: Вів жовтня 25, 2011 11:05 am
- Звідки: Львів
Re: Конкурс-2
Та ні, не боюсь 
Ось мої дві сторінки (залишилося ще 9).
Розділ 6
ЧОРНІ ДІРИ
Термін «чорна діра» з’явився зовсім недавно. Його створив 1969 року американський науковець Джон Вілер, щоб графічно описати поняття, яке народилося близько двохсот років тому, коли існувало дві теорії про світло: згідно з першою теорією, яка була до вподоби Ньютонові, світло складалося із частинок; згідно з другою концепцією – із хвиль. Тепер ми вже знаємо, що насправді обидві теорії мають рацію. Згідно з постулатом квантової механіки про корпускулярно-хвильовий дуалізм, світло має властивості і хвилі, і частинки. Теорія, яка стверджувала, що світло складається із хвиль, не пояснювала, як воно реагує на силу тяжіння. Якщо ж припустити, що світло складається із частинок, то сила тяжіння діє на них так само, як на гарматні ядра, ракети та планети. Спочатку вчені гадали, що частинки світла рухаються із необмеженою швидкістю, і тому сила тяжіння не може сповільнити їхній рух. Проте Ремер зробив відкриття, що світло рухається із обмеженою швидкістю, тому силою тяжіння знехтувати не вийде.
Спираючись на це припущення, викладач Кембриджського університету Джон Мічелл написав 1783 року статтю, яку надіслав до наукового часопису «Філософські праці» Лондонського королівського товариства. У статті він зазначив, що достатньо масивна і компактна зірка матиме таке сильне ґравітаційне поле, що світло не зможе його покинути. Ґравітаційне притягання зірки не дасть світлові, що його випромінює поверхня зірки, вийти за її межі. Мічелл припустив, що у всесвіті може існувати сила-силенна таких зірок. Ми не зможемо побачити їх, бо їхнє світло не досягає нашої планети, однак відчуваємо їхнє ґравітаційне тяжіння. Сьогодні такі об’єкти називають чорними дірами, адже саме так вони виглядають: чорні порожнини у космосі. Через кілька років незалежно від Мічелла подібну гіпотезу висунув французький вчений маркіз де Лаплас. Цікаво, що Лаплас згадує про це припущення тільки у першому та другому виданнях своєї книжки «Система світу» - у наступних виданнях його вже немає. Мабуть науковець вирішив, що це божевільна ідея. (Теорія про те, що світло складається із частинок, втратила своїх прихильників у ХІХ столітті. Тоді здавалося, що все можна пояснити за допомогою теорії хвиль, а вона не вказувала на те, що сила тяжіння якось впливає на світло).
До того ж, світло не варто порівнювати з гарматним ядром, бо це дещо суперечить закону тяжіння Ньютона, адже світло рухається зі сталою швидкістю. (Гарматне ядро, яке летить угору від поверхні землі, сповільнить свій рух під впливом сили тяжіння і врешті-решт зупиниться і почне падати вниз; тоді як фотон продовжуватиме рухатися угору зі сталою швидкістю. То ж як впливає Ньютонова сила тяжіння на світло?) Послідовна теорія про те, як сила тяжіння впливає на світло, з’явилася допіру тоді, коли 1915 року Айнштайн запропонував загальну теорію відносності. Та минуло ще чимало часу, поки його теорію застосували до масивних зірок.
Щоб збагнути, як утворюється чорна діра, потрібно спершу зрозуміти життєвий цикл зірки. Зірка утворюється тоді, коли велика кількість газу (здебільшого водню) під дією сил гравітації утворює газову кулю. Вона стискається, атоми газу дедалі частіше стикаються на все більшій і більшій швидкості – і газ нагрівається. Врешті-решт, газ стає таким гарячим, що атоми водню при зіткненні вже не відбиваються один від одного, а сплавляються, утворюючи гелій. Тепло, яке виділяється під час цієї реакції, що схожа на контрольований вибух водневої бомби, змушує зірку світитися. Додаткове тепло підвищує тиск газу доти, доки він не урівноважить силу ґравітаційного притягання і газ не перестане стискатися. Схоже на повітряну кульку, де існує баланс між тиском повітря усередині, яке намагається збільшити розміри кулі, та натягом гуми, яка силкується зробити кульку меншою. Зірки залишатимуться у такому стабільному стані ще довго, допоки тепло від ядерних реакцій урівноважуватиме ґравітаційне притягання. Однак врешті-решт у зірки закінчиться водень та інше ядерне паливо. Звучить як парадокс, але що більше палива зірка має з самого початку, то швидше воно закінчується. Справа ось у чому: що масивніша зірка, то більше тепла вона потребує, щоб урівноважити своє ґравітаційне притягання. А що вона гарячіша, то швидше вона використає паливо. Нашому сонцю вистачить палива щонайменше на п’ять тисяч мільйонів років, однак масивніші зірки можуть вичерпати усе паливо всього за сотню мільйонів років – за менше часу, ніж існує наш всесвіт. Коли в зірки закінчується паливо, вона холоне і стискається. А що стається з нею опісля учені вперше збагнули наприкінці 1920-х років.
Року 1928 індійський аспірант Субраманьян Чандрасекар вирушив до Англії, де навчався у Кембриджі із британським астрономом сером Артуром Еддінґтоном, фахівцем із загальної теорії відносності. (Кажуть, що на початку 1920-х років один журналіст сказав Еддінґтонові, що чув, нібито лише троє людей у всьому світі розуміли загальну теорію відносності. Еддінґтон на мить задумався, а тоді відповів: «Я намагаюся згадати, хто цей третій».). Під час морської подорожі з Індії Чандрасекар вирахував, наскільки великою може бути зірка, і як вона опиратиметься силі власного тяжіння після того, як використає усе паливо. Ось до якого висновку він дійшов: коли зірка зменшується, частинки речовини наближаються одна до одної, а згідно з принципом виключення Паулі, вони мусять мати зовсім різні швидкості. Через це частинки рухаються геть одна від одної, а розміри зірки збільшуються. Таким чином зірка зберігає постійний радіус, утримуючи рівновагу між ґравітаційним притяганням і виштовхуванням, яке випливає з принципу виключення – так само, як свого часу тепло зрівноважувало ґравітацію. Утім Чандрасекар розумів, що виштовхування згідно з принципом виключення має певні межі. Теорія відносності стверджує, що максимальна різниця у швидкостях частинок речовини у зірці дорівнює швидкості світла. Це означає, що коли зірка стане достатньо щільною, виштовхування, спричинене принципом виключення, буде слабшим за ґравітаційне притягання. Чандрасекар вирахував, що холодна зірка, маса якої в півтора рази перевищує масу сонця, не зможе встояти перед власною ґравітацією. (Цю масу називають лімітом Чандрасекара). Таке ж відкриття зробив у той самий час російський учений Лев Давидович Ландау.
Ось мої дві сторінки (залишилося ще 9). Розділ 6
ЧОРНІ ДІРИ
Термін «чорна діра» з’явився зовсім недавно. Його створив 1969 року американський науковець Джон Вілер, щоб графічно описати поняття, яке народилося близько двохсот років тому, коли існувало дві теорії про світло: згідно з першою теорією, яка була до вподоби Ньютонові, світло складалося із частинок; згідно з другою концепцією – із хвиль. Тепер ми вже знаємо, що насправді обидві теорії мають рацію. Згідно з постулатом квантової механіки про корпускулярно-хвильовий дуалізм, світло має властивості і хвилі, і частинки. Теорія, яка стверджувала, що світло складається із хвиль, не пояснювала, як воно реагує на силу тяжіння. Якщо ж припустити, що світло складається із частинок, то сила тяжіння діє на них так само, як на гарматні ядра, ракети та планети. Спочатку вчені гадали, що частинки світла рухаються із необмеженою швидкістю, і тому сила тяжіння не може сповільнити їхній рух. Проте Ремер зробив відкриття, що світло рухається із обмеженою швидкістю, тому силою тяжіння знехтувати не вийде.
Спираючись на це припущення, викладач Кембриджського університету Джон Мічелл написав 1783 року статтю, яку надіслав до наукового часопису «Філософські праці» Лондонського королівського товариства. У статті він зазначив, що достатньо масивна і компактна зірка матиме таке сильне ґравітаційне поле, що світло не зможе його покинути. Ґравітаційне притягання зірки не дасть світлові, що його випромінює поверхня зірки, вийти за її межі. Мічелл припустив, що у всесвіті може існувати сила-силенна таких зірок. Ми не зможемо побачити їх, бо їхнє світло не досягає нашої планети, однак відчуваємо їхнє ґравітаційне тяжіння. Сьогодні такі об’єкти називають чорними дірами, адже саме так вони виглядають: чорні порожнини у космосі. Через кілька років незалежно від Мічелла подібну гіпотезу висунув французький вчений маркіз де Лаплас. Цікаво, що Лаплас згадує про це припущення тільки у першому та другому виданнях своєї книжки «Система світу» - у наступних виданнях його вже немає. Мабуть науковець вирішив, що це божевільна ідея. (Теорія про те, що світло складається із частинок, втратила своїх прихильників у ХІХ столітті. Тоді здавалося, що все можна пояснити за допомогою теорії хвиль, а вона не вказувала на те, що сила тяжіння якось впливає на світло).
До того ж, світло не варто порівнювати з гарматним ядром, бо це дещо суперечить закону тяжіння Ньютона, адже світло рухається зі сталою швидкістю. (Гарматне ядро, яке летить угору від поверхні землі, сповільнить свій рух під впливом сили тяжіння і врешті-решт зупиниться і почне падати вниз; тоді як фотон продовжуватиме рухатися угору зі сталою швидкістю. То ж як впливає Ньютонова сила тяжіння на світло?) Послідовна теорія про те, як сила тяжіння впливає на світло, з’явилася допіру тоді, коли 1915 року Айнштайн запропонував загальну теорію відносності. Та минуло ще чимало часу, поки його теорію застосували до масивних зірок.
Щоб збагнути, як утворюється чорна діра, потрібно спершу зрозуміти життєвий цикл зірки. Зірка утворюється тоді, коли велика кількість газу (здебільшого водню) під дією сил гравітації утворює газову кулю. Вона стискається, атоми газу дедалі частіше стикаються на все більшій і більшій швидкості – і газ нагрівається. Врешті-решт, газ стає таким гарячим, що атоми водню при зіткненні вже не відбиваються один від одного, а сплавляються, утворюючи гелій. Тепло, яке виділяється під час цієї реакції, що схожа на контрольований вибух водневої бомби, змушує зірку світитися. Додаткове тепло підвищує тиск газу доти, доки він не урівноважить силу ґравітаційного притягання і газ не перестане стискатися. Схоже на повітряну кульку, де існує баланс між тиском повітря усередині, яке намагається збільшити розміри кулі, та натягом гуми, яка силкується зробити кульку меншою. Зірки залишатимуться у такому стабільному стані ще довго, допоки тепло від ядерних реакцій урівноважуватиме ґравітаційне притягання. Однак врешті-решт у зірки закінчиться водень та інше ядерне паливо. Звучить як парадокс, але що більше палива зірка має з самого початку, то швидше воно закінчується. Справа ось у чому: що масивніша зірка, то більше тепла вона потребує, щоб урівноважити своє ґравітаційне притягання. А що вона гарячіша, то швидше вона використає паливо. Нашому сонцю вистачить палива щонайменше на п’ять тисяч мільйонів років, однак масивніші зірки можуть вичерпати усе паливо всього за сотню мільйонів років – за менше часу, ніж існує наш всесвіт. Коли в зірки закінчується паливо, вона холоне і стискається. А що стається з нею опісля учені вперше збагнули наприкінці 1920-х років.
Року 1928 індійський аспірант Субраманьян Чандрасекар вирушив до Англії, де навчався у Кембриджі із британським астрономом сером Артуром Еддінґтоном, фахівцем із загальної теорії відносності. (Кажуть, що на початку 1920-х років один журналіст сказав Еддінґтонові, що чув, нібито лише троє людей у всьому світі розуміли загальну теорію відносності. Еддінґтон на мить задумався, а тоді відповів: «Я намагаюся згадати, хто цей третій».). Під час морської подорожі з Індії Чандрасекар вирахував, наскільки великою може бути зірка, і як вона опиратиметься силі власного тяжіння після того, як використає усе паливо. Ось до якого висновку він дійшов: коли зірка зменшується, частинки речовини наближаються одна до одної, а згідно з принципом виключення Паулі, вони мусять мати зовсім різні швидкості. Через це частинки рухаються геть одна від одної, а розміри зірки збільшуються. Таким чином зірка зберігає постійний радіус, утримуючи рівновагу між ґравітаційним притяганням і виштовхуванням, яке випливає з принципу виключення – так само, як свого часу тепло зрівноважувало ґравітацію. Утім Чандрасекар розумів, що виштовхування згідно з принципом виключення має певні межі. Теорія відносності стверджує, що максимальна різниця у швидкостях частинок речовини у зірці дорівнює швидкості світла. Це означає, що коли зірка стане достатньо щільною, виштовхування, спричинене принципом виключення, буде слабшим за ґравітаційне притягання. Чандрасекар вирахував, що холодна зірка, маса якої в півтора рази перевищує масу сонця, не зможе встояти перед власною ґравітацією. (Цю масу називають лімітом Чандрасекара). Таке ж відкриття зробив у той самий час російський учений Лев Давидович Ландау.
Re: Конкурс-2
добре . затра напишу звіта
. затра напишу звітаRe: Конкурс-2
Recent breakthroughs in physics, made possible in part by fantastic new technologies, suggest answers to some of these longstanding questions.
Здається мені, що тут кома лишня після physics, так?
Здається мені, що тут кома лишня після physics, так?
Re: Конкурс-2
А все, не уважний. Даруйте, здається все правильно 
Re: Конкурс-2
Народ, що таке Hat plate?
Контекст:
As long ago as 340 BC the Greek philosopher Aristotle, in his book On the Heavens, was able to put forward two good arguments for believing that the earth was a round sphere rather than a Hat plate.
А ще, чи є вже готовий переклад назви книги On the Heavens Аристотеля українською? Найшов у статті вікіпедії про Аристотеля щось схоже Про небо, воно?
Контекст:
As long ago as 340 BC the Greek philosopher Aristotle, in his book On the Heavens, was able to put forward two good arguments for believing that the earth was a round sphere rather than a Hat plate.
А ще, чи є вже готовий переклад назви книги On the Heavens Аристотеля українською? Найшов у статті вікіпедії про Аристотеля щось схоже Про небо, воно?
Re: Конкурс-2
Воно. В оригіналі — Περὶ οὐρανοῦ (http://uk.wikipedia.org/w/index.php?sea ... 1%83%D0%BA).denys писав:А ще, чи є вже готовий переклад назви книги On the Heavens Аристотеля українською? Найшов у статті вікіпедії про Аристотеля щось схоже Про небо, воно?
Re: Конкурс-2
Дякую, Анатолію! Саме там я це й знайшов, але перепитав про всяк випадок.
А щодо Hat plate хтось щось знає?
А щодо Hat plate хтось щось знає?