Re: Ракетна наука: Від фоєрверків до фотонного рушія
Додано: Суб квітня 23, 2022 2:11 am
Після «Аполлона»
Жодна людина не мандрувала за межами навколоземної орбіти з моменту екіпажу «Аполона-17» у грудні 1972 року. Америка виграла космічну гонитву, але суперництво з СССР все ще існувало до 1975 року, коли конкуренція стала неоціненною кооперацією. Ось підсумок з року в рік про перші досягнення, досягнуті після першої висадки на Місяць, аж до першого міжнародного космічного заходу.
1970 («Луна-16»); перша м'яка посадка на планету (Венера, «Венера-7»).
1971 Перша космічна станція з екіпажем («Салют-1»); перший космічний корабель на орбіті Марса («Mariner-9»); перша м'яка посадка на Марс («Марс-3»).
1972 Перша місія, що покинула внутрішню частину Сонцевої системи, досягнувши поясу астероїдів («Pioneer-10»).
1973 Перший обліт Юпітера («Pioneer-10»).
1974 Перший планетний гравітаційний маневр (Венера, потім Меркурій, «Mariner-10»).
1975 Перша спільна американсько-совєтська місія («Аполлон» – «Союз»).
Людство посилало зонди на інші планети; ці зонди надсилали дані, разом із безліччю фотографій, що вражали мільйони людей і втілювали візію ранніх ракетників щодо освоєння космосу людиною. Якщо ми відступимо та поглянемо на історію розвитку ракет і пілотованих космічних польотів за останнє століття, то побачимо, що космічна гонитва щодо Місяця була чимось на кшталт побічної дії (хоча драматичної та важливої), породженої політичним суперництвом, що відхиляється від більшої мети освоєння космосу. Після космічної гонитви людство спробувало повернутися до початкової візії, як ми бачимо з наведеного вище списку космічних досягнень (докладніше про це в дальших розділах).
Початкове дослідження космосу відбувалося за вказівкою та під контролем урядів через його політичну природу та вартість. Однак не всі ці урядові програми були військові чи націоналістичні; прогрес у космічній науці після висадки на Місяць охоплює марсохід «К’юріосіті» (Curiosity), місію Касіні – Гайґенса до Сатурну та його супутників, космічний телескоп «Габл», метеорологічні супутники та супутники GPS. Отримано зображення кожної планети (зокрема Плутону, який, хоч і мала, але все ж планета), а також багатьох супутників, комет і астероїдів. За словами Британіки (вступ до «Space Exploration»): «Урядові космічні програми розширили знання, слугували індикаторами національного престижу та могутності, зміцнили національну безпеку та військову могутність і дали значну користь широкому загалові».
Тенденція розвитку подій після «Аполона» була подвійна: по-перше, дослідження космосу стали міжнароднішими, бо багато країн, окрім Росії та Сполучених Штатів, долучилися до цього, а по-друге, останнім часом спостерігається зростання космічних програм приватного сектору. Китай став третьою країною, яка вивела людину на орбіту (пілот ВПС Ян Лівей у 2003 році), а «Мохаве ейрспейс венчуз» (Mojave Aerospace Ventures) стала першою комерційною групою, яка вивела людину в космос (комерційний пілот-випробувач Майк Мелвіл) у 2004 році.
Ось список того, що сталося вперше в космосі, з 1975 року – зверніть увагу на збільшення міжнародного внеску (тут грубі записи стосуються всіх неамериканських внесків, а не лише совєтських чи російських, як раніше) і повернення до дослідження.
1976 Перші знімки, передані з поверхні Марса («Viking-1»).
1979 Перший космічний корабель, який пролетів біля Сатурну (Pioneer-11).
1981 Перший корабель багаторазового використання, запущений і повернутий з космосу (космічний шатл «Columbia»).
1986 Перший обліт Урану («Voyager-2»); перший обліт комети (Галея, «Giotto», Європейське космічне агентство, ЄКА).
1989 Перший обліт Нептуна («Voyager-2»).
1990 Перший великий оптичний космічний телескоп («Габл» – США та ЄКА).
1995 Перший космічний корабель на орбіті Юпітеру («Galileo»).
2000 Перший космічний апарат на орбіті астероїда (Ерос, NEAR).
2004 Перший космічний апарат на орбіті Сатурну (Касіні – Гайґенс, США та ЄКА).
2010 Перший космічний корабель, який повернувся на Землю зі зразками астероїдів («Хаябуса», Японія).
2011 Перший космічний корабель на орбіті Меркурія («Messenger»).
Майбутнє ракетної історії – що далі?
Наша історія підсумувала події на сьогодні: чого досягнуто. Чого досягнуть найближчим часом – це питання спекуляції; у цій останній частині ми розглядаємо тенденції (а не окремі проєкти, заплановані чи передбачувані). Отже, комерційні підприємства все частіше розглядаються як найближче майбутнє освоєння космосу. Вже деякий час великі корпорації виконують важку роботу (у буквальному сенсі) для американських військових і НАСА (серед інших), запускаючи корисні вантажі клієнтів у космос.
Спільне підприємство «Боїнг-Локгід Мартін» (Boeing-Lockheed Martin» під назвою «Юнайтед лонч альянс» (United Launch Alliance) виконує цю роботу зі своєю багатоступеневою ракетою «Атлас-V» (Atlas-5). Перший ступінь ракети складається з російського двигуна РД-180, а другий ступінь – це двигун RL-10 американського виробництва, до якого іноді додаються навісні пришвидшувачі іншого американського виробника. Час змін. Ще за часів космічної гонитви було б досить важко уявити собі участь компаній у космічному ракетобудуванні, не кажучи вже про російські двигуни, які запускають американський корисний військовий вантаж. Але не лише багатонаціональні аерокосмічні корпорації беруть участь у цьому; за останнє десь десятиліття окремі космічними апаратами захопилися підприємці-мільярдери.
Ракета «Фалкон-9» (Falcon-9) від «СпейсХ» (SpaceX) Ілона Маска була сертифікована в 2015 році для запуску корисного вантажу Агентства національної безпеки США. Тоді «СпейсХ» отримала контракт на запуск останнього покоління супутників GPS (Global Positioning System). «Блю оріджин» (Blue Origin) Джефа Безоса і «Вірджин галактік» (Virgin Galactic) сера Річарда Бренсона змагаються за контракти на створення аерокосмічного літака багаторазового використання. Усі три мільярдери не приховували, що хотіли б першими доставити людей на Марс. Їхня мотивація, здається, більше, ніж прибуток34.
Підсумок розробляння космічних ракет на сьогодні складається з одного абзацу. Важкі космічні ракети спочатку розробили дві наддержави часів холодної війни, спершу для того, щоб відправити людину на Місяць, а потім для розгортання космічних станцій та дослідження інших частин Сонцевої системи. Потім холодна війна закінчилася, і залишилася тільки одна наддержава. Великі ракети розробляли інші країни, окремо або в групах (наприклад, Європейське космічне агентство). Альянси великих аерокосмічних корпорацій долучилися до цього акту, і тепер індивідуальні підприємці беруть участь у ньому. Неважко помітити, що в найближчі десятиліття приватизація космічних подорожей буде тільки зростати, бо національні уряди знайдуть вищі пріоритети в інших місцях для витрачання грошей платників податків. Не потрібно багато фантазії, щоб передбачити космічний туризм до кінця цього століття і людські колонії на Місяці, а потім на Марсі чи далі до супутників Юпітеру і Сатурну протягом наступних кількох століть. Ми вже маємо або можемо розумно передбачати розвиток технологічних засобів для цього.
Так що з довгостроковим майбутнім ракет? Людські пошуки з метою освоєння космосу, які вже сягнули другого століття, легко передбачуваним чином поширяться на нашу Сонцеву систему: нинішня ракетна техніка може доставити нас до зовнішньої частини Сонцевої системи протягом кількох років – досить коротко для сміливих та авантюрних людей, щоб подорожувати туди. Але як щодо дослідження інших світів, які обертаються навколо інших зір? Відстані принаймні в сто тисяч разів перевищують відстань до Юпітеру чи Сатурну. Для того щоб люди потрапили туди протягом, скажімо, десятиліття після залишення рідної планети, знадобляться засоби руху, набагато досконаліші, ніж ракети, які ми розробили на сьогодні. Ці нові рушійні системи та те, як ми будемо використовувати їх для міжзоряних подорожей, стануть предметом нашого останнього розділу.
Рекомендована література
Andrade, T. The Gunpowder Age: China, Military Innovation, and the Rise of the West in World History. (Princeton: Princeton University Press, 2016).
Baklitskaya, K. “The remarkable (and censored) Siberian adventure of stray dog cosmonauts Comet and Shutka”, Siberian Times, May 1, 2013.
Barber, M. V2: The A4 Rocket from Peenemunde to Redstone. (Manchester, UK: Crecy Publishing, 2017).
Bergaust, E. Wernher von Braun. (London: Stackpole Books, 2017).
Bizony, P. The Man Who Ran the Moon: James E. Webb, Nasa, and the Secret History of Project Apollo. (New York: Basic Books, 2007).
Burgess, C. and C. Dubbs. Animals in Space – From Research Rockets to the Space Shuttle. (Berlin: Springer-Praxis, 2007).
Cadbury, D. Space Race: The Epic Battle Between America and the Soviet Union for Dominion of Space. (New York: Harper Perennial, 2007).
Carter, A. and D.N. Schwartz. Ballistic Missile Defense. (Washington, DC: Brookings Institute, 1984).
Chertok, B. and A. Siddiqi. Rockets and People: Volume 1. (Washington, DC: NASA, 2005).
Cimbala, S.J. Nuclear Strategy in the Twenty First Century. (Westport, CT: Praeger, 2000).
Denny, M. (2011). Their Arrows Will Darken the Sun: The Evolution and Science of Ballistics. (Baltimore: Johns Hopkins University Press).
Duncan, B. and M. Gibbs. Please God Send Me A Wreck. (New York: Springer, 2015).
Feuerbach, A. “Crucible Damascus Steel: A Fascination for Almost 2,000 Years.” JOM (May, 2006), 48–50.
Freeman, M. How We Got to the Moon: The Story of the German Space Pioneers. (Washington, DC: Century Science Associates, 1993).
Fries, S.D. NASA Engineers and the Age of Apollo. (Washington, DC: NASA, 1992).
Gainor, C. To a Distant Day: The Rocket Pioneers. (Lincoln, NE: University of Nebraska Press, 2008).
Goddard, R.H. Rockets. (New York: Dover, 2002).
Gruntman, M. Blazing the Trail—The Early History of Spacecraft and Rocketry. (Reston, VA: AIAA, 2004).
Gruntman, M. From Astronautics to Cosmonautics. (Charleston, SC: BookSurge Publishing, 2007).
Hacker, B.C. American Military Technology. (Baltimore: Johns Hopkins University Press, 2006).
Hall, B.S. Weapons and Warfare in Renaissance Europe. (Baltimore: Johns Hopkins University Press, 1997).
Harford, J. Korolev: How One Man Masterminded the Soviet Drive to Beat America to the Moon. (Hoboken, NJ: John Wiley and Sons, 1997).
Heppenheimer, T.A. Countdown: A History of Space Flight. (New York: John Wiley and Sons, 1997).
Hunley, J.D. “The Enigma of Robert H. Goddard.” Technology and Culture 36 (1995) 327–350.
Johnson, S.B. The Secret of Apollo: Systems Management in the American and European Space Programs. (Baltimore: Johns Hopkins University Press, 2006).
Kelly, J. Gunpowder: Alchemy, Bombards and Pyrotechnics. (New York: Basic Books, 2004).
Kennedy, G.P. Germany’s V-2 Rocket. (Lancaster, PA: Schiffer Military History, 2006).
Kosmodemyansky, A. Konstantin Tsiolkovsky – His Life and Work. (Honolulu, HI: UPP, 2000).
Lehman, M. This High Man: The Life of Robert H. Goddard. (New York: Farrar Straus, 1963).
Leonov, A, and D. Scott. Two Sides of the Moon: Our Story of the Cold War Space Race. (New York: St. Martin’s Griffin, 2006).
Liang, J. Chinese Siege Warfare: Mechanical Artillery and Siege Weapons of Antiquity. (Singapore: Da Pao Publishing, 2006).
Moye, D. “The First Cat In Space May Finally Get The Recognition She Deserves.” Huffington Post, October 20, 2017.
Mudgway, D.J. William H. Pickering. (Washington, DC: NASA, 2008).
Narasimha, R. Rockets in Mysore and Britain, 1750–1850 A.D. Lecture delivered on 2 April 1985 at the inauguration of the Centre for History and Philosophy of Science, Indian Institute of World Culture, Bangalore. Available online at https://www.researchgate.net/publicatio ... 50-1850_AD.
National Geographic. Animals in Space. (November 3, 2015).
Needham, J. Science and Civilization in China, Vol. 5 part 7: The Gunpowder Epic. (Cambridge: Cambridge University Press, 1986).
Nelson, C. Rocket Men – The Epic Story of the First Men on the Moon. (New York: Penguin, 2009).
Neufeld, M. The Rocket and the Reich: Peenemünde and the Coming of the Ballistic Missile Era. (Cambridge, MA: Harvard University Press, 1996).
Oberth, H. The Rocket Into Planetary Space. (Berlin, de Gruyter, 2014).
Pacey, A. Technology in World Civilization: A Thousand Year History. (Boston: MIT Press, 1991).
Partington, J.R. A History of Greek Fire and Gunpowder. (Baltimore: Johns Hopkins University Press, 1999).
Pauly, R. Firearms – The Life Story of a Technology. (Baltimore: Johns Hopkins University Press, 2004).
Phillips, E. “The Hale Rocket and Rocket Launcher – The American Connection.” American Society of Arms Collectors Bulletin 82 (2000), 7–15.
Potter, C. The Earth Gazers. (London: Head of Zeus, 2017).
Rauschenbach, B.V. Hermann Oberth: The Father of Space Flight 1894–1989. (New York: West Art Pub, 1994).
Rogers, L. It’s ONLY Rocket Science. (New York: Springer, 2008).
Schefter, J. The Race. (New York: Doubleday, 1999).
Siddiqi, A. Sputnik and the Soviet Space Challenge. (Gainesville, FL: University of Florida Press, 2003).
Smith, M.G. Rockets and Revolution – A Cultural History of Early Spaceflight. (Lincoln, NE: University of Nebraska Press, 2014).
Sutton, G.P. History of Liquid Propellant Rocket Engines. (Reston, VA: AIAA, 2006).Crossref
Teitel, A.S. Breaking the Chains of Gravity – The Story of Spaceflight Before NASA. (New York: Bloomsbury Sigma, 2015).
Toynbee, A.J. A Study of History. Abridgement of Volumes VII-X by D.C. Somervell (New York: Oxford University Press, 1967), p. 267.
Turner, M.J.L. Rocket and Spacecraft Propulsion. (Berlin: Springer, 2009).
United States Government. The Development of Ballistic Missiles in the United States Air Force 1945–1960. (Washington, DC: Office of Air Force History, 1990).
van Riper, A. B., Rockets and missiles : the life story of a technology (Westport, CT: Greenwood Publishing, 2004).
Walters, H.B. Hermann Oberth: Father of Space Travel. (London: Macmillan, 1962).
Ward, J.H. Rocket Ranch – The Nuts and Bolts of the Apollo Moon Program at the Kennedy Space Center. (Heidelberg, Springer, 2015).
Ward, R.J. Dr. Space: The Life of Wernher von Braun. (Annapolis, MD: Naval Institute Press, 2005).
Weil, M. “George Mueller: Nasa engineer whose decision-making played a significant part in the Apollo 11 moon landing”. Independent, October 19, 2015.
Well, M. “George Mueller, NASA engineer who helped enable moon landing, dies at 97.” Washington Post, October 17, 2015.
Werrett, S. “William Congreve’s rational rockets.” Royal Society Journal of the History of Science, March 20, 2009. DOI: https://doi.org/10.1098/rsnr.2008.0039.
Wilford, J.N. “Ancient Smelter Used Wind To Make High-Grade Steel”. New York Times (February 6, 2006).
Winter, F. “The Rockets That Inspired Francis Scott Key”. Air and Space Magazine, Sep. 2014.
Wolfe, T. The Right Stuff. (New York: Picador, 1979).
Виноски
1. Ми віддаємо перевагу цьому термінові (rocketeers) перед традиційнішим «ракетникам» (rocketmen), попри асоціацію з фільмами Діснея та спортивними автомобілями, і попри те, що майже всі люди, пов’язані з ракетними подорожами та розробками, як ми побачимо, були чоловіки.
2. Цитата з Toynbee (1967). Дивіться також статтю «Quote Investigator» за адресою https://quoteinvestigator.com/2015/09/16/history/, з якої ясно видно, що Тойнбі приписував цей погляд на випадковість історії іншим історикам — він критично ставився до нього.
3. Спонукуваний війною розвиток пілотованих польотів такий очевидний, що не потребує від нас подальших коментарів; однак стимул, якого вона надала і, безсумнівно, продовжує надавати металургії, можливо, слід розширити. Мечі повинні бути виготовлені з міцного металу – твердого, але не крихкого. Історія розвитку сталі, на її ранній стадії, значною мірою історія технології мечів. Цей розвиток відбувався в різних частинах світу і поширювався, як і всі хороші ідеї. (Велика частина сталі для пізніших римських мечів надходила з далекої Індії, де виготовляли найкращу сталь класичної давнини, уздовж Шовкового шляху.) Див. напр. Feuerbach (2006) та Wilford (2006).
4. Див. Denny (2011), розділ 2, Needham (1986), Partington (1999) і Pauly (2004), розділ 1, для отримання додаткової інформації про найменування, склад та раннє застосування пороху. Великий сайт вікіпедії «Gunpowder» досить вичерпний і містить багато покликань.
5. Навряд чи потрібно говорити, що всі ці ранні рецепти пороху, як і будь-якого хемічного продукту тисячу років тому, були цілком емпіричні. Тобто люди, які виготовляли порох, не мали наукових знань про інгредієнти або чому рецепт спрацьовував – вони просто працювали методом спроб і помилок. Якщо рецепт працював, його зберігали; якщо тонке настроєння рецепту давав порох, який працював краще, то рецепт оновлювався. Цей процес спроб і помилок (науковий, заснований на спостереженні та експерименті) привів до великих успіхів у багатьох галузях, від артилерії до медицини. Теоретичні знання, здобуті набагато пізніше, пояснюють, чому попередні методи спроб і помилок працювали або не працювали, але таке знання не завжди було необхідне для того, щоб почати роботу.
6. Цитата з Turner (2009), розділ 1.
7. За Turner, розділ 1. Англійське слово «rocket» часто вважається похідним від італійського слова rocchetto, що означає «шпулька». Якщо так, то вперше це слово вжито в 1566 році, згідно з Оксфордським словником англійської мови. Або в 1611 році слово «rocket» могло походити від rocchetta, що означає «невелика прядка», згідно з онлайн-словником Merriam-Webster.
8. Раніше запропоновані дати запровадження вогняних стріл оскаржив Needham (1986), який вказує на те, що тогочасні рецепти пороху містили недостатню кількість окислювача для використання як ракетного палива. Обговорення цього розділу взято з Andrade (2016), Liang (2006) та Needham (1986). Дивіться також статтю вікіпедії «Fire Arrow» та (обережно) вебсайт NASA «Brief History of Rockets». Відео на ютюбі https://www.youtube.com/watch?v=vO6I5OZpRDI захопливе, хіба що надто драматизоване.
9. Цитата взята з Kelly (2004). Робота Бейкона про (чорний) порох стала частиною 6 його «Велика робота» (Opus Majus). Докладніше про поширення пороху та ракет з Китаю до решти Старого світу див. Denny (2011), розділ 2, Gruntman (2004), розділ 1, Partington (1999). У багатьох джерелах поширення ракет часто підтверджується розповідями про битви, але в цих описах часто неясно, чи описувані запальні пристрої – ракети чи інші порохові боєприпасами, такі як бомби чи запалені стріли (стріли запалювали, на відміну від вогняних стріл у китайському розумінні). Показовим прикладом служить облога Кайфена (1232-33 рр. н. е.), про яку часто згадують.
10. Згадайте, що Бейкон вказав деревне вугілля лісової деревини – насправді тип деревини вплинув на якість пороху через різницю в пористості. Процес змішування зайняв багато годин, як результат, утворився порошок, дрібний, як тальк. Наше обговорення зернення здебільшого взяте з Hall (1997), с. 69–74, та Partington (1999), с. xxvii. Ці два покликання дуже добре свідчать про ранній розвиток порохової зброї в Європі.
11. Див. Denny (2011), розділ 2, щодо узгодження швидкості горіння ракетного палива з довжиною дула.
12. Див. Pacey (1991), Partington (1999), Rogers (2008) і стаття у вікіпедії «Conrad Haas».
13. Книга – «Philosophiae Naturalis Principia Mathematica» (Математичні принципи натуральної філософії), відома поколінням студентів університетів як «Принципи/Основи». У ній Ньютон описав основи механіки, до яких увійшли три його закони руху і закон тяжіння. Ракети не обговорювалися, але, як ми побачимо, фізика ракетної техніки стала зрозуміла протягом двох подальших століть завдяки застосуванню законів руху Ньютона. Траєкторії сучасних космічних апаратів», як ми побачимо в розд. 3, розраховуються з використанням фізичних принципів, вперше викладених у «Принципах».
14. Дві майсурські ракети в Лондоні мають такі розміри: «(i) Корпус 2,3 дюйма зовн. діам. х 10 дюймів завдовжки (~58 мм з.д. х 254 мм завдовжки), прив’язаний смужками шкіри до прямого леза меча завдовжки 3 фута 4 дюйма (~1,02 м). (ii) Корпус 1,5 дюйма з.д. х 7,8 дюймів завдовжки (~37 мм з.д. довжина х 198 мм), прив’язані смужками шкіри до бамбукової жердини завдовжки 6 футів 3 дюйма (~1,9 м)». Цитата з Narasimha (1985). Є відео на ютюбі, а також багато письмових записів про Тіпу Султана та його ракети; див. напр. https://www.youtube.com/watch?v=f-7KtJObvCE, https://www.youtube.com/watch?v=g8LkoxtsdII.
15. Сам Конгрів ніколи не визнавав привізні індійські ракети джерелом своїх проєктів, хоча вплив очевидний, а можливість – очевидна. Майсурське ракетне паливо було ретельно адаптоване до вологого клімату південної Індії; Конгрів налаштував приготування пороху та упаковання в залізну оболонку, щоб збільшити їх дальність. Див. Werrett (2009).
16. Див. Winter (2014) щодо використання ракет Конгріва під час війни 1812 року. Див. також онлайн-статтю в Британіці «Rocket and missile system» за адресою www.britannica.com/technology/rocket-an ... #ref520811. Цю зброю широко використовували британці, що привело до підвищення обізнаності з нею широкої громадськості: у 1829 році один з перших парових локомотивів його конструктор Роберт Стівенсон назвав «Rocket».
17. Цікаву та детальну статтю про ракету Гейла див. у Phillips (2000).
18. Боксер також винайшов конструкцію ударного капсуля, який дуже широко використовувався для патронів центрального запалення. Історію лінеметів та яскраві розповіді про порятунок дивіться в Duncan and Gibbs (2015) і в онлайнових статтях за адресою https://www.coastguardsofyesteryear.org ... cle_id=116 з вебсайту «Coastguards of Yesteryear», http:/ /www.countywicklowheritage.org/page_id__103.aspx з вебсайту «Our Wicklow Heritage» та https://cv.vic.gov.au/organisations/por ... cket-shed/, вебсайт «Portland Rocket Shed». Також корисні статті у вікіпедії «Henry Trengrouse», «George William Manby», «Edward Mounier Boxer». Відео на ютюбі «Rocket line throwing gun demonstration» показує сучасний ракетний лінемет.
19. Ось наш B-список, який або пом’якшить, або посилить наші помилки при складанні списку A, в очах роздратованих читачів: Лагарі Хасан-челебі, Вільям Конгрів, Ґаетано Кроко (Gaetano Crocco), Луї Дамблан (Louis Damblanc), Курт Дебус (Kurt Debus), Вальтер Дорнберґер (Walter Dornberger), Крафт Еріке (Krafft Ehricke), Максім Фейджет (Maxime Faget), Валентин Глушко, Конрад Гаас (Conrad Haas), Карл Гаймбурґ (Karl Heimburg), Алєксєй Ніколаєвіч Ісаєв, Френк Маліна (Frank Malina), Айзек Ньютон, Сем Філіпс (Sam Phillips), Ів Ле Прієр (Yves Le Prieur), Ебергард Різ (Eberhard Rees), Ойґен Зенґер (Eugen Sänger), Бернгард Тесман (Bernhard Tessmann), Джеймз Веб (James Webb), Цянь Сюесен.
20. Докладніше про цю цікаву постать дивіться у Kosmodemyansky (2000), статтю в Британці «Konstantin Tsiolkovsky», однойменну статтю у вікіпедії та онлайновий біографічний файл НАСА на https://history.nasa.gov/sputnik/kon.html. Біографії та біографічні нариси багатьох піонерів-ракетників (згаданих тут та інших) див. Chertok and Siddiqi (2005), Freeman (1993), Gruntman (2004), Nelson (2009), Potter (2017), Teitel (2015), Ward (2015) і статті вікіпедії. НАСА має історичний розділ з біографічними подробицями закордонних, а також вітчизняних піонерів; див. також www.astronautix.com.
21. Про Роберта Ґодарда є багато книжок і досить докладних статтей. Дивіться, наприклад, Hunley (1995), Lehman (1963), Sutton (2006), Teitel (2015), Turner (2009) і статтю у вікіпедії «Robert H. Goddard». Його впливові книжки перевидав «Дувр»; див. Goddard (2002).
22. Щодо детальнішої інформації про життя Оберта див. Rauschenbach (1994) і Walters (1962). Впливова книга Оберта все ще видається (Oberth, 2014). Є кілька російськомовних біографій Корольова; щодо англомовної біографії див. Harford (1997).
23. Прогрес, досягнутий німецькою командою під керівництвом фон Брауна у створенні найсучасніших у світі рідиннопаливних ракет під час війни, можна оцінити його пізнішим коментарем: «До 1936 року Ґодард був попереду всіх нас». Справді, Ґодард проаналізував захоплений V2 після війни і дійшов висновку, що німці вкрали деякі його ідеї. Він, мабуть, помилявся в цьому; німецькі успіхи досягнуті незалежно і були результатом набагато більших інвестицій і ресурсів, ніж були доступні для секретного американця. Цитата з Британікиї; див. також Bergaust (2017), Ward (2005), Ward (2015) і вебсайт НАСА «Biography of Wernher von Braun». 1960 року вийшла кінобіографія фон Брауна «Я цілюсь у зорі» (I Aim at the Stars). Суперечку навколо його цікавого життя може відобразити сатиричний коментар коміка Морта Сала про нього: «Я цілюсь у зорі, але іноді я попадаю в Лондон».
24. Докладніше про Пікерінга та Мюлера див. у Bizony (2007), Fries (1992), Heppenheimer (1997), Johnson (2006), Mudgway (2008), Schefter (1999), Weil (2015) та Well (2015).
25 Впливова книжка Гомана 1925 року «Досяжність небесних тіл» – про космічні подорожі, а не про фізичну придатність – доступна в інтернеті в архіві НАСА за адресою https://archive.org/details/nasa_techdoc_19980230631. Більшість біографій Ено-Пельтері написано французькою мовою; одна англомовна біографія – це Gruntman (2007).
26. Для детальніших розповідей про вплив наукової фантастики на освоєння космосу див. Gainor (2008) та Smith (2014).
27. Цей пункт взято здебільшого з Chertok and Siddiqi (2005), Gruntman (2004), Smith (2014) і Teitel (2015), які детально висвітлюють розробляння ракет у 1920-х і 1930-х роках. Дивіться також онлайн-допис Музею науки Великої Британії від Р. Гайфілда, «Russia’s 19th Century Cosmic Pioneer» за адресою: https://blog.sciencemuseum.org.uk/russi ... -pioneers/. Захопливу статтю про маловідомі обміни між Ґодардом і совєтськими ракетними ентузіастами див. Siddiqi (2003).
28. Для порівняння зазначимо, що близько 40 000 британських цивільних вбито під час Другої світової війни внаслідок німецьких бомбардувань, починаючи з Бліцу 1940 року, і 350 000 цивільних громадян Німеччини вбито внаслідок бомбардувань союзників. У Німеччині під час виробництва ракет V2 загинуло більше людей (12 000–20 000 невільних робітників), ніж в Англії від ракет.
29. Є багато літератури про V2. Див. напр. Barber (2017), Kennedy (2006) і van Riper (2004), розділ 4. Дивіться також вебсайти вікіпедії «V-2 Rocket and Aggregat (rocket family)», а також вебсайти «Spaceline» Кліфа Летбріджа про історію ракетної техніки.
30. Багато написано на тему розвитку ракет і керованих ракет під час холодної війни. Гарне резюме надає Британіка: див. запис Rocket and Missile Systems/ Strategic Missiles. Дивіться також Carter and Schwartz (1984), Cimbala (2000), Hacker (2006), розділ 9, Neufeld (1996), Van Riper (2004), розділ 6, United States Government (1990), а також вебсайт історії ракет https:// www.spaceline.org/history/6.html.
31. Цей список складено з чудової статті Британіки «Space Exploration» та зі статті у вікіпедії «Timeline of the Space Race». Книжки про перебіг цього критичного періоду див., напр., Cadbury (2007), Leonovand Scott (2006), Nelson (2009), Turner (2009), Ward (2015), Wolfe (1979).
32. Цитата взята з вебсайту НАСА «Animals in Space» за адресою https://history.nasa.gov/animals.html. Космічні створіння отримують багато висвітлення, як в інтернеті, так і в друкованому вигляді. Див. напр. Burgess and Dubbs (2013), Burgess and Dubbs (2007), Moye (2017), National Geographic (2015), Siddiqi (2003) і вебсайт вікіпедії «Animals in Space».
33. Це число, так би мовити, постійно зростає.
34. Є багато спекулятивних книг і (особливо) онлайн-статтей про приватизацію ракетобудування та освоєння космосу. Щодо двох поінформованіших і глибших спроб: www.defensenews.com/space/2016/10/25/30 ... reignited/ V. Insinna та стаття «The Economist» на www.economist.com/graphic-detail/2018/1 ... ontenders/.
Жодна людина не мандрувала за межами навколоземної орбіти з моменту екіпажу «Аполона-17» у грудні 1972 року. Америка виграла космічну гонитву, але суперництво з СССР все ще існувало до 1975 року, коли конкуренція стала неоціненною кооперацією. Ось підсумок з року в рік про перші досягнення, досягнуті після першої висадки на Місяць, аж до першого міжнародного космічного заходу.
1970 («Луна-16»); перша м'яка посадка на планету (Венера, «Венера-7»).
1971 Перша космічна станція з екіпажем («Салют-1»); перший космічний корабель на орбіті Марса («Mariner-9»); перша м'яка посадка на Марс («Марс-3»).
1972 Перша місія, що покинула внутрішню частину Сонцевої системи, досягнувши поясу астероїдів («Pioneer-10»).
1973 Перший обліт Юпітера («Pioneer-10»).
1974 Перший планетний гравітаційний маневр (Венера, потім Меркурій, «Mariner-10»).
1975 Перша спільна американсько-совєтська місія («Аполлон» – «Союз»).
Людство посилало зонди на інші планети; ці зонди надсилали дані, разом із безліччю фотографій, що вражали мільйони людей і втілювали візію ранніх ракетників щодо освоєння космосу людиною. Якщо ми відступимо та поглянемо на історію розвитку ракет і пілотованих космічних польотів за останнє століття, то побачимо, що космічна гонитва щодо Місяця була чимось на кшталт побічної дії (хоча драматичної та важливої), породженої політичним суперництвом, що відхиляється від більшої мети освоєння космосу. Після космічної гонитви людство спробувало повернутися до початкової візії, як ми бачимо з наведеного вище списку космічних досягнень (докладніше про це в дальших розділах).
Початкове дослідження космосу відбувалося за вказівкою та під контролем урядів через його політичну природу та вартість. Однак не всі ці урядові програми були військові чи націоналістичні; прогрес у космічній науці після висадки на Місяць охоплює марсохід «К’юріосіті» (Curiosity), місію Касіні – Гайґенса до Сатурну та його супутників, космічний телескоп «Габл», метеорологічні супутники та супутники GPS. Отримано зображення кожної планети (зокрема Плутону, який, хоч і мала, але все ж планета), а також багатьох супутників, комет і астероїдів. За словами Британіки (вступ до «Space Exploration»): «Урядові космічні програми розширили знання, слугували індикаторами національного престижу та могутності, зміцнили національну безпеку та військову могутність і дали значну користь широкому загалові».
Тенденція розвитку подій після «Аполона» була подвійна: по-перше, дослідження космосу стали міжнароднішими, бо багато країн, окрім Росії та Сполучених Штатів, долучилися до цього, а по-друге, останнім часом спостерігається зростання космічних програм приватного сектору. Китай став третьою країною, яка вивела людину на орбіту (пілот ВПС Ян Лівей у 2003 році), а «Мохаве ейрспейс венчуз» (Mojave Aerospace Ventures) стала першою комерційною групою, яка вивела людину в космос (комерційний пілот-випробувач Майк Мелвіл) у 2004 році.
Ось список того, що сталося вперше в космосі, з 1975 року – зверніть увагу на збільшення міжнародного внеску (тут грубі записи стосуються всіх неамериканських внесків, а не лише совєтських чи російських, як раніше) і повернення до дослідження.
1976 Перші знімки, передані з поверхні Марса («Viking-1»).
1979 Перший космічний корабель, який пролетів біля Сатурну (Pioneer-11).
1981 Перший корабель багаторазового використання, запущений і повернутий з космосу (космічний шатл «Columbia»).
1986 Перший обліт Урану («Voyager-2»); перший обліт комети (Галея, «Giotto», Європейське космічне агентство, ЄКА).
1989 Перший обліт Нептуна («Voyager-2»).
1990 Перший великий оптичний космічний телескоп («Габл» – США та ЄКА).
1995 Перший космічний корабель на орбіті Юпітеру («Galileo»).
2000 Перший космічний апарат на орбіті астероїда (Ерос, NEAR).
2004 Перший космічний апарат на орбіті Сатурну (Касіні – Гайґенс, США та ЄКА).
2010 Перший космічний корабель, який повернувся на Землю зі зразками астероїдів («Хаябуса», Японія).
2011 Перший космічний корабель на орбіті Меркурія («Messenger»).
Майбутнє ракетної історії – що далі?
Наша історія підсумувала події на сьогодні: чого досягнуто. Чого досягнуть найближчим часом – це питання спекуляції; у цій останній частині ми розглядаємо тенденції (а не окремі проєкти, заплановані чи передбачувані). Отже, комерційні підприємства все частіше розглядаються як найближче майбутнє освоєння космосу. Вже деякий час великі корпорації виконують важку роботу (у буквальному сенсі) для американських військових і НАСА (серед інших), запускаючи корисні вантажі клієнтів у космос.
Спільне підприємство «Боїнг-Локгід Мартін» (Boeing-Lockheed Martin» під назвою «Юнайтед лонч альянс» (United Launch Alliance) виконує цю роботу зі своєю багатоступеневою ракетою «Атлас-V» (Atlas-5). Перший ступінь ракети складається з російського двигуна РД-180, а другий ступінь – це двигун RL-10 американського виробництва, до якого іноді додаються навісні пришвидшувачі іншого американського виробника. Час змін. Ще за часів космічної гонитви було б досить важко уявити собі участь компаній у космічному ракетобудуванні, не кажучи вже про російські двигуни, які запускають американський корисний військовий вантаж. Але не лише багатонаціональні аерокосмічні корпорації беруть участь у цьому; за останнє десь десятиліття окремі космічними апаратами захопилися підприємці-мільярдери.
Ракета «Фалкон-9» (Falcon-9) від «СпейсХ» (SpaceX) Ілона Маска була сертифікована в 2015 році для запуску корисного вантажу Агентства національної безпеки США. Тоді «СпейсХ» отримала контракт на запуск останнього покоління супутників GPS (Global Positioning System). «Блю оріджин» (Blue Origin) Джефа Безоса і «Вірджин галактік» (Virgin Galactic) сера Річарда Бренсона змагаються за контракти на створення аерокосмічного літака багаторазового використання. Усі три мільярдери не приховували, що хотіли б першими доставити людей на Марс. Їхня мотивація, здається, більше, ніж прибуток34.
Підсумок розробляння космічних ракет на сьогодні складається з одного абзацу. Важкі космічні ракети спочатку розробили дві наддержави часів холодної війни, спершу для того, щоб відправити людину на Місяць, а потім для розгортання космічних станцій та дослідження інших частин Сонцевої системи. Потім холодна війна закінчилася, і залишилася тільки одна наддержава. Великі ракети розробляли інші країни, окремо або в групах (наприклад, Європейське космічне агентство). Альянси великих аерокосмічних корпорацій долучилися до цього акту, і тепер індивідуальні підприємці беруть участь у ньому. Неважко помітити, що в найближчі десятиліття приватизація космічних подорожей буде тільки зростати, бо національні уряди знайдуть вищі пріоритети в інших місцях для витрачання грошей платників податків. Не потрібно багато фантазії, щоб передбачити космічний туризм до кінця цього століття і людські колонії на Місяці, а потім на Марсі чи далі до супутників Юпітеру і Сатурну протягом наступних кількох століть. Ми вже маємо або можемо розумно передбачати розвиток технологічних засобів для цього.
Так що з довгостроковим майбутнім ракет? Людські пошуки з метою освоєння космосу, які вже сягнули другого століття, легко передбачуваним чином поширяться на нашу Сонцеву систему: нинішня ракетна техніка може доставити нас до зовнішньої частини Сонцевої системи протягом кількох років – досить коротко для сміливих та авантюрних людей, щоб подорожувати туди. Але як щодо дослідження інших світів, які обертаються навколо інших зір? Відстані принаймні в сто тисяч разів перевищують відстань до Юпітеру чи Сатурну. Для того щоб люди потрапили туди протягом, скажімо, десятиліття після залишення рідної планети, знадобляться засоби руху, набагато досконаліші, ніж ракети, які ми розробили на сьогодні. Ці нові рушійні системи та те, як ми будемо використовувати їх для міжзоряних подорожей, стануть предметом нашого останнього розділу.
Рекомендована література
Andrade, T. The Gunpowder Age: China, Military Innovation, and the Rise of the West in World History. (Princeton: Princeton University Press, 2016).
Baklitskaya, K. “The remarkable (and censored) Siberian adventure of stray dog cosmonauts Comet and Shutka”, Siberian Times, May 1, 2013.
Barber, M. V2: The A4 Rocket from Peenemunde to Redstone. (Manchester, UK: Crecy Publishing, 2017).
Bergaust, E. Wernher von Braun. (London: Stackpole Books, 2017).
Bizony, P. The Man Who Ran the Moon: James E. Webb, Nasa, and the Secret History of Project Apollo. (New York: Basic Books, 2007).
Burgess, C. and C. Dubbs. Animals in Space – From Research Rockets to the Space Shuttle. (Berlin: Springer-Praxis, 2007).
Cadbury, D. Space Race: The Epic Battle Between America and the Soviet Union for Dominion of Space. (New York: Harper Perennial, 2007).
Carter, A. and D.N. Schwartz. Ballistic Missile Defense. (Washington, DC: Brookings Institute, 1984).
Chertok, B. and A. Siddiqi. Rockets and People: Volume 1. (Washington, DC: NASA, 2005).
Cimbala, S.J. Nuclear Strategy in the Twenty First Century. (Westport, CT: Praeger, 2000).
Denny, M. (2011). Their Arrows Will Darken the Sun: The Evolution and Science of Ballistics. (Baltimore: Johns Hopkins University Press).
Duncan, B. and M. Gibbs. Please God Send Me A Wreck. (New York: Springer, 2015).
Feuerbach, A. “Crucible Damascus Steel: A Fascination for Almost 2,000 Years.” JOM (May, 2006), 48–50.
Freeman, M. How We Got to the Moon: The Story of the German Space Pioneers. (Washington, DC: Century Science Associates, 1993).
Fries, S.D. NASA Engineers and the Age of Apollo. (Washington, DC: NASA, 1992).
Gainor, C. To a Distant Day: The Rocket Pioneers. (Lincoln, NE: University of Nebraska Press, 2008).
Goddard, R.H. Rockets. (New York: Dover, 2002).
Gruntman, M. Blazing the Trail—The Early History of Spacecraft and Rocketry. (Reston, VA: AIAA, 2004).
Gruntman, M. From Astronautics to Cosmonautics. (Charleston, SC: BookSurge Publishing, 2007).
Hacker, B.C. American Military Technology. (Baltimore: Johns Hopkins University Press, 2006).
Hall, B.S. Weapons and Warfare in Renaissance Europe. (Baltimore: Johns Hopkins University Press, 1997).
Harford, J. Korolev: How One Man Masterminded the Soviet Drive to Beat America to the Moon. (Hoboken, NJ: John Wiley and Sons, 1997).
Heppenheimer, T.A. Countdown: A History of Space Flight. (New York: John Wiley and Sons, 1997).
Hunley, J.D. “The Enigma of Robert H. Goddard.” Technology and Culture 36 (1995) 327–350.
Johnson, S.B. The Secret of Apollo: Systems Management in the American and European Space Programs. (Baltimore: Johns Hopkins University Press, 2006).
Kelly, J. Gunpowder: Alchemy, Bombards and Pyrotechnics. (New York: Basic Books, 2004).
Kennedy, G.P. Germany’s V-2 Rocket. (Lancaster, PA: Schiffer Military History, 2006).
Kosmodemyansky, A. Konstantin Tsiolkovsky – His Life and Work. (Honolulu, HI: UPP, 2000).
Lehman, M. This High Man: The Life of Robert H. Goddard. (New York: Farrar Straus, 1963).
Leonov, A, and D. Scott. Two Sides of the Moon: Our Story of the Cold War Space Race. (New York: St. Martin’s Griffin, 2006).
Liang, J. Chinese Siege Warfare: Mechanical Artillery and Siege Weapons of Antiquity. (Singapore: Da Pao Publishing, 2006).
Moye, D. “The First Cat In Space May Finally Get The Recognition She Deserves.” Huffington Post, October 20, 2017.
Mudgway, D.J. William H. Pickering. (Washington, DC: NASA, 2008).
Narasimha, R. Rockets in Mysore and Britain, 1750–1850 A.D. Lecture delivered on 2 April 1985 at the inauguration of the Centre for History and Philosophy of Science, Indian Institute of World Culture, Bangalore. Available online at https://www.researchgate.net/publicatio ... 50-1850_AD.
National Geographic. Animals in Space. (November 3, 2015).
Needham, J. Science and Civilization in China, Vol. 5 part 7: The Gunpowder Epic. (Cambridge: Cambridge University Press, 1986).
Nelson, C. Rocket Men – The Epic Story of the First Men on the Moon. (New York: Penguin, 2009).
Neufeld, M. The Rocket and the Reich: Peenemünde and the Coming of the Ballistic Missile Era. (Cambridge, MA: Harvard University Press, 1996).
Oberth, H. The Rocket Into Planetary Space. (Berlin, de Gruyter, 2014).
Pacey, A. Technology in World Civilization: A Thousand Year History. (Boston: MIT Press, 1991).
Partington, J.R. A History of Greek Fire and Gunpowder. (Baltimore: Johns Hopkins University Press, 1999).
Pauly, R. Firearms – The Life Story of a Technology. (Baltimore: Johns Hopkins University Press, 2004).
Phillips, E. “The Hale Rocket and Rocket Launcher – The American Connection.” American Society of Arms Collectors Bulletin 82 (2000), 7–15.
Potter, C. The Earth Gazers. (London: Head of Zeus, 2017).
Rauschenbach, B.V. Hermann Oberth: The Father of Space Flight 1894–1989. (New York: West Art Pub, 1994).
Rogers, L. It’s ONLY Rocket Science. (New York: Springer, 2008).
Schefter, J. The Race. (New York: Doubleday, 1999).
Siddiqi, A. Sputnik and the Soviet Space Challenge. (Gainesville, FL: University of Florida Press, 2003).
Smith, M.G. Rockets and Revolution – A Cultural History of Early Spaceflight. (Lincoln, NE: University of Nebraska Press, 2014).
Sutton, G.P. History of Liquid Propellant Rocket Engines. (Reston, VA: AIAA, 2006).Crossref
Teitel, A.S. Breaking the Chains of Gravity – The Story of Spaceflight Before NASA. (New York: Bloomsbury Sigma, 2015).
Toynbee, A.J. A Study of History. Abridgement of Volumes VII-X by D.C. Somervell (New York: Oxford University Press, 1967), p. 267.
Turner, M.J.L. Rocket and Spacecraft Propulsion. (Berlin: Springer, 2009).
United States Government. The Development of Ballistic Missiles in the United States Air Force 1945–1960. (Washington, DC: Office of Air Force History, 1990).
van Riper, A. B., Rockets and missiles : the life story of a technology (Westport, CT: Greenwood Publishing, 2004).
Walters, H.B. Hermann Oberth: Father of Space Travel. (London: Macmillan, 1962).
Ward, J.H. Rocket Ranch – The Nuts and Bolts of the Apollo Moon Program at the Kennedy Space Center. (Heidelberg, Springer, 2015).
Ward, R.J. Dr. Space: The Life of Wernher von Braun. (Annapolis, MD: Naval Institute Press, 2005).
Weil, M. “George Mueller: Nasa engineer whose decision-making played a significant part in the Apollo 11 moon landing”. Independent, October 19, 2015.
Well, M. “George Mueller, NASA engineer who helped enable moon landing, dies at 97.” Washington Post, October 17, 2015.
Werrett, S. “William Congreve’s rational rockets.” Royal Society Journal of the History of Science, March 20, 2009. DOI: https://doi.org/10.1098/rsnr.2008.0039.
Wilford, J.N. “Ancient Smelter Used Wind To Make High-Grade Steel”. New York Times (February 6, 2006).
Winter, F. “The Rockets That Inspired Francis Scott Key”. Air and Space Magazine, Sep. 2014.
Wolfe, T. The Right Stuff. (New York: Picador, 1979).
Виноски
1. Ми віддаємо перевагу цьому термінові (rocketeers) перед традиційнішим «ракетникам» (rocketmen), попри асоціацію з фільмами Діснея та спортивними автомобілями, і попри те, що майже всі люди, пов’язані з ракетними подорожами та розробками, як ми побачимо, були чоловіки.
2. Цитата з Toynbee (1967). Дивіться також статтю «Quote Investigator» за адресою https://quoteinvestigator.com/2015/09/16/history/, з якої ясно видно, що Тойнбі приписував цей погляд на випадковість історії іншим історикам — він критично ставився до нього.
3. Спонукуваний війною розвиток пілотованих польотів такий очевидний, що не потребує від нас подальших коментарів; однак стимул, якого вона надала і, безсумнівно, продовжує надавати металургії, можливо, слід розширити. Мечі повинні бути виготовлені з міцного металу – твердого, але не крихкого. Історія розвитку сталі, на її ранній стадії, значною мірою історія технології мечів. Цей розвиток відбувався в різних частинах світу і поширювався, як і всі хороші ідеї. (Велика частина сталі для пізніших римських мечів надходила з далекої Індії, де виготовляли найкращу сталь класичної давнини, уздовж Шовкового шляху.) Див. напр. Feuerbach (2006) та Wilford (2006).
4. Див. Denny (2011), розділ 2, Needham (1986), Partington (1999) і Pauly (2004), розділ 1, для отримання додаткової інформації про найменування, склад та раннє застосування пороху. Великий сайт вікіпедії «Gunpowder» досить вичерпний і містить багато покликань.
5. Навряд чи потрібно говорити, що всі ці ранні рецепти пороху, як і будь-якого хемічного продукту тисячу років тому, були цілком емпіричні. Тобто люди, які виготовляли порох, не мали наукових знань про інгредієнти або чому рецепт спрацьовував – вони просто працювали методом спроб і помилок. Якщо рецепт працював, його зберігали; якщо тонке настроєння рецепту давав порох, який працював краще, то рецепт оновлювався. Цей процес спроб і помилок (науковий, заснований на спостереженні та експерименті) привів до великих успіхів у багатьох галузях, від артилерії до медицини. Теоретичні знання, здобуті набагато пізніше, пояснюють, чому попередні методи спроб і помилок працювали або не працювали, але таке знання не завжди було необхідне для того, щоб почати роботу.
6. Цитата з Turner (2009), розділ 1.
7. За Turner, розділ 1. Англійське слово «rocket» часто вважається похідним від італійського слова rocchetto, що означає «шпулька». Якщо так, то вперше це слово вжито в 1566 році, згідно з Оксфордським словником англійської мови. Або в 1611 році слово «rocket» могло походити від rocchetta, що означає «невелика прядка», згідно з онлайн-словником Merriam-Webster.
8. Раніше запропоновані дати запровадження вогняних стріл оскаржив Needham (1986), який вказує на те, що тогочасні рецепти пороху містили недостатню кількість окислювача для використання як ракетного палива. Обговорення цього розділу взято з Andrade (2016), Liang (2006) та Needham (1986). Дивіться також статтю вікіпедії «Fire Arrow» та (обережно) вебсайт NASA «Brief History of Rockets». Відео на ютюбі https://www.youtube.com/watch?v=vO6I5OZpRDI захопливе, хіба що надто драматизоване.
9. Цитата взята з Kelly (2004). Робота Бейкона про (чорний) порох стала частиною 6 його «Велика робота» (Opus Majus). Докладніше про поширення пороху та ракет з Китаю до решти Старого світу див. Denny (2011), розділ 2, Gruntman (2004), розділ 1, Partington (1999). У багатьох джерелах поширення ракет часто підтверджується розповідями про битви, але в цих описах часто неясно, чи описувані запальні пристрої – ракети чи інші порохові боєприпасами, такі як бомби чи запалені стріли (стріли запалювали, на відміну від вогняних стріл у китайському розумінні). Показовим прикладом служить облога Кайфена (1232-33 рр. н. е.), про яку часто згадують.
10. Згадайте, що Бейкон вказав деревне вугілля лісової деревини – насправді тип деревини вплинув на якість пороху через різницю в пористості. Процес змішування зайняв багато годин, як результат, утворився порошок, дрібний, як тальк. Наше обговорення зернення здебільшого взяте з Hall (1997), с. 69–74, та Partington (1999), с. xxvii. Ці два покликання дуже добре свідчать про ранній розвиток порохової зброї в Європі.
11. Див. Denny (2011), розділ 2, щодо узгодження швидкості горіння ракетного палива з довжиною дула.
12. Див. Pacey (1991), Partington (1999), Rogers (2008) і стаття у вікіпедії «Conrad Haas».
13. Книга – «Philosophiae Naturalis Principia Mathematica» (Математичні принципи натуральної філософії), відома поколінням студентів університетів як «Принципи/Основи». У ній Ньютон описав основи механіки, до яких увійшли три його закони руху і закон тяжіння. Ракети не обговорювалися, але, як ми побачимо, фізика ракетної техніки стала зрозуміла протягом двох подальших століть завдяки застосуванню законів руху Ньютона. Траєкторії сучасних космічних апаратів», як ми побачимо в розд. 3, розраховуються з використанням фізичних принципів, вперше викладених у «Принципах».
14. Дві майсурські ракети в Лондоні мають такі розміри: «(i) Корпус 2,3 дюйма зовн. діам. х 10 дюймів завдовжки (~58 мм з.д. х 254 мм завдовжки), прив’язаний смужками шкіри до прямого леза меча завдовжки 3 фута 4 дюйма (~1,02 м). (ii) Корпус 1,5 дюйма з.д. х 7,8 дюймів завдовжки (~37 мм з.д. довжина х 198 мм), прив’язані смужками шкіри до бамбукової жердини завдовжки 6 футів 3 дюйма (~1,9 м)». Цитата з Narasimha (1985). Є відео на ютюбі, а також багато письмових записів про Тіпу Султана та його ракети; див. напр. https://www.youtube.com/watch?v=f-7KtJObvCE, https://www.youtube.com/watch?v=g8LkoxtsdII.
15. Сам Конгрів ніколи не визнавав привізні індійські ракети джерелом своїх проєктів, хоча вплив очевидний, а можливість – очевидна. Майсурське ракетне паливо було ретельно адаптоване до вологого клімату південної Індії; Конгрів налаштував приготування пороху та упаковання в залізну оболонку, щоб збільшити їх дальність. Див. Werrett (2009).
16. Див. Winter (2014) щодо використання ракет Конгріва під час війни 1812 року. Див. також онлайн-статтю в Британіці «Rocket and missile system» за адресою www.britannica.com/technology/rocket-an ... #ref520811. Цю зброю широко використовували британці, що привело до підвищення обізнаності з нею широкої громадськості: у 1829 році один з перших парових локомотивів його конструктор Роберт Стівенсон назвав «Rocket».
17. Цікаву та детальну статтю про ракету Гейла див. у Phillips (2000).
18. Боксер також винайшов конструкцію ударного капсуля, який дуже широко використовувався для патронів центрального запалення. Історію лінеметів та яскраві розповіді про порятунок дивіться в Duncan and Gibbs (2015) і в онлайнових статтях за адресою https://www.coastguardsofyesteryear.org ... cle_id=116 з вебсайту «Coastguards of Yesteryear», http:/ /www.countywicklowheritage.org/page_id__103.aspx з вебсайту «Our Wicklow Heritage» та https://cv.vic.gov.au/organisations/por ... cket-shed/, вебсайт «Portland Rocket Shed». Також корисні статті у вікіпедії «Henry Trengrouse», «George William Manby», «Edward Mounier Boxer». Відео на ютюбі «Rocket line throwing gun demonstration» показує сучасний ракетний лінемет.
19. Ось наш B-список, який або пом’якшить, або посилить наші помилки при складанні списку A, в очах роздратованих читачів: Лагарі Хасан-челебі, Вільям Конгрів, Ґаетано Кроко (Gaetano Crocco), Луї Дамблан (Louis Damblanc), Курт Дебус (Kurt Debus), Вальтер Дорнберґер (Walter Dornberger), Крафт Еріке (Krafft Ehricke), Максім Фейджет (Maxime Faget), Валентин Глушко, Конрад Гаас (Conrad Haas), Карл Гаймбурґ (Karl Heimburg), Алєксєй Ніколаєвіч Ісаєв, Френк Маліна (Frank Malina), Айзек Ньютон, Сем Філіпс (Sam Phillips), Ів Ле Прієр (Yves Le Prieur), Ебергард Різ (Eberhard Rees), Ойґен Зенґер (Eugen Sänger), Бернгард Тесман (Bernhard Tessmann), Джеймз Веб (James Webb), Цянь Сюесен.
20. Докладніше про цю цікаву постать дивіться у Kosmodemyansky (2000), статтю в Британці «Konstantin Tsiolkovsky», однойменну статтю у вікіпедії та онлайновий біографічний файл НАСА на https://history.nasa.gov/sputnik/kon.html. Біографії та біографічні нариси багатьох піонерів-ракетників (згаданих тут та інших) див. Chertok and Siddiqi (2005), Freeman (1993), Gruntman (2004), Nelson (2009), Potter (2017), Teitel (2015), Ward (2015) і статті вікіпедії. НАСА має історичний розділ з біографічними подробицями закордонних, а також вітчизняних піонерів; див. також www.astronautix.com.
21. Про Роберта Ґодарда є багато книжок і досить докладних статтей. Дивіться, наприклад, Hunley (1995), Lehman (1963), Sutton (2006), Teitel (2015), Turner (2009) і статтю у вікіпедії «Robert H. Goddard». Його впливові книжки перевидав «Дувр»; див. Goddard (2002).
22. Щодо детальнішої інформації про життя Оберта див. Rauschenbach (1994) і Walters (1962). Впливова книга Оберта все ще видається (Oberth, 2014). Є кілька російськомовних біографій Корольова; щодо англомовної біографії див. Harford (1997).
23. Прогрес, досягнутий німецькою командою під керівництвом фон Брауна у створенні найсучасніших у світі рідиннопаливних ракет під час війни, можна оцінити його пізнішим коментарем: «До 1936 року Ґодард був попереду всіх нас». Справді, Ґодард проаналізував захоплений V2 після війни і дійшов висновку, що німці вкрали деякі його ідеї. Він, мабуть, помилявся в цьому; німецькі успіхи досягнуті незалежно і були результатом набагато більших інвестицій і ресурсів, ніж були доступні для секретного американця. Цитата з Британікиї; див. також Bergaust (2017), Ward (2005), Ward (2015) і вебсайт НАСА «Biography of Wernher von Braun». 1960 року вийшла кінобіографія фон Брауна «Я цілюсь у зорі» (I Aim at the Stars). Суперечку навколо його цікавого життя може відобразити сатиричний коментар коміка Морта Сала про нього: «Я цілюсь у зорі, але іноді я попадаю в Лондон».
24. Докладніше про Пікерінга та Мюлера див. у Bizony (2007), Fries (1992), Heppenheimer (1997), Johnson (2006), Mudgway (2008), Schefter (1999), Weil (2015) та Well (2015).
25 Впливова книжка Гомана 1925 року «Досяжність небесних тіл» – про космічні подорожі, а не про фізичну придатність – доступна в інтернеті в архіві НАСА за адресою https://archive.org/details/nasa_techdoc_19980230631. Більшість біографій Ено-Пельтері написано французькою мовою; одна англомовна біографія – це Gruntman (2007).
26. Для детальніших розповідей про вплив наукової фантастики на освоєння космосу див. Gainor (2008) та Smith (2014).
27. Цей пункт взято здебільшого з Chertok and Siddiqi (2005), Gruntman (2004), Smith (2014) і Teitel (2015), які детально висвітлюють розробляння ракет у 1920-х і 1930-х роках. Дивіться також онлайн-допис Музею науки Великої Британії від Р. Гайфілда, «Russia’s 19th Century Cosmic Pioneer» за адресою: https://blog.sciencemuseum.org.uk/russi ... -pioneers/. Захопливу статтю про маловідомі обміни між Ґодардом і совєтськими ракетними ентузіастами див. Siddiqi (2003).
28. Для порівняння зазначимо, що близько 40 000 британських цивільних вбито під час Другої світової війни внаслідок німецьких бомбардувань, починаючи з Бліцу 1940 року, і 350 000 цивільних громадян Німеччини вбито внаслідок бомбардувань союзників. У Німеччині під час виробництва ракет V2 загинуло більше людей (12 000–20 000 невільних робітників), ніж в Англії від ракет.
29. Є багато літератури про V2. Див. напр. Barber (2017), Kennedy (2006) і van Riper (2004), розділ 4. Дивіться також вебсайти вікіпедії «V-2 Rocket and Aggregat (rocket family)», а також вебсайти «Spaceline» Кліфа Летбріджа про історію ракетної техніки.
30. Багато написано на тему розвитку ракет і керованих ракет під час холодної війни. Гарне резюме надає Британіка: див. запис Rocket and Missile Systems/ Strategic Missiles. Дивіться також Carter and Schwartz (1984), Cimbala (2000), Hacker (2006), розділ 9, Neufeld (1996), Van Riper (2004), розділ 6, United States Government (1990), а також вебсайт історії ракет https:// www.spaceline.org/history/6.html.
31. Цей список складено з чудової статті Британіки «Space Exploration» та зі статті у вікіпедії «Timeline of the Space Race». Книжки про перебіг цього критичного періоду див., напр., Cadbury (2007), Leonovand Scott (2006), Nelson (2009), Turner (2009), Ward (2015), Wolfe (1979).
32. Цитата взята з вебсайту НАСА «Animals in Space» за адресою https://history.nasa.gov/animals.html. Космічні створіння отримують багато висвітлення, як в інтернеті, так і в друкованому вигляді. Див. напр. Burgess and Dubbs (2013), Burgess and Dubbs (2007), Moye (2017), National Geographic (2015), Siddiqi (2003) і вебсайт вікіпедії «Animals in Space».
33. Це число, так би мовити, постійно зростає.
34. Є багато спекулятивних книг і (особливо) онлайн-статтей про приватизацію ракетобудування та освоєння космосу. Щодо двох поінформованіших і глибших спроб: www.defensenews.com/space/2016/10/25/30 ... reignited/ V. Insinna та стаття «The Economist» на www.economist.com/graphic-detail/2018/1 ... ontenders/.