r2u.org.ua / e2u.org.ua

Листопад писав:Якщо ж ідеться про авторитетність мовознавців, то, гадаю, Караванський не менш авторитетний, ніж Пономарів.

Ну, не дуже згоден.

лекс писав:Анатолію, кого Ви до них зараховуєте і за якими критеріями? На що саме спираються Ваші твердження щодо Стельмаха і Шевчука?

Щодо Шевчука. Ну, якось не вписується в моє поняття класика живий письменник... Може, суб’єктивно. Власне, кажучи класики, я повторюю термінологію шкільних підручників з української літератури. Не подобається термін «класична українська література», скажімо так: приклади з творів, яким не меньше 100 років.

лекс писав:А щодо форм "Добрий вечір" і "Доброго вечора", то з класиками чи без, їх вживають освічені й свідомі носії укр. мови паралельно, інколи з невеликою відмінністю у значенні. З моїх спостережень, трапляється варіація в мовленні одного й того самого мовця.

Коли вперше прочитав наведену статтю Пономарева, почав спостерігати, як вітаються люди. Справді, «доброго дня / вечора» кажуть, і досить часто. Кажуть ті, для кого українська нерідна або ті, хто нею поганенько говорить. Трапився такий, який доводив, що «добрий день / вечір» — геть неправильно. Освічений і свідомий носій української мови (в журналі літературним редактором працює) років п’ятнадцять тому говорив винятково російською, тепер — лише українською.
Поїхав у село в гості до бабусі. Інакших привітань, як «добрий день / вечір — добре здоров’я / здоровля» — не чув.

лекс писав:У подібних випадках укладачі англійських словників формують групу "експертів із народу" -- освічених носіїв англ. мови, які мають різних фах і походять/мешкають із різних регіонів. Їм ставлять питання на кшталт "Ліпше так чи так?" або "Чи можна (правильно) так сказати?". Потім виводять відсотки або ж узагальнюють і подають цю інформацію в зоні приміток у тлумачному словнику. Інколи вказують, що, наприклад, мовні пуристи засуджують певний ужиток, але він поширений в якісних виданнях відомих видавництв і вже став загальною практикою. У нас ситуація, звісна річ, не така сама, але є питання, на які класики, корпуси чи Гугл відповіді дати не можуть в принципі, особливо коли йдеться про Sprachgefühl, мовне чуття.

Ну, якби в групу «експертів з народу» взяли моїх земляків подолян, варіанти «доброго дня / вечора» набрав би 0%.

З моїх спостережень у майже всуціль українськомовному середовищі: "Добрий день/вечір!" кажуть частіше, але "Доброго дня/вечора!" теж трапляється. І те, і те звучить цілком прийнятно.
Інколи кажуть ще "Доброї (Вам) ночі!" в сенсі привітання, а не побажання добре виспатися. Наскільки цей вжиток правомірний? З певністю сказати важко. Загалом він вписується в модель "Доброго (Вам) ранку/дня/вечора!" і в контексті/ситуації цілком ясно, вітається людина чи прощається.

Якщо вірити АС, желать доброго дня має перекладатися, як на добридень поклонитися (дати, віддати сказати). Варіанта зичити (бажати) доброго дня просто немає, то чи може бути доброго дня?

Вважаю, що може. У Виргана й Пилинської є доброго ранку/дня/ночі бажати.

Ой, як тут гаряче.
І справді, з усієї поваги до пана Пономарева та його слушних зауваг, так і крутиться на язиці: чому ми можемо сказати ближньому "З добрим ранком Вас!" (і не просто вітаючи його, а бажаючи гарного ранку, добра на весь день), а "Доброго дня!" ("З добрим днем!") - вже нестандартна форма вітання.

А як вітатися, коли люди зустрічаються вночі?

Здорові був! (Здоровенькі були!)
Бог на поміч!
Як поживаєте(-ш)?
Як ся маєте(-ш)?
Як почуваєтесь(-шся)?
Радий(-да) Вас бачити!
Яка приємна зустріч!
Що чути?
Що у Вас (тебе) нового?
Дай Боже доброго здоров’я!
Помагайбі!
Здрастуйте Вам! (Здрастуй!)

Рідковживане ДОБРОГО СВІТАНКУ! коли ще схід сонця.
Щодо Добрий день. Не розглядаю як констатацію. Люди радіють зустрічі, тому, що Бог дав днину.
А Доброго дня дає Всевишній, а не стрічна людина. Можливо ще й малодостойна.
В нашому селі не пам'ятаю вітання Доброго дня.
При такому вітанні і зараз почуваюсь некомфортно. Як і при еліпсові-відповіді - Добрий!
Починаю гарячково перебирати зміст стосунків - чи не припустився нетактовності.
Утяту форму старші вживали, коли гість приперся непрошеним, або не ті стосунки аби бути щиро привітним.