Re: Юрій Шевчук – про двомовність, або...
Додано: Пон вересня 07, 2015 11:45 am
"Герцеговина" — похідне від "герцог" (з німецької через сербо-хорватську, а не навпаки!). У слові "гайдук" г— протетичний. Жодного порушення фонетичних принципів тут нема. Є просто інші фонетичні принципи. Протезою можуть бути тільки в, й та г, але ніяк не б, х чи ґ.
Я колись був завис у ступорі, коли виявив собі у слові "гігієна" два різних г: hygiene. По-українськи вони однакові, звісно.
А ось слово "хокей", що можливо є спорідненим з українським "гак" справді дивно неправильне.
А ще у германських мовах діє закон Грімма: замість етимологічного ґ (яке у споріднених українських словах, очевидно, г) маємо к, а замість к — г, що далі вимовляється як х (тут не лише нашим предкам чулося, але і предки англійців вимовляли г дзвінкий)... Чорт ногу зламає!
Але істинно те, що коли мова має певне протиставлення звуків, то і в запозиченнях ми його намагаємось зберегти. Скажімо, в китайській є чітке протиставлення твердих і м'яких приголосних (тобто три ряди сибілянтів (s—x—sh = с—сь—ш), тверда і м'яка носова фіналь (ng—n = н—нь)), так що які-небудь "цзін" і "цзинь" — це дві великі різниці. Натомість глухі й дзвінкі не розрізняються (вірніше, розрізняються зовсім не за тією ознакою), "сатем-кентум"* залежить від діалекту. Отож є різнобій: Пекін замість Бейцзін; чи то Гонконг, чи то Сянган (ви коли-небудь замислювались, що це не дві різні назви?!).
___
*"Сатем-кентум"— відома ізоглоса, що майже навпіл ділить індоєвропейські мови. Її застосунок тут до китайських мов — з анекдоту "Чи правда, що китайські мови дуже різні й один китаєць не розуміє, що каже інший, виходець з сусіднього села? — Ну, як різні? Відрізняються не більше, ніж норвезька від таджицької".
Я колись був завис у ступорі, коли виявив собі у слові "гігієна" два різних г: hygiene. По-українськи вони однакові, звісно.
А ось слово "хокей", що можливо є спорідненим з українським "гак" справді дивно неправильне.
А ще у германських мовах діє закон Грімма: замість етимологічного ґ (яке у споріднених українських словах, очевидно, г) маємо к, а замість к — г, що далі вимовляється як х (тут не лише нашим предкам чулося, але і предки англійців вимовляли г дзвінкий)... Чорт ногу зламає!
Але істинно те, що коли мова має певне протиставлення звуків, то і в запозиченнях ми його намагаємось зберегти. Скажімо, в китайській є чітке протиставлення твердих і м'яких приголосних (тобто три ряди сибілянтів (s—x—sh = с—сь—ш), тверда і м'яка носова фіналь (ng—n = н—нь)), так що які-небудь "цзін" і "цзинь" — це дві великі різниці. Натомість глухі й дзвінкі не розрізняються (вірніше, розрізняються зовсім не за тією ознакою), "сатем-кентум"* залежить від діалекту. Отож є різнобій: Пекін замість Бейцзін; чи то Гонконг, чи то Сянган (ви коли-небудь замислювались, що це не дві різні назви?!).
___
*"Сатем-кентум"— відома ізоглоса, що майже навпіл ділить індоєвропейські мови. Її застосунок тут до китайських мов — з анекдоту "Чи правда, що китайські мови дуже різні й один китаєць не розуміє, що каже інший, виходець з сусіднього села? — Ну, як різні? Відрізняються не більше, ніж норвезька від таджицької".