r2u.org.ua / e2u.org.ua

Ви не тільки вибрали полову з діжки, а й протерли її до дір.
Намололи сім мішків гречаної вовни.

Спочуття - кращий варіянт.

А для мене - споболювання. Але ще ніхто "співчуття" зі словника не викидав.

тре’ віддавати перевагу певній

Не "тре віддати", а "як варіант". Різні речі.
Ну й так далі.

Для охочих знати. Ще про "крок" і заодно про "крокувати".
Від Островських "А українською кажуть так..."

Крок

В усіх випадках, де росіяни пишуть шаг,наші засоби масової інформації намагаються ставити крок.Це неправильно. Бо кожна з мов має власні рамки використання слів. Наприклад, росіянин скаже предпринять определенные шаги – українець повинен сказати вжити певних заходів; широким шагом – сягнистою ходою; отмерь три шага – відміряй три ступні.

– Отже, російське шаг,а українське – захід, хода, ступінь? А слова кроку нашій мові нема? – спитає читач.

Певно, що є. Але вживаємо ми це слово значно рідше за росіян. Коли саме? Коли йдеться про технічний шаг (крок швейной машини, крок екскаватора), коли йдеться про звук от шагов (скрадливі кроки, лункі кроки), коли йдеться прошагспеціальний, скажімо, військовий (печатать шаг –карбувати крок). Докладніше пояснить паралель усталених (станівких) висловів:

рос. укр.

в нескольких шагах за кілька ступнів

идти шаг в шаг ступати слід у слід

решительный шаг рішучий захід

с первого шага з самого початку

умерить шаг! сповільнити ходу!

черепашьим шагом черепашачою ходою

шагать в ногу с чем додержувати ходи чому (Додержувати ходи

прогресові)

шаг влево, ступиш праворуч,

шаг вправо – стреляю! ступиш ліворуч –

стріляю!

шагнуть навстречу кому ступити назустріч кому

шагом марш! ходом руш!

шире шаг! наддай ходи!

Приклади з художньої літератури (щоб не сказали, ніби подане в українській частині паралелі – вигадки авторів): Широко ступавМарко (О. Стороженко); Пішов буцім-то в город тихою ступою(Квітка-Основ’яненко); Одлічи три ступні– і копай(з казки);Ішов він... тихою ступою (Мирний). Фразеологізми: ступити на Божу путьдорівнює рос. находиться при смерти;дати ходу– пуститься наутек.

З огляду на сказане неприродним постає і дієслово крокувати,що його так полюбили сьогоднішні літератори. А навіщо воно, коли для відтворення поняття наша мова має багато власних некалькованих дієслів, починаючи від іти і кінчаючи подаватися, рушати, простувати, прямувати, чимчикувати тощо?

До мови з розумом: Сліпа віра лінгвоцидним словникам

Караванський вам ще не такого накараванить. Узяти хоча б його безапеляційне твердження про зворотну частку -ся.

Подивився ще "Як ми ми говоримо" Б.Антоненка-Давидовича. Є в нього "Крокування без кроків". Я тут подам основне пояснення [деякі місяці виділю грубим шрифтом]:
Дієслово крокувати хтось нерозважний переклав із російського шагать. Та біда в тому, що слово крок, від якого штучно створено нове дієслово, має в українській мові далеко вужчу семантику, ніж російське шаг; це, власне, не рух, а тільки відстань між ногами під час руху: «Дурному з кроку ступити — сто днів одпусту доступити» (М. Номис). А до російського шаг — «рух» є в українській мові інші відповідники: ступа («На тому березі почулася кінська ступа». — М. Коцюбинський), хода («Він ішов попереду легкою оленячою ходою». — О. Гончар), хід («Гусій тільки піддає ходу». — М. Коцюбинський). Тим-то й такі вислови, як идти пешком, буде по-українському не йти кроком, а йти ступою («Проти вітру повільною ступою йшли коні». — С. Чорнобривець), замедлить шаг — уповільнити ходу («Пара зацікавила Сергія, і він навмисне уповільнив ходу». — В. Козаченко), ускорить шаг — наддати ходу, придати ходи («Гнідко ще дужче придав ходи». — Панас Мирний). Виходить, що й семантично неологізм крокувати шкутильгає на всі чотири, він не вточнює поняття руху, а лише пантеличить звиклого до усталених давніх слів читача. Не дивно, що такий неологізм не прищепився в живій народній мові, дарма що ним рясніють сторінки наших книжок і шпальти газет. Мені досі не доводилося чути з живих уст щось на зразок: «Де голова колгоспу? — А он крокує до правління. — А бригадир де? — А той давно вже покрокував додому»… Тим часом кажуть і, мабуть, ще довго казатимуть: «Голова йде (а в разі потреби надати певного нюансу, то — чимчикує, дибає чи, коли поважно, то простує) до правління», а бригадир, безперечно, «давно вже подався додому».

Ну, коли такі гаранти проти кроку - переконали. )
З рештою - пробіл.

Вважайте це моїм власним жаргоном.