. Як і в інших мовах. Річ у тому, щоб та калька не порушувала українських норм. Суфікс -чик в українській мові не має тих функцій, які він має в російській.О.Синявський:
36. -ик, -ник, -альник, -івник, -ільник, -чик, -їк — надзвичайно поширений наросток, надто ж у сполученні з -н-, -аль-, -їв-, -ч-, з різним значінням при різних пнях:
а) на означення осіб і конкретних предметів за певною ознакою (при прикметникових і дієслівних пнях): верхови́к, січови́к, годови́к, молоди́к, судови́к, борови́к (гриб), варе́ник, крише́ник, цеге́льник, поде́нник, башта́нник, сви́стик, пи́щик, обі́жник, ві́рник, безді́тник, вла́сник, годи́нник, грабі́жник, банду́рник..., а потім із прикметникових слів -ник перенесений і на інші пні: лі́жник, візни́к, скарбни́к, робітни́к, моло́тник, гребі́нник, курни́к, голубни́к, погрібни́к, березни́к (порівн. -ак)..., .а від дієслів на -ати -альник: подава́льник, кида́льник, прибира́льник..., на -увати -івник, вартівни́к, гордівни́к, рахівни́к, чарівни́к..., від тих же дієслів, що мають дієприкметник на -ений (див. § 89), -ільник: волочі́льник, громаді́льник, городі́льник, щепі́льник, кладі́льник, золі́льник (іноді й -ильник: лічи́льник тощо). Порівн. іще -ач, -ець, -ар, -ак, -ій.
б) на означення здрібнілости іменників чоловічого роду (-ик, -чик): во́лик, во́зик, поко́їк, до́щик, бо́рщик, голу́бчик, хло́пчик, горо́бчик...
Зрідка -чик уживається на означення особи як члена певного колективу: бра́тчик (член братства), забро́дчик (член артілі "заброду"), переворо́тчик, підсу́дчик (новотвори).
Та й навіть новотвори, за винятком братчика, краще звучать з -ник. У 30-х роках з цього приводу були різні погромні резолюції, доповіді. Зокрема:
3) Іменники чол. роду з суфіксами -щик, -чик (Горецький П.).
Так само, як безпідставно заперечувались в українській мові іменники жін. роду на -ка, -ча із значенням процесу — заперечувались у ній як ніби „невластиві”, як ніби „русизми” і іменники чол. роду з суфіксами -щик, -чик. Здійснюючи націоналістичні приписи „теоретиків”, обминали ці слова упорядники словників, шкільні підручники тощо. Звертаючись, проте, до мовних матеріалів, ми знаходимо в українській мові слова з суфіксами -щик, -чик: маємо їх у словнику Б. Грінченка (лямщик, засольщик, змінчик, доказчик і ін.); в рос.-укр. словнику Уманця (отдатчик, підводчик, майданщик, рознощик, мурівщик тощо), в таксамо і в сучасній мові — в мові літературній (підводчик, збірщик, покажчик) і в живій мові трудящих (постановщик, барабанщик, зціпщик, пильщик тощо). Отже заперечення і заборона слів з суфіксами -щик, -чик (коли такі слова існують у мові) було продиктоване націоналістичним відмежуванням української мови від російської і становить перекручення існуючих фактів української мови.
Тобто слова на -чик [без ознаки здрібнілості] в нас одиничні, на кшталт: небіжчик – полонізм, є варіянт небіжник і поширеніше слово покійник; братчик — тут, можливо, якраз здрібніла форма. Власне, усім словам з -чик, які не вписуються в українські норми творення [варваризмам], є в українській заміна, зокрема таким поширеним росіянізмам, як льотчик, датчик, покажчик. Деколи така заміна незвична. Так новотвори на те й новотвори, що незвичні.
Я додам датчика з приміткою