Дякую панові Кувалді за те, що коротко підбив підсумки замість мене!
Півдня не було світла.
Що хотів би сказати наостанку. Важко не погодитися з пані Уляною. Сумно! Але сумно не тому, що недосконалі переклади люди (охочі чогось навчитися!!!) надіслали на конкурс, а тому, що книжки й часописи сьогодні рябіють текстами, багато-багато гіршими за конкурсні. Тож такі конкурси, безперечно, потрібні. І навіть конче потрібні. Я щиро дякую двом учасникам, які дійшли до фіналу. Шкода, що решта заявників відмовилися від конкурсу. Невже все знають? Так, призи в нас досить скромні (бо ж ми не фінансова організація), але досвід, гадаю, дорожчий за всякі призи. Щиро признаюся, що охоче взяв би участь навіть у безпризовому конкурсі, якби був певен, що він чесний. Та, на жаль, в Україні такий конкурс удень зі свічкою важкувато знайти. Сьогоднішні конкурси влаштовують переважно для певної групи осіб. А ті організатори конкурсів, що часом і відчиняють двері молодим та невідомим, уважають і одних, і других за масовку. Тобто країна помалу обертається на закриті акціонерні товариства. Оце й справді сумно! Мені важко уявити в нашій країні отакі події:
http://lit-bel.org/by/news/3622.html,
http://lit-bel.org/by/news/3655.html. Але, як бачите, наші сусіди активно працюють з талановитою молоддю. Спілка письменників Білорусі влаштувала цього року понад двадцять зустрічей молоді з видатними білоруськими літераторами. Як бачите, і сайт Спілки працює й оновлюється. І зв’язатися новачкам зі Спілкою дуже просто, бо вона має свої сторінки в
«Контакті» й у
«Фейсбуку». Є в Білорусі й часопис перекладної літератури
«Прайдзісвет», що також організовує чимало конкурсів та літературно-перекладацьких заходів і має свої сторінки в соціальних мережах. Але в нашій країні, країні ЗАТів — я певен — багато хто скаже, що в цьому нема економічної доцільності. Оце ще й як сумно! Скажу відверто: я частенько знайомлюся з творами деяких сучасних українських авторів саме в білоруських перекладах, надрукованих у
«Прайдзісвеце» чи в
«Дзеяслове», бо мені приємніше читати вишуканий, добре зредагований білоруський текст, ніж його український оригінал, що його чи то через «культовість», чи то з яких інших причин навіть не торкалася редакторська рука. Оце вже сумно, що аж-аж-аж! І читаючи текст, писаний рідною мовою, в перекладі, завжди згадую слова нашого відомого мовознавця, літератора й перекладача, який дав мені колись добру пораду: перекладач має конкурувати з автором (звісно, в розумних межах)!!!
Отож, підсумки: переклад І набрав 31 бал (7+7+7+10), а переклад ІІ — 31,5 бала (8+8+6+9,5).
Сподіваюся, що школа наша працюватиме й надалі. Працюватиме чесно й сумлінно. Щиро запрошую нових учасників! Ну й, певна річ, читачів. Чому так мало читацьких оцінок? Люди, не будьте байдужі! Голосуйте іншим разом активніше!
До зустрічі в новому конкурсі!