Усезнайко писав:Тоді чому віддаєте перевагу ґ над г у написанні? Все ж, воно й фонетично ближче для української, й у письмі простіше — поширеніше.
Тут ідеться лише про написання в словах іншомовного походження на місці латинської "g". І пропоную просте й зрозуміле правило, яке б дозволило раз і назавжди унормувати вживання "ґ" без довгих суперечок між мовознавцями про те, в яких випадках замість "g" треба писати "ґ", а в яких — "г". Бо такі суперечки триватимуть довіку, а "ґ" залишатиметься радше курйозом, ніж повноправною буквою абетки.
Наведу приклад з мого досвіду. Дев'ять років тому, коли видавали одну мою книжку, я ретельно опрацював рукопис, розставив "ґ" за словником Грінченка, але у видавництві їх просто повикидали, залишивши тільки в кілько словах із коренем "ґрунт", у слові "ґанок", що на всю книжку вживалось лише одного разу, і в чотирьох чи п'яти іменах та власних назвах. І в підсумку ця літера зустрічалася в середньому десь раз на два десятки сторінок. Тож виникає питання: якщо дотримуватися такого правила, то навіщо взагалі з нею марудитися? Чи є сенс тримати в українській абетці літеру, яка вживається так рідко? До того ж уживається несистематично, по суті, факультативно: одні пишуть "Ґренландія" та "Арґентина", інші — "Гренландія", "Аргентина".
Я ж пропоную розрубати цей ґордіїв вузол: "g" — "ґ", а "h" — "г" (звичайно, з урахуванням того, що в деяких мовах "g" перед "вузькими" голосними переходить у "дж", "ж" або "х"). А для ґрецької: "γ" — "ґ", а аспірація (що передається через діакритику) — "г".
P.S. Для чеської мови звук [ґ] так само є винятковим, та все ж чехи пишуть "geografie", а не "heohrafie", і "progres", а не "prohres".