r2u.org.ua / e2u.org.ua

правильно, нема . Саме тому правописці пропонують писати б’юро, б’юджет, М’юллер тощо (проєкт-99) . Бо в нас нема м’яких губних. Так що твоє "не заважає нам передавати" – це тобі не заважає , а насправді тут є проблема і вона десь так п’ятиповерхова (і я не хочу її тут продовжувати ). Єдине, що скажу тут: частина пропонує передавати ü через і. Можеш послухати німецьку вимову (як на мене до і ближче – думаєш, звідки Міллер, Мініх взявся ). Врешті, я висловив свою позицію: в мову шьо, жьо, пьо, бьо, вьо, гьо, кьо, хьо не запхаєш, бо це суперечить її природі, але пробувати можна (якщо дуже хочеться ).

Кувалда писав:...Так що твоє "не заважає нам передавати" – це тобі не заважає

ну от, я показую цитатами, що Кримському не заважає, Голоскевичу не заважає, Кувалді (як редактору народного) не заважає... аж тут я (якимсь робом) виявився на перепоні прогресу і гармонії
Інша проблема з передаванням «oe» як «е», що Boerger і Berger будуть передаватися однаково — Бергер, це мало того, що не гарно, так ще й не практично
Окрім того Schäfer теж тоді мусимо передавати через «ше», тож є (принаймні) три звуки, що передаються одним українським... маємо джерело неточності і плутанини

та багато чого мова не може адекватно передати. От ти чув щоб гуси казали ґа-ґа-ґа? Але чомусь ми їм це приписуємо і не переймаємося. А Smith звучить як Сміт? Тому головне домовитися і не порушувати українських норм, а вже на третьому місці відповідність оригіналові

Мдя, ну гусак не образиться, якщо ти йому відповіси не по їхньому , а от Шьонберг міг би (в кращому випадку) не зрозуміти, що про нього мова, або (в гіршому) образитися
І тут ти порівнюєш різні речі:
1) є звук (th) або звук ґаґакання, якого в українській немає, і йому тре шукати компромісний варіант
2) є звук (oe) який в українській мові є (ьо), хоча й сполуки шьо, кьо... не властиві мові

Так от я пропоную:
* або писати найближчий варіант до оригіналу звучання, який мова може передати (Шьонберг), а вже до мовця — чи може/хоче він це вимовляти (бо деякі напр. індуські прізвища, хоч ти їх запиши за всіма канонами української мови, а не вимовиш і з третього разу правильно — он спробуй вимовити Венкатанарасімхараджуваріпета )
За цей аргумент є приклади зі словників — ані Кримський/Єфремов, ані Голоскевич не мали проблеми писати Мюнхен, Мюллер тощо (хоч «мю» в класичній мові годі й шукати)
* або бути послідовним вже і покурочити наявні назви: писати М’юнхен, М’юллер, літера «м’ю», м’ю-плю́с, м’юон (чи Мунхен, Муллер, му, муон?) і потім (з легким серцем) братися за Шенберг...

До речі напр. в англійській і французькій прізвище Харитонов пишуть Kharitonov, хоча ані в англійській ані в французькій немає сполуки «kh», напевне, тому що намагаються зберегти вимову. Схоже англійці і французи вважають, що правильна вимова нерідних імен важливіша, ніж дотримання набору звичайних комбінацій літер — тим кому треба, вивчать вирізняти цю комбінацію, і як правильно її вимовляти, кому не треба — тим по-барабану, як воно написано

P.S. передавати Müller як Міллер — це дурня, бо є два різних прізвища (хоч і походять вони з однієї професії): Miller (перев. англ., шотл., південн.-нім., австр., швейц.) і Müller (перев. нім. і швейц.), це як прізвище Мельник передавати як Мірошник
P.P.S. он до речі, Державна служба інтелектуальної власності вже все розписала і з тобою згідна (ö — [ø:] — (укр.) е — Tönen — ['tø:nǝn] — тéнен), так що можна вже не паритися

Здавна так склалось, що дифтонги не притаманні нашій мові, їх усіляко уникали. Приміром, згадайте Австрію, з якою в допогромні часи ми мали тісні вузи. Країну називають Австрією (хоча справжня назва Österreich — Єстеррайх), а столиця — Відень (Wien — Вѣн).

Недавно гадали, що краще Месьє чи Мес'є. Таки пан Кувалда мав рацію щодо апострофа. До слова, туди ж М'юлер. Візьмемо давнє запозичений мільйон, той що французькою million. У російський цей дифтонг передано через ьо, а в українській ьйо. Проте форма ьйо використовується тільки для французьких слів і лише після л, бо колись вона була м'якою. Тобто ьо використовується лише в рідних українських словах. Це значить, що норми щодо передавання через ьо не існує, вона чужа для української — вона російська. Щось таке є в передаванні ё через ьо (наприклад, лён — льон) зі старослов'янського звичаю. Висновок: тільки Мес'є, тільки М'юлер. А Мілер — це справді в ніякі ворота, німецька мова багата діялектами, так десь і вимовляють, але це не змушує нас транслітерувати таким чином.

В англійській мові навіть Eugenos вимовляють як Юджин, англійська (французька теж) надмірно відрізняється від української, бо її фонетика віддалена від письма, а українська тісно зав'язана на цьому взаємозв'язку, навіть німецька цим ближча до української, ніж англійська чи французька.

Є чимало варіантів уникнення подвоєння голосних.
1. заміщення у на в (Аурора — Аврора);
2. йотування низхідних (міліон — мільйон (мілійон, якби було м'яке л));
3. поглинання апострофом висхідних (Себастіян — Себ'ястян).

Вертаючись до Schoenberg, то це — Шенберг. Згадайте, що економіку теж узято з диграфа oe (латинською oeconomia, а старогрецькою οἰκονομία).

Андрію, я не прихильник заводити в українській поєднання букв, яких нема в питомих словах, без нагальної потреби. А тим паче, коли це призводить до проблем. Я не прихильник того, щоб слова запозичені жили за якимись окремими законами. вважаю це... ну, одним словом, цим . На превеликий жаль, ми вже допустилися таких помилок. Або не запозичуйте, або асимілюйте. А ні те ні се — в смітник. І не плутай важко вимовне Венкатанарасімхараджуваріпета з принципово не вимовним "шьо" (це не означає, що ти так не можеш вимовити, це лише означає, що це не стосується української).
Як звучить ü. Тому ті, хто стверджує, що його краще передавати як і, не зі стелі це взяли.
Усезнайку, маю застереження щодо Мес'є (див. перше речення). В українських питомих словах після с, д, н тощо апострофа не ставлять, тому не видається доречним його наявність і в запозичених. Краще вже замість апострофа вписати ь.
Чесно кажучи, такі питання краще обговорювати під шапкою "Правописна угода"
А Службі інтелектуальної власності з примітками: "3 У запозичених через російську мову словах: Уельс, Ґолсуорсі та ін.
4 У запозичених через російську мову словах: хокей, хобі, хол та ін." більше личить така назва: Служб "інтелектуальної" власності

Тобто єднати і ємний не питомі? Мес'є звучить ближче до оригіналу. Історично запозичення французьких слів було з боку російської через тісний зв'язок інтелігенції (в них же апострофа для пом'якшення немає, і, до слова, саме через російське посередництво ці слова не відмінювались, згадайте про пальто, кіно тощо). Послідовності навіть у словниках немає: бюро, кур'єр, досьє.

ні. не питомі с’є, с’я, с’ю, н’є, н’я, н’ю тощо. Правда, не менш не питомі і сья, сью тощо. Тому й думали колись, що краще: "ад’юта́нт" чи "адьюта́нт" тощо. Це випадок, коли доброго рішення катма Але я схиляюсь до другого, хоча б тому, що в мові нема принаймні заборони на поєднання сь (рись), нь (нянь), а слів питомих з с’ і н’ю - нема. Тому в цього варіянту є
певна перевага. А так найкраще було обійтися і без ' і без ь. Може б так і було за сприятливіших обставин.

Коли ставиться апостроф - параграф 6 чинного правопису. І це добре виписаний пункт загалом, але все псує примітка 2: "Про апостроф у словах іншомовного походження див..." Чому слова "іншомовного походження" живуть окремим життям у мові . Мені от цікаво, в якій ще мові таке є, крім, звісно, російської, білоруської. Як на мене, відвертий маразм російських правописців, яким вони щедро поділилися. До речі, Андрій навів приклад Kharitonov – це теж маразм (бо що це врешті дало – почали правильно вимовляти? ). Але у них це принаймні дотримання графічної традиції: прізвище якого-небудь західного слов’янина (де абетка - латинська) з kh вони просто передають один в один та й по всьому. А от цікаво, як передають, скажімо, арабів (з початковим Х)? А у нас же інший підхід.

Що ж пропонуєте натомість? Писати Місє, Місе, Місіє?

Покищо я пропоную подумати над проблемою. Вона є. І обговорити в розділі "Правописна угода". маємо ще й інші цікаві слова: екскадрилья, ґери́лья, камари́лья тощо. Ото тільки до́ньї спекалися