як перекладаються українською німецькі прізвища та імена?

[xenaver]

Виникли складнощі у перекладі - такі прізвища, як Schoenberg (з умляутом) за українським останнім правописом мають бути перекладені як Шенберг. Але ж це не відповідає звучанню! Що порадите?

[Andriy]

Тут має використовуватися здоровий глузд (а не «чинний правопис»): іноземні прізвища мають транскрибуватися, інакше їх власники себе не впізнають
Транслітерація не може правильно охопити різні мови, бо для кожної літери є лише одна відповідна українська, але в різних мовах одна й та сама літера може вимовлятися десятками різних способів.
Напр. португальський Jose — Жозе (Жозе Моуріньйо), іспанський Jose — Хосе (Хосе Карерас), Don Juan — Дон Хуан (якщо іспанець), Don Giovanni (якщо італієць) — Дон Ж(і)ован(н)і, також тому ж Айнштайн...
Особливо сильно недолік транслітерації проявляється у французів: Michel Gérard Colucci при прямій транслітерації дасть щось на штиб «Мічел Ґерард Колуккі» замість «Мішель Жерар Колуч(ч)і»

Тому Schoenberg (якщо він німець) буде писатися десь так: «Ш(ь)онберг»

[Кувалда]

ми ніколи не зможемо передати цілком відповідно до оригінального звучання. Бажано передати найближче, але при цьому не можна порушувати своїх мовних законів. Тому ніяких Шьонбергів, Ґьотів, Пьотрів і тому подібного. Найближчим є Шенберґ. Шьонберг – це намагання пропхати в українську чужу їй вимову і відповідно – написання. Так, наче нам суржику мало

[Анатолій]

Найближчим є Шенберґ.

Взагалі-то найближчим є Шенберк.

[Кувалда]

та хоч Шенбек, аби тільки норм українських не порушував.

[Andriy]

Бажано передати найближче, але при цьому не можна порушувати своїх мовних законів.

ну от, «найближче», транскрипція десь така [ˈʃøːnbɛɐ̯k], то звідки там «Ше»???
ось тут є аудіо вимови від німця

[Кувалда]

в українській, Андрію, нема шьо, жьо, пьо, бьо, вьо, гьо, кьо, хьо. І те, що ти можеш сказати точно як німець, не означає, що ти при цьому сказав українською, ти скажеш німецькою. Найближча українська вимова – ше, же...

[Andriy]

може в мене з вухами щось не те, але в тому, що каже німець, я не чую нічого близького до «ше», а чую звук ближчий до «шо», і, до речі, «шо/жо» в українській не бракує
а то виходить якесь відлуння старого радянського підходу — де можу/хочу транскрибую, де не можу/не хочу транслітерую

[Кувалда]

там таке шо як і ше . І саме тому, що не можна стовідсотково відповідно передати – домовляються . В українській домовилися саме так: ше, же тощо. Думаю, це зроблено завдяки зусиллям знавців німецької зокрема. А може й ні . Я не досліджував спеціяльно проблему з переданням ö, у нас тисячі викладачів німецької – хай досліджують. Це не єдина проблема. Є ще ü, eu, ei, th тощо. Мені не доводилося бачити жодної ґрунтовної статті, де детально рописана б була проблема передання німецьких букв, варіянти розв’язку тощо. Хоча професорів у нас – німцям можемо позичити .
Я виступаю тільки за те, щоб зодноманітнити підхід до такого передання і щоб він не суперечив українським нормам. У випадку з "ьо" виникнуть проблеми (я їх вказав).
От надибав таке
"Також чекає на виправлення ще один явний недолік чинного правопису – передача так званих німецьких (шведських, норвезьких тощо) “умляутів”, тобто звуків, позначених латинськими літерами U, O, A з двома крапками згори. Слід наголосити, що в українській мові ці звуки не мають відповідників. З другого боку, написання та вимова цих літер у німецькій мові еквівалентна відповідно буквосполученням UЕ, OЕ, AЕ. Наприклад, у мережі Інтернет часто літери з “умляутами” замінюються відповідними буквосполученнями. Враховуючи це, природним і логічним виходом було б писати українською відповідно УЕ, ОЕ, АЕ, тобто використати підхід самих же німців, а також шведів, данців, норвежців. Згадане вище прізвище канцлера набуло б вигляду Шроедер, і будь-хто, хто вивчав і чув Hochdeutsch – літературну німецьку мову – підтвердить, що це набагато ближче до оригінального звучання, ніж Шредер, Шродер чи навіть Шрьодер.
Очевидно, що чинний український правопис тут підігнано під російський. Росіяни пішли логічним шляхом, замінюючи ледве пом’якшені вище згадані німецькі звуки на типові для себе цілком м’які, пишучи відповідно Ю, Ё, Е. Це найкращий вихід у їхньому становищі, але ми сліпо це перейняли, відкинувши лише дві крапки над Ё. Можна ще пояснити, звідки беруться подібні кальки у наших малограмотних журналістів, але як таке могли допустити укладачі правопису? Краще вже писати Шрьодер чи Шрьодінґер (це один із найвидатніших фізиків ХХ сторіччя), а не Шредер чи Шредінгер, як це рекомендує чинний правопис".

Це, до речі, варіянт логічного підходу (і це плюс), але який не приживеться, бо таке поєднання слабо вимовне (і тут нема ради – мова не любить набігання голосних і тут хоч трісни)

[Andriy]

ну он в українській мові немає «мю», але це не заважає нам передавати München як Мюнхен, в тому ж сучасному маємо: мюзикл, Семюел, Камю, а Голоскевич не боїться «точніше» передавати імена:
Мю́ллер, -ра, -рові (нім. пр. Müller) [11]
Мюнхга́взен, -на (нім. пр. Münchhausen) [11]
Мю́нхен, -ну, в -ні (м. München) [11]
мю́нхенський, -ка, -ке [11]
Мю́нцер, -ра, -рові (нім. прізв. Münzer) [11]

хіба мусимо писати Мунхен, Муллер, Мунхгавзен???