Даруйте, добродію! Що ж це за підхід такий ґрунтовний: слово «не підтверджене жодним словником, тому воно не те, що не приживеться»? Якби Франко, Леся Українка та инші наші достойники дотримувалися такого підходу, то звісно, що вони і двох рядків ніколи б не сотворили! Перепрошую, що ще раз зішлюся на іменну сторінку, чи то пак іменкуУсезнайко писав:Яка проблема? Що так, і що так, все з закінченням -а. Іменка не підтверджене жодним словником, тому воно не те, що не приживеться, а й не поширюватиметься за межами цього форуму.ruslan4 писав:щобільше будемо запроваджувати в ужиток термін іменка – то тим менше поставати питання щодо закінчення сайт-а, -у. А там диви-но, і це закінчення стане уподібнюватися закінченню новотвору іменка
Зеленого (роблю це суто за браком часу на пошуки інших джерел, але певен, що за потреби це не є чимось важким) http://zelenyj.biz/dictionary/ , але там перелічені дуже показові зразки того, як Люди творили без огляду на словники.Зрозумійте одну річ, пане Всезнайко: я – за використання словників. Але будь-який словник, тим більше у паперовому виданні, ще не встигне вийти з тискарні, ще краска на ньому не висохне, як він вже є застарілим. Точніше не так: не застарілим (у смислі безнадійно), а таким, який відстає від запитів часу, потреб сьогодення. До словників треба зазирати, їх треба шанувати і ними слід користуватися – це безперечно. Але не треба їх сприймати як істину істин. Бо інакше дивіться, що може вийти: навряд чи Укр.словники десь до 1970-х років містили слово комп'ютер, а років десь так до 1950-х, швидше за все, і англійські словники такого поняття не містили. То що виходить, раз слово не було на тоді підкріплене жодним словником, то.... ????
З іншого боку давно вже не таємниця, тим паче для відвідувачів цієї бесідки (хворуму
), що Укр.словники свого часу були сильно понівеченими, спотвореними, і туди враз потрапила купа слів з «вєлікаґа і маґучєґа», яких за приписами нашої солов'їної взагалі б не мало бути там. І що тоді накажете: далі ті покручі терпіти і ними послуговуватися, бо вони, бач, в словниках Є??Потрапить іменка чи взагалі будь-який новотвір до словників чи ні — покаже час. Якщо нове слово потрапило, значить воно направду витримало іспити на життєздатність – але аж ніяк не навпаки. Я навів той приклад з іменкою, власне, як наочний приклад творчого пошуку, а не як усталену доконаність. Комусь пропонова Ю.Зеленого зовсім не подобається, для когось – попервах ріже вухо, але то лише на перший прослух, особисто мені здається слово доволі вдалим, придатним до користування, інтуїтивно зрозумілим – але, звичайно, яке потребує певної підтримки.
Як на мене, будь-який укр.новотвір зможе прижитися, якщо діяти наступним чином:
1. ставимо завдання (тобто оголошуємо, що шукаємо влучний і вдалий відповідник до такого-то запозичення)
2. здійснюємо обговорення у вузьких колах: як мовознавчих, так і фахових, скажімо, серед програмників, оздобників (дезіґнерів), ітд, ітд. Провадимо мозковий напад, кидання ідей та пропонов.
3. окреслюємо найбільш вдалі слова–пропонови, відкидаємо сумнівні та кострубаті. Звісно, що без останніх теж ніяк не обійдеться, бо вони є такими собі ПРОТО-словами, моделями-чернетками, від яких можливо на початках відштовхнутися. Найбільш вдалі слова-пропонови піддаємо практичному випробовуванню: здійснюємо відкриті голосування за них, пробуємо, як на них відгукується, віддіє слухач-читач-користувач.
4. обираємо Слово, яке витримало попереднє випробовування, показало найкраще сприйняття загалом і починаємо його потихеньку запускати в обіг: спочатку «ламаємо» психологічно себе і вчимося його вживати усюди самі; потім ширимо той новотвір у спільноті однодумців; далі поширюємо новотвір на фахові, наприклад, програмників, котрі займаються українізацією програм. Ну а далі побачите, як і загал сам почне його вживати. А там диви-но, і новотвір вирине вже у словнику якомусь, скажімо, на СЛОВНИК.нет та інших.
Пошук нового вдалого слова – це така сама будівнича, конструкторська робота, як і розробка, скажімо, нового двигуна чи літака – ні більше, ні менше!
