, зважуючи, що краще: свиновий, свинний чи свинячий тощо. І помітно (досить), чому віддано перевагу – -ячому/-ачому. Але стосовно тварин ненашого довкілля, то в мові вже є варіянти. Характерний приклад – левовий/лев’ячий. В АС:
Рыкание льва – ле́вовий рик.
Льви́ный – ле́в’ячий, ле́вовий, леви́ний, (зап.) льво́вий, льви́ний. [Зроби́в арка́на з ле́в’ячої шку́ри (Крим.). Ле́вового молока́ доста́ти (Рудч. Казки). Крива́ві ще́лепи леви́ні (Куліш). Па́не отама́не, го́лово ти льво́ва (Рудан.). Дам йому́ найме́ння льви́не (Франко)]. -ная доля – ле́в’яча ча́стка, ле́в’яча па́йка.
В Ізюмова:
Львиный – ле́вовий, -а, -е, ле́вів (ле́вова, ле́вове).
В Ніковського:
Леви́ний, см. Ле́вовий.
Ле́вовий – львиный.
В Грінченка:
Левиний, -а, -е. = Лево́вий. О Боже! потрощи їм зуби, кріваві щелепи левині! К. Псал. [12] Левовий, -а, -е. Львиный. Навчав Галю послать брата левового молока достать. Рудч. Ск. 135.
В Голоскевича лев’ячий і левиний.
Курило стверджує, що "По-українськи не кажуть левиний, а левовий: – Навчав Галю послать брата левового молока дістати Рудч. I, 135. У Куліша – Потрощи їм зуби, криваві щелепи левині – слова левині вжито, думаю, під впливом російським."
На мою думку, "левовий" в мові виник завдяки поетам-письменникам
. Власне, так само маємо тигровий/тигрячий, верблюдовий/верблюдячий тощо. Але самі ці пари говорять на користь того, що з певною метою (заради уніфікації) цілком можна і для всіх інших тварин завести прикметник -ові/-еві. Сумнівно, що вони стануть поширені в народі (-ячі, як на мене, звучать краще, коротші, давніші тощо), але в зоології цілком можливі. Для цього треба скласти весь список і запустити на обговорення. Деякі варіянти виявляться вельми сумнівними, скажімо, які-небудь конові (в сенсі конячі), але спробувати можна. Загалом такі назви нормам не суперечать (не збігаються, щоправда, з практикою), вони "ковані", але хтозна… Може, й приживуться (за умови, що не буде винятків з правила, бо інакше не варто й братися).
Стосово 2) запитання. Що краще псові/псячі, то див. вище.
В АС:
Псо́вый – пся́чий, пе́ський, пе́сячий.
В Ізюмова:
Псовий – соба́чий, пся́чий, -а, -е.
Собачий – соба́чий, пся́чий, -а, -е.
В Голоскевича:
псячий, песячий
В Грінченка:
псячий і песький.
Який прикметник кращий: псовий чи песовий? Жодного нема в словниках сайту. В Жайворонка є разг. псовий. Я б віддав перевагу прикметнику "псовий", але цілком можливий і "песовий" (є ж у нас, врешті, слова песик, песький).
"Собакового" нема в жодному словнику, але ніщо не заважає його створити. Була б конча потреба. Що краще собачі чи псячі, то це питання до зоологів. Я не всякого собаку від кота відрізняю.
Стосовно песо/псоподібних. Щодо *подібних вже зазначив Усезнайко. Я можу додати лише те, що без *подібних ми не обійдемося, суто українські варіянти –уватий, -истий, -астий не відбивають всі сенси. Хоча в загальній мові цілком можна вживати і вказані -уватий чи –истий. Не думаю, що виникне нерозуміння, скажімо, сполуки "тхористий персонаж", "собакувата натура" тощо. Стосовно*видний – це гнилий варіянт, його не треба вживати. Але, що краще псовий чи псоподібний, то це знову ж до зоологів.
Якщо пропозиції будуть логічними, спрощуватимуть термінологію і, попри "кованість", не порушуватимуть мовних норм (навіть якщо не вписуватимуться в мовленнєву традицію), то вони цілком можуть бути прийнятими.
Чудово, що є форум для обговорення. Це, вважайте, пів справи. Єдине побажання до форумців – вчити мову, бо трохи вона совецькувата у них.
